Непробивні (частина 2)

Тому й вивчився на інженера-металурга, а згодом пішов працювати на металургійний комбінат, наслідуючи приклад батька й діда. Ну, то хіба ж міг він кинути таке чудове підприємство?! Як же він житиме без цього чудового комбінату, на якому керує прокатним цехом…

Тим паче, що керівництво області вирішило будь-що утримати місто під владою України. Для того й дав завдання виробити якомога більше товстих слябів високої якості. Андрійович знав, з якою метою вони роблять цей прокат. От тільки говорити про це робітникам не можна… На перший погляд, і Сашко, й Антон, а також інші робітники здаються надійними хлопцями, проте всяке може бути. Як-то кажуть, чужа душа – темний ліс. Тим паче невідомо, кому вони передадуть слова Андрійовича надалі… Отже, він підтвердив:

– Інакше нас усіх не тільки премії позбавлять, але й додатково оштрафують.

– Та ну?! – здивувався робітник, який не повірив у подібну можливість. Бо зрізати премію за брак – то одне, а штрафувати зовсім інше.

– Ну гаразд, гаразд, жартую! – посміхнувся Андрійович і додав суворо: – Але найменші дефекти тут неприпустимі. Тож нам доведеться працювати в три зміни, аж доки в найкоротший термін не виконаємо спецзамовлення. Зрозуміло?

– Та зрозуміло, нема базару! – кивнув Антон і клацнув якимсь тумблером на пульті керування прокатним станом. Готовий сляб поповз іншим рольгангом у бік проміжного складу. Після остаточного охолодження його якість проконтролюють, щоб далі або перемістити на склад готової продукції, або повернути на переділ. А там…

«Цього разу не про гроші йдеться. Від якості слябів, можливо, залежить життя всіх маріупольців», – сказав головний металург. От тільки знати про це ні Антону, ні Сашку, ані решті робітників не варто. Нехай собі спокійно працюють, нехай катають двохсотміліметрові сляби…

* * *

Півтора десятки бронетранспортерів ДНР, підтримані кількома танками, розвернутися в бойовий порядок і тепер сунули на Маріуполь. Хоча навіщо такі приготування?! Адже перед цим смугу їхнього наступу ретельно переорали «гради». А після них не виживає ніщо. А якщо якимсь дивом хтось із українських вояків і виживе, то чинити спротив все одно не здатен.

І тепер дорога на Маріуполь відкрита – хоч голими руками місто бери! Тож навіщо в бойовий порядок лаштуватися?! Могли би і парадною колонною в переможене місто увійти.

Як раптом…

– Ах ти ж!..

Це були останні в житті слова, сказані командиром першої з БМП, враженої влучним пострілом з гранатомету. Слідом за першою БМП були підбиті не тільки ще чотири інших, але й парочка танків.

Зрозумівши, що українські бійці не просто дивом вижили на переораній «градами» смузі, але тепер огризаються гранатометним вогнем, війська ДНР поспішно розвернулися й відступили.

Потім «гради» ДНР повторно переорали смугу запланованого наступу…

І все повторилося знов: хтозна яким чином, але українські вояки не тільки вижили під вогняним шквалом, але знов відкрили вогонь з гранатометів по військам ДНР!

Наступ на Маріуполь захлинувся.

* * *

А чи знаєте, в чому полягав секрет неймовірної стійкості українських військ, яким не могли зашкодити вогняні шквали з ДНРівських «градів»?..

Все дуже просто: зведені на передньому краї оборони міста бліндажі були споруджені в дуже оригінальний спосіб – їх перекрили товстелезними двохсотміліметровими слябами, виробленими на металургійних комбінатах міста! Одна така металева смуга здатна спокійно витримати понад півтора десятки прямих влучань реактивних снарядів «градів». Себто, бліндажі на підступах до міста стали практично непробивними.

Спробуй-но зламати таку оборону!

Втім, краще навіть не пробувати…

Київ, 10 квітня 2017 року


Оповідання «Непробивні» в аудіоформаті:

About the Author

Avatar photo
Tymur
Письменник, журналіст і блогер

22 Comments on "Непробивні (частина 2)"

  1. Цікаво буде колись дізнатися, ЩО насправді відбувалося в керівництві Азовсталі.

    • У мене була певна інформація про це. Але укладачі збірки “Абетка професій” попросили прибрати всі ці моменти з оповідання задля уникнення зайвої політизації. Отож я і прибрав… І мабуть, все ж таки добре, що прибрав!.. 😎

      • Андрій Дар | 13 Червня, 2021 at 22:39 |

        Можете розповісти про це тут, Тимуре?

        • Та нібито тамтешні олігархи вирішили, що під РФ їм нічого путящого не світить. І закомандували оборонятися. Приблизно так.

  2. Мене завжди дивувала і частіше смішила мантра, про непереможну, і до неможливості озброену московітску армію, То може повідати евреям, що не варто, арабських краін більше, а іх арміі в рази від Ізраілю, А хто може пригадати коли руські загони перевершували в кількості ворога? І хіба хтось рахував ворога?

    • Самопіар робить справжні дива 🙂 Мені ж у таких випадках завжди згадується шкільний анекдот про трьох ковбоїв 😀
      Це коли скачуть двоє ковбоїв прерією, помічають десь на обрії третього. І тоді перший ковбой запитує другого:
      – А що це там за придурок з’явився?..
      – Ти що, це ж сам Невловимий Джо!!! – шанобливо відповідає другий ковбой.
      – То що, його ніхто упіймати не може?!
      – Та кому він нах** треба, щоб його ловили!..
      Отак і московити: непереможні…

      • VolodumurzDnipra | 13 Червня, 2021 at 22:05 |

        а ще була пісенька про трьох ковбоїв, де вони хильнули трохи та полізли у бійку то вже з салуну поїхали удвох. Отак і московити: непереможні… та баби ще понародять…

  3. Андрій Дар | 13 Червня, 2021 at 22:16 |

    Це реальна історія, Тимурк, чи фантазія автора, засвнована на фактах, чи просто фнтазія, красивий образ? Для патріотичного виховання дітей – саме те, що треба.

    • Це реальна історія. Я її чув ще тоді від своєї начальниці, яка звідти родом. І ще вона казала, що ідея накрити бліндажі слябами належала Таруті – тодішньому голові Донецької ОДА.

      • Андрій Дар | 13 Червня, 2021 at 22:38 |

        Хух, молодці.
        От на таких історіях, і треба виховувати дітей.

        • Пане Андрію! Якщо я веду лежачий спосіб життя через інвалідність + та обставина, що я починав як письменник-фантаст – не означає, що я не вмію фільтрувати та перехресно перевіряти інфу. Як бачите, шановний Санто все підтверджує.
          До того ж, якби це була побрехенька, то під відосиком https://www.youtube.com/watch?v=19o2u-VrOg4 – який висить на моєму “блогерському” Ютуб-каналі ось вже другий рік поспіль, якась запарєбрікова с**а неодмінно написали б коментар на кшталт: “Слышь, жыдобэндэра, харэ заливать! Не было такого!!!”
          Але на моєму Ютуб-каналі ніхто нічого не заперечив. Не було нарікань і від тих, кому траплялася аудіокнижка “Абетка професій”, яку розповсюджують ще раніше – з 2017 року.
          Отож усе реально. 😀
          І тому – слава Україні, ми переможемо!!! 😀 😀 😀

          “Для патріотичного виховання дітей – саме те, що треба” (с)
          *****
          Так отож я й вирішив: якщо ведемо війну – то навіть профорієнтаційне оповідання для підлітків не тільки можна, але й потрібно використати також з метою патріотичного виховання! 🙂
          Тому зараз можу оприлюднити це оповідання на “ЛО”, не вагаючись, що воно підліткове і має специфічну (профорієнтаційну) мету… 🙂

          P.S. Каменти на Ютуб-каналі раніше висіли. Й оповідання коментували… Але одного разу Ютуб змінив правила, й оскільки це оповідання для дітей – каменти під ним були автоматично вимкнені, а ті, що висіли раніше – видалені. Але ж Ви мене знаєте: я ні від кого не ховаюся, мене легше від легкого знайти хоч через ФБ, хоч через мейли, хоч через телефон. Як персона публічна, я спілкуюся з усіма. І підтверджую: нарікань на неправдивість оповідання “Непробивні” за час від його оприлюднення не було.

      • Саме так! Добре, що Таруту назвали Ви, а не я – отже, все збігається)))

        • Сергій-Львів | 13 Червня, 2021 at 23:36 |

          Несподівано, виявляється не так все просто з нашими олігархами, коли їм припече, враз стають “патріотами”. Біда в тому, що ненадовго. А феномен Порошенка будуть ще вивчати історики, а може сам напише, як колись сер Вінстон.

          • Отож бо: “Коли припече!” 🙁 Але ж не можна державу весь час тримати у “припеченому” стані – цього довго не витримають люди… Отже, хоча у “припечені” часи олігархи і справді стають патріотами… Краще провести в якийсь спосіб деолігархізацію. Але це вже окрема тема, що виходить за рамки цього оповідання. 🙁

        • Так, ДРУЖЕ, Дякую за Твою позицію. Тільки зараз зрозумів, що ти, певним чином обмежений, тільки зараз зрозумів це!!!. Дурень! Не всі твої думки збігаються з моїми, але твоя позиція для мене керуюча. Дякую Тобі, Темуре, Дій! Я з тобою…

          • Нічого страшного! Якщо Ви тільки тепер зрозуміли, що я – чоловік з певними особливими потребами (саме так називається інвалідність на сучасний офіційний манер) – це ДОБРЕ! Отже, в моїх текстах ніякої скутості не відчувається. 😀 Це прекрасно! Разом – до перемоги!!! 😀

  4. Александр Ковальчук | 14 Червня, 2021 at 06:59 |

    ????

  5. «Цього разу не про гроші йдеться. Від якості слябів, можливо, залежить життя всіх маріупольців», – сказав головний металург.

    На мою думку тут треба “подумав” замість “сказав”. Бо перед тим головний металург розмовляв з тими, кому те що він ‘сказав’ знати було не варто.

    • Дякую за зауваження. Так, окремі деталі я б сьогодні відшліфував… Але не став цього робити, оскільки від початку оповідання було призначено для начитування в рамках аудіозбіоки. Був начитаний саме цей варіант, а щодо письмового тексту – то ним ніхто особливо не зацікавився. Якщо хтось раптом виявить таку зацікавленість – тоді й відредагую все разом. 🙂

  6. Але ж чому вони зараз легли під Кремль?
    Вже вигідно?
    Хоча це вже не важливо.
    Щось підказує, що їм вже час білі капці готувати.

    • Отже, “кремліни” спромоглися підібрати “відмикачки” до гаманців українських олігархів. Так, олігархи – таварізчі ненадійні… 🙁

Comments are closed.