Арлекін

Арлекін (італ. Arlecchino, фр. Arlequin) — персонаж італійської комедії дель арте, другий дзанні; найпопулярніша маска італійського майданного театру. Презентує північний (або венеціанський) квартет масок, поряд з Брігеллою (першим дзанні), Панталоне і Лікарем.

Походження: уродженець Бергамо (Ломбардія), який у пошуках кращої долі переїхав до багатющого міста — Венеції.

Заняття: служник (дзанні).

Вбрання: селянська сорочка і штані, обшиті різнокольоровими латками — шматками тканини у формі ромбів. Вбрання дуже барвисте; переважно жовте, але зустрічаються шматки різних кольорів — зеленого, блакитного і червоного. На голові у нього капелюшок, прикрашений заячим хвостиком або, пізніше, бубонцями. На паску — капшук або дерев’яний меч. Взутий в дуже легкі черевики, які дозволяють йому вільно переміщуватися і здійснювати акробатичні трюки.

Машкара: чорна напівмаска з довгим носом. Чоло і брови підкреслено виділені, з чорними скуйовдженим волоссям. Пухкі щоки і круглі очі вказують на його ненажерливість.

Поведінка: Арлекін веселий і наївний, не настільки розумний, спритний і виверткий, як Брігелла, тому легко робить дурниці, але отримані за це покарання сприймає з посмішкою. Ледар — шукає будь-яку можливість ухилитися від роботи і подрімати. Ненажера і бабій, але при цьому чемний і скромний. Якщо Брігелла викликає захват своєю спритністю, то Арлекін має викликати співчуття до його смішних негараздів ​​і дитячих прикрощів.

Варіація: Труфальдіно — одне з імен другого дзанні (служника) Арлекіна. Ім’я походить від італ. truffa — шахрайство, ошуканство, крутійство. Виходець з Бергамо, має одяг з різнокольорових клаптиків, невеличкий капелюшок з кролячим або заячим хвостом, чорну машкару і кийок на паску. Характер Труфальдіно (розторопний служник, який влаштовує долю панів і свою власну) зберігається в європейській драматургії.

* * *

Гадаю, що в цьому образі легко пізнати чинного президента Білорусії Олександра Лукашенка. Як і належить цьому дзанні, народився він в глухій провінції — в селищі Копись Оршанського району Вітебської області (Білоруська РСР). А згодом він перебрався до найбагатшого білоруського міста — до Мінська.

Але ж він є другим дзанні — хіба ні?! А хто ж тоді його господар?!

В радянському телефільмі, як і в оригінальній п’єсі Гольдоні — це:

1. Беатріче Распоні з Турина, втікачка в чоловічому вбранні, яка ховається під ім’ям свого загиблого брата Федеріко Распоні, і водночас є нареченою Флоріндо Аретузі;

2. Флоріндо Аретузі, втікач з Турина, несправедливо звинувачений у вбивстві Федеріко Распоні, і водночас — наречений Беатріче.

Легко бачити, що Олександр Лукашенко також є «служником двох панів», оскільки, з одного боку, весь час заграє з Російською Федерацією, з іншого — з цивілізованим Заходом. По суті, його роль саме і полягає в тому, щоб удавати такого собі «простачка» — голову колгоспу, а всі покарання, якими його «обдаровує» то РФ, то Захід — він сприймає з посмішкою. Ледар — бо не хоче модернізувати свою країну, натомість консервує наявний стан речей.

Ненажера — ну, хто б заперечував!..

І головне — носить на паску чи то кийок, чи то дерев’яний меч, яким зараз вимахує на всі боки…

Але вирішивши перевершити оригінального Труфальдіно, його сучасна білоруська «триплікація» надумала загравати ще й із третім перспективним господарем — з китайським Великим Кормчим товаришем Сі…

Втім, гадаю, сказаного вистачить, щоб розібратися з драматургією цього образу. Підемо далі…

(далі буде)