Автор — Тимур Литовченко

Останнім часом шановний Anti-Colorados приділяє несподівано багато уваги палестино-ізраїльському конфлікту. Попри очевидну зацікавленість темою, в його публікаціях відчувається… так би мовити — певна недосказаність. До речі, він і сам відчуває це, судячи з наступної цитати: «Хотя, возможно, мы чего-то и не учли» (фінальне речення з матеріалу «Перемирие?»).

Не те щоб шановний Anti-Colorados чогось та й не врахував… Але конфлікт, про який він пише, розпочався далеко не вчора. Звісно, заглиблюватися в часі на тисячоліття тут не варто — бо вийде стаття, неформатна для «Лінії Оборони». І все ж таки, для кращого розуміння теми спробуємо зазирнути в другу половину 1940-х років — у період появи держави Ізраїль в її сучасному вигляді, щоб прояснити пару моментів.

Позиція арабського світу

Почнемо з того, що 29 листопада 1947 Генеральна Асамблея ООН ухвалила історичну Резолюцію №181, якою передбачалося утворення в Палестині (на той час — на підмандатній британській території) двох держав: арабської та ізраїльської. Євреї чекали подібного кроку міжнародної спільноти, починаючи ще від декларації Бальфура 1917 року, тому вітали рішення ООН з неабияким ентузіазмом. Натомість арабський світ зустрів Резолюцію №181, що називається, в багнети. Появі нового регіонального сусіда (нехай і за рішенням найвищої міжнародної інстанції) не зрадів ніхто.

Звернемося до побутової аналогії. Уявіть, що одного далеко не прекрасного дня в комунальну квартиру, де всі мешканці давно знають один одного, дільничний інспектор раптом приводить якогось дивакуватого незнайомця й каже: «Знайомтеся! Віднині оцей мужик житиме у вашій квартирі. Потісніться і звільніть йому стільки-то квадратних метрів». Кому таке примусове вселення сподобається?! Звісно, нікому…

Шановний Anti-Colorados, мабуть, міг би описати значно яскравіше й дотепніше, як в місцях не надто віддалених з «хати» викидають в’язнів, котрі не подобаються співкамерникам. Однак я обмежусь аналогією з комунальною квартирою. Бо результат приблизно той самий: старі сусіди вирішили колективно, всім миром викинути новачка за будь-яку ціну!

Так починалася арабо-ізраїльська війна 1947-1949 років, де новоутвореній (14 травня 1948 року) єврейській державі протистояли Єгипет, Ірак, Йорданія, Ліван, Саудівська Аравія та Сирія. Не стану докладно описувати хід та підсумки цієї війни. Зверну увагу лише на один її момент: на утворення палестинських таборів біженців. До речі, ці табори утворювалися у дві хвилі, друга з яких припала на Шестиденну війну 1967 року… Однак почалося все саме під час війни за незалежність Ізраїлю 1947-1949 років.

І тут треба мати на увазі, що принаймні на пострадянському просторі питання це вкрите мороком таїни. Точніше, мені неодноразово доводилося чути, нібито євреї влаштували настільки розгнузданий кривавий геноцид мирних палестинців, що ті були змушені полишити рідні домівки і втекти світ за очі подалі від неминучої смерті. Точніше, втекли вони трохи ближче — або в Сектор Гази, захоплений Єгиптом, або ж на Західний берег річки Йордан, захоплений Трансйорданією. Але втекли від жахів єврейського геноциду…

Й лише доклавши певних зусиль, вдалось докопатися до альтернативної точки зору. Альтернатива ж полягає в тому, що ніякого геноциду євреї не влаштовували. Просто тим палестинцям, які жили в місцях, де проходили маршрути просування наступаючих арабських військ, було запропоновано тимчасово (!) відійти углиб арабських територій — просто щоб «мирняк» не плутався під ногами вояків. Повернутися на місця постійного проживання палестинці мали вже після того, як «єврейських зайд» скинуть у море…

Але не склалося. Отож палестинські біженці лишилися жити в «тимчасових» таборах донині. Тим паче, статус біженців є спадковим і переходить від батьків до дітей. Саме вони — палестинські біженці й забезпечили вагоме поповнення лав таких терористичних рухів, як ХАМАС і йому подібні.

А тепер звіримо список арабських країн-учасниць арабо-ізраїльської війни 1947-1949 років зі списком країн-членкинь ОПЕК. І знайдемо серед них Ірак та Саудівську Аравію… Отже, дві країни, які воювали проти єврейської держави ще від початку її створення, в 1960 році увійшли у найпотужніший світовий нафтовий картель. А отже, ці країни явно не бідні. Не кажучи про входження до складу ОПЕК Кувейту, Лівії та ОАЕ… Усе це — держави Близького Сходу, населені одновірцями нещасних палестинців, які в 1947-1949 роках та в 1967 році втекли у табори біженців, рятуючись від «жахливого геноциду», влаштованого «єврейськими зайдами».

(Далі буде)