Автор — Тимур Литовченко

Вже давно відомо, що дрібна політична босота, породжена мокшанськими болотами, прізвище якої на «Ху-» починається та на «-йло» закінчується, всіляко прагне копіювати іншого історичного монструозуса, відомого у вузьких колах колишнього злочинного світу колишньої Рассєянської імперії як «Ко(л)ба Сралін». Оскільки останній вважався не тільки Батьком усіх народів, але також великим істериком та мовознавцем, то й теперішнє «Ве-Ве-Ху» (дозвольте без закінчення, прошу уклінно!) виборює звання найвеличнішого… істОрика та ЙАЗИКознавця. Чи то пак ЙАЗИКовєда.

А тому йому написали і від його — від «Ве-Ве-Ху» імені буквально щойно оприлюднили кардинально великий лонґрід «Про історичну єдність росіян та українців». В принципі, аналізувати все породжене прес-службою кремлінів — справа невдячна. Не варто було б паритися з цим і тепер, якби не одне «АЛЕ»: цю статтю було оприлюднено на найкремлівськішому веб-сайті… доволі-таки непоганою УКРАЇНСЬКОЮ (!) мовою. Небездоганною, ясна річ. Але якщо урахувати, хто саме це зробив… Тоді стає очевидним: як Ко(л)ба Сралін свого часу був великим істериком та мовознавцем, так і нонішній «Ве-Ве-Ху» явно претендує на звання істОрика та ЙАЗИКовєда. А отже, обходити мовчанням його триндьож не варто.

А тому — таки вперед, до найпотаємніших глибин істерії та історії, мови та йазика!..

---

Товарищ Сталин, вы — большой ученый,
В языкознанье знаете вы толк…
(Юз Алешковский)

---

Нещодавно, відповідаючи під час «Прямої лінії» на питання про російсько-українські відносини, «Ве-Ве-Ху» вже вкотре бемкнуло, нібито «росіяни та українці — один народ, єдине ціле». На щастя, з інших виступів «Ве-Ве-Ху» було достеменно відомо: з його точки зору, не існує ні України, ані українців. Отож нікого більше не вдасться ввести в оману солодкоголосим рохканням. В даному разі говорячи про «історичну єдність», воно має на увазі все те ж саме: на його («Ве-Ве-Ху») думку, українці — це просто росіяни, названі по-іншому.

Уся ця, з дозволу сказати, стаття напхана грубими підтасовками й перекрученнями настільки ж щільно, як та діжка — риб’ячими тушками в розсолі. Отож наведу лише деякі найочевидніші. Якщо ж комусь хочеться гострих вражень — можна самостійно зануритися на кремлівський сайт і прочитати цей опус в оригіналі повністю. А тут — коротко, дуже коротко…

«І росіяни, і українці, і білоруси – спадкоємці Давньої Руси, яка була найбільшою державою Європи. Слов’янські та інші племена на величезному просторі – від Ладоги, Новгорода, Пскова до Києва і Чернігова – були об’єднані однією мовою (зараз ми називаємо її давньоруською), господарськими зв’язками, владою династії князів Рюриковичів. А після хрещення Руси – й однією православною вірою. Духовний вибір Святого Володимира, який був і Новгородським, і Великим Київським князем, і сьогодні багато в чому визначає нашу спорідненість».

Ну так, ну так: усі племена — докупи, Новгород із Псковом та Київ із Черніговом — теж докупи… І при цьому промовчати про те, що вважалося Руссю, а що — Заліссям?! Нє, а шо… Нормуль історія… чи все ж таки, швидше — істерія у кремлівського «вчьоного»?!

«Київський княжий стіл займав головуюче становище в Давньоруській державі. Так повелося з кінця ІХ століття. Слова Віщого Олега про Київ: «Да буде це мати містам руським» – зберегла для нащадків «Повість временних літ».

Якщо оте «Ве-Ве-Ху» вдає із себе найвеличнішого йазиковєда усіх просторо-часів та закутків Всесвіту — то може, пояснить нарешті, з якого такого переляку отой Хельг, прозвіний «Віщим», називає Київ саме «МАТІР’Ю містам руським», а не «батьком»?! Бо «Київ» — це ВІН, «місто» — ВОНО, а «матір» — загалом-то, ВОНА?! До речі, таке пояснення існує. От тільки для цього таки треба заглиблюватися у певні мовні нюанси, а не ляпати бездумно смердючим кремлінським йазиком…

«Пізніше, як і інші європейські держави того часу, Давня Русь зіткнулася з послабленням центральної влади, роздробленістю».

«Північно-Східна Русь потрапила у ординську залежність, але зберегла обмежений суверенітет».

«На новому щаблі історичного розвитку центрами тяжіння, консолідації території Давньої Русі могли стати й Литовська Русь, й Московська Русь, що укріплялася».

І таке інше в тому ж дусі…

«Ве-Ве-Ху» було б краще запам’ятати раз і назавжди, що Русь була одна-єдина й називалася вона саме Руссю без жодних додатків. А всі інші конструкції, як-от: «Давня Русь», «Північно-Східна Русь», «Литовська Русь», «Московська Русь» тощо — вони є штучними виплодами кабінетних вчених, найнятих росіянськими анпіраторами для фальсифікації справжньої історії та пришивання хвоста до туші мертвонародженої імперської кобили.

«На Куликовому полі поряд з Великим князем Московським Дмитром Івановичем билися воєвода Боброк з Волині, сини Великого князя Литовського Ольгерда – Андрій Полоцький і Дмитро Брянський. При цьому свої війська на з’єднання з Мамаєм вів Великий князь Литовський Ягайло – син тверської княжни».

Ага, ага… І була на тому полі Куликовому така кривава баня… До відома великого йазиковєда: та «баня», шо «битва» — а не та «баня», шо «лазня»… Ну, отож була там така кривава баня, що жодного її сліду, окрім пам’ятної ветеринарської медалі «600 лет Куликовской битвы», археологи й досі відшукати не можуть. Хоч і не припиняють шукати досі…

«Тоді посли Б. Хмельницького і Москви об’їхали десятки міст, включно з Києвом, мешканці яких принесли присягу російському царю».

Якому-якому царю?! РОСІЙСЬКОМУ??? Такий топонім, як «Росія», почав з’являтися на світових мапах аж ніяк не в середині XVII століття, а на багато десятиліть пізніше — зусиллями царя-анпіратора (причому анпіратора самопроголошеного) Петра І.

(Далі буде)