Пам’ять про Бабин Яр

29 вересня 1941 року – сумна дата початку розстрілів євреїв у Бабиному Яру. Такий Яр є в кожному українському місті. Є він і в моїй Костянтинівці. Убогий постамент серед бур’яну, в стороні від місця розстрілів. Поруч зі звалищем сміття. Якійсь бабі за державний кошт хабарник, тодішній міський голова Роженко встановив пам’ятник, а куди подівалися зібрані людьми гроші на пам’ятник в Єврейській балці досі невідомо.

Цьому дивуватися не варто. Все закономірно. Ніколи не зведуть на тому скорботному місці достойного пам’ятника. Адже правлять у прифронтовому місті нащадки комуністів, що сповідують свою людиноненависницьку ідеологію, яка нічим не відрізняється від нацистської.

Свідчення Анатолія Кузнєцова в книжці «Бабий яр»: «С самой войны раздавались голоса (начал И. Эренбург), что в Бабьем Яре нужно поставить памятник. Но украинский ЦК партии, который тогда возглавлял Н. Хрущев, считал, что люди, расстрелянные в Бабьем Яре, памятника не заслуживают.

Я не раз слышал такие разговоры киевских коммунистов:

– Это в каком Бабьем Яре? Где жидов постреляли? А с чего это мы должны каким-то пархатым памятники ставить?»

Через двадцять років після масових розстрілів у Бабиному Яру євреїв, циган, військовополонених, націоналістів, священиків, душевнохворих влада робила все можливе, щоб зітерти пам’ять про одну з найстрашніших трагедій Другої Світової війни. «Ліквідацію Яру» санкціонував особисто Микита Хрущов.

Боротьба між владою та інтелігенцією за збереження Яру, перш за все, як меморіального комплексу на місці, де загинули десятки тисяч мирних громадян, була запеклою. Першим до нього привернув увагу громадськості Ілля Еренбург, але державна антисемітська політика 1948-1953 років виключала можливість створення такого пам’ятника.

Став на захист Бабиного Яру Віктор Нєкрасов. Спочатку він жахнувся від того, що Яр перетворюють на смітник, та робив усе від нього залежне, щоб не допустити цього. Вже після катастрофи 1961 року Віктор Платонович не дозволяв знищити Яр вдруге та розпочав рішучу боротьбу за встановлення пам’ятника. Щороку 29 вересня, в скорботний день розстрілу, до Яру приходили люди. З кожним роком їх ставало дедалі більше. Приходив сюди й Нєкрасов. Навіть каменю ще не було. Нічого не було. Тільки багато квітів.

1966 року виповнилось 25 років від дня розстрілу. Того дня людей зібралося море. Нєкрасов виступив з промовою. Він наполягав, що треба встановити пам’ятник загиблим. Після цього, за два тижні, з’явився камінь. Під натиском Нєкрасова було оголошено конкурс… Але з того дня було відкрито нову персональну справу Нєкрасова. Тепер фронтовика і автора знаменитої книжки «В окопах Сталинграда» звинувачували в тому, що він «организовал массовое сионистское сборище».

Нєкрасов ненавидів лицемірну патетику монументів, фальшь героїчної пози і липових символів. Тоді, у Бабиному Яру, він з болем у серці сказав:

«Мне пришедшему сюда поклониться праху погибших, не надо рассказывать, как эти люди умирали. Мне все известно. И кричать тоже не надо. Я сам знаю, где и когда мне крикнуть. Я просто хочу прийти, и положить цветы на братскую могилу, и молча, в одиночестве постоять над ней».

Володимир Шинкарук через багато років написав пісню, слова якої просяться до слів Нєкрасова: «…І я ще ніколи не чув, щоб так кричало мовчання».

Віктор Нєкрасов згодом писав про обшук: «У меня унесли недописанную ещё работу — небольшую, но очень важную для меня – о Бабьем Яре, о трагедии сорок первого года, о том, как сровняли после войны с берегами овраг глубиной сорок метров, замыли его и чуть не забыли, а потом на месте расстрела поставили скромный камень, а памятника до сих пор нет; о том, как приходят туда люди с венками, цветами каждый год 29 сентября и какие события там происходят».

Замивати ґрунтами з Петрівських цегельних заводів Бабин Яр почали з 1950 року. Комуністична влада у будь-який спосіб намагалася знищити пам’ять про загиблих. Засіб до якого вона вдалася виявився безжальним, ганебним і безглуздим. За десять років до Яру було намито понад 4 мільйони кубічних метрів ґрунту, а фактично рідкої пульпи.

І Бабин Яр помстився. Цілу ніч перед катастрофою шалено вили собаки. Розмило значну частину дамби і о дев’ятій годині 13 березня 1961 року дамбу прорвало. Пульпа нищила все, що траплялось на її шляху. Початкова висота валу сягнула 14 метрів (це чотириповерховий будинок), а швидкість 5 метрів за секунду. О пів на сьому пульпа дісталася Куренівки та знищила площу близько 30 гектарів. Все вже було під страшною товщею грязюки. Багатьох неможливо було врятувати, В грязюці порпалися люди. Крики і стогін не вщухали. Тоді, у різний спосіб постраждало 3090 людей. А перша офіційна громадянська панахида за загиблими відбулася на території депо імені Красіна лише за тридцять років після катастрофи.

І знову Анатолій Кузнєцов:

«В 1962 году началась третья попытка  уничтожения  Яра – самая серьезная. На Бабий Яр было брошено огромное количество техники – экскаваторов, бульдозеров, самосвалов, скреперов. Грунт был водворен обратно в Яр, а частью распланирован на месте погибшего района. Бабий Яр был все-таки засыпан. Через него проложили шоссе».

«На месте концлагеря выстроен новый жилой массив, можно сказать, на костях: при рытье котлованов постоянно натыкались на кости, иногда скрученные проволокой. Передний ряд этих домов выходит балконами как раз на места массовых расстрелов евреев в 1941 году.

И, наконец, уничтожено еврейское кладбище. Были пущены бульдозеры, которые срывали могилы и плиты, попутно выворачивая кости и цинковые гробы».

«И все же я думаю о том, что ни одно общественное преступление не остается тайным. Можно сжечь, развеять, засыпать, затоптать – но ведь остается еще людская память. Историю нельзя обмануть, и что-нибудь навсегда скрыть от нее – невозможно».

«Так с третьей попытки Бабий Яр все-таки исчез, и я думаю, что если бы у немецких нацистов было время и столько техники, то о лучшем они и мечтать не могли».

Бабиних Ярів було багато. Поруч з нами у місті Артемівську, не витрачали куль, просто замурували людей у соляну шахту. Жахливо і моторошно навіть уявити, як люди там помирали, в цьому замурованому об’ємі. В Донецьку це шурф шахти 4-4 біс, куди скинули живцем тисячі євреїв – старих, жінок і дітей.

З того часу про трагедії Бабиних Ярів було написано багато. І прози і віршів. Усім відомий вірш Є. Євтушенка. Один чудовий вірш «Відлуння Бабиного Яру» написав Дмитро Паламарчук – воїн УПА, який був засуджений на 10 років. Коли він воював в УПА, його загін відбив у німців єврейське гетто на Волині, і врятував євреїв:

«В сирій землі присипані, не в гробі,
Всі впереміш, без будь-яких познак,
Тут, може, вбиті в матерній утробі
Нові Ейнштейн, Спіноза, Пастернак.
Цвіт найдорожчий страдниці Вкраїни
Разом з євреями отут упав.
І ті хоробрі лицарі УПА,
Що нас звільняли з гетто на Волині…»

У Києві у власній у квартирі 12 липня 2009 року було жорстоко вбито відомого поета, автора поеми «Бабин яр», 72-річного Юрія Каплана. Написавши в 60-х роках цю поему він тоді потрапив під нагляд КДБ.

«Мы должны помнить, что принес миру фашизм!» – як заклинання повторюють комуністи. Згоден. І додам. Ми мусимо пам’ятати, що розпочали Другу Світову війну разом з нацистами і комуністи. Сталін і Гітлер, які були спільниками.

Можна, звісно, зробити вигляд, що все це було давно. Можна зробити вигляд, що до нас, теперішніх, це не має безпосереднього стосунку. Тільки хто ж тоді нас поважатиме? Якщо ми не збережемо пам’ять про страшні сторінки нашого минулого. Хто забуває минуле, може наразитися на повторення. І чи багато тоді знайдеться таких, як Дмитро Хомич Паламарчук? Чи знайдеться інший отець Омелян Ковч, який був сином і священиком одного народу, загинув на землі іншого народу, бо рятував синів і дочок третього?..

Знову надам слово Анатолію Кузнєцову:

«Этот роман я начинал писать в Киеве, в хате у матери. Но потом не смог продолжать и уехал: не мог спать. По ночам во сне я слышал крик: то я ложился, и меня расстреливали в лицо, в грудь, в затылок, то стоял сбоку с тетрадкой в руках и ждал начала, а они не стреляли, у них был обеденный перерыв, они жгли из книг костер, качали какую-то пульпу, а я всё ждал, когда же это произойдет, чтобы я мог добросовестно всё записать. Этот кошмар преследовал меня, это был и не сон, и не явь, я вскакивал, слыша в ушах крик тысяч гибнущих людей.

Мы не смеем забывать этот крик. Это не история. Это сегодня. А что завтра?

Какие новые Яры, Майданеки, Хиросимы, Колымы и Потьмы – в каких местах и каких новых технических формах – скрыты еще в небытии, в ожидании своего часа? И кто из нас, живущих, уже, может быть, кандидат в них? Будем ли мы понимать когда-нибудь, что самое дорогое на свете – жизнь человека и его свобода? Или еще предстоит варварство?»

На 25 річчя розстрілу Іван Дзюба на мітингу біля Бабиного Яру сказав: «Я хочу звернутися до вас євреїв, як українець – як член української нації, до якої я з гордістю належу. Бабин Яр – це трагедія всього людства, але сталася вона на українській землі. І тому українець не має права забувати про неї так само, як і єврей. Бабин Яр – це наша спільна трагедія, трагедія всього єврейського і українського народу».

Yaroslav

37 Comments on "Пам’ять про Бабин Яр"

  1. Дякую, пане Ярославе. Про це треба пам’ятати.

  2. Гроберто Кралос | 29 Вересня, 2019 at 15:08 |

    З самого початку – постановочне фото. “дякую”, читати не буду.
    Це як Обамі дали подивитись фейкову фотографію де ніби в бараку худий легенько обіперся на стійку ліжка(здається)

    Це так спеціально робиться щоб побільше вірили? Обама може й повірив(мусить), а ті хто не при посаді – можливі варіанти.
    За ролик з Корчинським(не люблю бо пацієнт дуже пафосно православний) сподіваюсь не варто згадувати?(у Шустера, якраз про тему сттатті, кілька років, з 10, тому)

    • АнтонОвич | 29 Вересня, 2019 at 15:18 |

      “З самого початку – постановочне фото. “дякую”, читати не буду.” – але комент напишу?
      При чому “ролик з Корчинським”? Який ролик? Слухайте, гроберто, ви точно сюди писали?

        • АнтонОвич | 29 Вересня, 2019 at 17:44 |

          А при чому стаття? І фотографія? Звідки взялось, що вона постановочна? Чи ви не згідні, що фашисти розстрілювали євреїв у Бабиному Яру? Чи ви той самий ” Это в каком Бабьем Яре? Где жидов постреляли? А с чего это мы должны каким-то пархатым памятники ставить?»

        • Шановні адміни, викиньте будь ласка оцю наволоч за слова “жиди”, “жидівське кладовище”. Я – українець, але таке тут терпіти теж не варто, треба мати повагу до інших. А цей товариСч не туди попав. Викиньте!

      • Не зважайте, панове. Гроберто Кралос помилився і випадково клацнув сайт ЛО. Він хотів потрапити в інше місце.

      • Сергей М Г | 29 Вересня, 2019 at 19:12 |

        Той жах нікуди не дівся. Він досі пливе понад Україною. І наганяє його вітер зі Сходу.

  3. АнтонОвич | 29 Вересня, 2019 at 15:14 |

    Мабуть, у кожному містечку окупованої нацистами україни є свій Бабин Яр… А я пригадую, яке враження на мене справили слова покійного батька про землю, яка ворушиться – у нашому райцентрі теж жило чимало євреїв, було гетто, багато врятувалось, але кілька сотень не обминули долі Бабиного яру. Їх теж, покірних, відвели до лісу і розстріляли. Так, як і у Бабиному Яру, не всіх вбили, дехто був поранений і потім оговтався. Але засипали землею всіх. Шар землі був тонкий, тому якась нещасна людина із самого верху поворушилася і це побачив хтось із дітлахів, що пасли худобу неподалік. Я тоді як уявив це собі…А зараз ще моторошніше.
    А фото на початку? Це ж серце може розірватись.

    • Я весь день не читал статью…, не мог переступить себя, потому что однажды мои мозги были напрочь взорваны при посещении музея Яд-ва-Шем в Израиле.
      То что нынешний фагот с Банковой не упал на колени в Бабьем Яру- это как клеймо навсегда на лоб – “УБЛЮДОК”

  4. Овраг глубиной 40 метров? Т.е. в овражке этом легко спрячется 12-этажный дом?! А что это за место такое в Киеве, где фотографии еще с начала 20-го века. И вообще, я так и не понял, где реальное расследование по Киеву: раскопки, черепа, тазовые кости, фотографии, протоколы? Ничего не понятно…

    • АнтонОвич | 29 Вересня, 2019 at 15:22 |

      Ви, шановний, з якої планети? Про Бабин Яр вперше чуєте?

      • Да ходил и вдоль и поперёк. Живу ж в Киеве, гуляю по паркам. А мне тут геологические сказки рассказывают. Так всё-таки по погибшим: где расследование, а не слухи?

        • АнтонОвич | 29 Вересня, 2019 at 16:28 |

          Я з вас, м’яко кажучи, дивуюсь. То ви геть не знаєте історії свого міста.

        • Вам в Яд-ва-Шем. Там поименно…почти все, лежащие в Бабьем Яру.

    • Ваши публикации были для меня несколько тяжеловаты, но старался все читать, публикуемое на ЛО. Если Вы сейчас во всеуслышание подтвердите что считаете трагедию Бабьего яра “выдумкой сионистов”, то думаю не только меня одного избавите от чтения своих статей и в будущем 🙂

  5. Займатися саморекламою не дуже красиво – сподіваюсь, модератори цей камент не викинуть. Але особисто я, як письменник, почався з невеличкого роману “До комунізму залишалось років п’ятнадцять-двадцять”, матеріал на який я почав збирали в п’ятирічному віці (хай як дивно це звучить) і який вже реально писався в 1989-1991 роках. Текст його можна відшукати в мережі. Наприклад, ось тут є текст російською мовою:
    http://booksonline.com.ua/view.php?book=62104
    Тема – “вектор київських катастроф” (голод 1921 року, розстріли в Бабиному Яру 1941 року, Куренівська трагедія 1961 року, Чорнобильська катастрофа 1986 року).
    Кому цікаво, можете глянути…

    • Це була перша Ваша книга, яку прочитав. Сильно написано… Дякую!

  6. Это в каком Бабьем Яре? Где жидов постреляли? А с чего это мы должны каким-то пархатым памятники ставить?»
    Это ещё раз подтверждает,что фашизм и коммунизм близнецы братья.

  7. В статті я писав про Артемівськ. Місту Артемівську в Донецькій області тепер повернули назву Бахмут.

    • АнтонОвич | 29 Вересня, 2019 at 17:50 |

      Шановний Ярославе, той, хто цікавиться такими питаннями, дуже чітко все зрозумів у Вашій статті. Але ж, виявляється, є жителі Київа(!), ще й дописувачі ЛО, які сумніваються у реальності Бабиного Яру і Куренівської трагедії.

      • Є, причому таких чимало. Особисто я через мій роман отримав свою порцію кпинів та знущань на тему: “Ти все це вигадав, аби лише звести рахунки з радянською владою, яка тебе виховала, виростила і в люди вивела”. Це тепер в Києві встановлені три пам’ятні знаки жертвам Куренівської трагедії, є ціла низка пам’ятників у Бабиному Яру. А ще якихось чверть століття тому ситуація була геть іншою…
        До речі, зараз піднімається потужна хвиля ревізії поглядів на Бабин Яр. Я з цим теж стикався. Отож не дивуйтеся наявності киян, які не хочуть знати минулого свого міста. Такі унікуми були завжди.
        P.S. До речі, якщо на ЛО є харків’яни – гадаю, вони можуть розповісти, що таке Дробицький яр… Отож подібні місця і справді є скрізь (((

  8. Я был в той шахте в бахмуте где замуровали евреев. Сейчас там мемориальная доска и тд. Но есть странное мистическое явление. Сверху алтаря потекла вода. Это асбестовая шахта с постоянной температурой 14 градусов и влажностью без единого ручья воды или потека по стене. И тут такое. Местные говорят земля заплакала после того как извлекли трупы.

  9. Почитав дописи. Теж нічого не розумію-цей sk13 придурюється, что єму нічего нє понятно, скільки йому років, що такі бздури пише?

    • Дохрена йому років скоріш за все… І за “малолітством” не сховатися. А начебто пристона людина була раніше… Вік живи – вік учися, теж неприємно вражений “новою гранню особистості”.

      • АнтонОвич | 29 Вересня, 2019 at 18:58 |

        Та я теж гадаю – що це було?

        • Я уже пару раз собачился с ним. К сожалению, ссылки опубликовать не могу. Но раз модераторы считают нужным – пусть пишет…
          P.S. У меня тоже были пару косяков. Но я извинился, когда понял, что был неправ.

  10. Перший президент України, що не прийшов вшанувати пам’ять про загиблих у Бабиному Ярі – В.А.Зеленский (єврей за походженням!)

  11. “Є він і в моїй Костянтинівці. Убогий постамент серед бур’яну, в стороні від місця розстрілів. Поруч зі звалищем сміття.”
    Это не ота радиоактивная свалка?

  12. Да у некоторых, как я погляжу, эмоции затмевают разум. Приличный кусок статьи Yaroslav-а именно о Киеве, о Бабьем Яре. И цитирует он не результаты расследований государства, то ли советского, то ли украинского, не результаты серьёзного журналистского расследования — нет. Он цитирует публицистику со всякими неувязками. Советская власть засыпала Бабий Яр ради уничтожения следов преступлений нацистов? Для начала: и Бабий Яр и Репейников Яр были настоящими каньонами, с речками по дну. В низине Бабий Яр давал глубину 50 меторв, но и верхняя ширина достигала не менее 140 метров. Верховья Бабьего Яра — там, где памятник погибшим сейчас и парк. Но там глубина была 10 метров, ширина под 40 метров, дополнительные ветки яра имели и длину до 400 метров. Смесь участков глины и песка, плывуны… Длина Бабьего Яра вообще порядка 2.5 километров. Ещё в 1930-ые годы были планы по засыпке яра, на перспективу — иначе застройка невозможна! Даже товарные склады с ж/д поплыли бы. А Лукьяновский ж/д узел — это было серьёзно. Так что советская власть сделала то, что и необходимо как будто, но в своём стиле. Улица О.Телиги проходит рядом, но чуть западнее засыпанного яра, почти по старой окружной дороге.

    Расстрелы. Там где сейчас парк и памятник, там где противотанковый ров был рядом, там где Метро Дорогожичи и ниже, там где идти к телецентру. Но все эти места открытв для раскопок и сегодня. Что известно о раскопках? Что сделано, что не сделано и почему? Вот и всё.

    • Для sk13 | Вересень 29, 2019 at 21:13
      «И цитирует он не результаты расследований государства, то ли советского, то ли украинского, не результаты серьёзного журналистского расследования — нет. Он цитирует публицистику со всякими неувязками».
      Я ніколи не повірю в результати розслідувань, ані радянських, ані навіть українських. Я вірю свідченню очевидця Анатолія Кузнєцова і тому його цитую. Це не публіцистика, а ДОКУМЕНТ.
      Прочитайте про іншу трагедію в листі Сталіна Рузвельту №80 від 21.04.1943 року, в якому він обурюється звинувачуванням СРСР у розстрілі польських офіцерів: «Гитлеровские власти, совершив чудовищное преступление над польскими офицерами, разыграли следственную комедию…» Повіримо цьому монстру і його розслідуванню?

  13. sk13 | Вересень 29, 2019 at 15:57 | Відповіcти
    “Да ходил и вдоль и поперёк.”

    Единственный вопрос – когда и где именно ходили?
    Я вырос рядом с Бабьим Яром (порядка 1 км от моего дома до дамбы),
    во второй половине 60-х, начале 70-х там костей и черепов было много, как и стреляных гильз, лично видел, потом все меньше и меньше.
    Окончательно подчистили, а заодно и практически полностью разрушили старое еврейское кладбище (а были и мраморные очень красивые склепы и не только еврейские), которое было в роще рядом с Бабьим Яром перед Олимпиадой-80.

Comments are closed.