Автор — Тимур Литовченко

Про наш НТСЕР

А поки що маємо в Україні Національну тристоронню соціально-економічну раду при Президентові України (НТСЕР), комунікувати з якою цивілізовані європейці… м’яко кажучи — не бажають. Але з якою комунікують через силу — бо більш нема з ким налагоджувати контакти. Для цього є принаймні дві підстави:

• — сфера діяльності НТСЕР — це соціальний діалог, участь в якому беруть, за визначенням, (1) органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, (2) організації роботодавців та (3) організації найманих працівників;
• — НТСЕР є всього лише консультативно-дорадчим органом при Президентові України — оскільки створена вона Указом Президента України від 2 квітня 2011 року №347/2011 «Про Національну тристоронню соціально-економічну раду» (до того часу функціонувала Національна рада соціального партнерства — НРСП, але це вже історія).

Європейцям з EESC не надто цікаво налагоджувати комунікації зі структурою, яка опікується доволі вузькою сферою трипартивного соціального діалогу — навіщо це європейцям?..

Європейці з EESC є принциповими противниками просування «державної ратиці» у справи громадянського суспільства, тоді як соцдіалог на українських теренах традиційно відбувається за дієвої участі влади і під її контролем — навіщо це європейцям?..

Європейці з EESC хочуть бачити в якості національного партнера в Україні незалежний експертно-контрольний орган, сформований на засадах рівної участі (за однаковими квотами) усіх трьох «секторів» громадянського суспільства, тоді як у нас навіть немає усталеного терміну для того, що особисто я називаю громадським діалогом — то навіщо європейцям така, з дозволу сказати, «комунікація»?..

Потрібно розуміти, що потрапивши «під руку» Російської імперії, Україна пережила не тільки багато хвиль русифікації. В ній також були безжально розтоптані всі паростки сучасного громадянського суспільства! Зокрема, Київ остаточно втратив згадане вище Магдебурзьке право в ХІХ столітті… Ну, а за радянських часів принципи громадянського суспільства лише імітувалися — власне, різноманітними «ерзацами» й «імітаціями» демократичних процесів ми все не можемо насититися й до цих самих пір…

Зокрема, широкий громадський діалог на наших теренах не може розпочатися з банальної причини — через неконсолідованість «третього сектору» нашого громадянського суспільства! Справді, українські профспілки мають приблизно столітню історію, й на національному рівні вони об’єднані в Федерацію профспілок України (ФПУ), Конфедерацію незалежних профспілок України (КВПУ), Всеукраїнське вільне профспілкове об’єднання солідарних трударів та Всеукраїнське об’єднання солідарності трудівників (ВОСТ) — отже, є кому формувати «другий сектор» гіпотетичного УНСЕК.

«Піонерами» сторони роботодавців у вітчизняному соціальному діалозі були підприємницькі організації: Спілка орендарів і підприємців України (СОПУ), Спілка підприємців малих, середніх та приватизованих підприємств України (СПМСППУ), Український союз промисловців і підприємців (УСПП) та ін. Нині всі вони виведені зі сфери соціального діалогу (в розряд «тих, кого не чують і не бачать»), а в стороні роботодавців запанувала Федерація роботодавців України (ФРУ) — отже, є кому формувати «перший сектор» гіпотетичного УНСЕК.

Але хто сформує «третій сектор» УНСЕК?!

Адже для цього потрібно мати щось на кшталт Національного/Всеукраїнського Конгресу неурядових організацій (або НКНУО — або ВКНУО). А його немає… від слова «зовсім»! Нема навіть натяків на якісь серйозні спроби створити НКНУО/ВКНУО. На моїй пам’яті такий собі Олег Рибачук (можливо, хтось його пам’ятає — https://uk.wikipedia.org/wiki/Рибачук_Олег_Борисович) на початку 2010-х обережно кидав «пробні кульки» в цьому напрямі. Однак швидко з’ясувалося, що в багатьох сферах «третього сектору» діють навіть не розрізнені організації, а буквально… «окремі експерти». То як же за таких умов формувати Національний/Всеукраїнський Конгрес НУО?!

А не буде цього — не буде кому формувати «третій сектор» УНСЕК.

А отже — не налагодиться взаємодія нашого громадянського суспільства як з громадянським суспільством Євросоюзу, так і з громадянськими суспільствами країн-членкинь ЄС.

До того ж, без дієвого експертного контролю за владою з боку громадянського суспільства (що здійснюється через УНСЕК), і надалі триватиме законодавча вакханалія — коли Верховна Рада України цілими «пакетами» ухвалює невідомо ким розроблені законопроекти, що лише шкодять Україні та нашому громадянському суспільству.

Наведу лише один, але доволі свіжий (а тому зрозумілий усім) історичний приклад. От зізнайтеся чесно: якби у нас існував і функціонував потужний УНСЕК — хіба міг бути ухвалений пакет «диктаторських законів 16 січня [2014 року]»?! Та УНСЕК його б навіть на перше читання не випустив!!! Отож не було б і проблем, які потягнув за собою цей пакет… В наших реаліях це божевілля було зупинене рішучими діями учасників Революції Гідності. А можна було б усього лише не давати цьому пакету ходу!..

Однак створити УНСЕК і досі неможливо. Отже, ми й досі думаємо-гадаємо: буде Майдан чи не буде, вибухе «вулиця» чи не вибухне?! Хоча існує цілковито мирний спосіб конструктивного розв’язання подібних ситуацій.

Про несумісність виделки з розеткою

На початку цього матеріалу згадувалося «Напутствие перед выборами» і зашита в нього пропозиція — «создать цикл авторских предвыборных статей, которые либо разъясняют позиции нашей полит силы, либо ломают вражескую пропаганду, которая направлена против нее». Що ж, тепер можу аргументовано, з урахуванням усього викладеного стверджувати: то є всього лише завдання №2. Натомість нашим спільним завданням №1 має бути:

• — повсюдна і якнайширша самоорганізація «третього сектору» нашого громадянського суспільства «знизу»;
• — утворення на базі широкого фронту НУО/НГО «третього сектору» майбутнього Національного/Всеукраїнського Конгресу НУО;
• — створення у взаємодії й за рівними квотами представництва усіх трьох «секторів» (ФРУ; ФПУ+КВПУ+ВОСТ; НКНУО/ВКНУО) незалежного від влади Українського Національного соціального і економічного комітету;
• — ухвалення закону про УНСЕК і початок його діяльності з контролю законопроектів на всіх етапах їхнього проходження у ВРУ.

Зрозумійте: це потрібно не мені особисто і не тому, що так хоче ніготь на мізинці моєї лівої ноги — це потрібно всім нам!.. Не заради «красивого життя» за бюджетний кошт, не заради пишних фуршетів з цивілізованими європейцями, не для «покатушек» в Європу загалом і в Брюссель зокрема…

Просто націлюючись на пропаганду будь-якої — навіть «стовідсотково нашої» партії «Європейська Солідарність», ми тим самим посилюємо партійно-політичну надбудову над громадянським суспільством! А отже, посилюємо загальну розбалансованість нашої держави!!! Тоді як мусимо навпаки конструювати противагу й без того достатньо розвиненій партійно-політичній надбудові!..

Водночас, саме громадянське суспільство лишається (1) неконсолідованим (принаймні в частині НУО/НГО) і (2) позбавленим механізму постійного дієвого експертного контролю за законодавчою діяльністю влади, перевіреного сучасною європейською практикою. А загальна структура нашої держави — розбалансованою.

Націленість на пропаганду «нашої» політсили нагадує мені бажання обрати ідеальну владу. От хочемо ми поставити над собою такого прекрасного правителя, який буде добрим і щедрим! Такого, хто витре кожну сльозинку під кожним оком, всіх приголубить і втішить. Кожному вкладе до рота смачну булочку з маслом, допоможе її прожувати, поворушивши щелепами кожного. Та ще й філіжанку ароматної кави піднесе на блюдечку з блакитною облямівочкою. От що таке ідеальна влада!

Але такого правителя (хоч президента, хоч Верховну Раду) ми не оберемо ніколи! А що ж ми можемо?! Лише створити дієві механізми громадської протидії владі, які дозволять досягати наших цілей в мирний еволюційний спосіб, а не через вияви екстремального героїзму під час чергового Майдану.

Й нарешті останнє. Знаєте, на що все це схоже загалом?..

Уявіть, що європейці підготували для нас… наприклад — електричну розетку, що відповідає всім їхнім стандартам якості. Й навіть струм на контакти розетки подали! Й запропонували нам: «Шановні українці! Вам лишається небагато — увімкнути в нашу розетку ваш штепсель».

А між тим, ми бігаємо довкола цієї європейської розетки з власним штепселем, що має оригінальну українську конструкцію й відповідає нашим (українським) стандартам. І ми весь час ображаємося на європейців — бо не можемо увімкнути наш український штепсель в їхню європейську розетку… А вони не розуміють, у чім річ?! Чому ці дивні українці не замінять свій саморобний штепсель на євростандарт?..

Отож якщо хочемо досягти комунікації — маємо зробити те, чого чекають від нас європейські партнери, а не цілити пальцем у стелю.