Мова ненависті (3)

Пропаганда задає координати нашого світу. Вона щосили намагається утримати потрібну модель цього світу. Саме цим пояснюється те, що у німців, наприклад, психологічна війна іменувалася війною світоглядів (див., наприклад, книгу К.Сімпсона).

Доволі складний і продуманий характер нацистської пропаганди взагалі мало вивчений (див. викладення деяких принципів в книзі Р.Марліна, р.120-121). Німці активно, наприклад, займалися чутками, фіксуючи їхнє просування країною. До речі, чутками займалися і англійці, які мали теж достатньо розроблені пропагандистські правила під час Другої Світової війни і потім в період війни холодної (Lashmar P., Oliver J., Britain’s secret propaganda war).

У ній в довоєнний час брала участь й Е.Ноель-Нойман, широко відома своєю теорією спіралі мовчання. Коли її запросили для прочитання лекцій в США, розгорівся скандал. Це було викликано фактами її співпраці з нацистським режимом. У відповідь вона заперечувала, що була членом нацистської партії, але визнавала, що писала статті й була керівником низового рівня нацистської студентської організації. Під час війни з 1940 по 1942 [роки] вона редагувала і писала для тижневика Das Reich, контрольованого Геббельсом. Вона згадувала: «Я написала статтю про Рузвельта, яку Геббельс визнав позитивною, тому він зупинив друк і замінив мою статтю на розповідь про «Ліси й озера Шлезвіґ-Гольштейна».

Відповідаючи на звинувачення, Ноель-Нойман сказала: «На мою дослідницьку роботу вплинула травма моєї юності. Це був досвід життя поза свободою, що робило царину вивчення громадської думки настільки захоплюючою для мене». До речі, ці її слова підказують нам, що розуміння спіралі мовчання прийшло до неї саме за часів нацистського режиму, оскільки людина тоді мовчала в умовах одностайності довколишніх [людей].

У п’ятдесяті Ноель-Нойман візу в США не отримала, але потім, коли політика змінилася з анти-фашистської на анти-комуністичну, вона приїхала в США в дев’яності. При цьому Й.Бекер, який написав про неї монографію, все ж вважає наступне з приводу її діяльності після 1945 р[оку]:

  • спираючись на свої старі зв’язки, вона створила приватний Інститут дослідження громадської думки,
  • низка соціал-дарвіністських і нацистських ідей з її дисертації 1940 р[оку] перекочували в її книгу про спіраль мовчання.

До речі, в [процесі] пошуку матеріалів про Ноель-Нойман Й.Бекер знайшов матеріали про те, що актор Хорст Таппер, відомий нам за роллю інспектора Дерріка в однойменному телесеріалі, служив в Waffen-SS, про що повідав журнал Spiegel.

Л.Дуб проаналізував доволі докладно принципи пропаганди Геббельса в статті 1950 р[оку]. Це майже два десятки принципів з дуже детальними поясненнями. І зробив він це на базі аналізу щоденників Геббельса.

Однак це досвід роботи в закритих інформаційних середовищах. Німеччина, як і СРСР, жила в умовах закритості від чужих інформаційних потоків. Сучасні держави працюють у відкритих інформаційних середовищах, прикладом чого може слугувати Інтернет. «Вартість» входу в соціальні мережі настільки мала, що дозволяє це зробити кожному.

Оскільки держава є головним гравцем на пропагандистській ниві, то недержавні пропагандистські потоки завжди будуть набагато слабкішими. Це може бути як контрполітіка, так і контркультура, альтернативні домінантним (деякі приклади див. у «Voice of your blood: nationalist discourses in black metal» і «From Wewelsburg to project Monarch: anatomy of a fringe violence conspiracy», де розкривається прояв нацистської тематики в сучасній контркультурі). Молодіжна контркультура шістдесятих може трактуватися і як контрхід з боку державної машини, яка таким чином перенаправила протестні відносини з політики в культуру. Молодь реалізовувала свою протестність, але в більш безпечному для держави місці.

Пропаганда — це насамперед точка зору держави (див., наприклад, аналіз інтересу фонду Рокфеллера до досліджень в царині внутрішньої пропаганди, а також інші роботи з аналізу внутрішньої пропаганди). Ніхто інший не намагається вводити загальну модель світу для досягнення стабілізації соціосистеми. Пропаганда стає ще більш інтенсивною в період конфлікту, оскільки цей час вимагає корекції наявної моделі світу.

Пропаганда завжди мутує, щоб зберегти свою дієвість. Вона обов’язково буде захоплювати нові інформаційні простори, тільки-но вони з’являтимуться. Подібний процес відбувся з соціальними мережами, породженими інтернетом. Спочатку їх опанував бізнес, а потім і пропаганда.

