Непробивні (частина 1)

Автор – Тимур Литовченко

Навесні 2017 року до мене звернулися з пропозицією написати підліткове оповідання для збірки «Абетка професій». Відбуваються подібні речі приблизно наступним чином. Намітивши певний письменницький контингент, укладачі профорієнтаційної збірочки звертаються до літераторів: мовляв, такі справи – пропонуємо обрати в абетці будь-яку літеру на свій смак, а потім написати оповідання, в якому б фігурувала професія, назва якої починається з обраної літери. Особливістю даного проекту було те, що написані українськими письменниками оповідання потім мали начитувати дніпровські школярі…

Я з задоволенням погодився, оповідання на літеру «М» про металургів написав, його начитали і в аудіозбірку вмістили. Оскільки сьогодні шановний Anti-Colorados згадав про річницю визволення Маріуполя – пропоную оповіданнячко «Непробивні» вашій увазі.


Розпашілий від жару жовтавий злиток виповз на гігантський прокатний стан і зупинився. Негайно поперек нього почала рухатися довжелезний газовий різак, полум’яний язик якого сантиметр за сантиметром відгризав призначену для прокатування порцію металу.

Не приховуючи вдячності, начальник прокатного цеху подивився на Сашка Наконечного – оператора, котрий керував роботою різака. Це добре, що робітник зараз повністю зосереджений на роботі – отже, все буде виконано на належному рівні. Добре, що разом з іншими Сашко залишився в місті, а не дременув хтозна куди. А міг би, зважаючи на ситуацію…

Протягом двох місяців – з 13 квітня по 13 червня Маріуполь прожив під владою ДНР. Прекрасно розуміючи, що це за «щастя» й не бажаючи його повторення, люди почали як поодинці, так і цілими родинами залишати місто, коли виникла загроза повернення міста під контроль Донецької народної республіки. Водночас було досить багато й таких, як-от Сашко. Достатньо для того, аби оперативно сформувати ударну бригаду, здатну виробляти високоякісний прокат, навіть працюючи в екстремальних умовах.

– Є! – обернувшись до свого напарника Антона Кравчуна, Сашко кивнув і зайнявся кристалізатором, де формувалася в злиток наступна порція розплавленої сталі. Що ж до Антона, то він натиснув кнопку на пульті керування, і відгризена газовим різаком порція розжареного металу поповзла рольгангом безпосередньо до кліті прокатного стану. Ще декілька секунд – і злиток затиснули обжимні валки. За деякий час із протилежного боку кліті почав виповзати тонший і водночас ширший злиток, який світився вже не яскраво-жовтавим, а темно-помаранчевим сяянням. Антон перекинув тумблер на пульті керування, порція металу поповзла у зворотному напрямі, й усе повторилося знов.

Так тривало, аж доки злиток не перетворився на сляб – прямокутну металеву смугу темно-вишневого кольору. Андрійович уважно оглянув його. Що ж, принаймні згори та з торця, оберненого до них, ніяких тріщин, рисок, скошених кромок, поясків, хвилястостей, розшарувань та інших видимих дефектів не було… Водночас невідомо, що скаже відділ контролю. Можливо, при пильному обстеженні на цьому чи на якомусь іншому виробі й буде виявлено якийсь брак, а тоді…

– Як вважаєш, Антоне, є тут дефекти чи ні? – звернувся начальник прокатного цеху до робітника.

– Ображаєш, Андрійовичу, – відповів той впевнено. – Все зроблено як слід, на найвищому рівні. Лялечка!

– Ну, то дивіться мені! Бо інакше…

– Інакше що, премії нам не бачити, еге ж?

Начальник прокатного цеху подивився на робітника оцінюючим поглядом. Хтозна чому він не полишив Маріуполь з початком шаленого наступу військ ДНР! Можливо, очікував їхнього приходу як манни небесної?.. Можливо, храбрився перед собою, перед своєю сім’єю та перед усіма іншими?.. Можливо, свято вірив, що занадто ще слабкі українські збройні сили якимсь незбагненним дивом таки утримають місто в своїх руках?..

Щодо самого Андрійовича, то начальник прокатного цеху не міг полишити свій рідний комбінат «Азовсталь» просто тому, що… не міг його полишити! Він з дитинства знав, що в світі немає кращого заняття, ніж професія металурга. Розумів, чому ще древні люди наділяли ковалів та металургів магічними здатностями. І справді, розплавити звичайне на вигляд тверде каміння, щоб згодом перетворити його на податливий розжарений метал, який застигав і перетворювався на бронзові, чавунні або ж сталеві інструменти, здатні кришити те ж таки каміння – хіба це не магія?!

(Далі буде)

About the Author

Avatar photo
Tymur
Письменник, журналіст і блогер

2 Comments on "Непробивні (частина 1)"

  1. Андрій Дар | 13 Червня, 2021 at 22:09 |

    “Донецької народної республіки” береться в лапки.
    Щоб школяри не плутали. 🙂

  2. Анатолій | 14 Червня, 2021 at 07:40 |

    Так, слушно і важливо.

Comments are closed.