Автор — Тимур Литовченко

Сьогодні виповнюється рівно 60 років Куренівській трагедії — події, яку за радянської влади приховували настільки ретельно, що й досі переважна більшість (!) киян про неї не має поняття. Зрозуміло, це пояснюється тим, що за ці шість десятиліть Київ пережив декілька хвиль міграції. Особливо за роки Незалежності України. Але хіба нові «понаїхавші» не мусять отримати від старожилів хоч якийсь мінімум історичних знань про те, чим Київ жив у минулі часи?!

От в тім-то й біда, що за радянських часів усе було далеко не настільки райдужно! Зокрема, наймасштабнішу техногенну катастрофу в історії столиці УРСР (якщо не враховувати техногенну катастрофу планетарного масштабу — аварію на ЧАЕС) приховували з особливою ретельністю. І недарма…

Уважно проштудіювавши «Лінію Оборони», я виявив відсутність якогось окремого допису, присвяченого подіям, що сталися в Києві близько 9:25 ранку в понеділок, 13 березня 1961 року. Деякі розрізнені відомості про це зустрічаються, але спеціального матеріалу я все ж не знайшов.

Отже, для початку — стисло про суть трагедії…

По завершенні ІІ Світової війни радянське керівництво мало більш ніж достатньо причин, аби приховати якомога більше подробиць оборони столиці УРСР влітку й на початку осені 1941 року, а також відомостей про німецьку окупацію Києва в 1941-1943 роках. Проблем із цим періодом просто незліченна кількість! Своєрідною сумарною характеристикою всієї сукупності цих проблем є кількість втрат як серед радянських вояків, так і мирного населення за цей період… хоча точну кількість цих втрат ніхто й ніколи з радянських керівників встановити навіть не намагався.

Чи не найпоказовішою в цьому відношенні є історія розстрілів у Бабиному Яру. Точно відомою є лише число євреїв, розстріляних тут в ході акції 29-30 вересня 1941 року (хоча насправді решту людей добивали ще вранці 1 жовтня): 33’771 особа. Все! Більш ніяких точних цифр не існує. Решта — то лише оцінки в діапазоні 70’000…200’000 осіб за весь час німецької окупації.

Доки тривала війна, а отже й необхідність плекати ненависть до ворога під гаслом «Убей немца!» — Бабин Яр використовувався з метою агітації та пропаганди. Натомість по завершенні війни грандіозна братська могила в одному з перспективних районів Києва навпаки почала муляти око партійному начальству. Адже під час війни «правильною» смертю загинули ті, хто боровся з ворогом. Тоді як жертви Бабиного Яру у переважній більшості померли «неправильно» — саме як пасивні жертви окупантів!.. А навіщо увічнювати пам’ять десятків тисяч «неправильних» жертв?! Краще знищити грандіозну братську могилу!

Отак і народився проект замивання Бабиного Яру пульпою, що накопичилася в кар’єрах цегельних заводів, розташованих неподалік. Для цього гирло яру перегородили земляною дамбою, яку підсипали по мірі перекачування пульпи. Потім добудували нові дамби… Процес розтягнувся на десяток років.

Але біда в тому, що і на стадії проектування, і під час реалізації божевільної ідеї були допущені численні помилки і прорахунки. Замість того, щоб ущільнюватися і затвердівати, намита пульпа так і залишалася в стані суспензії. Земляні дамби підтоплювалися. Остаточно добили інженерну споруду весняні талі води й несприятливі погодні умови.

Отож близько 8:05 ранку в понеділок, 13.03.1961 всі дамби в гирлі Бабиного Яру зруйнувалися, і весь накопичений в ньому намул вилився на розташований нижче район Києва. Якщо початкова швидкість селевого потоку складала близько 5 м/с, то приблизно о 8:25, коли він дістався перехрестя вулиць Фрунзе та Новоокружної (тепер це вулиці Кирилівська й Олени Теліги відповідно) — швидкість зросла до 60 км/год.

Оскільки селевому потоку передувало підтікання талої води, що переливалася через дамбу ще вночі, то перехрестя вказаних вулиць ще раніше перетворилося на грандіозну калюжу, в якій застрягли всі транспортні засоби, що курсували тут в годину-пік: трамваї, автобуси, автівки… По краях калюжі стояв натовп пішоходів, які шукали спосіб перетнути несподівану водяну перешкоду. А ще тут був трамвайний парк ім.Красіна, корпуси районної лікарні, стадіон «Спартак» і численні житлові будинки — від приватних халуп до багатоповерхівок… Усе це й накрив одномоментно грязьовий потік, який волочив за собою зрізані по дорозі дерева, ліхтарні стовпи, уламки споруд…

Це лише максимально стислий опис жахіття, відомого нині як Куренівська трагедія. Охочих заглибитися в деталі відсилаю до свіжого відео «Куренівська катастрофа: потоп, створений радянською владою». До речі, там є відеозапис цікавої розповіді очевидиці тих подій — бабусі творця Ютуб-каналу «Історія без міфів».

Але я хотів поговорити дещо про інші речі…

(Далі буде)