Невивчений урок (частина 2)

А якщо подивитися на теперішнє протистояння довкола Бабиного Яру в історичній ретроспективі, то все це дедалі виразніше нагадує ситуацію приблизно сторічної давнини. Саме тоді російсько-українську війну 1917-1921 років програла українська сторона, після чого ці події були перелицьовані радянською історіографією в «громадянську війну на Україні». Це перелицювання мало наслідком підсвідомий висновок: «громадянська» війна можлива лише між громадянами однієї держави, коли «брат іде на брата, а син — на батька». А це означає, в свою чергу, що Російська імперія нікуди не зникала і що вона просто трансформувалася в імперію радянську — СРСР.

Окрім того, після остаточної поразки української сторони в російсько-українській війні 1917-1921 років, одним з найбільших антисемітів майже всіх часів і народів дуже швидко став… Головний отаман військ Української Народної Республіки та Голова Директорії УНР Симон Петлюра. Коротко нагадаю, як це було зроблено:

  • хоча єврейські погроми різною мірою допускали всі сторони російсько-української війни 1917-1921 років, проте свідки погромів, вчинених РСЧА, під загрозою чекістських репресій вимушено перекладали провину й відповідальність за них або на «петлюрівців», або на «денікінців», або на «зелених» отаманів;
  • тому анархіст Самуїл Шварцбард, який оселився в Парижі у 1920 році й відкрив там крамницю з продажу годинників та ювелірних виробів, продовжував брати активну участь в анархо-комуністичному русі, приятелював з Нестором Махном і Петром Аршиновим;
  • за напучуванням агента ОДПУ Михаїла Володіна, Самуїл Шварцбард почав стежити за Симоном Петлюрою, який жив там же — у Парижі, та застрелив його 25 травня 1926 року;
  • Самуїл Шварцбард мотивував свій вчинок «праведною помстою Петлюрі за єврейські погроми», отож він не чинив найменшої спроби втекти з місця злочину, а потім не приховував власних переконань;
  • на захист Самуїла Шварцбарда піднялася комуністична і єврейська преса, а також окремі знакові персони — філософ Анрі Бергсон, письменники Анрі Барбюс, Максим Горький і Ромен Роллан, фізики Альберт Ейнштейн і Поль Ланжевен, політик Олександр Керенський;
  • судовий процес над Самуїлом Шварцбардом відбувався 18-26 жовтня 1927 року, в результаті обвинувачуваний був повністю виправданий та відпущений на свободу;
  • Самуїл Шварцбард помер у Південній Африці в 1938 році;
  • у 1967 році рештки Самуїла Шварцбарда були перепоховані в Ізраїлі, а він сам визнаний національним героєм Ізраїлю.

Як бачимо, кампанія на підтримку вбивці Голови Директорії УНР була розгорнута з неабияким розмахом. Що й дало результат, аж надто бажаний радянському керівництву: таврування українських патріотичних сил, які вимушено перебували на еміграції, як «печерних антисемітів».

Але чи так це було насправді? Звісно, ні! Проти обвинувачень Симона Петлюри в антисемітизмі виступили не тільки громадські діячі та політики української еміграції, але й єврейські активісти. Наприклад, Арнольд Марґолін — адвокат, дипломат, громадський діяч і письменник, товариш міністра (себто, заступник міністра) закордонних справ Директорії УНР, диппредставник УНР в Лондоні та в Парижі, член української делегації на Паризькій мирній конференції 1919-1920 років.

Але ще більш показовою є незмінно-послідовна позиція Володимира (Зеева) Жаботинського — провідного єврейського публіциста і письменника, одного з лідерів сіоністського руху, співзасновника держави Ізраїль та її збройних сил (організації «Гаґана»). Щодо Марґоліна, ще можна припустити: ну так, він весь час перебував то в Лондоні, то в Парижі й не знав нічого достовірного про петлюрівські погроми… Але сказати щось подібне про Жаботинського просто язик не повертається! Широко відомий його наступний вислів про українських націоналістів на кшталт Петлюри:

«Я з ними виріс, разом з ними провадив боротьбу проти антисемітів та русифікаторів — єврейських та українських. Ані мене, ані решту думаючих сіоністів південної Росії не переконають, що людей цього типу можна вважати за антисемітів».