Сьогодні істотно зросла залежність влади від населення, принаймні, влада моделює саме це відчуття. Але зросли до недосяжних раніше висот і способи соціального управління, де на перше місце вийшла комунікація.

Ж.Еллюль відзначав: «Сьогодні факт — це те, що переведено в слова або уявлення; дуже небагато людей можуть безпосередньо відчувати на собі те, що виявилося переробленим і набуло характеру загальнозначущості, тому фактом є те, що передано широкому колу людей засобами комунікації, і те, чому був наданий певний відтінок, не обов’язково сприйнятий очевидцями події. Всі ці риси пов’язані разом і конституюють ті абстрактні факти, на яких будується громадська думка».

Ми бачимо, що змінилося навіть розуміння факту, оскільки фактом стає не те, що сталося, а те, про що розповіли. А оповідь завжди робиться з урахуванням того фрейму, в який цей факт поміщається комунікатором.

Пропаганда індустріального типу, коли мільйони людей одномоментно отримують потрібні пропагандистам повідомлення, є винаходом двадцятого століття. Масове суспільство масового споживання автоматично породило масову пропаганду. І масова людина готова її споживати.


Про автора. Георгій Почепцов — український письменник-фантаст, заслужений журналіст України, доктор філологічних наук, професор. Свого часу працював завідувачем кафедри міжнародних комунікацій та зв’язків з громадськістю Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а також завідувачем кафедри інформаційної політики Національної академії державного управління при Президентові України. Автор численних книг з питань комунікаційних технологій.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

About the Author

Tymur
Tymur
Письменник, журналіст і блогер

26 Comments on "Мова ненависті (3)"

  1. “Це може бути як контрполітіка, так і контркультура”
    Я давно це відчував, і пишу, що будь яка контркультура руйнує суспільство. А коли її плекають свідомо – то свідомо розбивають суспільство на шматки, втрачається єдність.
    Можна навести як приклад “black metal”. (Хай не ображається шановний пан Центровий). Тобто музику, що руйнує тонкі зв’язки у мозку.
    Другий приклад – в свій час, рух хіппі та “мизамир” розколов американське суспільство, та спричинив поразку США у В’єтнамі.
    Третій – “мизамирці” в Україні в 2019 році, й зараз.
    І далі.

    • А як Black metal руйнує звязки? Я з задоволенням слухаю як блек так і класику. Звісно не все підряд лише те, що подобається. Та і масового захоплення Black-ом я не бачу, так одиниці і вони не впливають на загальну картину 73% нашого “альтернативно обдарованого населення” з нетрадиційною розумовою діяльністю. 😉

      • Звісно, все є яд і ліки, питання у дозуванні. 🙂
        Хіппі теж нічого собі хлопці, але вплинули на політику США.

  2. Останні два абзаци статті – геніально.
    Постправда, post-truth, – те, що стає замінником фактів, і створює для більшості ілюзорну реальність, в якій більшість і живе, – така Нео-Матриця, форму якої заказують і формують можновладці.
    Де “можновладці” – не обов’язково є парламент, президент, чи інша легитімна влада.

    Добре є. Дякую, Тимуре.

  3. Дякую, Тимуре!
    У статті згадані не всі шари пропаганди.
    Давно спостерігаю у російських фільмах непомітний для пересічних людей інформаційний вплив – обов’язкові натяки на український слід у кримінальних ситуаціях. Робиться це ненав’язливо, легко, наче пташка капнула, та у мінімальних дозах – так, щоб глядачі НЕ ЗВЕРНУЛИ УВАГИ (!)…
    Це з “того боку”.
    З нашого боку іде безупинна дебілізація населення через рекламу – усіляке фразеологічне лайно вкидається у свідомість як звичне, буденне, і стає нормою життя. Найстрашніше це впливає на дітей та підлітків. Так поступово створюють бидло з примітивними світоглядом та потребами.

    • Це почалося ще з радянських часів.
      Якщо гад-поліцай то неодмінно українець.
      Ящо підлабузник пристосуванець то українець або інший неросіянин.
      Якщо дурко то розмовляє українською.

      • Причому, те “дурко” може мати варіації, одна з них дурко-імперець, наприклад у пропагандистській фантастиці (власне, у совка іншу би і не допустили до друку) у книзі “Таємниця двох океанів” є такий собі старшина Скворєшня, без сумніву – малорос, українцем ту наволоч не назвеш, то воно там “куркагакає” начебто українською щоб підкреслити що “правильні хАхли всією душею підтримують сталінський концтабір”.

