Что бы сказал Ричард Пайпс сегодня? (Часть 3)

Что бы сказал Ричард Пайпс сегодня?

Ричард Пайпс — историк, рейганист и, можно сказать, русофоб — не удивился бы.

Майкл Джиндра, Пол Дж. Уэлч Берингер American Purpose

Подготовка перевода: opponent

По мнению многих, развязывание Россией крупнейшей войны в Европе со времен Второй мировой войны было немыслимым. Эти военные скептики делятся на две категории. По первой версии, выдвинутой, в частности, влиятельными «российскими» экспертами, Владимир Путин никогда бы не пошел на полномасштабное вторжение, потому что он был холодным, рациональным и не склонным к риску лицедеем. С этой точки зрения Путин усердно работал над восстановлением экономического и политического порядка в России. Он никогда не стал бы подвергать опасности российскую экономику и стабильность ради имперского полета фантазии или мести за прошлые унижения. Эти военные скептики не могли дать маху еще больше.

Вторая версия утверждала, что выставление Путина в худшем свете было результатом глубоко укоренившейся русофобии. Этот анализ возлагает вину на американских официальных лиц за то, что они не видят вещи с точки зрения русских. Эти ученые мужи правы: они могут утверждать, что видели приближение войны. Но их ошибка заключалась в том, что они исключили русских и Путина с его приспешниками из истории американо-российских отношений.

В целом обе версии ориентируются на краткосрочные внешнеполитические расчеты и игнорируют возможные более глубокие факторы.

Ричард Пайпс провел большую часть своей жизни, занимаясь глубоким изучением русской культуры и истории в течение длительного времени. Пайпс умер четыре года назад после драматической жизни — он родился в Польше, бежал от нацистов вместе со своей семьей и служил в армии США, прежде чем начать долгую и часто противоречивую академическую карьеру. Писал ли он о «взрывной силе» национализма внутри СССР или о русских истоках советского полицейского государства, он всегда обращал внимание на связь прошлого с настоящим.

Известный специалист «по Советам» Джордж Кеннан начал свою карьеру в правительстве и только позже перешел «в академики», отказавшись от милитаристской формы сдерживания, принятой Соединенными Штатами к 1950-м годам. У Пайпса была противоположная траектория карьеры: он работал в правительстве после того, как стал профессором Гарварда. Резкие исторические суждения и политические пристрастия Пайпса сделали его bête noire (здесь «источником раздражения», прим. перевод.) в академической среде, но он стал частью влиятельной когорты неоконсерваторов, которые нашли ярого поклонника в лице Рональда Рейгана. Новый президент быстро увеличил военные расходы и назвал Советский Союз «империей зла». Но Рейган, в отличие от Пайпса, всегда был заинтересован также и в привлечении Советов. Как только Михаил Горбачев показал готовность к переговорам, Рейган быстро отошел от конфронтации.

Вечный вопрос заключается в том, обречена ли Россия стать антагонистом Запада. Во время краткого постсоветского «открытия» чувство надежды и оптимизма было даже среди некоторых пессимистов; но текущие события подтверждают поиск Пайпсом более глубоких корней раскола России с Западом. Для него своеобразное историческое развитие России оставило в ней уникальную политическую культуру, зависящую от авторитарного руководства. Большевики не только не смогли извлечь Россию из этого исторического наследства, но и были его самыми последовательными наследниками. Незадачливый Борис Ельцин, не сумев сломить хребет спецслужбам, в итоге передал новое российское государство Путину, бывшему полковнику КГБ.

Пайпс предостерегал от чрезмерного оптимизма, основанного на чувстве американского этноцентрического импульса. «Американцы на самом деле не понимали Россию — сказал он историку Джейн Бербанк. – Американцы в целом считают, что все культуры одинаковы. И что в основе своей все как американцы. Учитывая шанс, что они будут как американцы». Пайпс высмеял эту идею. Американская демократия и капитализм развились из определенного исторического опыта, создавшего уникальную политическую культуру. Для Пайпса теория о том, что Соединенные Штаты могут применять свои собственные ценности и управление к другим обществам с помощью шаблонного подхода, в который верило большинство президентов США, была безумной. Без подобной политической культуры такие попытки были обречены на провал. Американская демократия не могла быть одновременно исключительной и универсальной.

В постсоветской России американский универсализм натолкнулся на представление россиян о собственной исключительности. В эссе для Commentary в 1996 году, за несколько лет до того, как Путин пришел к власти, Пайпс объяснил, что русские считают, что все хотят их «достать». Вынашивая чувство «изоляции и уникальности», утверждал он, русские не возражают против того, чтобы быть отчужденными от большей части мира.

Во время короткого перерыва между авторитарными режимами Пайпс вселил надежду, что Россия сможет повернуться к Западу, хотя он, судя по всему, чувствовал, что эта интерлюдия не может продолжаться долго. Иными словами, русские создали свою собственную цивилизационную сферу, которая не требовала, не желала и не восхищалась западными институтами. Это правда, что многие русские, как и люди во всем мире, находили американскую поп-культуру неотразимой. Но массовая культура не равна политической культуре. А пристрастие к кока-коле, джинсам и рок-н-роллу не означало, что русские могут так же легко импортировать демократические и экономические институты западного образца.

(Продолжение следует)

9 Comments on "Что бы сказал Ричард Пайпс сегодня? (Часть 3)"

  1. Вся біда у тому, що всі кацапи вражені синдромом Даніга-Крюгера. Маючи мінімум освіти та досвіду, вони не намагаються щось створити, вивчити, розвинути. Навпаки – зламати, вкрасти, захопити. У цьому їх сутність. Типова психологія кочового наріду. Засрати все на місці свого існування, а потім покинути його та піти завойовувати та засирати всю землю. Тому з ними ніхто і ніколи ні про що не може домовитися. Поступки вони вважають слабістю, дико заздрять успіхам іншим, але вчитися не хочуть, лише отримати все і зразу. Звідсіля і пуйловся відновлення кацапездольської імперії у межах СРСР. А якби вийшло, то далі у межах кацапської імперії, а ще далі у всесвітньому пануванні, як заповідав здохший у власних фекаліях коба. Це кодло має бути розділо по національним, етичним, економічним ознакам зі створенням 40-50 бантустанів без ядерної зброї, які на протязі наступних 100-150 років будуть воювати і вбивати один одного за те , що один чурка, інший кацап, третій овцелюб і таке інше. Цим самим світ дасть їм можливість займатися улюбленою справою – захопленням інших територій, крадіжками, та іншими злочинами. Коли бантустан № 15 виріже бантустан № 23, ніхто не має рефлексувати, що гинуть якісь люди, надавати їм допомогу. ВОНИ МАЮТЬ З”ЇСТИ СЕБЕ. Це паскудне кодло неможливо інтегрувати в нормальний світ. На протязі останніх 300 років це намагалися зробити багато діячів, починаючи з Наполеона, який побоявся надати свободу кріпакам, бо ті без батога починали різати своїх хазяїв. А якби на земній кулі мав бути анальний отвір, то він без сумніву знаходився б у москві. Словом для цієї публіки має бути лише батіг, це одне що вони розуміють.

    • Vadym Kuzmenko | 22 Травня, 2022 at 11:51 |

      Згоден з Вами, за винятком першого рядка. Данінга-Крюгера не “синдром”, а “ефект” і він притаманний геть усім. Справа в тому, що самовпевненість якраз і є наслідком браку розуму. Ну, а де культивують тупість, зараз вже можуть бачити всі. В цьому Параша якраз і є “впєрєді планєти всєй”.

      • Так Ефект, вибачаюсь. Він дійсно притаманний всім, але до того, як людина досягне деякого рівня у своїй професійній діяльності. Хоча іноді старість приходить, а розуму – НЕМАЄ.Так як у росії основна діяльність брехати та красти, то там з цим все нормально, я маю на увазі ідіотизм.

    • ” Коли бантустан № 15 виріже бантустан № 23, ніхто не має рефлексувати,”- під час строкової служби в совдепівській армії пересікався з Казанськими татарами, Чувашами та інш. Нічого поганого про них сказати не можу(не те, що про москалів). Може, як їм вдасться позбавитися керування Москвою, стануть нормальними людьми?! А Казахстан чомусь не ріже Узбекистан чи Туркменістан.
      “Це паскудне кодло неможливо інтегрувати в нормальний світ.”-саме так, бо вони цього не хочуть.

      • Я служив з татарами з Уфи, нічого поганого про них сказати не можу. Що стосується бантустанів, то це скоріше ерзя, мурома, чалдони, моква, та інша сволота, яка давно втратила свою етнічну ідентичність і тепер всі вони “гусскіє”.

        • “чалдони, “-москалі якраз не визнають сибиряків за етнографічну одиницю. Варто згадати про історію з сибірською вікіпедією.
          “моква,”-мабудь мокша?!
          ” та інша сволота, яка давно втратила свою етнічну ідентичність і тепер всі вони “гусскіє”.”-а якщо вони зрозуміють, що бути москалем невигідно(порівняти доходи на душу населення в етнічно близьких фіннів та естонців, а також підмоскальських племен), то ще подивимося на процеси, що підуть там.

  2. “По мнению многих, развязывание Россией крупнейшей войны в Европе со времен Второй мировой войны было немыслимым.”-це говорить про повний провал їхніх розвідок.
    “Владимир Путин никогда бы не пошел на полномасштабное вторжение, потому что он был холодным, рациональным и не склонным к риску лицедеем. С этой точки зрения Путин усердно работал над восстановлением экономического и политического порядка в России.”-цікаво, на основі чого зроблені такі висновки?! Путіна не цікавила економіка, бо він в ній не розбирався. І з раціональністю там не склалося, бо яким остолопом треба бути,щоб втратити купу ресурсів на другу чеченську війну, а потім платити данину Кадирову?!

    • пуйло завжди було малописьменним гопником з пітерської підворотні, тому ці всі висновки хибні. Читання перекладів Анненербе у закритих архівах, до того ж вибіркове, знесно йолопу башню повнісю. Звідсіля і копіювання німецької форми, букви Z,V,O. У німців вони означали назви угрупувань – захід, схід, південь. А у пуйла? Там була купа ідіотів ідеологів типа дугіна з його євроазійськими ідеями. Висновок один – дурням треба спочатку вивчити профільні предмети, а потім лізти у дослідницьку діяльність та вищі матерії. А то як у анекдоті – у гівні не розбираєшся (чому коза какає катушками, кінь яблуками, а корова купою), а лізеш у вищі матерії.

Comments are closed.