В совковой армии, где мне довелось отслужить ровно два года, одним из самых неприятных воспоминаний, которое все стараются запихнуть куда-то поглубже в недра памяти, являлся строевой тренаж. Оно понятно, что военные обязаны уметь ходить строем вообще и на различных мероприятиях, типа парадов – в частности, но именно строевой тренаж использовался в виде изощренной пытки. Может быть как-то опишу технологию этого действа, но тут просто отмечу, что в дисбате, который находился где-то под Минском, практически весь день осужденные занимались этим самым строевым тренажем.
То есть, там он практиковался в виде особого вида наказания. Это рассказывал чудак, оказавшийся на сутки в нашей роте, пока ему оформляли документы на дембель, после отбывания наказания. Провел у нас ночь и почти ничего не рассказывал о том, что там и как, просто сказал, что все дни напролет проводил на плацу. Публика слушала это с ужасом, но на гарнизонной гаупвахте было примерно то же самое, хоть и ограничивалось тремя или пятью днями, в зависимости от качества подвига, который тебя туда привел. Но такой опыт был у единиц и потому рассказ дисбатчика слушали как песню «Кошмар на улице вязов» или «Пятница, 13-е».
Собственно говоря, если сложить все время, которое было проведено на строевых занятиях или в движении строем и сравнить это с тем, сколько времени отводилось на профильные занятия и практику, то возникнет впечатление о том, что совковая армия готовилась к тому, чтобы ходить строем, а все остальное – факультативно. И это при том, что у нас это не было возведено в какой-то экстремальный вид, были части и помрачнее нашей. Тем не менее, когда подходили официальные праздники и всех загоняли к телевизорам смотреть парад на красной площади, часто были слышны удивленные комментарии картинки по ТВ. Так, как там шли некоторые «коробки», у нас посчитали бы катастрофой и издевательством.
А все это к тому, что когда ты находишься внутри процесса и изнурительно занимаешься «хождением строем», то невольно возникают разные мысли, обязательно сопряженные трехэтажными, лингвистическими конструкциям. Чтобы этого не отвлекало, время от времени подается команда «Рота/батальон, шагом ырш!» И тогда уже никаких мыслей не возникает. Ну а что пели это – отдельная тема.
Самым простым вариантом была песня «Пуговицы в ряд». Для тех, кто не в курсе – поясню. В исходном варианте, песня звучала примерно так:
«У солдата выходной, пуговицы в ряд
Ярче солнечного дня золотом горят,
Часовые на посту, в городе весна,
Проводи нас до ворот,
Товарищ старшина, товарищ старшина».
В конечном варианте, это выглядело несколько иначе.
«У солдата выходной, пуговицы в ряд,
Ярче солнечного дня, пуговиц в ряд,
Часовые на посту, пуговицы в ряд,
Проводи нас до ворот,
А пуговицы в ряд, а пуговицы в ряд».
А иногда пели и заухабистые, блатные песни, которые сейчас называют шансоном. Но согласимся, когда это пытается «петь» плешивый поц, каким-то скрипучим голосом, изображая из себя злого урку, это – одно. Но когда это со всей дури орут 100 или 400 молодых глоток – совсем другое. Это слышно четко и ясно за несколько кварталов вокруг.
(Окончание следует)
Коли ми були в офіцерських таборах у Єйську (1985 рік), то в нашому навчальному взводі ніхто не міг запропонувати нічого путящого. Наш замкомвзводу (і староста однієї з груп) раніше служив у групі радянських військ в Німеччині, отож запропонував їхній тамтешній “самопал”.
Приспів:
А мы стоим здесь на задании
Всегда в дозоре боевом
За рубежом, солдаты группы войск,
Советских войск в Германии
На страже мира мы идем…
І другий куплет:
Путь от Волги и до Шпреи,
Как известно, был нелегок и суров.
Знамя Родины над нами гордо реет,
Знамя дедов и отцов.
Біда лише в тому, що пісня складалася тільки з двох куплетів, і її не вистачало навіть на те, щоб без повторів промарширувати від казарми до столовки… До того ж, співати про радянські війська в Німеччині, перебуваючи в Єйську… якось не комільфо. Отож наш взводний попросив усіх подумати над іншим варіантом.
Тоді за справу взявся я й відновив по пам’яті “Васю Крючкина”, якого в оригіналі виконував Леонід Утьосов:
https://www.youtube.com/watch?v=xNHm7922bsM
Біда в тому, що раніше я чув цю пісню лише єдиний раз у житті по телевізору, при цьому запам’ятав лише сюжет в загальних рисах + деякі базові рядки. Отож взявши ручку і папірець, я трохи “почаклував” і написав свій варіант тексту, на власний розсуд заповнивши пробіли. Все одно ніхто з нашого взводу і близько не знав оригіналу цієї пісні… Отож навіть починалась вона не канонічно:
Вдоль квартала, вдоль квартала взвод шагал.
Вася Крючкин громко песню запевал.
А навстречу, прямиком из-за угла,
Эх, по делам Маруся шла!..
Эх, по делам Маруся шла!..
Введена мною “неканонічна” Маруся спровокувала несподіваний поворот, бо варто було мені на плацу проспівати перший куплет, як весь взвод, немов по команді, дружно ревонув відомий приспів з к/ф “Иван Васильевич меняет профессию”:
Ма-ру-ся от счастья слезы льет,
Как гусли душа ее поет!
Кап-кап-кап! Из ясных глаз Маруси
Капают слезы на копье!..
Кап-кап-кап! Из ясных глаз Маруси
Капают сладкие,
Капают горькие,
Капают ср*ные,
Капают сц*ные,
Капают слезы на копье!..
Так ми надалі і співали: я солірував покуплетно, весь взвод дружно горлав приспів. І ми ніяк не могли доспівати пісню до кінця!!! Бо вона виходила довгою, і стільки часу марширувати по плацу без зупинок, щоб доспівати все, не виходило ніяк!!! А зупинишся – починай спочатку!..
– Ну, коли ж ми все доспіваємо?! Що там сталося з Васею та Марусею??? – насідали на мене хлопці. Я ж мовчав як партизан. Потім до нас прибіг хтось із керівництва в/ч і з матюками пояснив, що про “Марусю” вже муркотять собі під ніс усі інші, хто проходить якісь свої курси в цій “учебці”. І щоб ми припиняли. Довелось повертатися до “солдатов группы войск в Германии”…
Але “Васю Крючкина” ми все ж проспівали повністю двічі. Вперше – коли відправилися на оглядову пішу екскурсію Єйськом. Вдруге – після марш-кидка, коли всі були вкрай вимотані, але ж треба було ще до “учебки” дійти!.. Тому хлопці таки дізналися закінчення:
Вдоль квартала, вдоль квартала взвод шагал.
Вася Крючкин по приказу замолчал.
А Маруся, сразу вспомнив про дела –
В другую сторону пошла!..
В другую сторону пошла!..
Ех, Маруся!.. 😀 Отака ти примхлива дівка!.. 😀
якось навчи солдатів мого дивізіону пісні про бджоли “Ішов я на пасіку вчора”.
Так, було, що послухати від замполіта бригади…той вискочив зі штабу (була неділя і чомусь надумалось замполіту бригади влаштувати загально-бригадеу вечірню повірку з прогулянкою) з переляканими очима. Ви б його бачили. І це, перепрошую, початок нульових…Хлопцям весело, а замполіта вштирило!
Ми, трохи раніше, на таких самих зборах співали “Губит людей не пиво, губит людей вода”. До речі, гарний ритм як для маршу. Тижні два так ходили, поки не почув наш заспів якийсь звіздатий чин.
Кстати- о Марусях,хороших и разных. Приморье 80е,мы с Широм,как единственные украинцы в роте,запеваем куплеты, а все остальные припев- Маруся 1,2,3 (розпрягайте хлопци). И как-то люди ,не бывавшие в Украине от слова ни разу ,не жалуясь на чисто русскоязычную неподъемную челюсть,как нек. граждане Украины,вполне могли пропеть хотя-бы припев.
Прикол был, когда кто-то раньше времени “кап-кап-кап” делал, взвод начинал “капать” вразнобой, сбивался шаг, а кто-либо со стороны кричал “у кого там капает?”.
Про Марусю було, пам’ятаю.
1983-1985:пели в роте на мотив”Прожектор шарит осторожно по пригорку”-“В кармане моего больничного халата Письмо из дома и дури на косяк,Наркому лишнего имущества не надо, Курнем по кругу, Как наркомы говорят”.
Ми свого часу в таборах у 1986 в Ізяславі по дорозі в їдальню також заспівали “Кап-кап-кап! Из ясных глаз Маруси…” Наступного дня нас зупинили біля штабу кадрованої дивізії і начштабу сказав начальнику нашої військової кафедри: ” ПУСТЬ ТВОИ СТУДЕНТИКИ еще раз споют, как У МАРУСИ ЧЕ-ТО КАПАЛО. Хроршо поют, душевно!”
А вы вспомните пионерские лагеря семидесятых!Обычно туда “ссылали”на месяц.И вот первую неделю шла притирка,а со второй было все то же,что и в армии.Родители отправляли два раза,больше двух недель не выдерживал и сбегал.
Я збори проходив в Стрию. Тому, коли ми марширували з казарми в їдальню, то співали “Ой на горі та й женці жнуть”. Там це ні у кого негативних асоціацій не викликало…
Теж у Стрию. (Далі пані нехай не читають). Там стояла ракетна бригада ЗРК “Круг”. Щоб після навчальних годин у студентів не виникали різні ідеї, до справи брався дехто старлей Мальков- рідкісна падлюка. І ми ходили годинами: і 2, і 3, навіть чотири, а ця тварина вимагала від нас співати “Дан приказ ему на запад…”. При цьому він стояв на ганку, і кожні 15-20 хвилин, коли ми, кружляючи, проходили повз нього, верещав: “Запевай”. Публіка вперто мовчала і сопла, та не співала і за це накручувала додаткові кола. Але одного разу хтось з розпачу гукнув: “Малькову – х.. в срку”. З того часу все змінилося: кожні 15-20 хвилин 400 горлянок дико ревло згадане мотто, а Мальков стояв червоний як рак, намагаючись догукатися із своїм “Разгаворчікі в страю” – та де там. Розпашілих хлопців годі було зупинити – єдиним способом вгамувати їх було зупинити марширування. Трохи згодом це перетворилося на розвагу для інших офіцерів (мабуть, цей чорт Мальков і їм чимось допік) – вони під час нашого марширування збиралися трохи осторонь, сміялися, кидали глузливі погляди на Малькова, вигукували щось образливе, а нас заохочували і підбадьорювали. Закінчилася цей тріумф вільного духа тільки після того, як хтось (і не один) із місцевих почав допитуватися у командувача бригади, хто там такий у дідька той Мальков і чим він увас там займається.
Дисбат под Минском… Скорее всего в Масюковщине. Моя тетка живет над дисбатом и я много наблюдал за жизнью оного с ея балкона в начале 90-х годов…
Полтора-года в лесу в ЦГВ. Батальон не отдельный, в составе полка, но некоторая сверхвласть у комбата(майора) была(как у командира отдельно стоящей части). Что ему по выходным дома не сиделось, не знаю…..вроде женат был?! Но что не выходной, то или тревога, или спортивный ПРАЗДНИК, или строевой смотр! Даже офицеры втихоря матерились. И вот очередной апрельский солнечный выходной, но три роты и два взвода по кругу на плацу круги нарезают(поют-с!). И вот на очередном круге, договорившись – мы дембеля- затянули: У СОЛДАТА ВЫХОДНОЙ…, потом обрыв фразы и дальше рота идет молча, но звонко рубя шаг. Немая сцена: квартал отдыхает! Лейтенанты (КВз) ржут, капитаны(КР) ухмыляются, зампотех батальона(пиджак! майор)- даже не понял что к чему. Но комбат с замполитом ахренели! И тут вопль комбата!!!! ВЫХОДНОЙ!!!! Объявляю….СПОРТИВНЫЙ ПРАЗДНИК! Кросс 10 км!…..больше мы так не шутили.
Да-да)))
Автор имел опыт Гайжюная)))
А там в ходу была и такая песня
В оригинале: Мы солдаты – не на шутку, а на деле,
в бой готовы мы и это не секрет!
А береты, а береты голубые мы надели!
Потому что, потому что это самый мирный цвет
А, в результате, через пять-десять кругов, получалось:
Мы солдаты – не на шутку, а на деле,
в бой готовы мы и это не секрет!
А береты, а береты голубые мы надели!
Потому что, потому что БОЛЬШЕ НЕЧЕГО НАДЕТЬ!
Чему все радовались)))
Шановне панство. Вдячний безмірно. Нагадали ви мені, коли я, бувши у війську, “тащив караул” у Ржищевському учбовому центрі Академії ППО СВ (радянської). Мені довелося служити якраз у “той час”. Згадалося як я прикріпив тризуба на ПШ. Як стралєй, врізавши мені “по мордам” видер його “з м’ясом”, а через три місяці вже “жався”, бо пройшов референдум, і я залишився служити, а таджики, і чуваші, і казахи, що не прийняли Присягу, ходили тільки в наряди по кухні і потиху від’їжджали дослужувати в свої Норільськи… А українці, у новій державі, хоч і на старих Статутах, “тащили караули”. Ой Бо’… щось я трохи той-во…
Так про що, власне я.
Ще за Совітів.
Коли я йшов на зміну караулу, або зі зміни… а йти пішки там з кілометр лісом… і нікого страшнішого за білочок рудого помазання і “білочки комбата” у лісі не водилося, то я шо робив?
Співав.
Українських. Наших. Козацьких.
Боже Славний! Як вони лунають зимовим лісом!!!
Те визнавали геть всі, дякувати пан’Богу: голосом не обділив. Просили: “а спой про коня”.
І як даси культурою по лаптям… аж лико сиплеться!
Нема у них таких пісень.
Нема у них такої сили.
Тільки наша, Вкраїнська, міць виливається і у слові, і у ділі, і у помислах.
Хай заздрять, хоч на піну зійдуть.
Що б там не було, а відаємо – ВСЕ БУДЕ УКРАЇНА!
Свято наше – Святе! Сила наша – нездоланна!
Слава Україні!