До суду над Порошенком

Автор: sk tredecim

Звичайно, негарно цитати писати, але ж це не стаття, а прокламація. Окрім сього, прошу читачів ЛО віднестись до терміну “культура” надзвичайно широко, і тоді слова із 1945-го стають в лінію оборони в 2020-му.

“Нові дні”, Зальцбург, 17 грудня 1945 року.

Мусимо собі усвідомити й зпам’ятати та поробити належні висновки з таких тез:

1) Творення культури — це довгий історичний процес, у якому беруть участь ряд поколінь, що приходять одне на зміну другому. Носієм культури, її виразником — є цілий народ. Але її промоторами, тими, що дають імпульс до дальшого руху вперед, тими, що підносять її на все вищий рівень — є порівняно невелика група працівників культури, яка віддає свої сили, знання та вроджені таланти на створення нових культурних цінностей.

2) Виховання цього роду людей, їх підготовка до активної і творчої праці вимагає довшого часу. Щоб не стратити вже осягненого, працівники культури повинні безперервно працювати над собою, удосконалюватися в своєму фахові, розвивати свої набуті чи вроджені здібності.

3) Так само й цілий процес творення культури мусить відбуватися безперервно. Кожна перерва в надбанні чи створенні культурних цінностей означає рух назад, занепад, втрату вже здобутих позицій.

4) Війна, що майже на 6 років перервала процес творення української культури, закінчена. Не дивлячись на всі несприятливі обставини, в яких ми тепер живемо, нашим обв’язком є змагати до відновлення культурно-творчого процесу, пам’ятаючи про те, що, хоча культура та її цінності — це є ціль у собі, це є сама по собі велика вартість, за яку треба боротися, рівночасно міць культури, її рівень, її притягальна сила — це найліпша зброя в боротьбі за кращу долю нашого народу.

Окремо вірш:

“Орда іде”

Землею і вітром — зловісні луни.

Од рання до рання

Тупіт далекий чугуний,

Гуди — дзичання.

Встають місяці за степами недобрі,

По-скілька — що-ночі,

Паском кривавим б’ють обрій, —

В небо не хочуть.

Мов з хмар напускає хто чорную галич, —

За зграями — зграї.

Зором — в сполохану далеч,

Київ чекає.

(Олекса Стефанович, 1925)

Знайшов та поділився sk tredecim, з повагою до ЛО та читачів.

32 Comments on "До суду над Порошенком"

  1. “4) Війна, що майже на 6 років перервала процес творення української культури, закінчена” (с)
    *****
    МАЯЧНЯ!!! Тому що:
    1. Процес творення української культури за останні “майже 6 років” не переривався.
    2. Війна, що триває з 2014 року, не закінчена, хоч би хто і як закликав просто перестати стріляти” та “зійтися посередині”.

    • Оптимус | 17.06.2020 at 21:40 |

      “…“Нові дні”, Зальцбург, 17 грудня 1945 року….”

      Читайте уважніше про яку війну йдеться .

      • Ага. перепрошую, не помітив… 🙁
        І все одно, п. №1 лишається – бо процес творення української культури на час ІІ Світової війни 1939-1945 років НЕ ПЕРЕРИВАВСЯ.

    • sk tredecim | 17.06.2020 at 21:45 |

      То есть прямые, политые кровью и выстраданные цитаты из газеты украинских беженцев в декабре 1945 года недоступны для понимания?.. Для самых невнимательных ещё раз — сплошные цитаты! Только стих обьявлен отдельно мной, так как не оттуда.

      • Вибачайте, але під впливом відчаю ще й як можна написати маячню…
        🙁
        Тому можу лише повторити щойно сказане шановному Оптимусу: процес творення української культури на час ІІ Світової війни 1939-1945 років НЕ ПЕРЕРИВАВСЯ. Такі перерви можуть наступити лише в персональному творчому житті окремо взятих митців (хоча й це питання спірне) – але не в процесі творення культури цілим народом!
        Ближче до істини інша цитата: “3) Так само й цілий процес творення культури мусить відбуватися безперервно”, – от тільки тут треба замінити “мусить відбуватися” на “ВІДБУВАЄТЬСЯ”. А якщо хтось із емігрантів вважав, що в період ІІ Світової війни ніякої української культури не творилося – то це інакше, ніж відчаєм, не пояснити.

      • В ІІ Світовій війні Україна була розділена, тому дивитися треба по обидва боки німецько-радянського фронту. Отож подивимося… Хоча б на творчість окремих літераторів – просто тому, що мені література ближча, ніж інші види мистецтва (музика, живопис і т.ін.).
        *****
        З радянського боку.
        Олександр Довженко, “Україна в огні” (1943) – це хіба не українська культура?..
        Павло Тичина, “Я утверждаюсь” (1943) – це хіба не українська культура?..
        Остап Вишня, “Зенітка” (1944) – це хіба не українська культура?..
        *****
        З німецького боку.
        Улас Самчук, “Нарід чи чернь?” (1941) – це хіба не українська культура?..
        Улас Самчук, “Крути” (1942) – це хіба не українська культура?..
        Улас Самчук, “Гори горять!” (1944) – це хіба не українська культура?..
        *****
        Висновок: окремі літератори продовжували активно творити і в період 1939-1945 років по обидва боки німецько-радянського фронту. Очевидно, аналогічні речі можна сказати і про інші види мистецтва. На жаль, в мережі нема альбому Дмитра Малакова “Київ. 1941-1943” – він є у мене вдома в паперовому вигляді. Сам Дмитро Малаков (1937-2019) пережив німецьку окупацію Києва дитиною – отож він знав, про що пише… А тому можете почитати розділ цього альбому, присвячений українському мистецтву. І переконатися, що саме “під німцями” українське культурне життя в Києві розквітло.

        • Микола | 17.06.2020 at 23:12 |

          Ще й як переривався. Не буду багатослівним.
          Ви, шановний Тимуре читали “Книгу про Малковичі”?
          Якщо цікаво – дам посилання.

      • Мікроскопічний екскурс в музику – де я просто не в темі… Тим не менш, можу вказати на видатного українського радянського композитора Бориса Лятошинського (1895-1968). У Вікіпедії читаємо:
        https://uk.wikipedia.org/wiki/Лятошинський_Борис_Миколайович
        *****
        З початком [німецько-радянської] війни [1941-1945 років] Лятошинського було евакуйовано до Саратова, де вже знаходилась Московська консерваторія, де він продовжив викладацьку роботу. Тоді ж у Саратові організувалася радіостанція «Тарас Шевченко», яка вела свої передачі для партизанського підпілля України. В них постійно брав участь Лятошинський разом із своєю дружиною Маргаритою Царевич.
        Композиторська праця Бориса Миколайовича воєнних років була дуже плідною. За три роки він написав «Український квінтет», Струнний квартет № 4, Сюїту на українські народні теми для струнного квартету, Сюїту для квартету дерев’яних духових інструментів, Тріо № 2, Сюїту і Прелюдії для фортепіано, романси на вірші М. Рильського і В. Сосюри, обробив більше вісімдесяти українських народних пісень.
        *****
        Як бачите, ІІ Світова війна не стала перешкодою для творчості композитора Лятошинського… А це – частина української культури, що не кажіть!..

        • Микола | 17.06.2020 at 23:22 |

          У мами я зараз на Полтавщині. Терміново. Мамі 82 майже.
          А книга в Дніпрі.
          Тому в п’ятницю або в понеділок. Не дай Боже.

