“А” и “Б”, а также их последствия

Всегда, когда ты предъявляешь какие-то дикие претензии, которые не воспринимаются теми, кому они могут быть направлены, надо понимать, что этим ты оказываешь давление, но одновременно ты посылаешь сигнал о том, что и тебя можно давить таким же образом. Сказав «А», просто надо быть готовым к тому, что кто-то тебе скажет «Б». Самое же неприятное в этой ситуации то, что начавший эту бучу почти в 100% случаев потом будет всячески разрывать причину и следствие,  представляя ответную реакцию как некий акт несправедливости по отношению к нему.

Так например, новое правительство Японии объявило о своем суверенном праве на половину российского Сахалина и части Курильских островов. Здесь нет смысла погружаться в причины такого заявления, мы об этом писали подробно в разделе «История», но важно то, что на это заявление уже пошла ответная реакция из РФ. Это смесь возмущения, удивления и обиды за то, что кто-то посягает на их территорию, которая закреплена международными договорами и признана во всем мире. И в общем, если читать эту пикировку с чистого листа, то действительно может показаться, что японцы тут как-то погорячились.

Но на протяжении последних полутора десятков лет РФ совершила два военных нападения с оккупацией чужой территории – на Грузию и Украину. При этом, в Москве били себя пяткой в грудь и доказывали, что они поступили правильно и что закрепленные международными договорами и признанные во всем мире границы этих государств не такие уж и неприкосновенные. Причем, здесь даже нельзя рассматривать эти два варианта с японским только потому, что Япония до сих пор не имеет с РФ, как не имела с совком, соглашения, подводящего итоги Второй Мирой войны. 

Де-юре, эта война еще не окончена и Япония не признавала и как теперь понятно – не намерена признавать оккупацию своих территорий совком. Ведь последние подписи уполномоченных лиц Японии и СССР в документе, регулирующим их отношения, датирован 13 апреля 1941 года. Тогда совку надо было развязать себе руки на востоке, чтобы начать «хорошую войну» с Германией. И именно в то время было установлено, что стороны уважают суверенитет и территориальную целостность друг друга и потому – не станут вести военных действий друг с другом, либо в союзе с тем, кто будет вести войну с договаривающейся стороной.

Япония полностью выполнила свои обязательства и не вступила в войну с совком ни в конце 41-го года, ни в 42-м, когда Германия просто умоляла открыть фронт, чтобы последним усилием додавить коммунистов. Между прочим, последние резервы, которые были брошены в битве под Москвой, прибыли как раз с Дальнего Востока и были предназначены для противостояния Японии. Если бы не они, где бы уже был совок и был бы он вообще – большой вопрос. Москва не только не выполнила условий того пакта и не просто напала на Японию, но и оккупировала часть ее территории, с чем Япония никогда не соглашалась. И вот скрыв «А», Москва рассуждает о «Б» с таким видом, что это – отдельная тема и не имеет своей предыстории.

И вот прямо сейчас разыгрывается другой сюжет на такую точно тему. Буквально дней 10 назад Иран развернул свои войска у границ Азербайджана, под прикрытием учений, а на самом деле – с явно с агрессивными намерениями. Но прямо высказать «фе» Азербайджану вроде как не за что и тогда Тегеран придумал формулу о том, что он «не потерпит присутствия Израиля у своих границ». Почему Иран так решил о присутствии Израиля – не важно, а важно то, что в самом Израиле приняли эту подачу и отыграли в обратную сторону. Так, премьер-министр еврейского государства Нафтали Беннет вчера заявил буквально следующее.

«Мы внимательно наблюдаем за происходящим в Сирии и ее связями с Ираном. Мы будем продолжать действовать везде и всякий раз, когда это необходимо, по нашей инициативе и на ежедневной основе, чтобы свернуть иранское присутствие в Сирии. Им [иранцам] там нечего делать, их приключениям на нашей [Израиля] северной границе нужно положить конец».

А то, в том, что Израиль умеет это делать, пожалуй, лучше, чем кто-либо, нет никаких сомнений. И казалось бы, вот ты только что рассказал о том, что имеешь целых шесть армий за рубежом Ирана и что эти твои армии действуют, в частности – в Палестине и Сирии, а потом – начинаешь рассказывать о том, что ты там что-то не потерпишь у соседей, а тебе отвечают ровно той же монетой и поясняют, что не потерпят Иран у своих границ. И вот именно здесь все выглядит очень показательно, поскольку между «А» и «Б» нет большого временного промежутка и потому причинно-следственная связь не успела затеряться.

В общем, когда над руинами кремля будут поднимать флаг Украины, не стоит спрашивать, почему так получилось. И ведь в этом акте не будет ничего нового. Это уже было и будет снова.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

6 Comments on "“А” и “Б”, а также их последствия"

  1. Семен Семеныч | 12 Жовтня, 2021 at 14:29 | Відповіcти

    да будет так!
    мелкое сучье, дрыгая лапками, скорее самоудовлетворяется, чем реально позволит себе войти в зону конфликта.
    в Иране серьезные проблемы с продовольствием, водой,многие живут впроголодь…
    как мировой игрок, Иран интересен только Израилю, ибо угрожает ядерной войной, и только!кому в мире нужны эти обмотавшие полотенцами тупые бошки дятлы? их вес,польза, значимость?
    опусти Иран эту глупую дурость относительно Израиля в унитаз, многих проблем лишился, но… шото они наверняка пихают в свои полотенца, шото такое, шо на мозгъ влияет….

  2. Согласен, Когда кацапы в 14-м сказали А, но получив в отличии от Азербайджана начала 90-х, народно-освободительное движение, просто физически не были готовы сказать Б, С помощью Оланда и Меркель в начале 15-го, заставили выйти с Дебальцево, Закольцевав снабжение оккупированных территорий, и как бы все, Сегодня только мечтать и сопли пускать, По их реальному поведению на земле, можно сделать вывод, Там точно верят в обезбашенность украинцев, что не далеко от истины, Тут уже не за продолжение банкета ихнего мира, Тут матюками бы закрепить отжатое, как говорил пр, Приображенский, вот совсем не железо-бетонная бумажка, Да алаверды таки за нами, и нет шансов отказаться,

  3. А Кремль спалять українці разом з поляками, литовцями та турками. Що поробиш, історично так склалося…

  4. Снимаю шапку перед евреями. О зухен вей и танки наши быстры

  5. Когда агрессивный жлоб,который наехал на худого очкарика,внезапно получает между глаз,сидя на пятой точке,как правило начинает жалобным голосом скулить,что его не так поняли,он просто хотел культурно попросить закурить.

  6. 05 квітня 1945 року В. М. Молотов повідомив послу Японії в СРСР Сато Наотаке про бажання Радянського Союзу денонсувати Пакт про нейтралітет відповідно до його третьої статті (якщо жодна зі сторін не денонсує пакт за рік до того, як термін буде вичерпано, він буде вважатися автоматично продовжений на наступні п’ять років).
    Мотивувала своє рішення радянська сторона тим, що «Німеччина напала на СРСР, а Японія, союзниця Німеччини, допомагає останній в її війні проти СРСР. Крім того, Японія воює із США та Англією, які є союзниками Радянського Союзу». У заяві уряду СРСР також підкреслювалося, що за таких умов «Пакт про нейтралітет» «втратив сенс, і продовження цього Пакту стало неможливим» [69]. На зауваження Сато, що пакт повинен діяти до 25 квітня 1946 року, Молотов пояснив 29 травня 1945 року: «Ми не розірвали пакт, а відмовилися продовжити його» Вперше питання про долю Японії, з огляду на її підтримку нацистської Німеччини і фашистської Італії, союзники обговорили на Каїрській конференції, яка відбулася 22–26 листопада 1943 р. Переговори в Каїрі відбулися за два дні до Тегеранської конференції – першої зустрічі у період Другої світової війни керівників США, СРСР, Великобританії, яка проходила 28 листопада – 01 грудня 1943 року . Сторони погодилися з висунутою СРСР вимогою, вочевидь, це питання попередньо було узгоджено на дипломатичному рівні та на конференції в Каїрі. 12 січня 1944 року Ф. Рузвельт проінформував представників інших союзних держав на 36 сесії Ради з питань війни на Тихому океані, що в ході дискусії з Чан Кайші і Й. Сталіним вони погодилися на те, що Японія має бути «позбавлена всіх острівних володінь» і що останній виступає за те, щоб «увесь Сахалін був повернений Росії та Курильські острови передані Росії з тим, щоб вона мала можливість контролювати протоки, які ведуть у Сибір» .
    Кримська (Ялтинська) конференція, яка відбулася 04–11 лютого 1945 року. На ній керівники антигітлерівської коаліції, які «несли на собі всі тягарі війни» (У. Черчілль), визначили в основному контури повоєнного устрою світу, у тому числі кордони СРСР, який отримав згоду союзників на «відновлення» права Радянського Союзу на володіння Південним Сахаліном із прилежними островами і Курильським архіпелагом в обмін на вступ СРСР у війну проти Японії. Згідно з стенограмою зустрічі на конференції Ф. Рузвельта з Й. Сталіним від 08 лютого 1945 року (15 год. 30 хв.). Згідно протоколу засідання Конференції від 11 лютого 1945 року Ф. Рузвельт і У. Черчілль дали згоду на «відновлення належних Росії прав, порушених віроломним нападом Японії у 1904 році, а саме: повернення Радянському Союзу південної частини о. Сахаліну і всіх належних до неї островів» та «передачу Радянському Союзу Курильських островів» . Звернемо увагу на постановку питання: СРСР хотів, щоб союзники допомогли йому легітимно «відновити» права тільки на південну частину Сахаліну втрачену раніше, а не на Курильські острови. Він просив, щоб їх «передали» йому, як винагороду за вступ у війну проти Японії .
    Власне Радянський Союз ніколи не заперечував, що ці острови дісталися йому за участь у війні з Японією – «державою-агресором», з точки зору Великої Трійки, і тому положення Ялтинської угоди 1945 року, у частині зобов’язань, що стосувалися Японії, у разі визнання її «агресором» по відношенню до СРСР, можуть бути визнані дійсними.
    З 28 серпня до 05 вересня 1945 року СРСР оволодів островами Хабомаї, Шикотан, Кунашир та Ітуруп. В ході листування Й. Сталін отримав упродовж 16–27 серпня підтвердження від президента Гаррі Трумена, що в Ялтинській угоді 1945 року, мова йшла про передачу Радянському Союзу всіх Курильських островів. 02 вересня 1945 року Японія підписала Акт про беззаперечну капітуляцію. Японський уряд погодився на умови Потсдамської декларації 25 липня 1945 року.
    Назагал, Ялтинська угода як і Потсдамська декларація від 26 липня 1945 року урядів США, Китаю, Великобританії й СРСР (приєднався до неї додатково 08 серпня) та рішення Берлінської/Потсдамської конференції керівників США, Великої Британії, СРСР (17 липня – 02 серпня 1945 р.) являли собою визначальні документи міжнародно-правового зобов’язання у вигляді спільних заяв керівників держав з питань мирного врегулювання після Другої світової війни. У матеріалах Потсдамської конференції про Японію згадується 31 рази. Здебільшого, йшлося про умови її остаточної капітуляції (13 пунктів), зокрема, у п. 8 констатується: «Умови Каїрської декларації будуть виконані, а японський суверенітет буде обмежений островами Хонсю, Хоккайдо, Кюсю, Сікоку й тими менш великими островами, які ми вкажемо» . Ця вказівка також містилася в Ялтинській угоді та була роз’яснена у документах американського уряду щодо політики США в початковий період окупації (тимчасової воєнної адміністрації) Японії. У них зазначалося, що під менш великими островами, ніж чотири головні японські острови, малися на увазі острови, відносно яких були укладені такі міжнародні угоди як Каїрська декларація та інші договори, учасниками котрих є або можуть стати Сполучені Штати Америки.
    Оцінку правомірності титулу і дійсності актів, які відносяться до територіальних спорів (у даному випадку – південної частини Сахаліну і Курильських островів), слід робити, виходячи з норм міжнародного права, які діяли у той період, коли відбувалися певні події, або приймався той чи інший міжнародно-правовий акт. Згідно з доктриною інтертемпорального права, початкова правомірність титулу не може бути змінена в силу подальшого розвитку права, оскільки будь-який інший підхід може привести до неприйнятної у міжнародних відносинах невизначеності. Загальновизнано, що норми міжнародного права не мають зворотної сили, їх дії розповсюджуються тільки на ті відносини, які виникли після появи цих норм. Ці положення зафіксовані у Віденських конвенціях щодо міжнародних договорів 1969 і 1986 років. Згідно з ними їх тлумачать як «письмові угоди між державами та угоди за участю міжнародних організацій» .
    Прийняті союзними державами рішення щодо Японії як країни-агресора були незвичними для тогочасної світової практики. Це була нова практика, яка засуджувала злочини Другої світової війни та формувала умови післявоєнного нового міжнародного порядку. Рішення Берлінської та Потсдамської конференцій щодо Німеччини набрало силу від моменту підписання протоколу Конференції 01 серпня 1945 року, а Кримської/Ялтинської та Потсдамської щодо Японії набрало силу лише з моменту підписання Японією Акту про беззаперечну капітуляцію 02 вересня 1945 року. З цього часу вказані території перейшли під управління Радянського Союзу. Закріплюючи чинність зазначених документів, Президія Верховної Ради СРСР своїм наказом від 02 лютого 1946 року офіційно встановила, що «з 20 вересня 1945 року всі землі з її надрами, лісами і водами на території Південного Сахаліну і Курильських островів тепер є державною власністю Радянського Союзу». В адміністративному плані, було утворено Південно-Сахалінську область з центром у місті Тойохара (Південно-Сахалінськ) з включенням її до складу Хабаровського краю РСФРР. У січні 1947 року Південно-Сахалінська область була об’єднана з Сахалінською і під загальною назвою «Сахалінська область» була виділена із складу Хабаровського краю у самостійний суб’єкт.

Leave a comment

Your email address will not be published.


*


Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: