Обручка принца (частина 3)

***

Так — то була легенда. Всього лише дивна давня легенда. Принц ніколи б не повірив у неї, якби на власні очі не побачив перетворення вуглика на рубін.

Але тепер на обручці сяяв найчистішої води діамант, змушуючи короля, короліву та всіх придворних вірити у те, що Костандіс таки знайшов свою долю в особі гарної юної дочки лісничого!

— Ну, і що скаже на це Ваша Королівська Величність? — замислено спитав король дружину, не зводячи при цьому очей з обручки на золотому ланцюжку.

— Як на мене, результат просто блискучий, — так само замислено відповіла королева.

Принц відчув, як здригнулася рука Хелен, що обіймала його долоню. Бідолашній дівчині здалося, що батьки її нареченого усе зрозуміли, й облуду ось-ось буде викрито! Тому Костандіс легенько стиснув її пальчики: мовляв, не бійся, люба, все минеться…

— Настільки блискучий, що аж очам боляче, — між тим мовив пристаркуватий король. Тепер вже і принц вловив у його голосі легенькі нотки жовчного сарказму: — Ваша Королівська Величність так не вважає?..

— Схоже, у тім є рація. Ваша Королівська Величність такої самої думки?..

— Авжеж.

Далі настала незручна пауза.

— Вуглик перетворився на діамант, яких доказів ви ще потребуєте?! — не утерпів нарешті Костандіс, але король грубо перервав сина, викинувши руку уперед і залізним тоном наказавши:

— Дай сюди обручку. Негайно!

— Але ж діамант замість вуглика!..

— Випробування ще не завершено, мій сину.

Здивований подібною реакцією, принц наблизився до батька й простягнув йому золотий ланцюжок з прикрасою. І тільки тут помітив, що королева тримає в руці знайомий оксамитовий футлярчик. Туди пристаркуватий батько і поклав обручку, трохи зачекав, потім відкрив…

Невідомо, що тепер лежало в футлярчику, що його король тримав на правій долоні: це могло бачити лише королівське подружжя. Проте було помітно, що придивляються вони дуже уважно.

Принц озирнувся до Хелен: дівчина аж пополотніла від переляку.

Треба було щось терміново робити… Діяти!..

Проте наступної ж миті король коротко кинув:

— Усі геть звідси!

Костандіс кинувся до нареченої, але був зупинений суворим батьківським окриком:

— Усі геть, окрім вас, голубків!..

За деякий час тронна зала спорожніла. Залишилися тільки четверо: пристаркувате королівське подружжя, принц і його наречена. Тоді король підвівся і звернувся до дружини:

— Дуже прошу Вашу Королівську Величність зайнятися цією юною особою.

— Із превеликим задоволенням, Ваша Королівська Величносте! — зберігаючи абсолютну серйозність на обличчі, мовила королева.

— Костандісе!..

У голосі дочки лісничого була повна безпорадність. Принц знов кинувся до нареченої, проте король мовив суворо:

— Ні, залиш її.

— Батьку!..

— Жінкам є про що поговорити без нас. Ми ж удвох підемо до королівської скарбниці.

Але побачивши, що син усе ще вагається, додав:

— І негайно. Адже у нас буде своя розмова — королівська.

Принц не насмілився ослухатись…

 

***

У потаємній кімнаті все було, як і минулого разу.

Усе — за виключенням однієї дрібнички: портрет старої жінки на стіні… задоволено всміхався!!!

Проте пристаркуватий король чомусь залишався серйозним. Підійшовши до столика зі скринькою, він мовив до принца суворо:

— Де справжній камінь?

— Тобто?! — не на жарт перелякався Костандіс.

— Сину мій, відповідай, не крийся: де справжній рубін?

Принц розгублено мовчав, бо не розумів: відкіля батькові відомо, на який камінчик перетворився вуглик?! Задоволено мугикнувши в бороду, король простягнув Костандісу оксамитовий футлярчик і наказав:

— Відкрий і подивись, що там лежить.

Принц послухався… і з завмиранням серця побачив, що у футлярчику знаходиться золота обручка… з рубіном?! Він не вірив власним очам…

— Тепер дістань звідти обручку.

І сталося неможливе: тільки-но прикраса опинилася в руці Костандіса, як рубін знов перетворився на діамант.

— Поглянь на портрет.

Принц ледь відірвав від каменю перелякані очі… й зустрівся з жалісливим поглядом намальованої чарівниці!

— Отже, настала і тобі пора дізнатися, що ж насправді лежить у скриньці.

Король зняв з шиї такий само тоненький золотий ланцюжок, який був у принца — тільки на ньому висів малесенький ключик. За мить скриньку було відчинено… і вкрай здивований Костандіс побачив у ній багато-багато обручок з яскраво-червоними рубінами!!!

— Як бачиш, синку, поголос доволі точно зберіг легенду. Майже точно… окрім однієї дуже суттєвої деталі: чаклунка, яка наслала закляття на наш рід, полюбляла понад усе зовсім не діаманти, — тихо мовив король, доки принц намагався усе збагнути. — Як бачиш, вона віддавала перевагу рубінам, тож зовсім не на діамант мала обертатися вуглинка. Тому запитую знов: куди подівся справжній камінчик?

— Але ж якщо так!..

Думки шалено плуталися, збігалися до купи, кидалися урозтіч знов і знов, тому принц так і не зміг сказати більш нічого путящого.

— Так, сину, закляття на наш рід чаклунка і справді наслала. Так — сила кохання претендента на престол справді мала перетворити шматочок звичайнісінького вугілля на коштовний камінчик, що належало принести сюди, до потаємної кімнати королівської скарбниці та покласти під чарівний портрет. Проте де гарантія, що камінчик буде справжнім?! Тобто — що на нього справді обернулася саме вуглинка?! Де гарантія, що кандидат на престол не скористається послугами, наприклад, ось такого майстра?..

Король відчинив двері секретної кімнати, й за мить у неї увіпхнули молодого ювеліра із скрученими за спиною руками. Костандіс розгублено мовчав.

— Так, синку, подібної гарантії не дасть ніхто! — резюмував володар. — А тому наш мудрий предок зробив усе можливе, щоб поголос розніс викривлену легенду, де замість рубіна фігурує “король каменів” — діамант. Донедавна правду знали лише троє людей в усьому світі: я, твоя мати і мій ювелір. Відтепер коло посвячених розширилося рівно удвічі, бо до нас долучилися ще троє: ти, твоя Хелен і оцей молодик. Ясна річ, це якщо не враховувати її!

Король мотнув головою у бік портрету.

— Отже, виходить, усі наші предки… — пробелькотів нещасний Костандіс.

— Так, усі без винятку, — підтвердив пристаркуватий король. — Але що може краще засвідчити силу людського кохання, як не здатність іти навіть проти родового закляття?! У той чи інший спосіб долаючи його…

— Але ж виходить, що я ризикував долею свого королівства, — зітхнув принц.

— Тож коли настане твій час зійти на трон разом з майбутньою королевою Хелен, ти зробиш усе від тебе залежне, щоб більше не ризикувати своєю землею, — обірвав різко король. — Ти відмовився від військової підтримки, від багатства і торгових зв’язків, віддавши перевагу силі свого кохання. Відмовився від трьох іноземних принцес — проте як і всі наші предки, обручився з дочкою власного народу. Пам’ятай же про цей вибір, сину мій! Добре пам’ятай і ніколи не зраджуй йому. Бо із щирим коханням у серці та підтримкою простих людей ти вбережеш королівство, щоб колись передати його нащадкам.

— А-а-а…

Костандіс кивнув на ювеліра, і той благально мовив:

— Прошу помилувати мене! Я віддам справжній рубін, я все виправлю, я…

— Звісно, тебе помилують, — король посміхнувся уперше за сьогоднішній день, — але тільки за двох умов.

— За яких?

— По-перше, якщо триматимеш язика за зубами. А по-друге — якщо ти, майбутній королівський ювелір, свого часу виготовиш золоту обручку з вуглинкою для мого онука, старшого сина Костандіса, і поклавши до цього зачарованого футлярчика, віддаси Костандісу. Мій ювелір розповість тобі дещо з цього приводу.

Принц та юнак так і застигли з роззявленими ротами. Пристаркуватий король же посміхнувся вдруге за цей день і підтвердив:

— Саме таким чином стають королівськими ювелірами у нашій землі. Вона про це знає також.

Усі подивилися на портрет, що висів на стіні.

Намальована жінка самовдоволено всміхалася…


P.S. Аудіоверсія цієї казки у виконанні автора:

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

About the Author

Tymur
Tymur
Письменник, журналіст і блогер

19 Comments on "Обручка принца (частина 3)"

  1. Пам’ятай про свій вибір і ніколи не зраджуй його…
    Дякую, добродію Тимуре!

  2. Шедеврального. Й ніхто не взяв до друку? Ну…. Це – не казка, більш схоже за стилем на фентезі. На кшталт Андре Нортон. Але – своєрідно й… шедеврально. Давно, дуже давно такого не читав. Дякую.

    • Лише один “товстий” літературний журнал “Дніпро”, 2010, №1 – с.66-76
      https://fantlab.ru/work1257790
      🙁 🙁 🙁
      Хоча якщо підтягнути гарного художника-ілюстратора, то з цієї казки можна зробити прекрасну дитячу книжечку. Я її навіть бачу… подумки. Лише подумки…
      🙁 🙁 🙁
      А втім, я не втрачаю надії на те, що коли у майбутній Україні до 200-річчя з дня мого народження готуватимуть повне академічне зібрання моїх творів, то в один з фінальних томів ця казочка все ж таки увійде. Станеться це, мабуть, в 2163 році. Чекати лишилося якихось жалюгідні 142 роки – всього лише…
      😀 😀 😀

      • Трохи із запізненням, але побажаю, щоб на 150-річчя зібрання ще було не повним і продовжувало рости 🙂
        Казка – супер, дуже сподобалася, поділився із друзями.

  3. Ну що ж, всі поздоровляли з днем народження Вас. А я поздоровляю з цим днем народження нас, оскільки саме через цю обставину ми можемо читати Ваші твори. Відмінний задум та втілення. Доведеться все-таки дожити до Вашого повного академічного зібрання творів. З понеділка починаю робити ранкову гімнастику та бігати підтюпцем. Хай нам щастить!

  4. Дякую, пане Тимуре! Гарна казочка, як то кажуть, iз натяком…

    • Я й написав у передмові про те, що тут є кілька моментів, актуальних для “Лінії Оборони”, як-от:
      – “суспільний договір” (союз верховної влади з народом);
      – проблема пошуку надійного союзника (в контексті казки – володар опирається на народ), коли йдеться про необхідність оборони своєї землі від зовнішнього тиску);
      – усвідомлення власних помилок і здатність вчитися на них, як ознака притомної влади.
      Ясна річ, що якби ці моменти не були “зашиті” в цей текст, я б десять разів подумав, а чи варто його виставляти на “ЛО”?! Я ж ніколи не забуваю про розділ “О нас” і звіряю написане мною з тим, для чого, власне, інші люди створювали цей ресурс. Аякже! Бо в разі відсутності таких речей, публікація було би просто моєю саморекламою. А це, погодьтеся – моветон.

  5. Дякую, пане Тимуре. Несподіваний поворот сюжету, якого не очікуєш. Але, тим паче, сюжетна лінія не має розривів і залишається безперервною та логічною. Саме це робить оповідання цікавим і довершеним. А то буває читаєш детектив, чи дивишся фільм – а там, після цілої ескапади пригод, гонитв і розслідувань, вбивцею виявляється абсолютно лівий чувак на велосипеді, що пов’язаний з героями дійства якоюсь давньою історією, про яку не було жодної згадки весь час оповіді. І ото сидиш і думаєш – а навіщо були всі оті гонитви і розслідування – друкарських аркушів нагнати? Ваше ж оповідання цілком заслуговує на екранізацію диснеєвським мультфільмом,бо сюжети у них закінчилися, і вони малюють то п’яту версію “Красуні і чудовиська”, то третю версію “Аладіна”… 🙂

    • Не так розчаровують багато творів своєю розірваністю сюжету, як відсутність мотивів для більшості дій головного героя))) Це зараз зрозуміло, з висоти прожитого, а в молодості зачитувався бойовиками Гаррісона чи Фармера, не задумуючись над такими дрібницями)))
      Автору велика подяка, під кінець ” на сльозу пробило” )))

    • “після цілої ескапади пригод, гонитв і розслідувань, вбивцею виявляється абсолютно лівий чувак на велосипеді, що пов’язаний з героями дійства якоюсь давньою історією, про яку не було жодної згадки весь час оповіді” (с)
      *****
      В пізньорадянському і пострадянському мистецтві цей прийом називають “рояль в кущах”. Типу, гуляв композитор містом, раптом йому на думку спала чудова мелодія. А тут, зовсім випадково, в кущах біля дороги стояв концертний рояль… Композитор сів за рояль і заграв мелодію.
      🙂
      Хоча, звісно, цей хід зовсім не в СРСР придумали! Бо такий прийом використовували ще давньогрецькі драматурги, й називалося це “бог з машини”. Себто, розвивається собі дія, як раптом на сцені з’являється якийсь Меркурій, котрий не має ніякого стосунку до сюжету, й розрулює напружену ситуацію! Щоб доставити такого бога на сцену, в театрі використовувалися різні механізми, звідси й назва “бог з машини”.
      🙂
      Приклад з сучасної західної літератури – повість “Гобіт, або Туди й назад” Д.Р.Р.Толкіна: орки загнали загін гномів, Більбо і Гендальфа у безвихідну ситуацію – а тут раптом прилетіли орли під керівництвом Гваїхіра і всіх урятували!
      😀

  6. Дякую, пане Тимуре! Зворушливо та повчально.

  7. Отримав задоволення, дякую! 🙂

  8. Евгений (3-я волна) | 5 Січня, 2021 at 10:59 | Відповіcти

    навіть не хочеться псувати своїм коментом таку гарну Казочку 🙂

    Дякую!

  9. Ааа, дуже гарно, Тимуре! Дуже добре! Повчально, і зворушливо!
    Дякую, за можливість таке прочитати.

  10. Чудово! Не зупиняйтеся, будь-ласка.

  11. Дякую, пане Тимуре! Чудова казочка!

  12. Не люблю літературних творів – мабуть тому, що математик. Але від цього – я в захваті! Дякую, пане Тимуре!

Leave a comment

Your email address will not be published.


*


Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: