Останній гетьман (частина 3)

Стоп!!! А що то за наречена?! Виявляється, з емігранткою пані Галиною Мельник-Калужинською пан гетьман був знайомий декілька років. Їхні неофіційні (!) заручини нібито відбулися у дуже вузькому колі 13 лютого 1957 року. Офіційне повідомлення в пресі про їхнє вінчання мало бути надруковане на початку березня 1957 — у день народження нареченої, весілля планувалося одразу ж після Великодня. Але смерть гетьмана перекреслила все…

Разом з тим, неофіційна наречена була тепло прийнята гетьманською сім’єю. Ідилія тривала, аж доки пані раптом не почала… як би це м’якіше сказати — «гнати хвилю» на греко-католиків, як «агентів Ватикану», які буцімто зжили зі світу її любого нареченого. Беручи до уваги, що вижити в розореній війною Німеччині осиротілому сімейству Скоропадських значною мірою допомогла саме католицька церква, всі відносини з Мельник-Калужинською були миттєво припинені.


Ремарка. А ще нібито була у пана гетьмана кохана жінка, яка народила від нього сина… І їх обох сімейство Скоропадських так і не визнало. Однак заради стислості, я в цю історію заглиблюватися не стану.


А тепер нарешті зважимо на дату смерті останнього українського гетьмана: 23 лютого — День Радянської Армії й Військово-Морського Флоту. Чи така вже це випадковість?! Можливо, цілком можливо… Але чи не перебіг десь або сам гетьман Данило Скоропадський, або очолюваний ним рух дорогу могутньому Радянському Союзу?! Звісно, могло б вистачити самого по собі факту проживання українського гетьмана в Лондоні… Але в тім-то й річ, що перебіг!!! Ще й як перебіг!..

У повоєнні роки авторитет гетьманського руху в патріотичному емігрантському середовищі значною мірою впав. Основна увага еміграції була прикута до ОУН-УПА, до протистояння бандерівців та мельниківців, а також до течії «двійкарів»… Монархісти-гетьманці нібито не являли собою серйозної сили… Офіційний візит до Лондона представницької радянської делегації на чолі з самим генсеком Микитою Хрущовим розпочався 18 квітня 1956 року і мав принести неабиякі плоди у вигляді широкої двосторонньої, обопільно вигідної радянсько-британської торговельно-економічної угоди. Як раптом одна за іншою розпочалися потужні спільні українсько-польські акції протесту, що супроводжувалися поданням до британського уряду петиції, де наголшувалося на порушенні прав і свобод людей як в Польській Народній Республіці, так і в УРСР.

Зважаючи на це, підписання радянсько-британської торговельно-економічної угоди зірвалося, радянська делегація відбула додому 27 квітня, всього лише «висловивши обопільне бажання зміцнити мир на Близькому і Середньому Сході на основі поваги до національних сподівань зацікавлених народів». То що ж це виходить: товариш Хрущов поїхав до Лондона всього лише для того, щоб побалакати «за Близький і Середній Схід»?! Звісно, ні: СРСР гостро потребував англійських товарів і технологій, британці ж шукали виходу на нові ринки… А тут раптом — українсько-польські протести!!! А хто їх очолював з українського боку?! Овва, яка несподіванка: гетьман Данило Скоропадський зі своїми людьми!.. А на початку 1957 року знов-таки монархісти-гетьманці розпочали широку агітацію проти поїздки на Всесвітній фестиваль молоді та студентів (Москва, 1957 рік).

І тут у святковий для «совітів» день 23.02.1957 лідер українського руху, що стрімко набирав обертів, раптом «згорів» від несподіваного інсульту. При цьому родина гетьмана, в особі його старшої сестри та, можливо, неофіційної нареченої, з незрозумілих причин відмовилася від розтину — таким чином, нібито «ховаючи кінці у воду»… Звісно, рідну сестру гетьмана неможливо запідозрити в причетності до смерті брата. З іншого боку, її саму та/або сестер Єлизавету й Олену могли чимось залякати, тихенько пригрозити: не наполягайте на розтині — бо буде вам усім зле!.. На той час і обох батьків, і старшого брата Петра вже не було серед живих. Хтозна, могли і злякатися…

Тим паче, британським підданим Данило Павлович не був: просто, як-то кажуть, мав право на проживання у Лондоні. А так він все життя вважав себе українцем!.. Отже, британський уряд ні в якому разі не став би грудьми на захист іноземця — тим паче, такого іноземця, який унеможливив підписання великої торговельно-економічної угоди, вигідної Британській імперії!..

Доповнюють картину наступні обставини:

  • 12 жовтня 1957 року в Мюнхені (ФРН) радянський агент Богдан Сташинський убив Лева Романа Ребета
  • 15 жовтня 1959 року в Мюнхені (ФРН) радянський агент Богдан Сташинський убив Степана Бандеру

Нагадувати зайвий раз деталі обох цих політичних убивств нема потреби. Важливо лише, що в обох випадках достеменно відомо, що це було отруєння, сплановане КДБ СРСР і збійснене агентом Сташинським. То чому б не припустити, що за кілька місяців до того інший видатний українець — гетьман Данило Скоропадський також був отруєний?! Тільки вже не в Мюнхені, а в Лондоні… Тим паче, що за кілька років після його раптової смерті ота сама обопільно вигідна радянсько-британська угода таки була підписана: бо ж організовувати українських емігрантів на акції протесту вже не було кому…

Лишається, мабуть що, останнє запитання: а чим труїли?! І хоча це може здатися дивним, саме в ті роки почав застосовуватися в якості ліків варфарин — колишня пацюча отрута, яка згодом стала використовуватися як… терапевтичний антикоагулянт. Одним з перших відомих пацієнтів, кому призначили варфарин, був президент США Дуайт Ейзенхауер.

Але лікувальний ефект ці пігулки мали для хворих. Якщо ж дати варфарин здоровій людині, це могло спричинити… уявіть собі — інсульт, шо розвивався з блискавичною швидкістю!!! До речі, існує припущення, нібито в 1953 році товариш Берія підсипав варфарину товаришеві Сталіну!.. А тепер пригадайте, від чого помер Сталін: від інсульту — хіба ж ні?! А від чого помер Данило Скоропадський в 1957 році?! Отож бо…

І найостанніший штрих: коли ми з дружиною в 2016 році писали історичний детектив «Принц України», в фіналі якого в Лондоні агенти КДБ організовують отруєння останнього українського гетьмана, ми навіть припустити не могли, що в 2018 році в Солсбері агенти ФСБ РФ вчинять отруєння Сергія і Юлії Скрипалів! Тільки й різниці, що на відміну від Данила Скоропадського, Скрипалі таки були британськими підданими. Отож справа набула зовсім іншого забарвлення…

Але то вже інша історія.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

About the Author

Tymur
Tymur
Письменник, журналіст і блогер

21 Comments on "Останній гетьман (частина 3)"

  1. Дуже цікаво. Я про це раніше жодної уяви не мав. Дякую за цю розвідку.

    • Приєднуюсь!

      • Працюючи над “Принцом України”, ми з дружиною приблизно так і уявляли ситуацію: переважна більшість сучасних українців абсолютно нічого не чули про Данила Скоропадського, про життя гетьманської родини після смерті Павла Петровича Скоропадського та й загалом про сам рух гетьманців-монархістів. Тим паче, що сама навіть ідея трудової дідичної монархії (в стилі Липинського) суперечить глибинно-демократичній українській традиції – а тому апріорі не цікава більшості українців!..
        А між тим, з точки зору літератури, тут є багатюще підґрунтя для написання історичного роману! Адже тут переплелися сюжети про достойне виконання місії тим, кого до місії не готували, про “загубленого бастарда”, про кохання й ревнощі, про обов’язок перед високородною сім’єю і т.ін. Бери та пиши роман!!! Але за радянських часів усе спаскудив Юліан Семенов зі своєю “Третьою картою” та невмирущим оберштурмбанфюрером Штірліцом…
        https://ru.wikipedia.org/wiki/Третья_карта
        Отож ми й переписали (в художньому плані) цей кавалок історії – вже не з радянської, а з української позиції!.. 🙂

  2. Дякую! Дуже цікаво.

  3. Дякую. Це один елемент пазлу нашої історії став на місце. А жартуючи можна сказати, що публікація поянює походження приказки “де три українці, там два гетьмани”. Бо отак працюєш ти на заводі електролампочок “Ватра” у Львові, або гребеш десь у Дніпрі в команді академічного веслування, а в душі ти – гетьман!

  4. Спочатку гетьман був виборною посадою для проведення військової кампанії. Після того, як деякому гетьману захотілося влади за монархічним типом і виникла Гетьманщина на противагу Січі. Цей “конфлікт” і став крахом Козацької України і початком поневолення її кацапією.

    • Торік (10.01.2020) я розмістив на “ЛО” матеріал “Гетьманщина в очах модерної Європи”:
      https://defence-line.org/2020/01/getmanshhina-v-ochax-modernoї-yevropi-chastina-1/
      В тому матеріалі показано, що таке бажання виникло не просто так. За уявленнями тогочасних європейців, державу мав очолювати монарх, влада якого освячена Самим Богом. Якщо ж ні – то таку державу не гріх і завоювати. А хто перший почав її воювати – “того і капці”… Ой, себто – той перший і загарбав! Тим паче, Україна – ласий ресурсний шматок з родючими чорноземами…
      Отже, “деякий гетьман” дійсно припустився стратегічних помилок. Але ж “влади за монархічним типом” він захотів не просто так, а щоб підвладна йому держава була явищем, зрозумілим іншим європейським монархам!

