Автор — Дід Панас
Із серії «Новітні казки Діда Панаса»
Добрий вечір вам, малятка, любі хлопчики й дівчатка! Сьогодні я приніс вам казочку — ще й бубликів в’язочку! А казочка моя буде про Гусів-лебедів… Отож, діточки, сідайте довкола своїх комп’ютерних моніторчиків, планшетиків чи смартфончиків та слухайте мене уважненько.
Хочу насамперед поділитися з вами, мої маленькі, нібито не надто значущою, але радісною новиною: віднедавна з’явився к мене ще один помічничок — Котик-Муркотик, м’якенький животик. Дуже полюбляє він на підвіконні сідати й у вікно виглядати — отож нещодавно побачив, як високо-високо в небі летить… пташиний клин?!
Ви тільки уявіть, дорогі мої малятка, любі хлопчики й дівчатка, цю чудасію: грудень надворі, а в небі — клин перелітних птахів!!! Ну, хіба може таке бути?! Отож Котик-Муркотик, м’якенький животик до кімнати забіг і як почав нявчати:
— Дідусю Панасе, няв-няв, дідусю Панасе! А вийдіть-няв на кухню й у вікно погляньте — бо такого ви… няв-няв… у житті своєму точно не бачили!..
А що там відбувається, про те Котик-Муркотик не сказав. Бо подумав, що я йому все одно не повірю.
Що ж, мої маленькі, я на кухню пішов, до вікна підійшов, аж бачу… І справді, дивина та й годі: високо-високо в грудневому небі пташки клином летять!!! Придивився — а то Гусі-лебеді!.. Що за чудасія?!
Відкрив я тоді кватирку і гукнув до них:
— Аго-о-ов, Гусі-лебеді!!! Це справді ви, чи все це нам із Котиком-Муркотиком лише ввижається?!
А Гусі-лебеді у відповідь:
— Гаага!.. Гаага!.. Гаага!..
Нічого не зрозуміло… Отож я знов гукнув у кватирку:
— Аго-о-ов, Гусі-лебеді!!! А що це ви у грудні не в теплих краях?!
А Гусі-лебеді у відповідь:
— Гаага!.. Гаага!.. Гаага!..
Нічого не зрозуміло… Отож я втретє гукнув у кватирку:
— Аго-о-ов, Гусі-лебеді!!! Летіть мерщій у вирій, доки не позамерзали!.. Летіть, поспішайте і до весни назад не вертайте!..
А Гусі-лебеді у відповідь:
— Гаага!.. Гаага!.. Гаага!..
Що б усе це означал?!
Аж тут мій новий помічничок — Котик-Муркотик, м’якенький животик раптом як підстрибнув на місці та й мовив:
— Дідусю Панасе, няв-няв, дідусю Панасе, а я таки знаю, в чім річ!.. А нумо ходіть назад зі мною — зараз усе зрозумієте.
Повернулися ми до кімнати. Там Котик-Муркотик скочив на стіл, увімкнув наш хатній десктоп — аж там свіжа новина про те, що міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба написав у своєму Twitter’і:
У 2015 Україна звернулася до Міжнародного кримінального суду у Гаазі щодо воєнних злочинів і злочинів проти людяності на сході України і в Криму. Прокурори вивчили документи і сьогодні оголосили історичне рішення: є всі підстави для початку офіційного розслідування. Міжнародне правосуддя не швидке, але невідворотне. Настане день, коли російські злочинці обов’язково постануть перед судом.
От тоді, дорогі мої малятка, любі хлопчики й дівчатка, ми з Котиком-Муркотиком, м’якеньким животиком і зрозуміли, з якого це дива Гусі-лебеді у нас в грудневому небі літають, а не у теплих краях відпочивають. Виявляється, вони і справді до Гааги полетіли, щоб не пропустити початок по-справжньому історичної події — офіційного розслідування воєнних злочинів росіян і злочинів проти людяності на сході України та в Криму. І скажу я вам, що таке видовище і справді варте того, щоб на нього подивитися…
От на цьому казочка моя нарешті добігла кінця. А тепер на добраніч, мої маленькі! Ідіть собі, вмивайтеся, нехай вас батьки напоять тепленьким молочком з медяниками, щоб вночі вам наснилися хороші сни про те, як кожному російському катюзі в Гаазі буде по заслузі…
На добраніч, малята, на добраніч!
Нажаль — не злетить. Країна-агресор відмовилася від підпису ще у 2016; Україна не ратифікує договір (КСУ забороняє). Хіба що Віце-президенту тепер треба буде ще щось сабатувати — не співчуваю, нехай відпрацьовує. Може медальку якусь дадуть.
11 декабря -хороший день приятных новостей с Гааги.
*Гуси-гуси
-Гаа-ги га
-Есть хотите?
-Мням-мням-да.
Не удивлюсь, если наш «Янелох-I Всевселенский» и это запишет в свои заслуги. Тем более прецеденты уже были. И не единожды…
Питання не по темі. Шановний пане Тимуре, як Ви ставитесь до творчості молодого українського письменника-початківця та блогера Валерія Ананьєва, автора поки що єдиної книги “Сліди на дорозі”? Валерій ветеран АТО, десантник 25 окремої повітряно-десантної бригади. Мене цікавить Ваш особистий професійний погляд, як загартованого українського письменника. Довкола Валерія досить недавно відбувався доволі гучний скандал. Українську писемну “богему” буквально “розривало”, рвались пукани у деяких письменників, а особливо у власників та менеджменту великих українських видавництв. Чи відомо Вам щось про цю історію, так би мовити зсередини? Дякую!
Відповідь не по темі: перепрошую, але мені про “порвані пукани” довкола творчості молодого українського письменника-початківця та блогера Валерія Ананьєва, автора поки що єдиної книги “Сліди на дорозі” – нічого не відомо… От чесне слово!.. І доки я не ознайомлюся з творчістю цього добродія – сказати хоч щось конкретне не зможу. 🙁
Причина одна-єдина, але вагома: протягом останніх 3 років і 10 місяців (від початку 2017 року і по жовтень 2020 року включно) ми з дружиною були зайняті в основному написанням 10-томної художньої історичної епопеї “101 рік України”. Обсяг – 130 а.а., кількість більш-менш помітних персонажів (а там же ще купа безіменних “статистів”!) – 641. Така робота обертається граничним зануренням в текст, все інше йде по боку. Навіть моя присутність на “ЛО”, яку всі бачили – не йде в жодне порівняння з зануренням в сюжетні перипетії 10-ти взаємопов’язаних книг, які всі потрібно тримати в голові одночасно. А тепер я все це напруження “видихаю” + треба брати участь в підготовці до друку книг 9-10 епопеї (книги 1-8 вже видані, а на мені ретельне вичитування верстки + підготовка внутрішніх ілюстрацій – 101 шт. – а на нас з дружиною ще й написання анотацій + консультативна участь у затвердженні обкладинок). 🙁
Тому вибачайте – прізвище Ананьєва чув, але в деталі не вдавався. Знаю лише, що він, здається, кудись там мандрував. Здається, колись бачив відеоролики на цю тему… Але не більше. 🙁
Єдине, про що можу сказати напевно – то це про наступне:
1. Особисто я ще нікому й ніколи не сказав: “Твоя творчість – це лайно, роби в житті щось інше”. І навряд чи скажу подібне хоч комусь…
2. На мою думку, чим різнопланових письменників більше – тим для літератури краще.
3. У мене є своя теорія “квадратури твору”, згідно з якою я аналізую будь-який твір (кому б він не належав) за наступними критеріями:
– філософічна ідея;
– емоційне тло + емоції героїв;
– сюжет та інтрига;
– мова тексту і його ритмомелодика.
Додаткові критерії:
– критерій Волта Дізнея (вміння захопити увагу читачів на початку тексту);
– критерій Станіславського (вміння примусити читача повірити авторові).
При аналізі будь-якого твору будь-якого автора я просто оцінюю текст як за кожним параметром, так і за сукупністю параметрів, вказую на сильні та слабкі сторони. І в окремих випадках (якщо попросять) можу дати рекомендації, що покращувати. Але творити далі чи ні?! Це нехай вирішує сам автор тексту. Все залежить від його бажання, й тиснути на автора ніхто (!) не має права.
4. До 2014 року сучасна українська література переживала період згасання “українського постмодернізму”, який в цілому зводився до наступного: “Як кльово ми бухАли, кололися, нюхали, трахалися!..”
Я давно попереджав, що така література невдовзі має втратити актуальність.
І справді, остаточну риску під “українським постмодерном” підвів 2014 рік! Відтоді почав набирати силу новий напрям, який в 2007 році ми в журналі “УФО” назвали “контрапостом”. Але зазвичай цей напрям називають менш оковирно і більш громіздко – “постпостмодерн”… Отже, тепер той з письменників, хто впишеться в новий напрям – той буде актуальним в літературі. Хто буде писати про те, “як кльово ми бухАли, кололися, нюхали, трахалися” – той виглядатиме відстійно. А від нової літератури (називай її хоч “постпостмодерном”, хоч “контрапостом”, хоч будь-як іще) у таких людей… порвуться пукани, так!..
Дякую за таку розгорнуту відповіть. Якщо все ж таки колись доведеться ознайомитесь з книгою або до вас дійдуть “відголоски” тієї історії, охоче почитав би Вашу думку по суті (фахово по творчості або про “бомондні слюшки” або і те і інше). З повагою…
Звісно, в такому разі я розповім, що думаю про творчість Валерія Ананьєва. Домовились! 😀
Шановний дідусю, дякуємо за те, що “прийняли на роботу нового помічника”! 🙂 Впевнений – не підведе! До того ж відомо, що котики-муркотики служать і на передовій, приносячи велику користь нашим бійцям бо у них і вушка є дуже чутливі, і взагалі – це дуже розумний та хороший звір. Не здивуюсь, якщо Ваш теж виявиться ветераном війни, який пішов тимчасово з фронту на ротацію щоб ще й Вам допомогти 🙂 Тому – від усієї душі хочу побажати і йому на посаді “спецкора у агенції діда Панаса”, і Вам самому успіхів та звитяги! А котику – смачної рибки з базару, він розумник, заслужив! 🙂
Жорсткий Порохобот начитав цю казочку у себе на каналі:
https://www.youtube.com/watch?v=o14bsJ3MNYA
Приємно! 😀 😀 😀
Теперь вы его здесь будете рекламировать?
Перепрошую, але це – не реклама Ютуб-каналу “Жорсткий Порохобот”. Це начитування САМЕ ЦІЄЇ, а не якоїсь іншої казочки! Про що я й пишу саме під начитаним текстом… Якби хлопець інший текст начитав – я б тут про це не повідомляв.
🙁
Чи все начитане “Жорстким Порохоботом” перебуває на “Лінії Оборони” під забороною?.. Вибачте, але я про це не знаю. Якщо така заборона існує – ОК, тоді перепрошую і більше не робитиму цього.
Нет, просто он тут уж очень много спамил даже после предупреждений, даже anti-colorados вынужден был его предупредить.
Ага! Ну, то я це бачив: публікування під ім’ям то “Олега”, то “Ивана” посилань на свої ролики – але явно не в тему! Так, це спам – і це негарно… Згоден. Але тут ролик в тему – бо Жорсткий Порохобот начитав саме цю казочку… А виходити за рамки пристойності та ліпити “ліві” гіперпосилання я, звісно ж, не стану.
От я бачу, наприклад, що такий собі “Олег” прорекламував тут, під цією казочкою відеоролик Жорсткого Порохобота “Зеленський втрутився у вибори мера Кривого Рогу” – і цей коментар вилетів у кошик. І це справедливо – бо ролик не має жодного відношення до “Казочки про Гусів-лебедів”. Тут нема жодних заперечень! Але коли начитують саме цю казочку, розказану Дідом Панасам?.. Чому не можна про це написати?! Дідусеві ж і Котику-Муркотику воно приємно… 😀
Тим більше – у Котика дебют як не кажи, тільки приступив до роботи 🙂