О борьбе в тылу врага (Часть 2)

Но чтобы подчеркнуть «уникальность» партизанского движения, надо было вымарать все, что формально можно было списать на партизанское, но не совковое движение в режиме оккупации. По этой причине украинских повстанцев и литовских «Лесных братьев» окрестили националистическими бандитами.

Этого для публики хватило, но как только первому слову возвращается его истинный смысл, а именно – приверженность к национальной самоидентификации, то второе слово теряет смысл просто по определению. Ведь борьба за национальную идею имеет сугубо не материальную основу, а бандиты занимаются исключительно достижением своих материальных интересов насильственными методами.

Но это надо было топить на корню, поскольку такие движения не только рушат миф об «отечественной войне», но и об интернациональном совке, как таковом. То есть, эти движения противостоят фундаментальным принципам совка, а раз так, то мгновенно приравниваются к германским захватчикам. И это при том, что наши повстанцы пускали немецких оккупантов таким же равномерным слоем, как и совковых. И что самое главное, они-то уж точно были самоорганизованы, в отличие от совковых, чисто конторских отрядов. В совке решили пользоваться принципом знаменитого спортивного комментатора Николая Озерова «Такой хоккей нам не нужен».

Поэтому, если ложь о совковых партизанах вливалась в уши лохам по формуле «20/80», то о наших и литовских повстанцах, ложь лилась по формуле «100%+». Она заливалась настолько ударными дозами, что даже внуков тех лохов, на кого это было рассчитано, до сих пор трясет при упоминании фамилий Бандера, например, хотя сам он во время войны был узником немецкого концлагеря.

Тем не менее, методами евгенической пропаганды выведено несколько поколений совков  V1, 2 и 3, у которых задуманная реакция – пена у рта, энурез и диарея, устойчиво возникает при упоминании подобных фамилий. Несколько лет назад на страницах ЛО была целая баталия, где мы аргументированно отвечали на эссе такого себе «оппозиционера» из РФ, многим известного под именем Виктор Шендерович.

Тогда его порвала на британски флаг новость о названиях улиц Киева именами Степана Бандеры и Романа Шухевича. Тот же самый рефлекс, как и у первого поколения совков. Ничего не изменилось даже спустя три четверти века от тех времен. Вот насколько едким и стойким оказалось то пропагандистское зелье, которое и сейчас подрывает как Ваньку-встаньку любого открытого или латентного совка.

Именно по этой причине мы постоянно возвращаемся к теме о том, что в условиях такой массированно информационно-пропагандистской войны, которую ведет против нас РФ, мы должны иметь информационную гигиену и безусловно – средства защиты в виде контр-пропаганды. И если второе, в широком смысле этого слова, способно осуществлять государство, то все остальное – забота каждого нормального украинца.

Даже невзирая на то, что сейчас мы имеем по сути антиукраинское правительство, надо понимать, что никто не отменял личной борьбы на этом фронте. Эти обстоятельства только указывают на то, что не нужно ждать ничего ни от проукраинского правительства, ни от того, что сейчас, а делать то, что можешь.

Ну а мы предлагаем небольшой кусочек истории, как раз на тему борьбы в тылу врага, который вообще совка не касается, но относится к периоду Второй Мировой войны и действиям противника – Германии. Думаю, что этого либо никто из соотечественников не знает, либо знают лишь единицы.

(окончание следует)

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

38 Comments on "О борьбе в тылу врага (Часть 2)"

  1. Щось я взагалі прогавив ці “випорожнення” Шендеровіча. Запам’яталось лише його підгорання від наших побажань усього найкращого ансамблю Алєксандрова та всім решті, хто був на тому літаку.
    Але мені й цього вистачило, аби зрозуміти загальнолюдську цінність будь якого росіянина.

  2. А Шендеровича я когда-то очень уважал..

  3. Мюнхен, ФРН, березень 1950 року

    — Ну, пане Кац, то що ж ви тепер робитимете?
    — Як це, що робитиму? Ясна річ, в Ерец-Ісроель вибиратимусь!
    — А тут, в Мюнхені ся залишити нема бажання?..
    — Ой-вей, тільки не в Мюнхені! Навіщо так жартувати, — лікар подивився на співрозмовника трохи навіть ображено.
    — Ну, чому ж… Адже і весь уряд ФРН, і канцлер Аденауер особисто докладають всіх можливих зусиль не просто до відродження, але до кардинального, докорінного оновлення німецької держави. Я навіть думки не допускаю, що найменші паростки минулого й досі здатні…
    — Ай, пане Ребет, навіщо мені лишатися в місті, де відбувся «Пивний путч» та маса інших неподобств?! І навіщо вислуховувати ці ваші майси про такого прогресивного канцлера Аденауера, коли я маю очі й вуха? Чи гадаєте, я не встиг дізнатися, що з легкої руки того ж Аденауера на державну службу охоче приймають колишніх наци? От як ви собі гадаєте?
    «Лише пару днів, як він приїхав, а вже все повивідував. Це ж треба!» — подумки здивувався Ребет, однак вголос мовив інше:
    — Політику чинного канцлера можна зрозуміти. Не всі, хто працював на Третій Райх, мають однаковий ступінь провини. Між тим, для нормального функціонування державних механізмів потрібні чиновники з досвідом, а не перші-ліпші хлопи з вулиці. Отже, якщо на совісті людини немає занапащених життів чи інших тяжких злочинів, пробачити їх не тільки можна, але й потрібно заради блага решти німців.
    — Ну от, ну от! Пішло-поїхало, — зітхнув лікар.
    — Але ж особисто для вас усе скінчилося добре?
    — Для мене особисто? Так, звісно — якщо не враховувати тієї дрібниці, що коли в тридцять дев’ятому році совіти захопили Львів, я втратив свою приватну практику і був змушений працювати за копійки в державній лікарні. Та коли в сорок першому ваші патріоти почали громити тих з наших жидів, які ся запродали совітам, добрі сусіди сховали мене, отож погром я пережив, слава Богові. А щоб потім не йти до Львівського ґетто, був змушений ся сховати спершу в монастирі отців василіян, а потім, коли для того настав слушний час — і в лісі в загоні командира «Зеника». Однак я ж повною мірою віддячив за це, хіба ні? Хіба хто має до мене претензії?..
    Що ж, заперечувати справді не доводилося. Понад шість довгих років загін «Зеника» героїчно бився спочатку проти німецьких, а потім і проти совіцьких окупантів. І весь цей час вояки-упівці не мали проблем з медичним забезпеченням, оскільки лікар Кац разом медсестрою Фірою, здавалося б, і мертвого до тями приведуть, а потім і на ноги поставлять. Навіть коли 14 травня 1948 року було проголошено створення Ізраїлю в його нинішньому вигляді, Меїр Залманович нібито сказав своїй помічниці: мовляв, їдь туди, де Всемогутній збирає вцілілих синів і дочок Сіону, а я ще тут побуду — бо мусить же хтось захворілих хлопців доглядати! Вони ж бо до нас по-доброму, і ми до них також.
    І справді, залишився та доглядав, аж доки сам не захворів на висипний тиф. Почалося з того, що влітку минулого 1949 року захворіли двоє бійців, покусаних кліщами, після чого Меїр Залманович мав із «Зеником» серйозну розмову, і командир доручив своїм людям дістати на чорному ринку якісь ліки з хитромудрою латинською назвою. Замовлені ампули для ін’єкцій придбали, до загону доправили. Лікар Кац зробив штрикання не тільки всім захворілим, але й тим, у кого лише підозрював хворобу. А також собі — бо найбільше контактував з усіма ними.
    Після ін’єкцій ті, хто захворів на самому початку — померли, стан решти значно погіршився. Неймовірним зусиллям волі долаючи хворобливий стан, Меїр Залманович покликав командира і висунув припущення, що придбані ампули, найімовірніше, містять зовсім не ліки, а навпаки збудників висипняка. Зважаючи на підступність чекістів, від них можна було очікувати чого завгодно — навіть такої підлості. Щоб уникнути спалаху епідемії безпосередньо в загоні, упівці мали позбавитися хворих, розподіливши їх по довколишніх селах і хуторах.
    Так і зробили. Правота лікаря підтвердилася непрямо, зате дуже швидко. За деякий час весь район, де діяв загін «Зеника», прочесали внутрішні війська совітів, при цьому заарештувавши всіх хворих на тиф. Сам Меїр Залманович залишився на волі лише через свою національну приналежність: майору, який командував каральною операцією, навіть на думку не спало, що лікар-єврей може бути якимсь чином пов’язаний з «лісовими бандитами».
    Одужавши аж на початку осені, лікар вжив обережних спроб повернутися до свого загону… Та наскільки вдалося з’ясувати, ще влітку чекісти вдалися до методичного переслідування послабленого висипняком загону. В ході боїв багато хто включно з командиром «Зеником» загинув, решта бійців влилися до інших структур УПА. На щастя, один з тих, хто вижив, упізнав лікаря Каца й розповів новому командирові про його заслуги. Зважаючи на всі обставини, Меїру Залмановичу допомогли вибратися з території Західної України спочатку до Чехочловаччини, а вже звідти до ФРН.
    В Мюнхен його доправила ніхто інша, як зв’язкова «Свитка». Пані Віра й зараз сиділа тут же в кімнаті та спостерігала за неквапливою бесідою двох чоловіків.

    =====
    Тимур і Олена Литовченки, “Книга Зневіри. 1946-1953”, віртуальний том “Миру – мир” художньої історичної епопеї “101 рік України”.
    https://folio.com.ua/books/Kniga-Zneviri-1946–1953
    Фрагмент розділу “1950. Таємниця платтяної шафи”

    *****
    Засновано на реальних подіях.

    • Евгений (3-я волна) | 22 Липня, 2020 at 15:29 | Відповіcти

      Дякую. Цікаво!

    • Легко читається і цікаво. Дякую.

    • Ви робите неймовірно корисну справу. Сподіваюсь, що шановний Анти-Колорадос не буде заперечувати не тільки моєму бажанні бачити тут анонси Ваших творів, а ми будемо Вас підтримувати як можемо і вміємо (pdf-файл купив та отримав миттєво, дякую!).

      • Анти-Колорадос не просто не проти – він дуже навіть за те, щоб я проанонсував нашу епопею на “ЛО”! Біда в тому, що ми її трохи затягнули… Бо на торішніх президентських виборах я голосував за Пороха, а моя дружина, дочка і мама – за ЗЕ. Класичний розклад вийшов 25:75… 🙁
        До того ж, дружина впряглася в один проект, де можна було підзаробити грошенят. Оскільки ми обидва пенсіонери-інваліди, моя мама пенсіонерка-інвалідка, а наша дочка єдина працююча, хоча теж інвалід з дитинства (“чорнобильська” дитина) – гроші не завадять… Але як я й попереджав, ми вилетіли з графіка і в грудні 2019 року здали у видавництво лише 8 книгу. Отож і дописуємо 9-10 книги лише тепер – коли моя співавторка-дружина нарешті прозріла, й у нас припинилися скандали на політичні теми. 🙁
        Отож коли здамо у видавництво останні книги – тоді я повернусь на “ЛО” на повен зріст. А епопею проанонсую ближче до осені.

        • У мене чи мені було легше з рахунком (100:0) 🙂 З видавничою роботою трохи мав справу, розумію, як не просто написати якісний текст і надрукувати його. Тому не переймайтесь часом, скільки треба, стільки почекаємо. 🙂

  4. Да, литовские “лесные братья” были националистами в хорошем смысле этого слова! И благодаря им при совке остались литовские учебные заведения, как школы так и ВУЗы!

    • націоналіст – це КОЖЕН, хто відносить себе до будь-якої з 200+ націй! всі решта – манкурти безродні

  5. до речі, ЧОМУ “світовий сіонізм” не волає на всіх ресурсах, що
    “відомий ксенофоб пубЛІЧНО погрожує відомому пісюаністу всіх часів та народів”?
    якесь неподобство! 😉

    • Перепрошую, а яке відношення “пісюаніст всіх часів та народів” має до “світового сіонізму”?! ЗЕ – типовий совок, який відверто демонструє неповагу до своїх коренів. Між комуністами та сіоністами зазвичай були терки різного ступеню жорсткості, за виключенням хіба що 1948 року, коли СРСР підтримав Ізраїль на найпершому етапі створення і становлення. Однак ця “любоффф” дуже швидко скінчилася, і “світовий сіонізм” дуже швидко був затаврований радянською ідеологією як поплічник “паразитичного, загниваючого, помираючого імперіалізму”. Зважте на це, прошу пана.

      • Вы напрасно недооцениваете еврейскую этническую солидарность

        • Як галахічний єврей (по мамі), я знаю проблему зсередини 🙂 Отож точно можу сказати, що за ЗЕ ні в якому разі не впишеться щонайменше 25% українських євреїв. А реально більше, бо ЗЕ порушив просте правило:
          =====
          Перебуваючи в неєврейській країні, єврей НЕ МАЄ ПРАВА пертися на перші владні позиції, бо якщо припуститься помилки, то неєврейська більшість може розгніватися на нього – тоді гнів впаде на єврейську громаду.
          =====
          Це правило з’явилося не просто так, воно підтверджено багатьма століттями співіснування євреїв в країнах розсіяння. Українські євреї звикли, що неєврейське населення ставиться до них дуже прихильно. Отож тут і зараз відбулося порушення цього правила.
          В принципі, упритул до межі припустимого підійшов в “лихі 90-ті” Звягільський – коли півроку був в.о.прем’єр-міністра.
          Далі пішли Яценюк і Ґройсман, якій стали повноцінними прем’єр-міністрами. Але прем’єр – це все ж таки голова виконавчої влади. Це ще не межа.
          Натомість Зеленський – це вже повноцінний президент, це ГЛАВА ДЕРЖАВИ!!! Вищої посади в Україні не існує. І це нагле порушення окресленого вище правила.
          Гадаєте, 75% євреїв, які (в середньому) голосували за ЗЕ, не розуміють, що він наразив на ризик всю єврейську громаду України?! Я знаю декількох євреїв (не тільки мою маму), які голосували “проти Пороха” з відвертим жахом. Бо з квітня минулого року вони перебувають в постійному страху за себе, любих. Отже, їх теж треба відмінусувати від 75% – бо за ЗЕ вони не впишуться. І це дуже товстий “мінус”.

          • Сергій | 22 Липня, 2020 at 17:57 |

            Тимур, а чому вони голосували”проти Пороха” з відвертим жахом? До речі тоді перед виборами сильно розганяли аля Вальцман-жид. У мене був реальний розрив коли деякі голосували проти Порошенка, бо жид, за єврея Зеленського.

          • Сергій | 22 Липня, 2020 at 17:57 |
            https://defence-line.org/2020/07/o-borbe-v-tylu-vraga-chast-2/#comment-262230
            “Тимур, а чому вони голосували”проти Пороха” з відвертим жахом? До речі тоді перед виборами сильно розганяли аля Вальцман-жид. У мене був реальний розрив коли деякі голосували проти Порошенка, бо жид, за єврея Зеленського” (с)
            *****
            Знаєте, шановний… Є такий анекдот: “Їжаки плакали, кололися – але вперто лізли на кактус”. Анекдот не пояснює, ЧОМУ їжаки лізли на кактус, хоча негативний результат був надто очевидний… Чому, чому?! Бо так вийшло…
            🙁
            Якщо Ви думаєте, що євреї – це аж такі розумаки, які розумніші від усіх інших – то це не так. І серед євреїв є придурки, є покидьки, є бандюгани. А є розумні, порядні, чемні… Є всякі.
            Але це означає, що євреям можна промити мізки так само, як і всім іншим. Отож кожен вирішує персонально, за кого чи проти кого голосувати на тих чи інших виборах.
            Головна причина, чому я голосував за Пороха – це через війну. Я один з моєї сім’ї активно (статтями в мас-медіа + участю в “Диванній сотні”) підтримав Євромайдан. Коли почалася війна – моя колишня журналістка створила волонтерську групу, де я відав збиранням книжок для фронту, шпиталів та вів 2 ФБ-групи, де збиралися речі для фронту і для сімей загиблих. Коли ця дівчина здала на молодшого лейтенанта і стала прес-офіцером 831-ї Миргородської бригади тактичної авіації – я їй по старій пам’яті і то зробив парочку відеороликів про наших “соколів”. Плюс коли наші волонтери просили – я за них молився… До речі, в “катавасії” вони вгрузали, але жодного не зачепило! Тільки автівки…
            Коротше, хоч я лежачий інвалід – але до весни 2016 року по вуха “лежав у волонтерстві”. Отож війна мені не байдужа, я її шкірою відчуваю досі. А на війні один з головних законів – НЕ МІНЯТИ ГОЛОВНОКОМАНДУВАЧА, як коней на переправі!!! Цей один аргумент перекриває решту.
            Тим паче, ЗЕлі я ніколи не пробачу те, що він зі сцени порівняв Україну з роздовбаною німецькою порноакторкою. За це він ніяк не вибачився – ну, то нема йому пробачення!!! Але після цього він НЕ МОЖЕ бути українським головнокомандувачем. Тільки Порох!..
            Ну, а чому моя мама (100% єврейка) голосувала проти Пороха?.. То стара історія. Коли вона в “лихі 90-ті” ще працювала, то чоловік її співробітниці був у бізнесмена Порошенка особистим водієм. На фірмі “РОШЕН”, ага… Якось цей водій випадково потрапив у розбірки двох банд на Ленінградській площі в Києві: просто поруч проїжджав і потрапив під “дурну” кулю… То його з “РОШЕНа” звільнили заднім числом і відхрестилися. А після нього лишилася вдова з двома дітьми. Отож моя мама намагалася потрапити на прийом до Порошенка, щоб попросити за співробітницю, а коли він не прийняв – подати позов до суду. Але цей позов ніде не прийняли… Дізнавшись про все це, ті самі бандюки надали вагому грошову допомогу сім’ї випадково вбитого ними водія.
            Відтоді моя мама ненавидить Пороха, який став для неї еталоном непорядності. Отож не голосуватиме за нього ніколи за жодних обставин! І скільки я їй не доводив, що всі подібні претензії треба залишити на повоєнний час, скільки не казав, що у мене у самого до Пороха купа претензій – маму не пройняло.
            Отже, тут кожен вирішує персонально… Я не хотів зміни головнокомандувача з Гетьмана на “п*ца в маминій кохті”, який хоче “перестати стріляти”. Мама не могла пробачити Пороху того прецеденту чвертьвікової давнини. От і спробуйте це сумістити!..
            🙁

          • Vadym Kuzmenko | 22 Липня, 2020 at 19:50 |

            Шановний Тимуре, у Вашій історії (з маминою неприязню до Порошенка) є протиріччя.
            Не знаю, як Ви цю ситуація сприймаєте, але мені здається, що людина, яка витратила величезні гроші на громадські потреби (і не піарилася при цьому), не могла так тупо виявити примітивну жадібність у справі підтримки сім’ї свого водія, що загинув.
            Щось тут не те!
            Не виключаю, що причина зовсім інша. В тому числі не тільки звичайне непорозуміння, але й свідома провокація.
            З повагою.

          • Vadym Kuzmenko | 22 Липня, 2020 at 19:50 |
            https://defence-line.org/2020/07/o-borbe-v-tylu-vraga-chast-2/#comment-262252
            Шановний Тимуре, у Вашій історії (з маминою неприязню до Порошенка) є протиріччя.
            Не знаю, як Ви цю ситуація сприймаєте, але мені здається, що людина, яка витратила величезні гроші на громадські потреби (і не піарилася при цьому), не могла так тупо виявити примітивну жадібність у справі підтримки сім’ї свого водія, що загинув.
            Щось тут не те!
            Не виключаю, що причина зовсім інша. В тому числі не тільки звичайне непорозуміння, але й свідома провокація.
            *****
            Перепрошую, але за що купив – за те продав! 🙁
            Та історія сталася ще десь в 1995 році, а президентом Порох став у 2014 році. Між цими датами – пара десятиліть, за які людина могла змінитися кардинально, це по-перше. По-друге, в середині “лихих 90-х” мама не могла знати, ким стане в майбутньому власник компанії “РОШЕН”. То який сенс їй ганьбити Пороха?! По-третє, я знаю маминих співробітників, знаю і ту жінку. І можу запевнити: все почалося з розповіді, що от чоловік тітки Ліди в районі Ленінградської площі потрапив під перестрілку бандитів і загинув; а потім – що його звільнили заднім числом і виходить, що він там їхав сам у своїх справах, і ніхто ніяких “гробових” сім’ї загиблого не заплатить; і вже потім спливла фірма “РОШЕН”, а також її офіс на Рибальському острові.
            А якщо мені зводити наклеп на Пороха?.. Навіщо?! Всі мої претензії до нього були тимчасово (на час війни) відкладені ще в 2014 році. Тим паче мені топити Пороха після 2019 року, коли він програв вибори, й замість Гетьмана нашу армію очолило оце зелене?..