          • Шановний пане Миколо! Якщо в цілому, то я в курсі. що “Книжка про Малковичі” Олени Падовської – це розповідь про зникнення конкретного українського села Малковичі в результаті дуже конкретної депортації. Отже, це можете мені не розповідати. Я думав, що текст цієї книжки десь в мережі виклали… Прочитати текст – от що було б цікаво!..
            Разом з тим, йдеться про інше: про процес ТВОРЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ. В масштабах народу й України Духовної, яка більша від конкретного села і в просторовому вимірі, і в часовому…

        • Микола | 18.06.2020 at 06:09 |

          Тимур | 17 Червня, 2020 at 23:47 |
          Шановний пане Миколо! Якщо в цілому, то я в курсі. що “Книжка про Малковичі” Олени Падовської – це розповідь про зникнення конкретного українського села Малковичі в результаті дуже конкретної депортації.
          ————————–
          Повністю з вами згоден про це явище в межах України.
          Але ті поневіряння та горе, що випали на долю українців в різних місцях та в різний час призводили до єдиного бажання – навіть не вижити, а легко померти.
          Не хочу з вами вступати в дискусію, бо, думаю, що ми розуміємо один одного.
          Книгу ж (не обіцяю) спробую добути.
          Там не зовсім про депортацію. У мене кожного разу волосся дибки коли беру в руки цю книжку.

          • “Повністю з вами згоден про це явище в межах України” (с)
            *****
            Більш того, я написав не просто про Україну, але про Україну Духовну. У неї ж межі значно ширші та глибші…

            “Але ті поневіряння та горе, що випали на долю українців в різних місцях та в різний час призводили до єдиного бажання – навіть не вижити, а легко померти” (с)
            *****
            Буває, згоден. Але знов-таки, це стосується окремих людей, а не України Духовної в цілому.
            Я теж через це проходив, знаю. Тому гаразд, не будемо дискутувати.

  2. Оптимус | 17.06.2020 at 21:54 |

    Тоді не було такого широкого охоплення нарІдних мас , тому що не було телебачення та інтернету . До того ж під скупу сльозу , що тече вусами у горілку та вареники зі шкварками , поскиглити жалісних пісень про лиху долю – то є саме той кавалок національної культури , який розповсюджений у середовищі простого нарІду найбільше . Вони що , може до закликів Шевченка дослухались ? Проте “Кобзар” під вишитими рушниками можна зустріти мало не у кожній хаті . Чи он Славко , що багато років волав зі сцени : “я-ааа не здамся-аа бе бою-уууу …” . Чим не культура ? І що з того ?
    Вовків ! Вовків та левів треба побільше ! Та одного єдиного Гетьмана !!!

  3. Антип Терен | 17.06.2020 at 22:51 |

    Не впадайте у відчай, зараз не часи Яника, а Порох – не хлопчик для биття. Ось, для позитиву, неабияка новина: https://www.ukrmilitary.com/2020/06/16-mark-4.html#more

  4. Евгений О. | 17.06.2020 at 23:36 |

    Можливо в мене полетять каменюки, але маю сказати наступне.
    Наш ворог надзвичайно майстерно використав такі палкі диспути щодо української мови та культури, щоб якомога надійніше розділити наше суспільство.
    Згадуючи палкі промови про культуру на одному з перших зібрань Народного Руху та гнівний осуд розумного дядька з Донецька, що приїхав у парадній шахтарській формі і говорив про важливість економіки і утримання тодішнього високого рівня української промисловості, чесно кажучи, сумую.
    Бо ж і доля НРУ і української промисловості і науки зовсім не викликає позитивних відчуттів.
    То ж сьогодні, коли маємо війну з доволі могутнім своєю масою ворогом, я чую велику кількість лінгвістичних і культурологічних диспутів та відвертих образ на адресу тих, хто спілкується російською мовою. І ті, хто дозволяє собі образливі вислови на адресу російськомовних громадян не отримують найменших заперечень, не кажучи вже про публічний та категоричний осуд.
    Мабуть ні в кого не викличе сумнівів необхідність об’єднання суспільства перед зовнішньою загрозою, а на практиці маємо …. те, що маємо.

    • Шановний пане Євгене! А знаєте, скільки образ і навіть прокльонів (!) вислухав я на свою адресу за те, що з російської мови творення перейшов на українську?! Бо на думку особливо “просунутих” діячів, я щонайменше “предал свой родной Киев, который всегда был русским городом и говорил по-русски”. Хоча достатньо сходити в Національний музей історії, у відділ Русі (“кабінетні” назви – Давня Русь, Київська Русь) і почитати графіті, які є на деяких тамтешніх експонатах. Або в Музей історії Києва. Висновок буде один: у давнину кияни користувалися мовою, дуже близькою до сучасної української… 🙂
      Звідси висновок: принаймні мова точно не може бути підставою для поділу на “наших” і “не наших” в цій війні! З культурою складніше – але тільки через розпливчастість визначення, що таке “наш культурний код” і що включається в це поняття.

    • Якщо забити на культуру, а перейматись тільки економікою – втратимо дуже швидко усе, і рештки суверенітету, і економіку теж.

      Але ворог не зможе таки грати на культурних протиріччях. За відсутності культури.

      Якщо 300 років ворог нищив (у першу чергу!) Нашу мову та культуру, то може це не випадково? Ворог все правильно робив, і ми встояли ТІЛЬКИ завдяки тому, що незвпжаючи ні на що, зберегли нашу мову та культуру, мінімум, на якому можна відбудувати власну ідентичність.

    • А щодо НРУ та нехтування економічними питаннями я повністю згоден – у рухівців в усіх були ліві погляди на економіку… нам потрібна консервативна партія, з правими поглядами на економіку, і з повним розумінням значущості української культури водночас. Поки що цю роль виконує ЕС.

      Мова не йде про якісь утиски москвомовних, але ефіри та весь культурний простір треба зачищати від токсичного московського культурного продукту без всякого жалю, як колорадських жуків. Це просто основна умова виживання України.

  5. Маруся Звіробій :blue_heart::yellow_heart:Jun 17, 2020 11:01:49 AM 2.5K
    [Photo]
    Біле пальто для українця ЗАВЖДИ перетворюється на білі тапки! Без виключень!!! Боріться! :rage:

  6. Камянтатар | 18.06.2020 at 06:45 |

    Вітаю.
    Неяк думау над тым, якое вызначэньне даць слову”Культура”, і вось што выйшла :
    Культура – гэта СІСТЭМА ДУХОУНЫХ ТЭХНАЛЁГІЙ ЖЫЦЬЦЯ чалавека і грамадства, якая спрыяе перамоге творчых (маральных, жывых) пачаткау унутры чалавека і унутры грамадства над разбуральнымі .

  7. Yaroslav | 18.06.2020 at 10:26 |

    Де в статті хоч слово про Порошенка?

  8. Антип Терен | 18.06.2020 at 11:45 |

    Евгений О. | 17 Червня, 2020 at 23:36

    Шановний Евгений О., я Вас здивую: донецькі (ті, що в Дірці) загалом за Україну, але є нюанс – вони категорично не розмовляють, а гаварят. Це незначне протиріччя чомусь примусило їх привязувати до стовпів і розпорювати животи місцевим українцям-патріотам. І ще одна новина: Україна ВЖЕ увійшла в незалежність розділеною мовно, тому мали таких «патріотичних» президентів і Раду. Боялись навіть пікнути про українізацію Криму і Донбасу. Ось де причина сьогоднішнього стану речей.

    • Евгений О. | 18.06.2020 at 14:02 |

      Якось не складаються разом оті дві особливості – за Україну і розпороті животи.
      А причина сьогоднішнього стану речей складалась досить давно. На багато давніше, ніж тридцять років..
      І на мою думку цей стан речей зумовлений не тільки внутрішньоукраїнськими факторами.
      Стосовно українізації Криму і Донбасу, то для людей з бодай зародковими параметрами розуму різниця в життєвих умовах є кращими показником.
      Саме тому дуже і дуже багато заробітчан їхали і їдуть не на Захід, а на Схід. Причому зовсім не тільки з східних обблластей України.
      Треба, нарешті, усвідомити, що ту множину людей, які не зважаючи на війну їдуть працювати в мордор, не пройняти а ні культурою, а ні мовою, а ні вірою.
      Їх кількість в нашому суспільстві показали результати виборів…
      Час, нарешті ж, проаналізувати все, що відбулося холодним розумом
      Бо ж будь-яке спрощення при з’ясовуванні справжніх причин реальних негараздів невідворотно призводить до суттєво більш вагомих помилок.
      Іноді навіть непоправних.

  9. sk tredecim | 18.06.2020 at 14:54 |

    Э-э.. Ну ладно. Это моя ошибка, что не уточнил свою позицию.
    1. Культура в самом широком смысле – это и культура производства, и культура мышления, и наука, и политическая культура, и даже сельское хозяйство. 🙂 Будущие археологи скажут: вот, мы раскопали в районе NN г.Киева слой такой-то и такой-то культуры, там неисправный ноутбук завалялся, а невдалеке китайская якобы фарфоровая посуда и прочее. В этом смысле.
    2. Именно поэтому атака на Порошенко есть атака на Культуру в Украине вообще и прямо сейчас. Т.е. касается каждого из нас и тоже прямо сейчас. Мне показалось с политической точки зрения это совершенно очевидным.

  10. Антип Терен | 18.06.2020 at 15:23 |

    Ви мене не почули. Україна ВЖЕ увійшла в незалежність розділеною мовно, тобто так, задовго до незалежності відбулась русифікація, неконтрольована міграція кацапського елементу і асіміляція. А оце: «Якось не складаються разом оті дві особливості – за Україну і розпороті животи» я взагалі не зрозумів. Поясніть, що тут не складається.

  11. sk tredecim | 18.06.2020 at 17:14 |

    Модераторы-ы… Ау-у…
    Зачем, с какой целью мои комментарии всё время на проверке, а? То они публикуются через 11 часов, то через 8, то через 4 – вы думаете, это способствует нормальному обмену мнениями? Я вас разочарую – нисколько.

    • Martin | 18.06.2020 at 19:20 |

      Модерувати автора чи співавтора не дуже правильно, принаймні можна робити це після публікації коментаря під власною статтею.
      Але у мене припущення, що враховуючи латину у нікнеймі, штучний інтелект worldpress-платформи чекає коли Ви “клацнете хвостом”, як завершення коментаря. 🙂

    • Andriy Moderator | 18.06.2020 at 19:48 |

      Я уже на раз объяснял, я не знаю почему вы попадаете на проверку. Возможно во время очередной атаки у движка съехала крыша. Таких как вы еще несколько и мне каждый раз приходится вас всех вызволять. Как только вижу, так и вызволяю. Но ночью я обычно предпочитаю спать, хоть и не всегда получается.

  12. Martin | 18.06.2020 at 19:07 |

    Можливо атака на Порошенко це атака на українську культуру.
    На мою думку це в першу чергу показове покарання будь-кого, незалежно від кольору шкіри, за саму думку захищати українську культуру, історію та право на волю. Тобто, саму українську культуру нам все одно залишать, але вона буде спотворена так, щоб була нікчемною частиною скрепної духовності (кожному смішному укру на новий год по дідмарозавскому шаровару та ігру “відкапай чорноє морє”). Від нас, українців, вимагають невтручання у це спотворення і тоді нам не буде боляче, принаймні фізично.

  13. Лариса здорового человека | 01.08.2020 at 09:01 |

    СК Тредецім – мій фаворит. Його статті розумні, влучні, добре збудовані і написані цікавою мовой. А ця стаття (pardon, прокламація) – просто чарівна.

Comments are closed.