Всім охочим дуже радив би прочитати книгу відомого американського журналіста, багаторічного працівника «Голосу Америки» Ізраїля Клейнера «Владімір (Зеев) Жаботинський і українське питання. Вселюдськість у шатах націоналізму», видану в Канаді чверть століття тому… от тільки не знаю, чи можна дістати її в наших широтах?! Мені особисто свою працю подарував сам автор, коли ознайомився з моїм раннім літературним доробком — хоча в українській літературі я на той час ще навіть не засвітився як слід… Але книжка цікавезна! І прочищає мізки не гірше від нашатирного спирту.

А від чого прочищає?! Та від російсько-імперської пропаганди! Бо успішно трансформувати Російську імперію в СРСР у більшовиків вийшло, зокрема, через дискредитацію українського націоналізму й навішування на нього антисемітського ярлика. Можна сміливо стверджувати, що то є один з невивчених уроків української державності сторічної давнини.

Урок невивчений і разом з тим — вкрай важливий! Отож мусимо нарешті засвоїти його й більше не повторювати давньої помилки. А тому для початку…

Так, я знаю, що окрім мене, на «Лінії Оборони» є кому підписати Звернення, опубліковане вчора в газеті «День». Коли збиралася основна маса підписів, я до цих людей не звертався — бо замість свого нікнейму вони б мусили повідомити мені справжні ім’я, прізвище та місце проживання, яке я б переправив групі ініціаторів. Але у мене немає такої мети, як збирання даних про завсідників «Лінії Оборони»…

Зате тепер, коли Звернення оприлюднене — закликаю: уважно вивчіть текст і якщо вважитимете за потрібне — самостійно заповніть форму, що є наприкінці публікації, й таким чином підпишіть Звернення! Нагадую, воно не адресоване владі — «слуги народу», уособлені президентом Зеленським і загадковою персоною «Офіс президента», вже доволі чітко підтримали російський проект МЦГБЯ. Отож не дамо їм вчергове перемогти, знов розігравши стару карту, добре пошарпану ще чекістами! А для цього мусимо згуртувати наше громадянське суспільство, чітко окресливши свою громадянську позицію.

Тимур Литовченко

30 Comments on "Невивчений урок (частина 2)"

  1. Віталій | 04.09.2020 at 09:57 |

    З повагою. Розмістив книгу Ізраїля Клейнера «Владімір (Зеев) Жаботинський і українське питання. Вселюдськість у шатах націоналізму»
    https://drive.google.com/file/d/1lJfugkHP7AzGrRUsu0IChHebCUvz6PbL/view
    Тако ж ось тут на паперовому носії 🙂
    http://historybooks.com.ua/prosmotr_podrobnuy.php?id=3977

  2. Martin | 04.09.2020 at 10:15 |

    Пряме посилання: http://day.kyiv.ua/uk/article/podrobyci/tragediya-babynogo-yaru-ce-chastyna
    “Зате тепер, коли Звернення оприлюднене — закликаю: уважно вивчіть текст і якщо вважитимете за потрібне — самостійно заповніть форму, що є наприкінці публікації”

  3. Посилання на книгу “Жаботинський і українське питання. Вселюдськість у шатах націоналізму” http://cius-archives.ca/items/show/1557

  4. pan_futiy | 04.09.2020 at 11:10 |

    » Ізраїля Клейнера «Владімір (Зеев) Жаботинський і українське питання. Вселюдськість у шатах націоналізму», видану в Канаді чверть століття тому… от тільки не знаю, чи можна дістати її в наших широтах?!
    http://ju.org.ua/ru/publicism/302.html

      • Красно дякую за посилання! Щоправда, PDF відкривається повільно… Але все ж добре, що є оцифровані варіанти криги Клейнера.

        • pan_futiy | 04.09.2020 at 11:54 |

          …PDF відкривається повільно…
          Так скачайте-сохраните на свой комп – будет быстрые.
          Хуже, что там текст не распознан, только картинками-сканами…
          Это не так удобно, но читать можно.