  5. Да, интересная статья, про эту инфу никогда не слыхал. Читая это, лишний раз убеждаешься, что в становлении рашки виноват Запад. Сначала проводили индустриализацию, потом давали оружие и жратву воевать с Адиком, союз поставлял только миллионами пушечное мясо. Потом закрывал глаза, как союз демонтировал предприятия в Германии и тянул к себе, заодно с сервизами, коврами, легковыми авто и т.д. Ну а какие условия были созданы для работы МГБ-КГБ просто диву даешься, творили что хотели, как у себя дома. По поводу поговорки, вроде всегда она звучала – “там где 2 украинца, там 3 гетьмана”.

    • Вибачте, неправильно порахував 🙂

    • “Читая это, лишний раз убеждаешься, что в становлении рашки виноват Запад. Сначала проводили индустриализацию, потом давали оружие и жратву воевать с Адиком, союз поставлял только миллионами пушечное мясо. Потом закрывал глаза, как союз демонтировал предприятия в Германии и тянул к себе, заодно с сервизами, коврами, легковыми авто и т.д.” (с)
      *****
      Заходу плювати на суспільний лад: це там вважається внутрішньою справою країни та її громадян… Просто в першій половині ХХ ст. СРСР розглядався як грандіозний соціальний експеримент! Експерименти ж (особливо на чужій території) варто підтримувати, а експериментаторам багато чого можна й вибачити… Тим паче радянські чекісти надто добре навчилися продавати Заходу мотузку, на якій Захід згодом можна було б успішно повісити. 🙁

  6. Варфарин?
    Ну да, ну может вызывать риск инсульта, особенно в пожилом возрасте, когда эластичность сосудов ухудшается, а давление растет…
    Но он же горький, как черт знает что. Для меня его глотать проблема извечная.
    Или это его сейчас горьким делать стали, что бы народ не наглотался лишнего?

    И таки да, его придумали, как крысиный яд изначально.

    • Варфарин могли підсипати в каву, наприклад. Наскільки нам з дружиною вдалося розкопати, ввечері в передостанній день свого життя Данило Скоропадський відвідував ресторан, де й зустрівся з сестрою. В ресторані вони могли замовити каву…
      До речі, якби в такому разі розтин показав отруєння – підозра впала б на пані Марію Скоропадську, графиню Монтрезор. Ось і мотив відмовитися від розтину!..
      А підсипати гетьману отруту, на нашу з дружиною думку, могла б наречена Галина Мельник-Калужинська. Через ревнощі до тієї самої коханки, про яку я побіжно згадав… Бо так пані Галина могла лишатися “вічною гетьманською нареченою”, тепло сприйнятою як сімейством Скоропадських, так і всім емігрантським середовищем. Якби не її вибрик убік “убивць греко-католиків” – цей статус-кво зберігався б і надалі…
      А от вже від цього вибрику аж надто відгонить “совком”! Та й варфарин до неї від когось мав би потрапити – бо в ті роки це були новітні американські ліки!.. А що радянська розвідка використала “в темну” засліплену ревнощами жінку – це теж цілком можливий варіант!..

    • “Но он же горький, как черт знает что”. “Элементарно, Ватсон – чесночный соус…”

  7. Сколько чекисты уничтожили людей подобным образом неизвестно и вряд ли станет известно в ближайшее время, пока не будут открыты архивы КГБ, мы можем только догадываться с той или иной степенью вероятности. В случае Гетьмана Данилы Скоропадского, вероятность его ликвидации очень большая, я бы даже сказал – зашкаливает. Мы знаем только о тех случаях которые стали достоянием общественности. Убийство Бандеры было осуществелено технически не безупречно, а об ликвидации Льва Ребета Сташинский сам рассказал, после того как сбежал в Западный Берлин.

    • Тільки послідовно знищивши Данила Скоропадського (український монархічний рух), Лева Ребета (“двійкарі” – демократичне крило українського республіканського руху) і Степана Бандеру (мейнстрім українського республіканського руху), хрущовський СРСР зміг випхатися в Західну Європу, щоб торгувати з розвиненими цивілізованими країнами. Адже від будь-якого з цих рухів можна було очікувати протидії по типу українсько-польських акцій протесту, зорганізованих в Лондоні у квітні 1956 року… А так Велику Британію й ФРН “прочистили” від українських лідерів. Зорганізовувати спротив вже не було кому…
      Саме тому ми з дружиною розуміли, наскільки вадливо написати РОМАН про Данилу Скоропадського! Адже саме художній твір дозволяє перекинути дуже своєрідний “емоційний місток” між читачами та літературними персонажами. Ніякі мемуари й ніяка “документалка” такого ефекту на читачів не справляють.
      Що ж до вбивства Лева Ребета, то воно описано у “Книзі Відлиги. 1954-1964” – 6-му томі нашої з дружиною художньої історичної епопеї “101 рік України”:
      https://folio.com.ua/books/Kniga-Vidligi-1954–1964

  8. Гарна стаття. Дуже корисна. Є над чим задуматися. Дякую.

Leave a comment

Your email address will not be published.


*


Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: