Мы как-нибудь вернемся к подробностям этого события, а сейчас лишь отметим, что поздно вечером 8 декабря рейдовая группа финнов совершила вылазку в тыл противника и тот, не понимая происходящего, устроил не шуточный бой между двумя собственными батальонами. Ну а финское наступление было назначено на 12 декабря, ровно 82 года назад. Финны не знали, что на этот же день было назначено наступление и красных армейцев и по сути, поскольку местность давала возможность наступать в узких проходах между озерами и зарослями леса, началось встречное наступление, в котором красные армейцы имели численное преимущество, но дрогнули и начали отступать, а потом и начали откровенно драпать.
В общем, ход боя оставим на «потом», а тут важно то, что красные армейцы вспомнили опыт «Похода на Варшаву» под предводительством будущих маршалов Тухачевского, Буденного и комиссара Иосифа Сталина. Тогда красные армейцы показали способность добежать до Восточной Пруссии, откуда героев интернировали на родину пароходами. Здесь эта способность была показана еще раз и хоть бежать пришлось не так далеко, но тому есть оправдания.
Во-первых, собственная граница была рядом, а по-вторых, дорога была узкая и драпающие войска уперлись в подкрепление, идущее им на помощь. Оно тоже побежало, а дороги на всех не хватало. При этом финны разжились многочисленными трофеями, брошенными «освободителями»: 20 танков, 60 пулеметов, 6 75 мм орудия, 4 45 мм противотанковых пушки 3 миномета и 1,5 тыс винтовок.
К тому же, удалось захватить штаб 609-го стрелкового полка и поскольку штабники оборонялись, он был полностью уничтожен. Правда, командир полка таки успел смыться. При этом, финские потери составили 103 человека убитыми, 250 получили ранения разной степени тяжести и 6 человек пропали без вести. Красные армейцы потеряли до 5 тыс убитыми. 139-я стрелковая дивизия была разгромления и деморализована, а 75-я, шедшая для осуществления наступления уже через проломленную оборону, глядя на бегущую 139-ю, на призыв «Динамо бежит?», привычно ответила «Все бегут!», и тоже драпанула.
Это в общем не самое крупное сражение Финской войны показало финской армии, что врага можно и нужно бить, невзирая на соотношение сил. Он бодро воюет против погранотряда и групп добровольцев, но когда сталкивается с регулярной, мотивированной и дисциплинированной армией – очень быстро вспоминает крылатое выражение «О спорт, ты – мир!», в плане быстрого бега на длинные дистанции. А кроме того, финны обнаружили еще один источник пополнения вооружения и боеприпасов, путем их изъятия у противника.
Эта победа вселила уверенность в бойцов финской армии, а боевой дух ушел за верхнюю планку. Многие решили для себя, что если они смогли, то сможем и мы. И действительно, дальше финские военные кромсали большевиков с таким КПД, что в это было трудно поверить. Шедшую по лесной дороге дивизию они резали на сегменты, как колбасу, намного меньшими силами, после чего, наваливались на один отрезанный сегмент, имея локальное численное и огневое преимущество и двухсотили его начисто, а потом – переходили к следующему сегменту и так, пока дивизия не кончалась. Что характерно, те сегменты дивизии, которые подлежали одвухсочиванию не в первую очередь, слышали, как заканчивается бой с предыдущим сегментом и ждали неотвратимую смерть, под эти самые звуки. Она приходила. Но те, кому чудом удавалось спастись из этой мясорубки, уже знали о том, что «от тайги до британских морей, красная армия – всех сильней» и добавляли – ложится в землю или как здесь – снег.
В общем, в этот день мы поздравляем финнов с днем «Единения нации», ну а нам не то, чтобы надо брать с них пример, поскольку у нас уже масса собственных примеров и не менее ярких, просто у нас об этом писать некому, поскольку пресса наша – насквозь кротячая, но просто надо знать или не забывать о том, как надо действовать и что это уже не раз успешно работало. И да, мы победим!
таку ось тему підняли:
***
Війна за Україну триває не лише на Донбасі – вона всюди. І у Львові – теж. Можливо навіть більшою мірою у Львові.
Ось такі міста, як своє, я називаю “міста-коматозники”. В них домінує російська, і розбудити їх, навернути до українства, на жаль, дуже складно. В місцевому культурному просторі головують дві “володарки” – російська мова і “какаяразніца”. Що, втім, у наших реаліях, майже одне й те ж. Якщо ми хочемо вивести “міста-коматозники” з мороку, мусимо приділяти особливу увагу територіям, на яких домінує українська. Інакше скоро настане час, коли вона там не домінуватиме.
Я вже 12 років регулярно їжджу до Львова, і помічаю, що російської там більшає. В цьому контексті мені в голову приходить одне тривожне слово – “білорусизація”. Так, безумовно, Україна – не Білорусь, і з нами те, що з нашими північними сусідами, не вчиниш. Ми інші. Але впливати можна і на нас. І цей вплив, як бачимо, досить ефективний: російської мови більшає зокрема і на Галичині, галицька молодь масово слухає російську музику, серед широких мас усе більшу популярність завойовує “какаяразніца”. Тут є всі ознаки дії ворожих технологій.
А взагалі, я скажу інакше: “якби отакі хлопці, як ті, що припинили ось ту вакханалію, запропонували мені піти з ними, я би пішов”.
Я вже говорив, але повторюся: сьогодні Львів – поле бою. І битися потрібно ефективно. Від цього залежить не лише доля самого Львова, Галичини, а й, безумовно, отих “коматозників”, яким для виходу зі свого “складного” стану вкрай важливо мати гідні приклади!
Ну от якось так.
***
за посиланням весь допис:
https://www.facebook.com/serhiibryhar/posts/1853935348139742
Довелося спілкуватися з “львівянами”. Зрозумів -щось не те. Запитую – чи давно у Львові? Кажуть – ми тут народилися, а батьки переїхали в 45-му. З житлом так – сказали, йдіть і заселяйтеся в будь-яку порожню квартиру.А порожні були майже всі.
Маючи більш, ніж пів-життєвий досвід життя і роботи за часів радянщини, з відповідними мовними параметрами, тим більше в промисловості, категорично згоден з тим, що вкрай критично зачищення інформпростору від мерзенного російського сміття.
Бо ж маю змогу регулярно чути, що слухають зі своїх “гадських джетів” і школярі і дошкільнята і більш старша молодь.
Практично відсутні будь-які перешкоди в розповсюдженні того мотлоху.
Мотлоху, що, окрім деформації відповідної національної свідомості, ще й завдає чималої шкоди психічному здоров’ю.
Та, не тільки перешкодами непотребу має вирішуватись ситуація.
Відповідна селекція національних виконавців, що звучать і в радіо і в телевізійних ефірах, повинна відбуватись із застосуванням досить високих критеріїв. Бо ж лише сумнівна “оригінальність” тут не достатня. Про те, які записи тиражуються серед молоді, то вже й говорити нічого.
Я розумію, що дуже і дуже багатьох артистів страшенно турбує питання авторського права. Цю “турботу” я ще з десяток років тому мав нагоду спострерігати в цінах на тоді ще лазерні лиски з записами . Також, не слід забувати, фактор, що суттєво спрощує проникнення до нас згаданого вище мотлоху.
Тим більше, що примітивні, відверто брутальні, із застосуванням нецензурної лексики, з дозволу сказати, “твори”, орієнтовані перш за все саме на молодь, є одним видів інформаційної зброї наших ворогів.
Виглядає картина сьогодні добряче таки складною.
Та на фоні домінування в україномовних регіонах України мордорського “музичного”, перепрошую, продукту, будь-які диспути з мовних питань, що час від часу з різним ступенем агресивності навїзуються суспільству, виглядають… дещо не так, як би це було правильним…
Уважаемый Eugen moderator! Очень понравилась дискуссия с участием Айдера Муждабаева https://www.youtube.com/watch?v=KmxVmddeq_E Там прозвучала интересная мысль о том, что “русский язык – самый финансируемый язык в мире” (смотреть на 28:18). То есть это так можно понять, как говорили древние, что за все нужно платить. Возможно это относится и украинскому языку. Одних уговоров и призывов может оказаться недостаточно. Для некоторого количества, возможно, подействует. Ну а вот на тех же 73%, может быть, и нет. Как направить финансирование, – про то пусть подумают специалисты. Но что нужно вкладывать деньги – так это факт. Не только в распространение музыкального контента, а в заработную плату, пенсии и т.д. В создание мощной языковой среды. В приведенной дискуссии Айдер Муждабаев также говорит о том, что самый плохой человек в россии – это русская учительница (смотреть на 52:06), и объясняет почему. Но тут нужно вспомнить, что и наши учительницы иногда тоже не без греха. Привлечение их к выборам уже дает повод относиться к ним очень внимательно. А вообще эта дискуссия стоит того, чтобы смотреть ее целиком.
“Наши учительницы….”
Это вообще отдельная категория. Там, шо называется, работы и работы.
А что касается финансирования соответствующих деяний, то, спору нет, требуется.
Однако сегодня мы по целому ряду причин оказались в ситуации, которую иначе, чем мерзкая и назвать сложно.
Привлечение к выборам “шкрабов” (школьных работников) можно объяснять как вопросами помещений, так и их на сегодняшний день существенной финансовой зависимости от державы. Последнее, как известно, есть рычаг весьма мощный.
Так что имеем многослойную объемную картинку дикой, по сути, сложности.
Да еще и с пристальным “вниманием” весьма недоброжелательного, нежно выражаясь, соседа, трам…….тарурарарам.
Помнится, во времена президентства Порошенко, пришлось услышать что торговка на шмоточном базарчике перешла на общение по украински. На вопрос коллег, что это с ней такое, ответила, что украинский язык – это трэнд. С чем тогда ее коллеги с колежанками и согласились.
Ну, а сегодня…..
***
Практично відсутні будь-які перешкоди в розповсюдженні того мотлоху.
***
От відкинувши політичний аспект – не розумію наступного. Більшість того, що надходить з боліт – дійсно мотлох. Це в той час коли у світі повно чудової музики у самих різних жанрах, як сучасної, так і попередніх часів.
Певний час і мені бракувало такого розуміння. Навіть намагався щось комусь довести…
Але потім зрозумів, що сприйняття культури має бути вихованим, але воно має бути необхідним. Ота сама необхідність у індивіда виникає, чи не виникає, внаслідок не малої кількості факторів. Серед них і сім’я, звичайно, погляди старших, їх ставлення до культури, їх уподобання. Величезне значення має коло спілкування. З дитинства. А тут починається дещо дуже і дуже контроверсійне. Так. чи інакше, але на певному етапі розвитку у дитини кумирами стають, м’яко кажучи, далеко не ідеальні однолітки.
Про відповіднку атмосферу у колективах , де працівники досить відчутно розділені по рівню і відповідальності і складності роботи, – там теж свої нюанси…
Можна багато чого згадувати в намаганні систематизувати це питання.
Але з часом я зрозумів, що, здебільшого, незалежно від того до якої страти належить індивід, діє оте порівняння – “якщо на платівці записані “Гоп мої гречаники”, то з будь-якого програвача годі з неї почути Бетховена”.
З тим доводилось стикатись в середовищі і дуже не погано освічених людей…
Але платівка записується. То ж те, що на неї пишеться, мало б бути своєчасно відкоригованим……
Отакі, трохи сумбурні думки з цього приводу….
Дякувати Богу, у підлітковому віці, а це був 1973-й, мене “підсадили” на важку музику – Deep Purple, Pink Floyd, Yes, Queen, тож про радянський мотлох (за деяким винятком) я забув майже назавжди 🙂
Досі пам’ятаю лист хлопця до журналу “Ровєстнік”, який збігся з моїм баченням майже стовідсотково:
(мовою оригіналу) “…Я не признаю отечественные вокально-инструментальные ансамбли и их РЕМЕСЛЕННЫЕ ПОДЕЛКИ..” (ну і далі про творчесть Iron Maiden).
А про різноманіття: ось декілька тижнів тому зацікавив мене досить давній проект Лючано Павротті – Pavarotti & Friends. Особливо виконання зі співаками різних жанрів арії Nessun Dorma, однієї з найскладніших… Тільки нажаль серед Friends Лючано не було українських виконавців (а було 2 кацапи)…
Ти до Львова їздиш (регулярно),а я тут живу вже 67 років. Маю три рідні мови – російську (нею думаю),українську (нею спілкуюся)та польську ( нею була більшість книжок, що я прочитав). “В місцевому культурному просторі головують дві “володарки” – російська мова і “какаяразніца”.” – то тобі здається. Свого часу львів’яни отримали від Папи привілей – не ставати перед Ним на коліна. Хоча розмовляли різними мовами. Героїчну битву під Задвір’ям в 1920 недарма називають “польськими Термопілами”. За неї Львів отримав semper fidelis на гербі. Не забувай, Львів – єдине місто, яке проголосувало за ПрезИдента, за що мало б дописати до герба ще й semper sapiens, але то таке… Львів не потребує твоїх порад!
перше. Прошу мені не тикати.
друге. Допис не мій і якщо маєте щось сказати всупереч – прошу за посиланням до автора допису.
третє. Доки існує така погань, яка каже, що “рассія заканчіваєца там гдє заканчіваєтся русскій язик”, до порад варто дослухатись.
Нік “Читатель” помічений на поширенні чорнухи. От зовсім недавно, коли Байден говорив із пуйлом, цей нік поспішив видати чорнушні коменти. Там було щось про Канаду, яка типу “зрадила” нас…
Не обов’язково. Людина може плескати кремлівську пропаганду тому що заходить. Але кремлівська пропаганда різноманітна, та і Проханов не єдине джерело.
Як відрізнити зловмнисника від сліпого? Ніяк. Різница в тому, що зловмисник завжди піде (ґрант закінчився). А сліпий залишиться. Хіба він один такий?
“да, да! и еще земляным червяком!” (с)
Прошу бути стриманішим у спробах оцінки інших дописувачів.
Якби я займався поширенням чорнухи, то зокрема швиденько б написав би оту маячню з AP про Україну та НАТО від “неназваного джерела” яке почуло щось там від інших “неназваних джерел”. А ту маячню передрукувало більшість українських новинних сайтів.
Або регулярно писав би про рейтинги центру Разумкова, де Разумков з Зеленським у другому турі виборів героїчно змагаються. Або ще щось подібне.
Про Канаду ж було чітко написано з авторством заяви і вказанням посилання.
Ви хочете жити у світі рожевих поні? Ну, цей світ не зовсім такий і не всі новини такі як вам подобаються.
Тому ще раз прошу не поспішати з чіплянням ярликів.
🙂 Якщо ви взяли собі такий нік – Чітатєль, то читайте уважно й помічайте, що в українському інфопросторі чорнухи точно більше 90%. А може й більше 99. Отож при такому стані ну нікому не вдасться милуватись на “рожевих поні”, зі всіх боків переважно брудні та інші істоти.
І вигідний такий стан виключно ворогу – для деморалізації.
Й тому, якщо хто додає в цей котел іще й свою ложечку дьогтю чи чого там, то варіантів два:
– або слабо розуміє (корисний ідіот);
– або свідомо бере участь у інформвійні на боці ворога.
Прочитал отзывы. Что могу сказать. Я не знаю где это на ЗУ становится больше русского языка. Школу закончил в 74, вуз в 79 в г. Ровно. Тогда это действительно был больше русскоговорящий город. Сейчас работая на большой западной фирме руководителем одного из направлений непосредственно отвечаю еще и за 6 областей ЗУ: Ровенская, Волынская, Львовская, И-Франковская, Тернопольская, Закарпатская, где постоянно бываю. Так вот могу сказать, иногда бывая там я вообще не слышу русской речи. Если и слышу, то это когда сотрудники фирмы, и то не молодые, переходят, когда говорят со мной на русский. На что я им всегда говорю -“не потрібно переходити на москальську мову :), я українську добре розумію”. Многие уже и не переходят. Более того, имея отношение к приему новых сотрудников вижу, что фактически вся молодежь после школ Запада и Центра Украины украиноговорящая. Да, Восток еще не так. Но уже в Киеве выпускники приходят украиноговорящие. Но зато на ЗУ много очень украинцев,с великолепным знанием украинского и все в вышыванках, которых никак не назовешь патриотами Украины. Достаточно глянуть на руководителей ВО сволота. Далеко ходить не нужно-выборы 2019 г. Где победил Порох-только во Львовской. За кого проголосовал остальной Запад? Знаем, я кстати был в шоке. Моя теща, “з під Галича, Франківщина”, в 80 лет без принуждения проголосовала за Пороха. В ихнем селе победил шлёма. Все точка. Да, бой на фронте пропаганды и идеологии был проигран, так об этом в свое время на ЛО постоянно писали. Ну а сейчас наблюдаем откат, кого выбрали того и слушаем. Про музыку. Мы росли на западной, у меня любимая группа это Пинк Флойд, но и некоторый русский рок 80-90 г. Но я всегда говорю, благодаря “Червоной руте”, которая в 70-71 г. звучала на всех станциях совка я люблю украинскую. Сейчас с удовольствием прихожу и слушаю “Калуш”, особенно “Додому” :), вот зашла она мне. Не знаю, что сейчас слушает молодежь, но с ней нужно работать. “Борітесь-поборите! Все буде Украіно!” Уф, что то много букаФФ написал 🙂
После каждого поражения рашистов на фронте, после каждой неудачи русский язык будет становится менее популярным. А ход боевых действий мало освещается. Но тут путен помогает – чем тупее он становится, тем меньше говорят на русском. Я по аналогии с Англией, там когда то говорили в основном на французском – на языке победителей. Это одна из сторон проблемы.
Для многих людей нужна эмоциональная составляющая, такая как наша победа и поражение врага.
Так фіни тоді відстояли свою незалежність. Поляки у 1920-му, фіни у 1940-му … І СРСР тоді за це (напад на Фінляндію) витурили з ООН. А тут читаєш заголовки і млієш:
“США можуть збільшити військову присутність в країнах НАТО на випадок вторгення РФ в Україну” – а що, іще не вторглась ?!
“Джонсон у розмові з Путіним попередив про “серйозні наслідки” у разі нападу РФ на Україну” – а що, іще не напала ?!
“РФ заплатить високу ціну за будь-яку агресію щодо України, – Боррель” – а що, Крим і Донбас це ще не
агрсія ?!
“РФ зіткнеться з сильною реакцією у разі подальшої агресії проти України, – Лінде” – а що останніми днями ніяких обстрілів?! ні поранених ні загиблих ?! обсріли щодня це хіба не подальша агрсія ?!
“У разі збройної агресії з боку РФ буде посилено охорону та оборону мостів через р. Дніпро, а також ГЕС, АЕС та інших об’єктів критичної інфраструктури, – Міноборони. ВIДЕО” – а зараз агресії, тіпа, нема ?!
Ну і так далі.
Нічого й додати ??? Якийсь сюреалізм панує світом.
https://www.youtube.com/watch?v=p8PEMI_xyoI
Фины красавы! Хороший пример, достойного отпора врага!
Как избавиться от зависимости парашинского “исскуства”? Очень просто. Я 7лет не смотрю парашинские фильмы, тем более сериалы. Не слушаю блатняк столько же, а если слышу, то блевать охота, разве что послушаю особо древние песни молодости типа Софочки….А в основном запад, Заз, Индилу, Рамштайн или Квитку Цисик, много вариантов от настроения….НО, не парашинское! И все мои окружающие это знают и не рискнут эту херь при мне включить.
Правда, это очень просто!
Правда є ще один досить неприємний факт:
Величезна кількість комуняцьких військ у тій війні були з України, що не може не засмучувати. По суті, українці допомагали москалям завойовувати сусідів. Якщо подивитись склад багатьох війн Росії за сотні років, то українців там не менше половини. Взяття Ізмаїла,-так там 2/3 українці.
Стаття фантастично підіймає бойовий дух!Слава Україні!І так:”Ми переможемо!”