          • Дякую, але це для мене не актуально – бо я маю оригінальну паперову книжку Ізраїля Клейнера з дарчим написом – вона представлена на заставці.
            🙂 🙂 🙂
            До речі, саме пан Клейнер був чи не найпершим, хто сказав мені відверто:
            – Молодий чоловіче, якщо хочете стати українським письменником – переходьте на українську мову!
            Наша зустріч, судячи за датою автографу, відбулася в четвер, 16 січня 1997 року. Місце я пам’ятаю точно: творча майстерня головного архітектора комплексу “Бабин Яр”, маестро Анатолія Ігнащенка – він нас і познайомив. А от щодо дати 16.01.1997…
            Станом на ту дату українські видавці все ще відправляли мене друкуватися в Росію – і тоді якраз ми з покійним Олегом Авраменком працювали з московським “Эксмо”.
            До початку моєї роботи в журналістиці лишалося ще пару місяців.
            До вступу до Спілки письменників – 4 місяці.
            До переходу в штат першої газети – півроку.
            До принципового рішення про необхідність пробивати видання книжок в Україні – 1,5 року.
            Нарешті, до не менш принципового рішення загалом перейти на написання нових творів виключно українською мовою – 3,5 роки…
            А журналіст “Голосу Америки” Ізраїль Клейнер вже тоді сказав: переходьте на українську мову… От до чого далеко він бачив!
            🙂 🙂 🙂

          • pan_futiy | 04.09.2020 at 16:37 |

            Тимур | 4 Вересня, 2020 at 12:33 |
            … це для мене не актуально – бо я маю оригінальну паперову книжку …
            Простите, не соглашусь. Бумажную книгу Вы не будете всегда таскать с собой, а файл – можно загрузить на телефон\планшет\лэптоп и всегда иметь при себе!

  5. Damian | 04.09.2020 at 11:44 |

    Шановний Тимуре! Все влучно! Хотілось би додати дещо. Незважаючи на те, що ініціаторами нового меморіалу є, начібто, євреї, в пам’яті виникають стародавні (і не дуже) мудрості. “Побоюйтесь данайців ….”, а також ( я це чув в контексті про киримли) “Не саджай біля свого дому берізку, бо прийде руський і скаже, що все це тепер його”.

    • Дякую, пане Damian! Розумію, що тема складна, дражлива і провокативна – але хтось же мусить піднімати навіть такі непрості теми?!
      🙁
      Щодо “данайців”… Так воно і є. Згадані в обох матеріалах Михаїл Фрідман, Павло Фукс та Герман Хан називаються “українськими євреями”, а їхня позиція вже подається, як сукупна позиція українських євреїв. Хоча “українськими” вони є лише за місцем народження. Тоді як за місцем ведення бізнесу вони – “російські”. А за місцем проживання – мабуть, таки “британські”…
      🙁
      І чомусь влада ігнорує позицію підписантів Звернення – хоча його підписали також українські євреї! Отож мудрим рішенням було б відкласти питання, доки громадськість не дійде до якоїсь певної, більш-менш консолідованої думки. А так виходить, що влада відкрито діє на розкол і збурення суспільства. Проти інтересів України…
      🙁
      Тому мовчати “в ганчірочку” я не вважаю за можливе. Хоч тема і дражлива…

  6. Евгений О. | 04.09.2020 at 12:04 |

    Дуже корисно. Щиро дякую.
    Та раз за разом не перестаю дивуватись тій астрономічній кількості найбрутальнішої брехні, що фактично на сьогоднішній день може вважатись синонімом того радянського союзу.
    Вигрібати ще й вигрібати. І не тільки та не стільки власне в Україні, як по всьому світу…
    Я не прихильник цензури, як такої. Але, з огляду на катастрофічну токсичність брехливих витворів “мистецтва”, що гігантськими тиражами з’являлись за часів совдепії, було б не зайвим суттєво обмежити доступ до них.
    Особливо до кіношок, ще сорокових чи п’ятдесятих минулого століття, що останнім часом стали з’являтись в програмах окремих ТБ каналів.

    • Це не так просто. Хоча б з огляду на те, що, як казав той-таки Арістотель, “природа не терпить порожнечі” (с)
      Себто, на місце «брехливих витворів “мистецтва”, що гігантськими тиражами з’являлись за часів совдепії», має щось зайти. І це буде або нова брехня (можливо, ще токсичніше) – або все ж таки правдиві твори… Але якщо друге – то вони принаймні мають бути створені!!! Отож ми з дружиною, власне, тим і займаємося в міру власних сил і можливостей… І це, врахуйте – наша власна ініціатива, не те що не підтримувана державою, але така, що різко суперечить сучасній державній політиці. А мало б бути навпаки: Українська держава мала б всіляко підтримувати діяльність, подібну нашій! Тоді б і результати були б іншими. І саме тоді можна було б сміливо відсікати «брехливих витворів “мистецтва” часів совдепії».

      • Щиро дякую за вашу громадянську позицію!

      • Андрій Дар | 04.09.2020 at 17:44 |

        Щиро дякую, пане Тимуре, за Вашу небайдужість, та прихильність до Батьківщини – України. За Ваші добрі справи по її розбудові.

      • Евгений О. | 04.09.2020 at 20:49 |

        Так. Це також реальність.
        Але, як на мене, то хай краще будуть “Хроніки Нарнії” разом з Гарі Потером. Шкоди для розуму суттєво менше. Бо ж головною особливістю отієї радянщини в літературі було те, що недобрі комуняцькі казочки видавали за “соціалістичну дійсність”. А тут казки, які і позиціонують себе казками.
        Щодо серйозної історичної літератури та соціально важливої публіцистики, то ви беззаперечно праві. Сподіваюсь, що циркові уніформісти при владі у нас не на довго…

  7. Потрясаль | 04.09.2020 at 13:46 |

    а вы думаете почему кремль так активно сейчас пихает “иудеев” во власть в Украине?
    Все по той же причине что и 100 лет назад:
    что бы кремль опять (!) натворил бед с Украиной, НО КОГДА УКРАИНЦЫ БЫ ПОДНЯЛИСЬ, ТО ВИНОВЕН БЫ (И ОТГРЕБ КОНЕЧНО) БЫ ЗА ВСЕ ЭТО КТО? ПРАВИЛЬНО – МОЙШЫ.

    • Так, все вірно. На жаль, Кремль і на цей раз сподівається розіграти стару пошарпану карту… 🙁

  8. Я цю тему згадував і далеко не завжди отримував схвальні коментарі:
    https://defence-line.org/2015/12/taki-nemnogo-za-xanuku/
    https://defence-line.org/2019/09/42267/

    • Знаю, пане Yaroslav, знаю. Читав. Поважаю Вас за такі публікації. Мені також час від часу “прилітало” зусібіч… Але хтось же має піднімати дражливі теми?! Отож треба це робити. Інакше ніяк… І навряд чи хтось інший це зробить замість нас.

  9. Вовк | 04.09.2020 at 17:40 |

    Все-таки паперова книжка краща!
    Можна те, що зподобалось, підкреслити ніжно олівчиком…
    Те, що неодноразово перечитано, можна вважати предметом ГОРДОСТІ. Інтелектуальної та емоційної

    • А ще паперову книжку можна читати тим, хто не має комп’ютера! Наприклад, дуже літнім людям, які потерпають від комп’ютерофобії. Як-от моя мама…
      🙂
      Щоправда, цю книжку вона так і не змогла прочитати: надто міцно в її свідомість були вколочені радянські міфи про “людожерський антисемітизм” українських націоналістів! Отож від такої літератури у неї не настає розриву старих шаблонів. Просто йде відторгнення нового…
      :=( :=( :=(

  10. федір | 04.09.2020 at 18:28 |

    контора работает не покладая рук! евреев пугают национализмом и мифом про УПА, украинцев пугают мировым заговором и прочей ерундой, абсолютно уверен, что корни обеих спецоперацый сихронно за паребрмком

    • Принцип “divide et impera” (“розділяй та володарюй”) винайшли ще в Давньому Римі. Якщо ми не зробимо кроки назустріч одне одному – так і залишимось розділеними й керованими ззовні. От тому і потрібна консолідація громадянського суспільства України! Попри всю нашу різноманітність… в якій, до речі, може виявитися основна засада нашої стійкості! Просто треба грамотно консолідуватися, от і все… 🙂

  11. Валерій | 05.09.2020 at 11:51 |

    “знов розігравши стару карту, добре пошарпану ще чекістами” – заяложену масними брудними руками чекістів.

    • “…брудними, масними і СКРИВАВЛЕНИМИ руками чекістів”, – тоді отак!
      Я їм свого українського діда вибачати не збираюсь 🙁

  12. Наталія М. | 05.09.2020 at 15:49 |

    Автор: Тимур Литовченко
    @Урок невивчений і разом з тим — вкрай важливий! Отож мусимо нарешті засвоїти його й більше не повторювати давньої помилки.@

    Блискуче, як завжди, і дууже актуально! Дякую Вам, пане Тимуре, що не ховаєте свою голову в пісок та розвінчиваєте стародавні міфи від яких мають профіт тільки ненажерливі та брудні чекісти з-за Паребріку!

Comments are closed.