Автор — Тимур Литовченко
Моїм найулюбленішим фільмом за участю П’єра Рішара був від початку й залишається досі комедія «Іграшка». Стрічка ця вирізняється несподіваною глибиною, як для комедії…
Головного антигероя фільму — П’єра Рамбаля-Коше навряд чи можна назвати «олігархом» у звичному нам розумінні цього слова. Адже «олігархія» — це, коротко кажучи, синтез економічної потужності з політичною владою. Справді, П’єр Рамбаль-Коше є власником «заводов, газет, пароходов»… А якщо точніше, то в стрічці показано, що він володіє:
- тижневиком «France Hebdo» (по ходу сюжету його не зовсім точно називають «газетою», оскільки французьке слово «hebdo» відповідає англійському поняттю «weekly» — а це і є глянсовий щотижневий часопис, «більший ніж газета, менший ніж журнал»);
- заводом «Рамбаль-Коше Дантані» (висвітлити діловий сніданок на якому — перше стажистське завдання головного героя, журналіста Франсуа Перрена);
- магазином іграшок (репортаж з якого став другим стажистським завданням Франсуа Перрена).
Таким чином, П’єр Рамбаль-Коше надійно тримав у своїй руці торговельно-промисловий консорціум, водночас будь-які натяки на його політичну діяльність у фільмі відсутні. Тому називати його олігархом некоректно.
Разом з тим, на наших «ріднесеньких» олігархів цей кіношний антигерой схожий прагненням тотально контролювати всі нюанси життя власної газети. Щойно Франсуа Перрен опинився на співбесіді, як головний редактор Бленак попередив кандидата в стажисти:
— Затямте раз і назавжди, президент Рамбаль-Коше особисто займається нашою газетою. Я головний редактор, але він сам входить в усе. Від і до. Так вже йому хочеться.
До речі, сказано це було в зв’язку з найпершою умовою, негайно ж озвученою на співбесіді: поголити бороду! Річ у тім, що месьє Рамбаль-Коше терпіти не може бороданів, отож доводиться обирати, чим чоловікові жертвувати: або бородою — або робочим місцем… По ходу сюжету в «Іграшці» виринув один розумака-інженер, який відмовився поголитись — і так, за вказівкою президента його звільнили!..
А втім, ця початкова вимога виявилася лише «квіточками». Натомість «ягідки» почалися, під час виконання стажистом Перреном завдання №2, коли збираючи матеріали для репортажу з магазину іграшок, його випадково побачив Ерік — син П’єра Рамбаля-Коше від першого шлюбу… і зажадав купити собі «живу іграшку»! Приблизно так само, як його батько «купив» собі другу дружину — як випливає з контексту ситуації, молодшу від матері Еріка. Отож якщо в процесі найму на роботу Перрен позбувся бороди, то малий пішов значно далі, перейменувавши його з Франсуа на Жульєна.
Отак журналіст і перетворився на блазня, якого попросили (буквально уламали) розважати президентського синочка… Втім, це лише поверхневий шар давньої комедії, яку не варто було б навіть згадувати, якби…
Так, якби у власності П’єра Рамбаля-Коше не було того самого тижневика! Бо коли Ерік та його «куплений блазень» Жульєн затіяли випуск насмішкувато-блюзнірської саморобної газети «Le Jouet» («Іграшка»), месьє президент побажав особисто переконатися, які матеріали підготовлені для поточного числа «France Hebdo» й підуть в набір. І що ж там було?..
- Бал у принцеси Грейс…
- Інтерв’ю з Клодом Франсуа до його виступу в «Олімпії»…
- Матеріал (ілюстрований) про новий клуб нудистів…
Таким чином, через підконтрольний тижневик президент Рамбаль-Коше «годував» читачів або рекламними статейками про життя-буття компаній свого консорціуму — або пустопорожніми світськими новинами, включно з «м’ясною вітриною» (як він сам же й назвав у розмові з головредом Бленаком ілюстрований матеріал з нудистського клубу). Чи зачіпає хоч якимсь боком такий зміст справжню проблематику, на яку хворіє показане у фільмі французьке суспільство?! Анітрохи! Бо цими проблемами є:
- тотальне безробіття;
- свавілля П’єра Рамбаля-Коше як роботодавця, готового звільнити людину за найменше порушення дрес-коду, за вологі долоні тощо;
- свавілля поліції, яка вмить розганяє профспілкову акцію протесту проти свавілля роботодавців;
- угодовство найманих працівників, готових утримуватися на робочому місці за будь-яку ціну.
Мабуть, найприкрішим є те, що отим самим угодовством вражені працівники редакції «France Hebdo», починаючи з головного редактора. Адже коли П’єр Рамбаль-Коше пропонує Бленаку роздягнутися й обійти редакцію голим, щоб переконатися, чи розважить це співробітників — Бленак хоч і ніяковіючи, проте скидає піджак та брюки… Й тоді…
— Що це з вами, що ви робите?! — запитує Рамбаль-Коше.
— Роздягаюся, пане президенте, як ви й наказали…
— Тоді хто з нас двох гірший, Бленаку?! Хто чудовисько: я, який наказав вам скинути брюки?.. Чи ви, готовий оголити свою дупу?..
— Не знаю, пане президенте… — белькоче головний редактор.
— От в тім-то і складність!.. — замислено зітхає Рамбаль-Коше.
Складність в тому й полягає, що у фіналі комедії один лише Франсуа Перрен повертає собі й відібране Еріком ім’я, й людську гідність, тоді як і П’єр Рамбаль-Коше, і його друга дружина, і «головний по тижневику» Бленак виглядають чудовиськами, а решта персонажів — безсилими «іграшками пана президента». Саме тому Ерік і тягнеться до Перрена, хоча той опиняється без роботи (та ще й із безробітною дружиною поруч!..) і з арештованим банківським рахунком на додачу. І все ж таки хлопець повисає на шиї у журналіста — у єдиного не фальшивого чоловіка, оточеного монстрами!..
Як на мене, зараз ота стара комедія «Іграшка» несподівано набула нової актуальності, зважаючи на епопею з закриттям «мертветчуківських» телеканалів 112UA, NewsOne та ZIK. Бо в тому старому фільмі тижневик «France Hebdo» хоча й отупляв читацьку аудиторію, з подачі президента Рамбаля-Коше — проте насправді це ще не межа мас-медійного паскудства.
Натомість «мертветчуківські» телеканали не просто отупляють своїх глядачів — вони відверто працюють проти інтересів України на українських теренах! Отож і справді краще вилетіти з такого каналу на вулицю, але не бруднитися, працюючи там. Бо фінансує ці «медіа-помийниці» не просто чудовисько, а монструозна почвара, місце якій — на нарах. І це вже не французьке кіно 1976 року виробництва. На жаль, це наші українські реалії з 2021 року. Між іншим, з сьомого року гібридної війни з Росією!..
Так, фільм чудовий. Дякую, що нагадали.
Докину своїх 5 копійок (хоча їх і відмінили).
Демократія не може існувати без комунікації громадян. Грекам древнім було простіше, Атени “місто маленьке”, усі куми/свати. Українці традиції бережуть, але ж навіть 95 квартал розмірами семибрамні Фіви переважає, усіх жителів у знайомої гетери на чайчик не збереш, друзів по театральному гуртку на всі посади не вистачить, глашатай з однієї вулиці на іншу не докричиться. Отже треба когось, хто вміє інфу розповсюджувати. А з цим швах. Наші журнашлюжки є зразково продажні, непрофесійні, низько інтелектуальні, непатріотичні (розташовано за ступеню шкідливості). Риторично: як може існувати організм, в котрого нервові клітини чорті чим займаються? Ще й ворог біля воріт.
Про нервные клетки – это очень верно. Именно нервными клетками должны быть журналисты в гигантском организме – обществе. И чем же они, дествительно занимаются кроме мыслей о своей зарплате? Смотрим и видим кучу передач за пожрать, за поржать ну и типа того нудистского пляжа из фильма. А в некоторых местах еще и местные “мышебратья” вещают разное, вплоть до “вставай страна огромная…”
Так что мышебратьям – по сусалам, да и этих гиен пера, объектива и ротационных машин пора интенсивно лечить, вплоть до душа Шарко и электричества.
Мені ж здалося,що в цьому фільмі проблеми економіки французького власне суспільства як такі були досить далеко від іншого, дуже і дуже персонального питання.
Так всі оті можновладці, причому частенько далеко не великого калібру, полюбляють керувати всім і всіма. Так вони , як тепер кажуть, пруться овід усвідомлення свого, здебільшого дуже локального значення.
Але всі їх вибрики і забаганки стають можливими лише з тієї причини, що завжди і всюди знаходяться ті, для кого почуття власної гідності не знайоме зовсім. Холопи, холуї і прихвостні були, є і завжди будуть тим поживним субстратом, на якому ростуть і квітнуть різноманітні збоченці при владі. При владі на всіх рівнях.
Герой фільму знайшов для себе спосіб і в собі сили і розум навіть у тих умовах зберегти людську гідність.
І саме це зрозумів, відчув, якщо хочете, малий.
Бо ж дітей і собак обдурити неможливо. Вони знають хто є хто.
Наш ворог зробив ставку на холуїв і холопів. Не тільки в Україні, а, як показали події в Штатах, практично в усьому світі.
Здебільшого ця ставка виявилась у суттєвій мірі правильною.
Настільки, що сьогодні не тільки Україна, а і світ взагалі має перед собою добрячий стос питань. Питань, що багато кому ввижались не суттєвими і відірваними віт пресловутої “ріал політік”.
І рейтинги, що показують перші місця різних опів з зажопами тому дуже красномовне підтвердження.
З урахуванням сьогоднішнього рівня розвитку технологій, можна з абсолютною впевненістю казати, що час іграшок і літературно-філософічних штудій не просто добігає кінця, його вже нема. Зовсім.
Наш ворог це в ШИРОКОМУ сенсі, і це не тільки Запорєбрік. Наш ворог грає проти ВСЬОГО виду Homo sapiens, вдало культивуючи культ ідіотів при владі, садистів у правоохоронних системах, журнашлюх у ЗМІ…
Таке собі натягування мови на ґлобус у глобальному масштабі, один з елементів внутрішньовидової війни…
Збудження/збурення “нізмєнних” станів Душ людських, пожрать-поржать-посрать-потрахатись, семимильними кроками тягне Людство у прірву інволюції, перетворюючи Суспільство у зграю приматів…
Можливо, ще Є шанс повернутиСЬ назад, можливо цей процес став ВЖЕ незворотнім. Точно стане незворотнім, якщо будуть глобальні катастрофи чи/або світова війна
Мені здається, що “журналісти” з прикритих каналів там працювали залюбки, а не через силу. Їм не подобалась самостійна Україна, вони хотіли її засунути в протекторат московії.
По словам Тетяни Даниленко, яка працювала на “5”, а потім перейшла в “Zik”, то коли ZIK перейшов до Медведчука, з цього каналу були звільнені одноразово чи 250, чи 350 журналістів. Тобто підбирались заохочувальні.
А можно посмотреть на фильм и с другой стороны. Просто развернуть какую-нибудь газету “Правда” за какой-нибудь 85-й год и найти в ней карикатуру. В которой будет изложена основная идея этого фильма. Этот фильм может рассматриваться и как коммунистическая пропаганда.
Как у всякого конфликта, у конфликта в фильме есть 2 стороны. Одна сторона – вонючка-владелец, который даже на серьезного капиталиста не похож, что такое за капиталист такой – одна газета, один заводик и один магазин игрушек?
А теперь представьте себя владельцем маленького ресторанчика. Официанты не хотят руки мыть или повара не хотят стричься и в тарелках постоянно находят волосы.
Или вот даже не владельцем, а менеджером нижнего звена командующего инженерами совкового типа. Где из 10 инженеров в подразделении работают 2, еще 3 пенсионера, один из которых военный пенсионер из приемки, одна “профсоюзная активистка”, пара мамочек и пара откровенных бездельников. Не знакомо? И вот такому начальнику приходится “во все вникать”, потому как положиться собственно не на кого. А тут еще заявится ревнивый муж одной из мамочек-бездельниц и выльет на тебя из термоса компот, потому как эта мамочка вчера флиртовала с начальником соседнего отдела, но муж как обычно все перепутал. А отдел кадров прислал кандидата, который совсем ничего не умеет, давно уже ничего не делал, даже со своими финансами не может справиться, дебит с кредитом свести, не то что серьезные расчеты делать. Послал его от отдела в колхоз, он и там вляпался в историю.
Целиком с Вами согласен.
Кстати если взять такого капиталиста по имени Илон Маск. У которого “заводов-газет-пароходов” поболе будет. Так вот он тоже во все вникает. А бывает, живет прямо на производстве, раскладушку ставит и там живет. И работать у него ой как нелегко. Там нужно гореть работой и быть готовым так же жить на работе. (По слухам, сам не проверял. Если что.)
Впевнений, що Ілонк монопенісуально, який look ви носите та стан рослинності на пиці, якщо це не стерильна зона на виробництві процесорів/мікроелектроніки. Бути в курсі це одне, давати вказівки це інше. Знущатися з людей, принижуючи їхню ГІДНІСТЬ – вже інша історія, тхне садизмом, фізичним та моральним!
про Стива Джобса тоже жаловались, мол заствлял пахать фанатично
Теслу по-моему прямо сейчас судят за нарушение трудового законодательства.
В Амазоне в то время как инженеры чувствуют себя вполне вольготно, у работников на складах, которые пакуют посылки, сущий ад. Отсюда вывод – чем более ценнный ты специалист, тем вольготнее ты себя чувствуешь на работе и тем больше у тебя вариантов если работа не соответсвтует твоим идеалам.
“якщо це не стерильна зона на виробництві”
О!
“та стан рослинності на пиці”
у повара борода и клиенты постоянно жалуются на волосы в тарелке.
“Бути в курсі це одне, давати вказівки це інше.”
А он дает указания, причем очень жестко.
“Знущатися з людей, принижуючи їхню ГІДНІСТЬ – вже інша історія, тхне садизмом, фізичним та моральним!”
В каждой сказке есть доля сказки. В газете “Правда” тоже много всего рассказывали про проклятых капиталистов. Можно говорить, что уволить человека (=”выгнать человека на улицу”) – тоже издевательство над человеком и его человеческим достоинством.
P.S. Но есть и другие примеры. Например Трамп (ох уж этот Трамп, опять про Трампа!) зыдолго до президенства был известен издевательским отношением к своим работникам.
Не хотів загострювати увагу на цих деталях… Але показаний в “Іграшці” завод, яким володів П’єр Рамбаль-Коше, за певними характерними ознаками найбільше нагадує якесь сировинне виробництво. Або кар’єр з видобутку корисних копалин відкритим способом – або аглофабрику, розташовану неподалік такого кар’єра. Отже, ні про яку “стерильну зону виробництва” не йдеться.
Так само не йдеться про “волосся в тарілці” з якоюсь стравою, приготованою бородатим кухарем: адже Рамбаль-Коше володів не рестораном, а заводом, іграшковим магазином і газетою. Отже, вимога поголити обличчя не була обумовлена гігієною виробництва. Це – “іспит” на корпоративну солідарність, от і все! Хто голився – той входив у “дружну сім’ю” Рамбаля-Коше, хто відмовлявся – пролітав, як фанера над Парижем.
А некоторые работодатели требуют (о ужас!) носить на работу костюм.
В общем как уже было сказано:
“обсуждать серьёзно какие-то “моральные принципы” героев смысла мало, – это просто будет означать, что “мы” принимаем изначальное враньё за чистую монету”
я розумію, що зі сраколизами працювати КОМФОРТНІШЕ! от тільки навряд ЧИ ефективніше…
Я знаю, що таке “пахати” в газеті чи в журналі. Знаю, що таке ненормований робочий день журналіста. Не в тім річ! А в тому, що газета «France Hebdo» поливає мізки французів отупляючим лайном, оминаючи силу-силенну нагальних проблем. Коли П’єр Рамбаль-Коше отримав найперший випуск саморобної газети «Le Jouet» із статтею про те, як він скуповує нерухомість – він навіть похвалив Франсуа Перрена і запропонував йому місце редактора відділу інформації! Почувши це, Ерік сказав:
– Зголошуйся, Франсуа! Інакше батько заїсть тебе…
Отже, насправді хлопець добре розумів що й почому в цьому світі… Й Перрен мало не погодився на ласу пропозицію. Але це означало, що він стане частиною лайномета «France Hebdo»! Бо тижневик продовжить свою політику. Не захотів…
“Не захотів…”
Единственный правильный вывод во всем фильме. Не нравится – иди в другое место. Повышай свою квалификацию, стань ценным специалистом, тогда ты будешь диктовать свои условия начальнику, а не он тебе.
+1
во Франции всегда была сильна левацкая пропананда. киноклубы всякие и преподаватели пичкали молодежь левацкими утопиями и анархией, вспыхнули беспорядки, чуть ДеГоля не свергли. говорят ссср дал команду комунистам свернуть поддержку радикалов, ибо ДеГоль был привычен, а Франция с комунистами во главе могла стать соперникос с ядерной бомбой ( как Китай).
Моя практично 25-річнв кар’єра в держустанові відбулася в саме таких умовах, як ви описали. Я як прийшов на посаду заступника начальника відділу, так на ній і просидів всі роки, бо хотів залишитися інженером, а пнутися на начальника, якому, щоб всидіти на місці чи піднятися, треба було вміти пролазити без мила в різні отвори, я не хотів. То ж зважаючи на описаний вами контингент працівників – а він був саме таким – дійсно, легше було зробити самому, ніж пояснювати дятлам. З начальником теж відбувалися неабиякі битви, де ми знаходили компроміс між інженерним і політичним рішенням. А з іншошго боку, завдяки посаді, я входив у клуб керівництва установи, і бачив всі ці тендери-шмендери, безкінечні ремонти будівлі, тягання матеріалів на дачі і прочеє. Про справу, якій ми мали служити, думав мало хто – ще двоє таких замів, як я. Такий собі інженерний клуб. До речі, отих двох замів вже немає на цьому світі. Якби я вчасно не пішов з тієї контори, то може б вже і не писав ці рядки. До чого ця довга передмова – а до того, що контингент і нижньої ланки, і верхньої ланки радо побіжить за будь-ким, що пообіцяє “кінець епохи бідності”, тільки з різних причин. Перші – щоб і далі нічого не робити, другі – щоб зберегти статус-кво в крадівництві. Хотів завершити “і так буде, доки не вимре останній совок”, але тут згадав, що приблизно таке робиться і в Штатах, де совка ніколи не було. Мабуть, зірки так стали…
А от мені, вважаю тепер, таки пощастило. Бо в НДІ працював лише рік. Встиг зробити дещо, яке дозволило тільки по одному заводу автопрому тодішнього, зберегти біля мільйона тодішніх долярів. За що і отримав …да так, що зрозумів подальшу перспективу…
Тому швиденько повернувся до креслярської дошки та грубого заліза.
Бо ж в той НДІ прийшов з цілком адекватного КБ, після достатньо довготривалої роботи.
Тоді, зробивши вечорами і ночами деяку вже практично наукову роботу, та не отримавши навіть розуміння у керівництва вирішив пробувати таки зайнятись наукою. …
Тепер я можу оцінити свою тодішню наївність…
І все ж, так і не довелось мені протирати штани в якомусь гадючнику.
Бо за своє професійне життя познайомився з велико кількістю дійсно талановитих, освічених та енергійних майстрів своєї справи.
Нажаль, то були часи розвиненододихкаючого соціалізму і переважна більшість з моїх дійсно адекватних колег кінець-кінцем стала підвищувати рівень техніки у різних країнах світу. І робила це, з огляду на долітаючі крихти інформації, самим належним чином. Тобто те, що треба, робилось так, як треба…
В чому я їм, кажучи чесно, таки ізаздрив…
Ревнивого мужа в моей истории не случилось. А так почти все верно.
До речі, у «France Hebdo» з фільму штати таки роздуті. Наприклад, згадайте глухонімого небожа президентського кухаря, якого за вказівкою П’єра Рамбаля-Коше влаштували в редакцію, здається, кур’єром. Цей юнак стоїть біля телефону, що дзвонить – і не реагує. Й на дзвінок вимушено відповідає сам головний редактор Бленак.
У меня на работе тоже есть контракторы (“временные” работники), которых взяли в прошлом году, когда уже начинался карантин. В отличие от обычно очень высоких стандартов в этот раз набрали таких… Я таких давно не видел. Начальство сказало, что если с ними количество выполняемой работы увеличивается на 10% то типа “пусть помогают”. Только реально с ними количество выполняемой работы уменьшилось на 10%, кроме собственно работы еще нужно и за этими следить.
И вот именно вот такие бездельники потом жалуются, что над ними издеваются. То есть они в качестве специалистов ничего их себя не представляют, поэтому удерживаются на работе за счет “чего изволите”.
я розумію, що зі сраколизами працювати КОМФОРТНІШЕ! от тільки навряд ЧИ ефективніше…
Да те же мысли: Франция всегда была полу-социалистической. “Игрушку” я сейчас воспринимаю, как плохую пародию на “звериный оскал капитализма” – типичную “левую” пропаганду. Не зря этот фильм разрешили к просмотру в совке, тратили деньги на дубляж и т.п.
Но каждый реагирует на своё: для меня, всё, что указано автором статьи, является несущественными деталями, к-е на фоне основного пропагандистского посыла, отходят на 2-й/3-й план: в самом деле, если это всё плохая пародия, то обсуждать серьёзно какие-то “моральные принципы” героев смысла мало, – это просто будет означать, что “мы” принимаем изначальное враньё за чистую монету (ну, слегка преувеличенную – но совсем чуть-чуть).
Ну, это всё равно как пытаться на полном серьёзе рассуждать о каких-то ценностях “метания” героев романов/фильмов совкого соц.реализма.
“Игрушку” я сейчас воспринимаю, как плохую пародию на “звериный оскал капитализма” – типичную “левую” пропаганду. (с)
*****
Навпаки, в такому разі потрібно уважно придивитися до “Іграшки” – бо ми саме й опинилися в поганій пародії на капіталізм!.. Втім, це вже тема для окремого матеріалу…
Не зря этот фильм разрешили к просмотру в совке, тратили деньги на дубляж и т.п. (с)
*****
От тільки певні моменти зі стрічки вирізали, інші ж дублювали по-радягськи викривлено. Якщо це “типова ліва пропаганда” – навіщо її корегувати?! Або “пропаганда”… все ж нетипова чи неправильна!.. 🙂
Ну, это всё равно как пытаться на полном серьёзе рассуждать о каких-то ценностях “метания” героев романов/фильмов совкого соц.реализма. (с)
*****
Навіть в “болоті” соцреалізму час від часу з’являлися шедеври світового рівня. Нехай дуже нечасто, але таке бувало.
С закрытием этих каналов, я получил откровение, наверно на уровне выборов 2019 года, Информационные наркоманы оставшись без своей точки, побежали искать где можно уколоться, А если не найдут, начнется ломка, и тогда вой дикий на все прерии, Сцена с фильма с раздеванием от шефа, как бы вызывает сочувствие к подчиненному, а его спросили? Он в своей нише, стабильная хорошая зарплата, освободи его и день непослушания обеспечен, потом ломка и ненависть к освободителям не раз описанный в истории, Вопрос, имеют ли врачи право лечить насильственно? Или Донецк и подвалами?
От біда з тим авторським правом – не знайдеш тепер цей чудовий фільм для ознайомлення, нехай навіть гіршої якості, тільки трейлери. І складається парадоксальна ситуація, що для цього треба платити правовласникам (зокрема й тим, хто в свій час перекупив шедевр), які можуть й не мати жодного відношення до створення продукту, однак мати можливість обмежувати публічний доступ. І на цьому тлі спостерігаємо зовсім протилежне ставлення до наукових розробок, статей в наукових журналах, доповідей на конференціях, які примусово виставляються у відкритий дотсуп, і це все зовсім не безкоштовно. Тобто науковці за цей open access мають платити “грубі” гроші. А у нас це взагалі дійшло до абсурду, оскільки кожному науковцю за навіяними “експертними” оцінками визначають рейтинги з показників публікаційної діяльності, не виділяючи на це жодних коштів, що змушує їх оплачувати цей цирк з своєї кишені.
Зрештою, знайшов цей фільм у себе на вінчестерах, який скинув у старі “добрі” часи, коли був повільний інтернет, інакше нормально подивитись його було складно. Насолоджуюсь спогадами і порівнюю психологічний стан маленького героя з теперішніми сучасниками, у яких ті ж самі проблеми з батьками, зовсім не олігархами, а малесенькими ФОПами, які не мають часу в круговерті виживання на своїх ж дітей.
_http://hdrezka.tv/films/comedy/12311-igrushka-1976.html
Дякую, аж з Багам. Цікаво, чи надовго буде доступ.
Нуу.. ресурс существует не меньше 5 лет. Конкретно к этому фильму первый комментарий оставлен в апреле 2016г. Так что надежда есть.
А вообще, противоречивое впечатление о них.
С одной стороны – огромная база, высокое качество материала (до HD включительно), собственная высококачественная озвучка многих фильмов (при наличии выбора аудиодорожки в подавляющем большинстве зрители выбирают их), многие последние фильмы идут еще и с украинской (их) озвучкой и она часто лучше других.
С другой – сервис бесплатный (с соответствующими выводами), но все последние облавы на пиратов их не затронули. Хотя они довольно известны и популярны.
Есть предположение, что корни владельцев – украинские (иначе украинской озвучки однозначно бы не было), но изначально ориентировались на рускочелюстную аудиторию.
Раз в год-два могут поменять доменное имя. И несколько раз в год падают сервера (на несколько часов).
В общем есть вопросы…
Лікувати насильно дуже затратно, неефективно. Тільки ізоляція, та вакцинація в надію що імунна система спрацює, поза свідомістю пацієнта. Тільки “донецьк з підвалами” дієвий.
Журнашлюхи з перерахованих каналів ЗНАЛИ, що працюють проти своєї КРАЇНИ, і що ? Головне ситно жерти та м”яко спати. А коли кацапська мамзель симонян сказали , що прийме всіх до кацапії, а саме журнашлюх , що працювали проти своєї країни, хтось з них хоч почервонів? Біда у тому, що журналістів у нашій країні НЕМАЄ. Їх замінили платними повіями, яких не навчили відповідати за свої висери, і це дуже погано. Необхідні позови від Пороха та інших політ діячів, яких сволота поливала гівном під час виборчої кампанії та мільйонно-мільярні штрафи, це дуже швидко учить.
А ось вже почало коптіти під нашими журнашлюхами: “Одина з головних пропагандисток Кремля в Україні, сама визнала факти брехні про Порошенка” https://gorlis-gorsky.livejournal.com/3451935.html Тепер будуть топити одне одного, рятуючи свою нікчемну шкірку!
Мабуть таки дійсно вітер помінявся. І донесло до дами поки ще тоненький запах, який її трошки збентежив.
Тож і почався процес формування тези “то не я, то вони, буржуїни кляті, вони брехали, вониииииииии! А мені дітей годувати треба булооооо!”
Як в тому старому радянському фільмі “Неподсуден” казав один, зовсім не позитивний персонаж,: “Хто перший зміг, той і накапав!”
От як побіжать!, В чергу стануть, щоб заявити про дулю, що від всього серця носили в кишені. А хто буде казати, що й по дві разом…
Ага, ага! Радист Сорокін це сказав – персонаж у виконанні Куравльова, якщо не помиляюсь. Той самий, який полишив літак без наказу, позбавивши екіпаж зв’язку. Зате приземлився першим… Хоча головний герой теж по-дурному повівся 🙁