          • Andriy Moderator | 22 Липня, 2020 at 20:53 |

            Во всей этой истории одно слабое место – “случайно оказался”. Он мог там оказаться “случайно”, мог и “не случайно”. Мог таки действительно случайно, но в это время официально его там быть не должно. Левачил например. И подвез бандитов на место, а когда начались разборки, не успел свалить. Просто предположения, тем более зная лично “персональных водителей”. Есть конечно вероятность, что он вез Порошенко и его прикрыл своим телом, а Порошенко отплатил неблагодарностью, но какова вероятность такого события?

          • Andriy Moderator | 22 Липня, 2020 at 20:53 |
            https://defence-line.org/2020/07/o-borbe-v-tylu-vraga-chast-2/#comment-262263
            Во всей этой истории одно слабое место – “случайно оказался”. Он мог там оказаться “случайно”, мог и “не случайно”.
            *****
            Отож бо! А тому коли в 2014 році Порох став президентом воюючої держави, я відклав свої претензії до нього на майбутнє. А після весни 2019 року тільки переконався, що мислю вірно.
            Натомість мама не мама (77-річна бабуся) не має й ніколи не мала стратегічного мислення. Отож вона не здатна оцінити, наскільки Порох корисний для України. Тому вона зачепилася за ту стару справу й не хоче подумати хоча б на кілька кроків наперед… 🙁

          • Vadym Kuzmenko | 23 Липня, 2020 at 05:23 |

            І ще, Тимуре, якщо дозволите.
            А Ви не хотіли б, заради Вашої мами, з’ясувати цей незрозумілий епізод (з відмовою допомоги сім’ї водія)? Я думаю, що для цього варто було б навіть звернутися до самого Порошенка (зокрема, через Facebook чи Instagram).
            Адже з таких “крапельок” складається дуже колоритна картина: “барига”, “збагатився у 82 рази”, “заробляє на крові” і таке інше.
            Якщо вже у Вашій сім’ї є такі настрої (Ви згадали про голоси 25%-75%), то що вже говорити про інших? Невже у своїй сім’ї Ви не є носієм авторитетної думки? А якщо Вас поважають рідні, то чи можливо, щоб вони до Вас не дослухалися?
            Розумію, що такі мої просторікування можуть Вас дратувати, але згляньтеся на те, що Ви не просто хтось сторонній, а людина, до якої відчуваю повагу (хоча й старший за Вас).

          • Vadym Kuzmenko | 23 Липня, 2020 at 05:23 |
            https://defence-line.org/2020/07/o-borbe-v-tylu-vraga-chast-2/#comment-262323
            І ще, Тимуре, якщо дозволите.
            А Ви не хотіли б, заради Вашої мами, з’ясувати цей незрозумілий епізод (з відмовою допомоги сім’ї водія)? Я думаю, що для цього варто було б навіть звернутися до самого Порошенка (зокрема, через Facebook чи Instagram).
            Адже з таких “крапельок” складається дуже колоритна картина: “барига”, “збагатився у 82 рази”, “заробляє на крові” і таке інше.
            Якщо вже у Вашій сім’ї є такі настрої (Ви згадали про голоси 25%-75%), то що вже говорити про інших? Невже у своїй сім’ї Ви не є носієм авторитетної думки? А якщо Вас поважають рідні, то чи можливо, щоб вони до Вас не дослухалися?
            *****
            Звісно, якщо по-хорошому, то це треба було б зробити. Хоча б тому, що дійсно, з таких “крапельок” складається дуже колоритна картина – Ви абсолютно праві! Але…
            1. За допомогою сім’ї водія?.. Тут навряд чи можна дізнатися щось нове. До того ж, мамі сьогодні виповнюється 77 років, вона вже 22 роки на пенсії, й що там тепер з тіткою Лідою (вдовою водія) – хтозна… Я знаю дише про двох ще живих маминих співробітниць, у мене записані їхні телефони, щоб повідомити в тому разі, якщо мами не стане… Але тітка Ліда давно загубилася.
            2. Якщо з’ясовувати – то особисто у Пороха… Але саме ОСОБИСТО. Я намагався пробитись до нього на інтерв’ю двічі:
            – коли за часів Ющенка він очолював Комітет ВРУ з фінансів і банківської діяльності;
            – коли за часів Януковича він був міністром економічного розвитку і торгівлі, а отже – готував Угоду про Асоціацію з ЄС в частині економіки.
            Однак обидва рази не склалося… 🙁
            А запитувати через Facebook чи Instagram?! Не годиться. Такі речі можна з’ясовувати лише при особистому контакті віч-на-віч, бо за віртуальною машкарою в соцмережі може ховатися хто завгодно.
            3. Нарешті щодо авторитету в сім’ї… Для мами я і досі є 5-річним хлопчиком в шортиках, який завів собі 5-річну дівчинку-подружку, у яких є своя 3-річна “донька-лялька”. Мама й досі намагається всіма нами командувати. Хоча на словах – так, я для неї авторитет! Тільки от чомусь мама поводиться з нами так, нібито мі й досі малі діти. Всі троє. І своїх “косяків” мама не визнає абсолютно!..

          • Vadym Kuzmenko | 23 Липня, 2020 at 19:14 |

            Шановний Тимуре, велике Вам спасибі, що відповіли на мої запитання.
            Бережіть себе заради Ваших шанувальників.
            З повагою.

          • Йосиф Зісельс – це голова! Він очолює Ваад України, а в 2002-2005 роках я редагував (на громадських засадах) газету Ваада України “Хадашот” (“Новини”). Отож маю честь бути знайомим з ним особисто! 🙂

  6. А чо за “партизанка” на заглавном фото? 🙂

    • Отличное пособие, для изучения подпольного сопротивления.
      Нужно знать, на всякий случай. Спасибо.

  7. To Сергей | 22 Липня, 2020 at 17:29

    Соррі, але на фото, що вгорі, інша учасниця Маски-шоу Наталія Бузько.
    До речі, заслужена артистка України, улюблениця Кіри Муратової

  8. Во я задал вопросец 😀

  9. Тимур | 22 Липня, 2020 at 20:25 |
    Дякую за вичерпну відповідь.

  10. По поводу “партизанских” отрядов (групп).
    Формирование таких подразделений начиналось, как правило с выполнения нескольких и ОБЯЗАТЕЛЬНЫХ процедур.
    1. На отряд (группу) выделялась 1-2 радиостанции, которые , в обязательном порядке фиксировались” в определённом Управлении РККА (НКВД).
    2. Под эти радиостанции, выделялись определённые частоты и время выхода в эфир.
    3. Назначались 1-2 радиста, чей “почерк”, был известен тем, кто формирует.
    4. Назначались: а)командир, б)комиссар, в)особист, г) начальник разведки.
    Только с соблюдением, этих пунктов, отряд (группа) была на учёте ЦПШД (Центральный штаб партизанского движения при Ставке Верховного Главнокомандования) и ГУР (НКВД), а значит имела постоянную подпитку личным составом и МТС (материально-технические средства) и к ним могли отправить самолёт.
    Все остальные, “героические”, вооружённые но сбродные отряды (группы), считались вооружёнными бандами, без прав.
    Сами штатные (подчинённые ЦШПД) подразделения, весьма успешно гоняли “гопников” и ликвидировали их, без всяких условностей (типа они тоже “За Родину).
    Обложили, ликвидировали и забыли.
    Много было особенностей, и если реально поднять данные, хотя бы за 2-5 отрядов (групп) – слава “партизанов”, улетучится как ацетон на проточном воздухе.

Leave a comment

Your email address will not be published.


*


Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: