Однак були й інші думки, так. На Яринку накинулися ЗЕ-боти з дошкульними запитаннями, мовляв:

— над чим сміємося?!

— ви що, не розумієте, що не тільки наш преЗЕдент, але й будь-який світовий президент не має з’являтися на передовій, що відсутність в гарячих точках першої особи держави — це нормальна практика?!

— преЗЕдент поїхав у самісіньке пекло на передову, щоб особисто з’ясувати потреби наших славних вояків — то як Яринка сміє знущатися?!

— Яринка не була в Станиці Луганській, не розуміє специфіки поточного моменту, це «не її війна»…

— чому Яринка не приколювалася таким чином над Порохом?!

— хлопчик з морозивом — це фотомонтаж…

— та й загалом, преЗЕдент — красава і герой, а ніякий не геморой!!!

Що можна сказати з цього приводу?..

Справді, Яринка не приколювалася над Порохом подібним чином — але тільки тому, що Порох не давав приводів для подібних приколів! Якщо він їхав на передок — то справді їхав на передок, без всяких там постановок. Хоч як це ризиковано — тим не менш, ризикував…

А от щодо іншого?.. З одного боку, добре, що отаких ЗЕ-ботів нині вже половина, а не три чверті, як це було ще в середині квітня: очевидно, наше ясне накокаїнене сонечко все ж таки справді потроху розчаровує своїх прибічників — що не може не тішити. Але з іншого боку, отаких ЗЕ-ботів, вірних обраній раз і назавжди партійній лінії, все ще приблизно половина — от що не може не насторожувати! При цьому найдивніше, що виокремити з-поміж них якісь конкретні групи чи прошарки рішучо не вдається: в затяті ЗЕ-боти записалися як старі, так і молоді, як чоловіки, так і жінки, як україномовні, так і російськомовні… Коротше кажучи — всякі!

І знаєте, що скажу ще?.. В коментарях під моїм минулим матеріалом дехто запитував, скільки диктатур бачила Яринка — то я вам відповім, що аж цілих чотири: диктатуру пролетаріату, диктатуру товариша Йосипа Сталіна, диктатуру товариша Мао Цзедуна і диктатуру Великого Вождя товариша Кім Ір Сена. Так-так, колись дуже давно Яринка мала змогу побачити зблизька той соцтабір, який більшості сучасників і не снився… Ні-ні, товариш Сталін не тримав мене, маленьку, на руках, як дівчинку Енгельсину, і не дозволяв торкатися своєї священної персони, як дівчинці Мамлакат — разом з тим, сталінізм я пам’ятаю. І маоїзм. І чучхе.

Отож і кажу з усією впевненістю: диктатура — це завжди красива картинка і натовп, що нею милується, не помічаючи епічних «глюків»! І байдуже, хто там увічнений на так званих передових позиціях військових — український преЗЕдент чи кореянський Великий Вождь товариш Кім Ір Сен. Байдуже, перед ким присідають в пошуках найкращого ракурсу послужливі фотографи — перед Адіком Шикльгрубером чи перед недомірком ВВХ**лом. Натовпу піпла подали красиву картинку — піпл самозабутньо хаває. Й запитує здивовано: «А що ви маєте проти?! Хіба ви не розумієте, що тицяти бидлу в очі брехливі картинки — це нормально?! І чому вам не йметься, чому хочеться іншого?..»

Та тому й хочеться, що «інша» — правдива картинка не залишить від «краси фотошопленої» каменя на камені!!! Бо «інша» картинка — це труби крематорію чи колючий дріт і бараки концтабору. Це розстрільні ями чи піраміди з людських черепів. Неприємно, чи не так?! Лячно?! Жахливо?! А починається ж із малого… навіть з маціпусінького: з якогось хлопчика з морозивом на передових позиціях або з інших почтановочних елементів, які бачить око, та мозок вперто не сприймає. Так-так, починається саме з цього!

Якщо ж хтось думає, що клоунська диктатура — це щось неможливе… Схаменіться і згадайте… наприклад, середньовічний карнавал: тоді нерідко бувало так, що одним його з дуже видовищних елементів була реальна страта реального злочинця. Так-так, серед пістрявого натовпу в масках, серед сміху й пустощів на ешафот виходив кат, здіймав над головою добре нагострену сокиру, потім тюк!.. І голова котиться з плечей. А пістрявому натовпу в масках весело, ох до чого ж весело!.. При цьому всім цим дійством поволі, невимушено управляли, бо карнавал розпочинався й закінчувався ударом церковного дзвону.

То ви все ще хочете побачити, що таке клоунська диктатура? Ой, щоб ми всі не дожили до цього!.. Чесно кажучи, ми наближаємось вже впритул.