По имени “Джус” (Часть 4)

Новые традиции

Еще одно эмоциональное бремя, с которым приходится сталкиваться украинским пилотам в военное время, – это безопасность их семей. Хотя большинство пилотов эвакуировали свои семьи подальше от линии фронта, ни один квартал Украины не был избавлен от российских ракетных обстрелов. 

“Ракетная угроза – главная угроза этой войны, даже для мирных регионов Украины”, – сказал Джус. “Поэтому нельзя быть уверенным, что они находятся в безопасности».

Кроме рюмки водки и куска хлеба, в украинских ВВС нет никаких особых церемоний или традиций чествования павших. Летчики просто продолжают воевать и утешаются мыслью о том, что все почести павшим будут отданы после победы. Поскольку в военное время большая часть деятельности украинских ВВС остается засекреченной, семьи погибших не могут получить полную информацию о том, как погибли их близкие.

“Было очень тяжело разговаривать с женой моего одноклассника, у которой двое совсем маленьких детей”, – сказал Джус об одном погибшем друге. “Но мы должны быть морально готовы к новому полету».

Между американскими и украинскими истребителями существуют братские узы, сформировавшиеся за десятилетия совместной работы. В частности, существует 144-е истребительное крыло Национальной воздушной гвардии Калифорнии, которое сотрудничает с украинскими ВВС в рамках программы государственного партнерства правительства США, или SPP. В рамках этих отношений украинские летчики-истребители, включая Сока, приезжали в Калифорнию для обучения. А в 2018 году американские F-15C были направлены в Украину для участия в учениях Clear Sky – крупнейших воздушных боевых учениях Украины со времен окончания холодной войны. Спонсируемые силами США в Европе, это были первые в истории совместные многонациональные учения, которые принимала Украина.

До войны “Сок” принимал участие в учениях НАТО в США, Турции и Норвегии. Однако, по его словам, Clear Sky 2018 были самыми важными учениями ВВС в постсоветской истории Украины. Он до сих пор вспоминает их девиз “Вместе ради мира и победы” как ориентир для продолжения сотрудничества между США и Украиной в военное время. Несмотря на свою значимость, учения приняли трагический оборот, когда во время крушения истребителя Су-27 погибли американский и украинский пилоты.

“Это была ужасная ситуация, но я лично думаю, что это был огромный момент, связавший воедино Калифорнийскую воздушную национальную гвардию и украинцев”, – сказал офицер ВВС США, принимавший участие в учениях “Чистое небо».

“Все собрались вместе и провели оставшуюся часть учений, причем самые сложные вылеты”, – сказал офицер, который попросил не называть его имени из-за ограничений на общение со СМИ. “Они и мы признали, что учения настолько важны, что их необходимо продолжать. Я думаю, что эта связь и обучение приносят дивиденды сейчас».

Эта связь между украинскими и американскими летчиками-истребителями углубилась с тех пор, как в конце февраля началась полномасштабная война со стороны России. Для Джерси, который взял за правило наставлять молодых украинских летчиков-истребителей, эта война имеет особое значение.

“Джус с самого начала был пилотом, в которого мы вкладывали больше всего”, – сказал Джерси в интервью Coffee or Die. “Он был талантливым летчиком-истребителем, харизматичным, заботился о своих ВВС и хотел их улучшить. Не поймите меня неправильно, старшие пилоты [украинских ВВС] такие же невероятные и патриотичные, но мы видели будущее в Джусе и других молодых пилотах».

В бойцовской культуре Украины не так много ритуалов и традиций, как у их американских партнеров. Тем не менее, одна из традиций американской бойцовской культуры, которую Джус хочет перенять, – это церемония присвоения позывного. Собственный позывной Джуса, по сути, был вручен ему во время церемонии с его американскими партнерами.

Когда Джус находился в Калифорнии на учениях, его трезвый образ жизни привлек внимание его украинских и американских коллег. В конце концов, у летчиков-истребителей есть проверенный временем способ выпустить пар – иногда насладиться алкогольным напитком. (Примечание: см. книгу Тома Вулфа “The Right Stuff»).

Джус рассказал о происхождении своего позывного: “С первого дня во Фресно, только с самолета, мы пошли в какой-то бар, и наши ребята поставили на стол водку, и я начал с этой вечеринки просто пить сок. И все время, во всех барах, только сок. Так что для них это было что-то странное, потому что все знают, что летчики много пьют… особенно украинские летчики».

Таким образом, когда пришло время для церемонии наречения, коллеги-пилоты Джуса проголосовали за несколько вариантов позывных и остановились на его нынешнем тезке.

“Во Фресно мы решили, что должны начать традицию присвоения имен в украинских ВВС”, – сказал Джус. “Думаю, моя церемония наречения была первой официальной церемонией для украинских ВВС».

В военное время у украинских летчиков-истребителей осталось мало эмоционального заряда, чтобы создавать новые традиции. Особенно когда речь идет о почитании погибших. Однако, если бы Джус добился своего, он и его коллеги-пилоты, находясь в воздухе, назывались бы по индивидуальным позывным, а не по бортовым номерам. 

“Я все еще верю, что мне удастся начать эту традицию”, – сказал Джус. “Сейчас, в боевых условиях, гораздо больше людей понимают эти вещи… это круто – иметь позывной, а не какой-то номер. В воздухе всем наплевать на цифры. Когда ты знаешь голос своего ведомого, своего лидера, своего руководителя полетов… в боевых условиях, ты слышишь этот позывной, это нечто большее, гораздо большее, чем просто прозвище. Когда ты слышишь позывной кого-то по радио… ты слышишь именно своего товарища, и ты понимаешь, что он в беде, и что ты должен помочь ему выжить в этом гребаном аду».

***

Дочитав этот текст до конца, кроме его содержательной части, обратите внимание на то, как журналист обходит все то, что может нанести вред, в плане разглашения информации и сравните с нашими мудаками, которые не просто лепт что попало, но еще и фото публикуют такие, что разведка противника просто бухает за их здоровье с тостом: «Пеши есчо!». В общем, почувствуй разницу.

27 Comments on "По имени “Джус” (Часть 4)"

  1. Boeing | 30.03.2022 at 08:26 |

    Замечательный текст!
    Написано со знанием дела и по самым высоким канонам журналистского ремесла.
    Касательно украинской “журналистики” есть недоумение,- почему во время войны не работает институт военной цензуры? Почему недоумков и врагов не настигает ответственность за разглашение секретных данных ВСУ прямо в день публикации их опусов? Свобода слова и свобода журналистики закончились с первым москальским залпом по территории Украины.

    • Илья | 30.03.2022 at 09:30 |

      Про военную цензуру – правильная мысль. Вообще-то в военное время вроде как и интернет должны выключать населению, но если не выключили, то да, хотя бы вырубили не государственные новостные сайты. Где гарантия, что кого-то не подкупят для информационных диверсий?

  2. Дмитрий | 30.03.2022 at 08:39 |

    Байден заявил, что война будет долгой.
    На чем мы будем летать и чем стрелять?

    • Andriy Moderator | 30.03.2022 at 08:53 |

      А вы летаете или стреляете?

      Кому надо – у того будет, кому не надо – и знать не надо.

      • Ilya56 | 30.03.2022 at 09:02 |

        Кому надо – у того будет, кому не надо – и знать не надо.
        =========================================================Отлично сказано. Да видно профессионализм журналиста, это не наши журнашлюхи 2 слов не могущие связать и тыкающие только микрофон, ну и конечно обязательно что-то могущме ляпнуть. Ну а за летчиков просто обидно, читать, что они проигрывают в технике рашистам, обидно за бесцельно потраченное время нашими некоторыми правителями. Но ВСУ воюет и счет сбитых рашистов увеличивается. Удачи нашим ВСУ.

      • Дмитрий | 30.03.2022 at 09:23 |

        Я не знаю, когда было интервью. Я помню, официальную информацию еще в начале марта о поставках нам ракет класса воздух-воздух из серии ” стрельнул и забил”. А тут наш пилот говорит, что видут в ручную ” до подрыва”

        • Ракеты средней дальности Р-27 с полуактивным радиолокационным наведением именно так и работают. Выстрелил и светишь локатором на цель. Активные головки самонаведения (выстрелил-забыл) для них разработаны Радиониксом, но не закупались и не производились. Есть вариант с пассивной тепловой головкой самонаведения (тоже выстрелил-забыл). Их у нас тоже нет в товарных кол-вах, и, возможно, нет вообще. Возможно, производились для Индии. Есть ракета ближнего радиуса действия Р-73, там тепловая пассивная головка, она работает по принципу выстрелил-забыл. Но это малое расстояние, такой себе Стрела/Игла/Стингер воздух-воздух. Навесить на наши истребители Амрам с активной головкой вместо P-27, скорее всего, нельзя без модернизации истребителя. Скорее всего, то же самое касается и Сайдвиндеров (вместо Р-73). Поэтому, если такая информация и была, то это были старые Р-73 из запасов стран бывшего Варшавского договора.

    • Valeriy | 30.03.2022 at 09:09 |

      Да ,есть непонимание “Джуса” по поводу поставок Миггов или же Ф-16,ракетного вооружения, но не забываем -идёт война ,на переход необходимо долгие месяцы и сама возможность для перехода на новейшие самолёты и ракеты всё же состоится,думаю многое в тексте опущенно в целях как маскировки так и ввода в заблуждение врага,так что с такими Войнами будь где,на земле,воде и небе Украинский народ победит,Не может не победить.Слава Героям Украины!!!

  3. Санто | 30.03.2022 at 09:04 |

    Да уж, разніцу почувствовали – і мордора є і протирадарні ракети, і самонавідні без підсвічування ракети. А у наших пілотів – тільки мистецтво повітряногобою. Мужності їм і удачі!

  4. Valeriy | 30.03.2022 at 09:38 |

    На этом фоне яркая борьба которая им даётся не легко:”Немецкий производитель шоколада Ritter Sport отказался прекращать продажи в России. Одной из причин в Ritter Sport назвали заботу о фермерах.”
    Не то что наш “Барыга” не проявивший этой самой – “заботы о фермерах”.Были бы интересны сейчас как никогда комментарии “наших” по поводу поведения таких достопочтеных немцев с их такой перевёрнутой до горы ногами-заботой,особенно касательно о наших продолжающих гибнуть-детях,жаль,не слышал о “наших”французах,было бы интересно узнать и ихнее мнение.

  5. ruffled racketeer | 30.03.2022 at 11:21 |

    На мою думку, потрібно усвідомлювати, Партнери співпрацюють з Народом України. Але, народу можуть надати витратні матеріали. Обладнання надають владі. А Влада у нас пасматрєть-в-глаза, встать-на-калєні, дагаварітся-па-сєрєдінє.
    Розумію, не на часі.

    • Сергій | 30.03.2022 at 11:59 |

      Ніколи не критикувати ЗСУ!Але кщо влада і її окремі представники ведуть себе як бляді, то критика завжди на часі, а в військовий час і поготів!

      • Дуже цікава стаття! Дає уявлення про ситуацію у нашому небі, проблемах і настрою українських авіаторів.

  6. Rostyslav Semkiv
    20 березня о 22:39

    ТОМ КУПЕР
    “ПОВІТРЯНА ВІЙНА”
    Переклад: Anton Shygimaga
    А тепер давайте поговоримо про повітряну війну
    Перш ніж я продовжу, моє стандартне попередження: багато з того, що ви зараз прочитаєте, вам (і багатьом іншим) «не сподобається». Наприклад, декому «не сподобається», що я говоритиму, що росіяни навмисне ціляться у цивільних. Ці люди, скоріше за все, казатимуть, що я «заангажований». Багатьом так само «не сподобається» моє пояснення, чому вони так роблять. Цим читачам може здатися, що я «виправдовую» російських пілотів.
    Будь ласка, майте на увазі: у цьому дописі я ділюся інформацією, заснованою на роках збору інформації та аналізу, я не маю на меті когось засуджувати чи виправдовувати. Тому, якщо хтось схоче тут «попсихувати», будьте ласкаві, зробіть то деінде. Якщо ви не можете тверезо дивитися на ситуацію, будь ласка, просто не читайте далі, або ж тримайте себе у руках – бо я видалятиму будь-які коментарі із тролінгом без подальших попереджень; так, і навіть блокуватиму «друзів», у разі потреби. В мене просто немає часу на те, щоб розбиратися, хто у що «вірить». Зрештою, вірування – це щось про релігію, а те, про що я писатиму нижче, – про факти, які я збирав впродовж понад 7 років спостереження за операціями ПКС РФ [повітряно-космічні сили], іноді щодня, щоночі, виліт за вильотом, а також із належним документальним підтвердженням.
    (AWACS) ДРЛС – система дальнього радіолокаційного стеження
    (COMINT) КР – комунікаційна розвідка
    (ELINT) ЕР – електронна розвідка
    (FAC) СБПС – система ближнього повітряного спостереження
    (RFA) ЗС РФ – Збройні сили Російської Федерації
    (SIGINT) РЕР – радіоелектронна розвідка
    (South OSK) ПдВО РФ – Південний військовий округ РФ
    (SRDLO) ДРЛС – система дальнього радіолокаційного стеження
    (UAV) БПЛ – безпілотний літальний апарат
    (UCAV) УБПЛА – ударний безпілотний літальний апарат
    (UkAF) ПС ЗСУ – Повітряні сили Збройних сил України
    (West OSK) ЗВО РФ – Західний військовий округ РФ
    ПКС РФ використовують у середньому два, іноді три, чи навіть чотири повітряних ДРЛС А-50 КБ Берієва [радіолокаційна система на окремому літаку: див фото – ред.]. Зазвичай, одна така система знаходиться над Білоруссю, інша – десь над Ростовом (на Південному сході РФ): обидві системи знаходяться приблизно за 70-100 км від кордону [з Україною – перекл.], щоб не потрапляти до зони імовірного ураження українських систем ППО С-300 (ракети земля – повітря середньої дальності, за кодифікацією НАТО – SA-10 Grumble [англ. «Буркотун» – перекл.]).
    Радіолокаційні літаки А-50 є серцем операцій ПКС РФ. Їхня першочергова функція – «регулвання повітряного руху» для решти літаків, тобто А-50 координують дії авіації РФ. Розвідкою займаються повільніші та більші борти – такі як Іл-20 та Іл-22 КБ Ілюшина, або Ту-214Р КБ Туполєва (наскільки нам відомо з даних РЕР, ЕР, КР). Їхнім головним завданням є спостереження та відстеження роботи командних пунктів різних українських наземних підрозділів. У структурі наземних військ розгорнуті СБПС, які оснащені міні-БПЛА, що використовуються для тактичної розвідки. Усі ці системи передають дані для наведення на цілі системам А-50 – а вони вже обирають цілі за пріоритетом та призначають їх наявним винищувачам-бомбардувальникам.
    Зазвичай, операції із залученням винищувачів-бомбардувальників включають у себе дві, зрідка три великих хвилі повітряних нальотів за день. Кожна така операція виконується літаками Су-24МР, які вишукують українські засоби ППО – переважно системи С-300 та Буки (за кодифікацією НАТО – SA-17 Grizzly [англ. «Грізлі» – перекл.]). За ними слідують літаки Су-34 та Су-35, озброєні ракетами Х-31 (за кодифікацією НАТО – AS-17 Krypton [англ. «Криптон» – перекл.]). Ці ракети запускаються лише у випадку, коли зафіксовано та підтверджено ціль – наприклад, радар контролю вогню або система попередження про ракетний удар якогось із українських зенітних розрахунків.
    Пілотів винищувачів-бомбардувальників відряджають в атаку, видавши їм географічні координати потенційних цілей у закріпленій за ними оперативній зоні: системи А-50 обирають цілі за пріоритетом (який, зі свого боку, зазвичай визначає вище командування). Відповідно, тривалість польоту – на вагу золота, і тому росіяни дуже цінують потужні літаки як-от Су-34. З іншого боку, використовують і літаки із меншим радіусом дії (наприклад, Су-25) та бойові гелікоптери, відповідно, оснащені чотирма або двома підвісними паливними баками: часто, у ПКС РФ одночасно в небі за північним і східним кордоном України літає 15-20 літаків «в очікуванні своєї черги». Літаки Су-27СМ та Су-35 забезпечують прикриття зверху; Су-30 та Су-34 зазвичай скеровують на більші цілі за межами лінії фронту; Су-25 та бойові гелікоптери, своєю чергою, виконують вильоти для вогневої підтримки у ближньому бою, або ж атакують цілі вздовж лінії фронту.
    Це для скептиків, які кажуть, що «ПКС РФ не здатні виконувати складні операції»…
    Тепер, багато хто питає: чому пілоти ПКС РФ навмисно б’ють по лікарнях? А багато хто і не питає взагалі, а просто їх у цьому звинувачує. Без сумніву, зважаючи на «досвід Сирії» та атаки ПКС РФ на пологові будинки у Маріуполі та Житомирі (і ще 16 місцях), напрошується логічний висновок, що так, «російські пілоти навмисне бомбардують лікарні».
    Насправді, це – зовсім не так.
    «Російські пілоти» не бомбардують «лікарні»: вони скидають бомби на географічні координати.
    На відміну від навігаторів у ваших автомобілях, у навігаційних системах літаків РФ ви не можете «ввести точну адресу» – екіпаж вводить лише географічні координати.
    У прикріплених фото внизу є «орієнтування», що його українці захопили разом із пілотом ПКС РФ, якого збили над Україною десь тиждень тому. Як ми бачимо, на ньому записані ТІЛЬКИ географічні координати. У деяких інших захоплених пілотів були при собі дещо складніші орієнтування, на яких були нанесені азимути/курси та відстані між координатами. Такі схеми (іноді їх прикладають безпосередньо до мапи) ще з радянських часів використовуються пілотами СРСР/РФ.
    Як так? Просто коли ви у повітрі, у вас немає часу на тривале з’ясування того, що де знаходиться. Контролер у А-50 зв’язується із пілотом/строєм за його позивним та призначає координати цілі. От і все.
    А чому ж тоді ПКС РФ так часто вражають медичні заклади?
    У Сирії ПКС РФ нанесли удари по 100 медзакладах, по більшості з них 3-4 рази. Загалом, було зареєстровано 492 авіаудари по медзакладах. В Україні, поки що, удару зазнали 18.
    Росіяни просто так воюють. Це – частина їхньої стратегії, спрямованої на те, щоб сіяти терор, ламати бойовий дух та спонукати цивільних до втечі.
    Хто несе за це відповідальність?
    Кремль, а саме – Путін. Він одноосібно визначає стратегію. А Шойгу та Герасімов відповідальні за «втілення» політичних вказівок Путіна у військові накази.
    Вони видають накази штабу ЗВО РФ та штабу ПдВО РФ.
    Зважайте: офіцерам, що несуть там службу, які і всім військовим офіцерам збройних сил будь-якої держави (будь-якої – США, Великобританії, Ізраїлю, Італії, Франції, Єгипту, Бразилії, та хоч на Вануату чи на Марсі) утовкмачують покору до старших за званням: вони мають довіряти лише офіційним військовим джерелам інформації, коритися наказам й не піддавати їх сумніву. Тому, усі виконують накази зверху.
    … таким чином, штаби ЗВО та ПдВО РФ видають конкретним підрозділам ПКС РФ конкретні цілі. Нижчі за рангом військовослужбовці не знають, який саме об’єкт є ціллю удару. Штаб не каже пілоту: «це – лікарня». Вони кажуть щось типу «згідно з даними розвідки, у цій будівлі штаб/база/склад боєприпасів – нацистів/екстремістів/націоналістів/тощо. Офіцери штабу відповідних підрозділів ПКС РФ – усі ті, кому «згодовується» лише офіційна інформація про ситуацію – після цього перевіряють координати та віддають наказ пілотам завдати удару по цих координатах. І пішло–поїхало…
    Отже, замість винити «російських пілотів», дивіться брифінги таких персонажів як спікер Кремля [Дмитро Пєсков – перекл.] чи прес-аташе МЗС РФ, Марія Захарова. Особливо остання персона, по суті, заздалегідь «анонсує» прийдешні атаки на конкретні лікарні (а потім відхрещується від них і каже, що це – «фейки»).
    [Тут ми, звісно, з Томом Купером не згодні. Пілот, який безпосередньо бомбардує цивільні об’єкти так само винен, як і його командування – ред.]

    • ТОМ КУПЕР
      “ПОВІТРЯНА ВІЙНА НАД УКРАЇНОЮ”, частина 3
      Перш ніж продовжити детальний огляд: вчора надвечір говорив зі знайомим із Сирії, і ця розмова нагадала мені про важливий досвід, пов’язаний з участю росіян у тамтешній війні протягом 2015–2018 років.
      Власне, позначати будівлі червоними хрестами або словами «ДІТИ» під час війни з росіянами — дуже погана ідея.
      У вересні 2015 року в Сирії повстанці — через Білих шоломів [Сирійська цивільна оборона, волонтерська організація, створена для евакуації, порятунку та медичної допомоги цивільному населенню — перекладач] та ООН — повідомили російському командуванню на авіабазі «Хмеймім» про кожен із госпіталів на територіях, підконтрольних опозиції. Вони надали точні координати, сподіваючись, що російські ВКС їх оминатимуть.
      Росіяни розбомбили кожну лікарню, про яку було повідомлено, а потім розпочали проти Білих шоломів кампанію наклепу, проголошуючи їх «джихадистами».
      Коли повстанці почали ховати свої лікарні, росіяни якось дістали їхні координати (мабуть, підкупили когось в ООН) і також розбомбили їх. Усі без винятку.
      …А ще, відверто кажучи, пілоти керують літаками, що летять на швидкості понад 900 км/год, і думають про те, як не розбитися, — вони не мають часу «читати», що написано на будівлях чи біля них: вони отримують координати від командирів, виконують накази і скидають бомби.
      Отже, моя порада українцям: в жодному разі не позначайте лікарень, швидких, дитячих садочків або цивільних укриттів. ХОВАЙТЕ ЇХ.
      ***
      Це з’ясували, тепер давайте поглянемо, що Повітряні сили ЗСУ робили протягом трьох тижнів.
      Українські Повітряні сили не мають таких «підсилювачів», як ДРЛС А-50 [літак, що несе радіолокаційну систему – ред.], та навіть якби й мали: великі й повільні, вони були б «ціллю №1» для російських ВКС, а тому були б надто вразливими. Насправді, навіть українські наземні радари можуть працювати лише короткими включеннями (скажімо, 60–120 секунд за раз): потім їх потрібно вимикати, щоб приховати їхні позиції.
      Чому так?
      Радари раннього оповіщення або радіолокаційного стеження — це потужні системи, які випромінюють величезну кількість електромагнітної енергії. Тож їхню роботу легко виявити сучасними сенсорами, які використовують для електронної розвідки усі військові підрозділи. Не дивно, що задіювати їх на сучасному полі бою — це наче вмикати кишеньковий ліхтар посеред знеструмленого стадіону вночі: людина з ліхтарем побачить тільки те, що вихопить світляне коло, але будь-хто — навіть у найдальшому кутку стадіону — зможе визначити розташування власника ліхтаря. Принаймні доти, доки світить лампа…
      Отже, краще вмикати лампу на короткий час, а потім одразу змінювати місце розташування. Через це українці мають дуже неповну «радарну картину» свого повітряного простору і — мабуть — натомість покладаються на звіти візуальних спостережень. Це надійний, перевірений роками підхід, але останнім часом його значно ускладнюють важкі низькі хмари, що застигли над Україною. Зрештою, літати серед хмар не люблять ні українські, ні російські пілоти: більшість із них не надто підготовані до операцій за поганої погоди.
      Щодо повітряних операцій… Як уже кілька разів зазначалося, пізно увечері 23 лютого Повітряні сили ЗСУ швидко евакуювали всі повітряні бази північних та південних регіонів країни. Близько 22:00 того вечора цю евакуацію можна було навіть побачити на FlightRadar24.com, адже у багатьох задіяних транспортників та гвинтокрилів були увімкнені радіомаяки.
      Відтоді військові літаки та гвинтокрили чудово розосереджено та приховано, а багато транспортників вилетіли за межі країни. Саме тому український флот літаків та гвинтокрилів протягом перших двох днів російського нападу зостався відносно «неушкодженим».
      Загалом, основні труднощі Повітряних сил ЗСУ — комунікація та обслуговування. Так, моделі МіГ-29, Су-25 чи Су-27 створено для операцій у «суворих польових» умовах, вони і з галявини можуть злетіти, якщо потрібно. Проте обслуговування за таких умов простим не назвеш: для цього потрібні чистота й інструменти, а дотримати цих двох вимог буквально «в полі» складно. Ще одна проблема — пальне: росіяни постійно намагаються дістати основні українські авіабази балістичними ракетами.
      Якщо паливо знищено, його важко дістати. Навіть якщо його «лише» забруднено, використання такого палива може призвести до заміни двигуна.
      У польових умовах це не «забавки»…
      …Крім того, ракети повітря–повітря — особливо ракети середньої дальності Р-27 (за кодифікацією НАТО — AA-10 Alamo) — відомі тим, що «не люблять» суворих умов: вібрації, зумовлені злетами чи посадками на ґрунтові смуги, майже напевно шкодять озброєнню літака. За цих умов Повітряні сили ЗСУ з часом зазнаватимуть чималих труднощів із обслуговуванням та ремонтом своїх запасів ракет «повітря–повітря», адже це «раз і назавжди».
      Ну, а тепер щодо комунікацій: зазвичай командуванню потрібно багато часу для того, щоб з’ясувати, де розташовано потенційні цілі та де/які літаки доступні. Тому Повітряні сили ЗСУ працюють лише по тих цілях, які напевно перебувають на визначених ділянках досить довго. Тоді літаки Су-24 або, частіше навіть, Су-25 відправляють завдати ударів російським наземним силам. Зауважте: вони діють на основі скупих даних розвідки щодо потужності й розташування російської протиповітряної оборони. Не дивно, наразі навіть очевидно, що задіяні екіпажі викривають себе для всієї потуги російського озброєння, тож більшість їхніх вильотів перехоплюють або російські Су-27, Су-30 чи Су-35, або наземні протиповітряні підрозділи. Внаслідок цього трапляються значні втрати.
      Літаки МіГ-29 (на фото показано хвіст українського літака зі слідами «польового ремонту»: схоже, залатали осколкові ушкодження після незначного промаху якоїсь російської ракети) та Су-27 використовують тільки для перехоплення і тільки за «доброї нагоди», озброюючи їх ракетами Р-27. Чому так? Росіяни майже не використовують їх у двобоях, натомість запускають свої Р-27 та Р-77 (за кодифікацією НАТО — AA-12 Adder) — що мають трохи меншу дальність та активне радіолокаційне наведення — практично з максимальної відстані. Нащо ризикувати бути збитим одним із менш ефективних українських перехоплювачів, якщо можна спробувати дістати їх здалеку? Відповідно, українцям потрібна «швидкість» і «дальність», а не «маневреність».
      Пілоти МіГ-29 та Су-27 Повітряних сил ЗСУ з початку цієї війни спробували одну штуку: стріляти по літаках ВКС ракетами Р-27ЕТ. Не забуваймо, що для бойових літаків увімкнення радара схоже на історію з радарами раннього оповіщення чи радіолокаційного стеження, тобто ліхтарик на знеструмленому стадіоні вночі. Тому пілоти зазвичай намагаються наблизитися до суперника, не вмикаючи свій радар. Р-27ЕТ — модифікація ракети із системою інфрачервоного наведення, що, на відміну від Р-27ЕР із напівактивним радіолокаційним наведенням, не потребує увімкненого радара: її можна націлити і запустити за допомогою електронно-оптичного прицілу МіГ-29 та Су-27.
      Проблема: головки самонаведення Р-27ЕТ вже старі (початок 1980-х) і мають порівняно малий радіус захоплення. Кілька МіГів та Сушок Повітряних сил ЗСУ були збиті російськими перехоплювачами, коли намагалися скоротити відстань і задіяти ракети Р-27ЕТ.
      (В цьому досвід українців схожий на бої індійських екіпажів Su-30MKI із пакистанськими F-16 та JF-17 під час сутичок у лютому 2019: різниця тільки в тому, що — завдяки значно кращим (та інтенсивнішим) тренуванням із тактики, переважаючому баченню ситуації та попри всю наукову фантастику Пакистану (і трохи США) — індійці не втратили жодного Su-30MKI: наразі відомо, що українці втратили принаймні чотирьох пілотів Міг-29 та Су-27.)
      Зрештою, українцям слід враховувати загрозу російських ракет земля–повітря великої дальності С-400 (за кодифікацією НАТО — SA-21 Growler): кажуть, одну запустили всього за 100 км на північ від Києва, лише кілька кілометрів углиб території Білорусі. Так само, як українські С-300 змушують російські літаки розвідки триматися подалі, присутність російських С-400 змушують літаки Повітряних сил ЗСУ літати низько (щоб уникнути раннього виявлення російськими радарами — зокрема радарами А-50), де вони вразливі навіть для зброї малого калібру.
      Інколи це неможливо: літакам доводиться «вистрибувати» вгору, щоб атакувати росіян, які літають вище. Це викриває їх для С-400, і кажуть, два чи три літаки було збито цими ракетами: повідомляють, що один із відстані не менше 125 км.
      Отака «суть» цієї повітряної війни, і я не певен, що ситуація відчутно зміниться, хоч би скільки вона тривала. Додаткові деталі — включно з Bayraktar TB.2 турецького виробництва — обговоримо у частині 4. [Опублікуємо завтра – ред.].
      Оригінал шукати тут: https://www.facebook.com/keksifarm.hayday
      Том Купер – австрійський воєнний аналітик, автор та співавтор близько двох десятків книг про конфлікти останніх 20 років, включно з війною в Сирії. Експерт із застосування бойової авіації.
      За переклад дякую Микола Ковальчук

      • ТОМ КУПЕР
        “ПОВІТРЯНА ВІЙНА НАД УКРАЇНОЮ”, ч. 4
        У попередніх частинах свого аналізу я розповів, як переважна більшість флоту Повітряних сил ЗСУ — винищувачів, транспортників та гвинтокрилів — змогли уникнути ударів росіян, а ще пояснив, чому українські перехоплювачі МіГ-29 та Су-27 здаються мені не надто ефективними.
        Я зазначив також, що авіаудари Повітряних сил ЗСУ за допомогою Су-24 та Су-25 — не найкраще рішення, проте мені забракло місця і часу, щоб це розтлумачити. Зараз поясню.
        Справа в тому — вкотре повторюю: за моєї глибокої поваги до мужності українських військових пілотів, — операції за участі їхніх перехоплювачів та винищувачів менш ефективні, аніж операції, де задіяно турецькі безпілотники «Байрактар TB.2», що належать Повітряним та Військово-морським силам ЗСУ.
        Перед війною Україна придбала 12 та замовила ще 24 таких пристроїв. Я не розповідатиму про те, скільки було отримано чи задіяно на цей момент: це чутливе питання, до того ж, я не маю «останніх» відомостей. Скажімо так: росіяни були впевнені, що Україна мала тільки пʼять (5) безпілотників, а вони від початку війни збили чотири з них.
        Але досить новин із іншої планети.
        Наразі очевидно, що російський генштаб марно тішив себе ілюзіями щодо спроможності російської армії протидіяти таким високотехнологічним безпілотникам, як TB.2. Вони доручили цю справу наземним засобам протиповітряної оборони малої дальності, як-то «Панцир», «Тор» і «Бук», а також системам радіоелектронної боротьби, адже літаки-перехоплювачі ВКС для цього зовсім непридатні. Можливо також, що на основі досвіду, здобутого у Лівії, Сирії та Азербайджані, за останні три роки турки продовжували вдосконалювати свої TB.2. Хай там як, у сухому залишку результати такі:
        — Наразі російська армія не має ефективної стратегії протидії безпілотникам та — протягом перших трьох тижнів війни — була напрочуд безпорадною у боротьбі з ними.
        — Українські оператори TB.2 скористалися цією нагодою та розтерзали передові наземні ППО росіян. Судячи з перехресної перевірки опублікованих відеозаписів та некрологів загиблих офіцерів російських розрахунків ППО, вже знищено добрий десяток батарей «Буків» і «Торів», а «Панцирі» зостаються такими ж неефективними, як були у Сирії.
        — Отже, багато підрозділів російської армії на всіх трьох основних лініях фронту цілком беззахисні перед TB.2.
        Дивіться: 35-а загальновійськова армія на захід від Києва, 41-а загальновійськова та 2 а танкова армії на схід від Києва, 58-а армія між Миколаєвом і Херсоном — результати передбачувані:
        * Як тільки російські засоби ППО було знищено, українці почали застосовувати свої TB.2 для двох інших важливих завдань: аеророзвідки та підтримки у ближньому бою. Біля Києва вони розгромили багато російських бронетанкових підрозділів; на півдні навели масовані й точні артилерійські удари по аеропорту Херсона та по російських підрозділах, що намагалися оточити Миколаїв — із неминучими (і безсумнівними) наслідками.
        * Крім того, наразі відомо, що TB.2 вистежили і завдали точних ударів, якими знищено принаймні один керівний штаб 35-ї загальновійськової армії на півночі, чимало штабів російських батальйонно-тактичних груп, а також кілька засобів радіоелектронної боротьби.
        * А ще TB.2 не тільки завдають матеріальних втрат, але й ламають росіян психологічно: на багатьох відео бачимо, як ціла російська батальйонно-тактична група розвертається і втікає після того, як кілька їхніх машин знищено за допомогою TB.2 (чи за його підтримки).
        Інакше кажучи: за «значно меншої кількості» українські «Байрактари» мають «значно більше успіхів», аніж усі Су-24, Су-25, МіГ-29 та Су-27 разом узяті.
        Чому так сталося?
        Вирішальне значення має здатність TB.2 планерувати. «Байрактар» може зоставатися в повітрі близько 24 годин, тобто за оптимальної швидкості може здолати 3000 км. Не менш важливо те, що він може летіти повільно: якщо вітер сприяє, оператор може спрямувати його «проти вітру». Так вітер забезпечує підіймальну силу, яка утримує безпілотник у повітрі, тож він, фактично, «ширяє», тобто майже не рухається відносно землі.
        Чому це так важливо? Бо TB.2 має малу площу ефективного розсіювання хвиль, він порівняно тихий і майже не випромінює інфрачервоних хвиль, тож росіяни не здатні навіть помітити «Байрактар», не те що його відстежити. До того ж, хоч на території України переважають рівнини, є також схили, ліси та будівлі, які додають перешкод на радарах. Це дає змогу TB.2 наближатися до цілей зовсім непомітно. Безпілотники можна застосувати де завгодно, вони можуть прилетіти звідки завгодно — і росіяни просто не можуть постійно шукати їх у величезному повітряному просторі України (навіть якби на голові у кожного російського солдата було по 20 очей).
        До того ж, «Байрактари» використовують супутниковий звʼязок зі спрямованими антенами: їх дуже важко глушити (хіба якщо джерело перешкод досить потужне і розташоване дуже близько). У західних системах ППО наземного базування поєднано компʼютери та вбудовані електронно-оптичні сенсори, які можуть «автоматично» визначити, де «пташка», а де безпілотник. Такі високі технології росіянам і не снилися.
        Не дивно, що попри гучні заяви про понад 120 збитих за перші три тижні війни українських безпілотників — включно з чотирма «Байрактарами» за перший тиждень — росіяни спромоглися показати уламки лише одного (давайте ще цифрою: 1) українського TB.2.
        Тож я скажу так: облиште спроби передати літаки МіГ-29 із Польщі, Болгарії, Словаччини тощо… це надто складно, надто очевидно, політично «дражливо» і цілком марно. Надайте Україні вдосталь TB.2 чи безпілотників з аналогічними можливостями: скажімо, дрони-камікадзе чи іншу крилату високоточну зброю. От що справді «працює»: от що завдає росіянам великої шкоди, от що ламає їх психологічно і виснажує, а ще — навіть у тривалій війні — призводить до втрат живої сили та озброєння, від яких вони вже не оговтаються.
        Оригінал тут: https://www.facebook.com/keksifarm.hayday
        Том Купер – австрійський воєнний аналітик, автор та співавтор близько двох десятків книг про конфлікти останніх 20 років, включно з війною в Сирії. Експерт із застосування бойової авіації.
        За переклад дякуємо Микола Ковальчук

        • Воланд | 30.03.2022 at 19:05 |

          Як ви бачите чи були б корисні для України штурмовики А-10 тандерболти? Вони е багато зайвих в США їх вже навіть збиралися списувати потім залишили.Вони краще ніж міг25 і впевнений що наші пілоти могли б їх опанувати.

          • Andriy Moderator | 30.03.2022 at 19:20 |

            У Украины нет МиГ-25 – Су-25.
            Лучше-не лучше… Сейчас главная проблема в истребителях и ПВО. Вместо (вместе) штурмовиков хорошо работают Байрактары.

          • Alex_k | 31.03.2022 at 14:13 |

            Andriy Moderator | 30 Березня, 2022 at 19:20 |
            “Вместо (вместе) штурмовиков хорошо работают Байрактары.” —
            Байрактары – это хорошо, но вместо штурмовиков подходят не очень. Байрактар – это снайпер, выводящий из строя отдельные важные и уязвимые цели (например, ПВО). Он несет всего 4 маломощных боеприпаса, или 2 более мощных. Об этом недавно рассказывал Солонин в видео. Так что более вооруженные штурмовики все равно нужны.

          • Andriy Moderator | 31.03.2022 at 18:53 |

            Согласен. Но байрактары дешевле, их проще получить, по цене одного штурмовика сколько байрактаров получается? И пилота нет, который рискует своей жизнью.
            И Байрактары не видны так как видны штурмовики, они могут парить в одном районе долго до появления колонны. И можно послать 10 байрактаров вместо одного штурмовика. А это уже 40 боеприпасов. Сколько боеприпасов несет штурмовик? Насколько они точные?
            Для штурмовиков тоже есть ниша, но в нашем случае применение штурмовиков крайне затруднено, все воздушное пространство Украины просматривается и большая честь его простреливается козломордыми ПВО.

    • Andriy Moderator | 30.03.2022 at 18:56 |

      Все же желательно давать ссылку, а не копировать весь текст.

  7. BanZaec | 30.03.2022 at 16:45 |

    а шо реально у пілотів може бути борода ???
    Пілот “Джус” можливо і реальна особистість – а весь антураж як борода і патли – це все напускний туман для унеможливлення ідентифікації…
    я так думаю…

  8. Наталія М. | 30.03.2022 at 17:25 |

    Несмотря на то, что это текст специфический, но, видимо, сделан очень удачный перевод (спасибо Бхагават Дасу) и потому читается легко и интересно.

    Господи, храни наших Джусов, а также всех наших Защитников-Героев наших ЗСУ. И хлопцев с теробороны тоже храни, Боже! Слава Украине! Героям Слава!

    П.С. Вчера по новостям показали отрывок заседания военсовета, на котором выступал аленевот-шойгу. Я думала, шо его тупин уже убил и сожрал за завтраком. А оно там шото мурчало. Текст был короткий, как всегда, “для унутреннего содержания”, одним словом, для расейского быдла. Воно тупо перечисляло общее количество нашей техники, а потом шло по разделам: скока и чаво было уничтожены этими вырожденцами-алкашами, которых, як тарганів, запустили на нашу святую землю. Так вот, щазз будете смеяться: у урожденца Тувы получается, шо эти пьяные, уссатые и вонючие мародёры у нас почти всю технику уничтожили. И чем мы теперь будем с ними воевать – никто из них не знает.

    Слушала отрывок одного такого нЕлюдя из беседы с мамкой по телефону. Он ей:”Мамка, я в плену”. Она ему:”Привезёшь кроссовки, и пиццы хотим с отцом. И денег, денег привези. Хоть сто долларов привезёшь”? И вопрос мамки к сыну:”А сколько укров ты уже убил? Ты там убивай их побольше. Постарайся”. Т.е. ЗАселение Мордора – эта категория совсем не относится к человечеству вообще. Это их тупиковая ветвь, которая выродилась уже в отъявленных тварей, нЕлюдей и скотов. И совершенно правильно считают, что там некого жалеть потому, что там НЕТ людей, а есть выродки. И я считаю, что кто-то совершенно правильно сказал, что хухло бомбит наши города и уничтожает беременных женщин, младенцев, стариков, всего-навсего выполняя заказ СВОЕГО народа-урода. Не зря у обнулёныша сейчас рейтинг под 75%. Там пьянеют от крови, которую пускает их тупин здесь, в Украине, и ликуют от огромных разрушений жилых массивов. И это было сделано, когда на дворе стояла морозная погода и бомбили всегда ночью или рано-рано утром. У меня нет слов по отношению к этим …. выродкам. Я им всем желаю самой страшной и мучительной смерти, иначе они опять ни хрена ничего не поймут.

  9. Сергій | 31.03.2022 at 22:18 |

    Пані Наталя. Вини вже цього ніколи не зрозуміють! Хоч мертві виродки, хоч на пів відморожені!
    Я теж бажаю їм самого страшного!!!! КАРМИ! За сльози, за кров не винних, за все скоїне зло…Нехай горять в пеклі скоти!

  10. Семен | 01.04.2022 at 11:42 |

    Я не експерт і навіть далекий від авіації. Та логіка мені підказувала і це виявилося майже тютельа в тютельку про все що написано вище про використання літаків і безпілотників.
    Отже поясню як я це бачу в вигляді алгоритму
    Оперативна інформація-дорозвідка безпілотником-знищення тактичних ПРО-знищення найбільш важливих цілей безпілотниками-наведення штурмовиків(корегування вогню артсистемами) або сумісне використання обох видів(ну це вже найвищий пілотаж)-знищення найбільш важливих цілей що не були знищені-фіксування результатів.
    Звісно це не жорсткий алгоритм є багато варіацій. Але якось так.
    Байрактари це виключно розвідка і корегування, нанесення ударів це скоріше за все бонус по жирним цілям. Ціна ракет для Байрактарів кусається та й кількість обмежана.
    Масованих ударів Байрактарами не буде ще довго і тут діло навіть не в ціні, не було часу навіть на відпрацювання такої тактики. Три місяця це тільки ознайомлення з можливостями Байрактарів і місяць бойового злагодження в умовах війни. З часом прийде розуміння, досвід, можливість більш креативного і зухвалого використання безпілотників всіх типів.
    З приводу літаків. Літак літакові різнь. Я не знаю наскільки глибока модернізацію була проведена радянських літаків в країнах НАТО. Але підозрюю що більш глибока для відповідності зі стандартами альянса. Озброення літаків, чи було адаптовано для використання НАТОвськими боеприпасами, ракетами, бомбами, локаторів, зв’язку, навігації. Щоб розібраться в цих змінах потрібен час, обладнання і персонал для обслуговуванн.
    Це не прийти в салон і купить машину на пікнік.
    Про обстріл зосереджених військ на теріторії ворога.
    Точка У мала б величезний ефект як в фізичних так і психологічних наслідках. Чому це не відбувається питання риторичне. Відмазка про те що хуйло грозиться відповісти ядерною зброєю в разі нападу на теріторію залісся – викликає дикий ржач у тих хто хоч трохи має мізки.
    Одним з важливіших і критичним є отримання ПКР і тоді питання морського десанту можна вважати не актуальним. Аж стало цікавим, а можно якось припиндюрити Стугну або Корсар на якийсь безпілотник і разочок шмальнути ну хоч по якомусь маленькому катеру балалайні. Думаю психологічний ефект будє навіть вищий за Точку У в балалайю.

    • Andriy Moderator | 01.04.2022 at 17:30 |

      “Я не знаю наскільки глибока модернізацію була проведена радянських літаків в країнах НАТО.”

      Польша хорошо модернизировала свои МиГ-29 на своих мощностях.
      Остальные судя по всему еще в худшем состоянии чем украинские.

Comments are closed.