Від редакції

Попередній матеріл про пригоди старого Мінарета викликав цікаву дискусію серед наших читачів. Оскільки автор – агностик, про що не раз вже писав, то розбиратися у тонкощах церковного життя і внутрішніх бійок – не має бажання. Але на мій погляд, «розбор польотів» у виконанні Ірини Терещенко, може виявитися цікавим для колег. Тому – публікую її коментарій до статті у вагляді “як є”.

Доповнення, яке надійшло від автора коменту після публікації. Вона узяла текст у Тараса Чорновіла, просто по тексту цбого не було видно. Отже, текст Чорновіла у редакції вказаної авторки.

Філарет: “Ну відкличуть Томос, то й відкличуть”… КГБшник в рясі
Це вже справжній жах, бо колишній КГБіст (а колишні бувають?) під аплодисменти з Москви відверто коле щойно створену незалежну й канонічну Православну Церкву України.
Він уже договорився до того, що на питання про можливе відкликання через його дії Томосу, відповідає зневажливо: “Ну відкличуть, то й відкличуть”.
Дивно, що ще Томос термосом услід за одним дєятєлєм не обізвав.
Я тут почуваюся трохи незручно, бо коли йшла вся драматична епопея з визнанням Української Церкви та навіть підготовка об’єднавчого собору, умисно згладжував деякі нюанси з поведінки Філарета, хоча знав чимало деталей.
Діяв за принципом: “Не нашкодь”. А там уже тоді чинився відвертий саботаж.

Тут треба зробити кілька акцентів.
Ми всі про це старалися не говорити.
Але ж Філарет ніколи не боровся за надання реального канонічного й автокефального статусу своїй Церкві.
Саме так!
Він боровся за зняття анафеми й визнання його і його ієрархії законними й канонічно обраними.
Він і його посланці ніколи не просили про томос для самої Церкви.
І коли наша делегація (членом якої я мав честь бути) в 2000 році починала цей діалог з Варфоломієм, і до початку старань Порошенка ніхто про Томос на повноправну автокефалію не просив!
Бо головною перешкодою був навіть не тиск Москви, а сама особа Філарета, його минуле в КГБ та в Руській православній Церкві, як і чимало новіших звинувачень.
Томос погоджувалися надати, але тільки не Філарету.
Він мусив піти на пенсію. І все, без варіантів.
Порошенко зумів досягнути від нього поступок лише своїм блискучим умінням спілкуватися з такими людьми, пригадуєте фразу до Новинського: “Ти, сука православная!”
Думаю, шо тут “богословська дискусія” теж проходила не в компліментарному тоні.
Але поступившись, Філарет затаїв образу й наніс удар уже в мить, коли на кону було все.
Зранку перед початком собору в Святій Софії він знову виставив ультиматум, що не піде на пенсію, має залишитися в статусі правлячого ієрарха та патріарха.
На це була чітка відповідь екзархів Варфоломія: “Тоді ми пакуємо валізи й летимо до Стамбула”.
За годину до початку собору!!! лише Порошенко зумів погасити пожежу.
Посланцям з Константинополя “ніжно” пообіцяв, що просто не випустить їх з України, а від Філарета добився клятви, що він зарікається від впливу на ПЦУ та просто збережеться, як правлячий ієрей лише з почесним звання патріарха, а зовсім не предстоятеля Церкви.
Тільки така позиція змусила Константинополь погодитися на продовження процесу.
До речі, коли на Фанарі Варфоломій підписував і надавав Епіфанію Томос, була жорстка вимога, щоб ноги Філарета там не було.
Він не має права перебувати на території комплексу Вселенської патріархії.
Навіть раніше не визнані канонічно, його єпископи мали таке право, а він – не мав ніколи.”

Доки Порошенко залишався при владі, Філарет, закусивши губу, мусив мовчати – Пороха він таки боявся.
Ну хіба демонстративно пішов благословляти з’їзд Тимошенко (тоді її, а не Зеленського вважали тим тараном, який знесе Порошенка).
А тепер влада в Україні закінчилася, й Філарет пішов у звичний для себе процес церковного розколу.
Відверто брехав на прес-конфернції.
Наприклад, про офіційну ліквідацію колишньої УПЦ-КП.
Доказував, що вона досі існує, а коли його ткнули носом у його ж підпис, почав проповідувати, що тоді ми мусили так поступити, бо Томосу б не дали, а коли вже дали, то ми своє слово спокійно назад забираємо…
І про Порошенка збрехав, і про розподіл повноважень з Епіфанієм (не було жодного розподілу – навіть при часточці влади в Філарета поза стінами Володимирського храму томосу б не надали).

За всім цим, раптом вигулькнули вуха олігарха Коломойського (навіть на зустрічі з журналістами Філарета підловили на його вдячних висловах Тель-Авівівському біженцю).
А ще ж у сам день собору, підручний Коломойського Палиця пробував зірвати собор руками контрольованого ним митрополита Луцького.
Зараз старечі амбіції Філарета підігріли люди з нової владної команди та дали йому поштовх у “правільном направлєніі”.
А Порошенко, який міг усе це безчинство спинити, тепер уже жодних реальних важелів впливу не має.