      • Доречі, а чтому поліцай повинен бути автоматично “гадом”? Хіба на окупованих територіях не треба було самоврядування та боротьби з криміналом? От оті “гади” тим і займалися… Але якщо він українець, то хіба можна було бачити в ньому людину? Рашка (а совок та ж сама рашка) здохне, захлинувшись власною ненавистю до всіх. Скоріш би…

    • “Ташкент город хлебный”- фильм 1968г. “Холодное лето…” “Брат 1,2″…..

  4. Чому ми програємо в інформаційно-психологічній війні.? Як можна змінити ситуацію?

    • Програємо, бо навіть уявити не могли, як це може бути проти нас така війна.
      На інформаційному фронті ми поки що в ситуації 2014 року.
      Що робити? Ви знаєте, і вже робите це.

      • Петро офіційно придбав “Прямий” канал, розуміє що “інформаційні волонтери” самі фронт не втримають…

        • Не буду згадувати про провалений за час його каденції інформаційний фронт на рівні держави – де він мав і має бути в першу чергу. Тоді тількі добровольці (як ми з Вами) і витягували.
          Та дивимось у майбутнє, працюймо далі.

          • Всі вчаться, він теж чомусь навчився… Сподіваюсь, навчився цинізму, який не є злом, коли направлений на благу справу. Порох вважав український народ особливим, мудрим без лапок, а це – непотрібна прекраснодушність. Думаю, зараз він вже бачить розклад, є розумні люди, власне, як і у інших соціумах, і є легко маніпульована маса “інших”. Так влаштовано, суспільства не можуть бути однорідні по рівню розвитку, виняток – штучні суспільства типу замкнутого соціуму арктичної станції. Тому з розумними треба працювати, розраховуючи на їх розум, а з іншими на їх дурість 🙂 і пропаганда у цьому випадку – саме те. Не тримайте зла на Петра, він дуже хороша людина, але зробив помилку, вважаючи і інших такими, як сам. А така помилка “робить честь” тому, хто так думає, хоча звісно помилкою бути не перестає.

          • Андрій Дар | 6 Квітня, 2021 at 23:43 |

            Укропе, що Ви, я вважаю Порошенка найкращим Президентом.
            Я б на його місці наробив набагато більше помилок, і залишив би більше незробленого.
            Критикую, пам’ятаючи все зроблене ним на благо України.

          • Вуйко з Донецька | 7 Квітня, 2021 at 16:01 |

            Шановний пане Укроп.Не міг Порошенко не знати настрої людей. Привселюдно визнати недостатьню чисельнисть патріотів – не міг, не мав права! Його стійкість , впевненість, віра в перемогу надихали нас. То також був елемент пропаганди як і БТРи в Київі в 2014 році. Де були помилки, де непоборні обставини – йому краще знати, ми не володіємо необхідним обсягом інформації. Наше завдання – вчитися на помилках, підтримувати Гетьмана і пахати задля перемоги.

  5. Дякую, шановний пане Тимуре!

  6. К сожалению, в мире слишком много “простых” людей, не склонных к критическому мышлению, но очень подверженных манипуляциям той или иной природы. Пропаганда, как и реклама, направлена именно на этот большой пласт населения, её метаморфозы со времён первой и второй мировых войн и по наши дни определяются возможностями средств массовой информации. Особенно появление и всеохватывающее проникновение интернета в нашу жизнь способствовало резким изменениям в возможностях пропаганды, как положительных, так и отрицательных. То, что раньше отлично работало, с появлением интернета потребовало существенной корректировки. И эти метаморфозы можно было наблюдать, если знать куда смотреть. Тот же троллинг появился и развился как метод противодействия любым мнениям, не совпадающим с “линией партии” – потому как в интернете старые схемы борьбы с инакомыслием не применимы. По мере развития блогосферы начались эксперименты по вкидыванию до селе абсурдных идей, наподобии “американцы на луну не летали”. Наблюдалось количество поверивших в подобное, разрабатывались методы доказательств правдивости этой идеи, закреплении её как общеизвестную, варианты борьбы с теми, кто мешает своими аргументами в распространении. Дальше – больше. Возможности сети позволили собирать личную информацию о практически каждом человеке, обрабатывать её, создавать индивидуальный психологический портрет и на основе типовых выборок применять старые и отработанные методики воздействия по конкретным группам с максимальной эффективностью.
    Сейчас мы наблюдаем фазу попыток противодействия подобным схемам манипулирования, но так, чтоб “и куры целы, и лисы сыты”. Какие-то чистки в соцсетях, баны, подобие правил… но всё это как-бы из под палки, лишь в страхе финансово пострадать, если объёмы махинаций вскроются. Цель реально оградить массового пользователя от навязывания не стоит т.к. этот же механизм является главным элементом финансирования большого сегмента интернета, да и не только его. Да-да, та самая реклама. Реклама и пропаганда по сути одно и тоже – обманом заставить потребителя делать то, что выгодно заказчику. При этом чем лучше скрыт обман – тем эффективней работает механизм, но обман там есть всегда. Реклама без обмана убыточна, как и пропаганда. И если попробовать применить методы борьбы с пропагандой к рекламе – получатся весьма удивительные результаты.
    Именно поэтому мы никогда не дождёмся в школах уроков по эффективному противодействию пропаганде, тренировкам критического мышления – ведь человек, которым сложно манипулировать, приносит гораздо меньше прибыли тем, кто заказывает рекламу. Более того, наблюдается обратная тенденция – вместо трезвого взгляда нам предлагают на всё реагировать максимально эмоционально, возводя в абсолют именно эмоции, а не здравый смысл. Это приносит максимальную прибыль, но оставляет огромную дыру для желающих пропихнуть свою пропаганду в массовые умы обывателей.

  7. “Возможности сети позволили собирать личную информацию о практически каждом человеке, обрабатывать её, создавать индивидуальный психологический портрет и на основе типовых выборок применять старые и отработанные методики воздействия по конкретным группам с максимальной эффективностью.”

    Кстати еще один довод в пользу анонимности. Чем меньше обо мне знают, тем сложнее на меня воздействовать.

  8. Звернув увагу на відео “Клятого раціоналіста” https://m.youtube.com/watch?v=mRHCppcrTOQ. Мені воно допомогло напрацювати критичний погляд на інформацію, яку я отримую.

  9. Дякую Тимуре за гарний матеріал!
    Зі свого боку доповню трішки.
    Розповсюдження в мережі й ТВ, Тимур розкрив сповна. Є ще одна царина, яка ще з радянських часів опікується спецами ІПСО (Інформаційні Психологічні операції). Це ринки, таксисти… Новина тільки з’являється на сайтах, а таксисти вже во всю обсмоктують новину. Й базар гуде від новини, так що аж гай шумить.

    Стосовно сайтів, є ще один метод пропаганди. Коли дають лінк на сайт який ніхто не знає й який посилається на відомий закордонний сайт. Який має велику аудиторію в тій країні. Хоча насправді сайт такої новини не давав.
    По пам’яті приведу реальний кейс.
    Купа дрібних сайтів-клоак Знай.юа, Хвиля, Обозреватель, Хайсер, Політека дають новину про те що Ердоган в інтерв’ю турецькому виданню сказав: Що Крим не руський, але й не український, а тільки турецький. Новина пішла.. Потім серйозні сайти почали розповсюджувати цей фейк з посиланням на наші місцеві видання. Насправді це фейк й нічого подібного не було, але ніхто й не спростував його.
    Насправді Ердоган сказав: Туреччина підтримує Україну й поважає її територіальну цілісність, а тому не визнає окупацію.
    Прикол в тому, що велике турецьке видання писало турецькою, англійської сторінки у них немає. Тому по-швидкому перевірити неможливо. Також сайти дали посилання на “першоджерело”, але не вказали на конкретну сторінку.
    Як відрізнити такий фейк?
    1. Якщо сайти публікують новину й посилаються на “першоджерело” так: reuterc.com на сам домен, але не на конкретну сторінку з конкретною новиною, отже фейк.
    2. Новини почали розганяти сайти-клоаки. Серйозні сайти пишуть так: ЗМІ: Ердоган сказав що Крим не російський, але й не український.
    Це теж ознака фейку. Просто великі сайти не можуть пройти повз, коли новину вже всі обговорюють, але вони посилаються на розсуд читача. Хоча де-факто посилюють фейк. Розбиратись не має ні часу не бажання. Там теж люди працюють й в основному оплата по факту, тобто чим більше новин напишеш, тим більше заробиш. А коли нема посилання на першу новину, розбиратися й шукати новину невідомою мовою, хоч й з допомогою гугл-перекладача, не так вже й просто. А за цю роботу ніхто не заплатить, на жаль.
    По ідеї подібні новини повинен завертати випускний редактор, але на більшості сайтів цієї посади взагалі немає. Там може бути декілька осіб, які одночасно й швець, й жнець й в дуду гравець.

Leave a comment

Your email address will not be published.


*


Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: