Автор — Тимур Литовченко

В липні, у розпал спекотного пляжного сезону у світі моди мав місце неабиякий ювілей: 75-річний «кругляк» знаменитого жіночого купальника бікіні. Хоча станом на момент виникнення цього типу пляжного одягу саме слово «бікіні» мало геть інший, причому дуже загрозливий сенс… Але така еволюція терміну вже стосується іншої теми — способів маніпуляції масовою свідомістю, що є одним з «ключів» ідеологічної, а ширше — гібридної війни. Втім, про все по порядку… 

Хоч якою дивовижею це може здатися непідготовленій людині, проте звичні нам сьогодні слова у давнину могли мати зовсім інше значення, іноді доволі-таки незвичайне з теперішньої точки зору. Ось лише три приклади:

• слово «гроза» у сиву давнину означало звичний нам «жах» — саме тому найперший московський цар Іван Грозний насправді був для його сучасників не стільки «Грозним», скільки «Жахливим»;
• слово «задниця» означало колись… спадщину, яку лишав по собі чоловік після смерті;
• одне із значень слова «мир» колись збігалося з сучасним «народ» — саме тому назву знаменитого роману-епопеї Льва Толстого слід розуміти як «Війна і народ», а не як проблематику війни та миру.

Аналогічна еволюція, яка тривала при тому навіть не кілька десятиліть, а всього лише лічені роки, очікувала на широко відомий нині термін з царини пляжної моди — «бікіні». Термін походить від назви атолу Бікіні (англ. Bikini) — одного з тихоокеанських коралових атолів, що входить до групи Маршалових Островів. У перекладі з мови аборигенів це означає буквально «кокосове місце». Але в липні 1946 року кораловий атол Бікіні «уславився» на весь світ в якості полігону, на якому Сполучені Штати провели два ядерних випробування в рамках операції «Перехрестя», а саме:

• 1 липня 1946 року бомба, аналогічна знаменитому «Товстуну» (9 серпня 1945 року застосованому в Нагасакі), була скинута в лагуні атолу Bikini на 73 військові кораблі застарілих типів;
• 25 липня 1946 року там же був здійснений підводний ядерний вибух.

Випробування ядерної зброї на атолі Bikini відбувалися і в подальшому. Причому не завжди без наслідків для сторонніх людей: наприклад, ядерні випробування 1954 роки викликали вельми своєрідні опади у вигляді «снігу», що рипів на зубах і не танув — насправді ж це був подрібнений буквально на порох кораловий вапняк. Причому дуже радіоактивний… У підсумку, від цього «коралового снігу» постраждали як жителі острова Ейлінгіна, так і рибалки з японської шхуни «Фукуру-мару №5».

Але зі світом моди пов’язані саме найперші — від липня 1946 року ядерні випробування. Річ у тім, що трохи раніше модельєр Жак Ейм (Jacques Heim) розробив жіночий купальний костюм, названий у відповідності з духом часу — «Атом». Суть модного «винаходу» полягала в розділенні купальника на бюстгальтер і майтки. На думку модельєра, цей процес був не менш «бомбезним», ніж розщеплення атому, що лежить в основі ланцюгової реакції — звідси й назва.

Така «бомбезність» стає очевидною, якщо поглянути на жіночий купальний костюм початку ХХ століття:

• в зоні ніг відкритими є щиколотки, гомілки й литки — але коліна та стегна вже закриті тканиною;
• закритими є плечі та тулуб, декольте відсутнє;
• дорослі жінки надягають на панталони відносно коротку (всього лише до колін!) спідницю;
• на волоссі — кокетливий капелюшок.

В ту епоху вже навіть такий костюм вважався прийнятним лише на пляжі… Порівняно з ним роздільний купальний костюм «Атом» вже відкривав середину жіночого тулубу. Однак модель «Бікіні», створена буквально ще за кілька місяців паризьким модельєром Луї Реаром (Louis Reard) і вперше продемонстрована на публіці 5 липня 1946 року, перевершила навіть модний винахід Жака Ейма. І недарма: адже бікіні являє собою, фактично, чотири трикутничка тканини (два на «нижньому поверсі» — спереду і ззаду, ще два на грудях), скріплені між собою тонесенькими вервичками-мотузочками. Бікіні не стільки приховує, скільки відкриває жіноче тіло, підкреслює його апетитні округлості…

Звісно, публіка була шокована купальником-бікіні не менше, ніж ядерними випробуваннями на кораловому атолі Бікіні. Протягом наступного десятиліття людей поступово привчали до нового, значно сміливішого жіночого пляжного костюму. До рекламної кампанії підключили навіть таких «ікон моди», як Брижит Бардо і Мерілін Монро!

А коли на початку 1960-х дівчата в бікіні почали масово з’являтися на кіноекранах — публіка остаточно позабула про трагедію острова Ейлінгіна, рибальської шхуни «Фукуру-мару №5» та про всі інші неприємності, пов’язані з тихоокеанським атолом. Сталося те, що в царині бойової пропаганди відомо як прийом «Підміна».

До речі, не оминули ці процеси і простори Радянського Союзу! Так, колись тут з’явилася і тривалий час зберігала популярність «антивоєнна» пісня «Бухенвальдський набат», яку виконував сам Муслім Магомаєв — адже там є наступна строфа:

Слышите громОвые раскаты?
Это ни гроза, ни ураган —
Это вихрем атомным объятый,
Стонет океан, Тихий океан!
Это стонет, это стонет
Тихий океан!..

Натяк на атол Бікіні занадто явний… Проте СРСР теж мав свою ядерну програму, в ході якої теж потрібно було проводити випробування. А отже, радянську публіку також треба було поступово привчати до реалій «атомного століття»… Та й хоч якою щільною була «залізна завіса» — «тлетворное влияние загнивающего Запада» проривалося навіть крізь неї!.. Отож годі й дивуватися, що в культовій радянській кінокомедії Леоніда Гайдая «Діамантова рука» (1968 рік) з’являються троє струнких дівчат-манекенниць, які демонструють «пляжний ансамбль Міні-бікіні-69».

Отак «тлетворное влияние Запада» пермогло і на радянських теренах…