Історія сумнівної нагороди

Я вже розвінчував одного «героя»:

Тарас Бульба, як совецький фетиш

Тепер дійшла черга і до «героїні»:

Як зазначила свого часу відома українська поетеса Ліна Костенко, князь Ігор був кульгавенькнй та хирлявий тілом… Однак податків хотів великих. І дбав про них добре. А тому мав велику дружину воїнів, щоб ефективніше їх збирати. Безрідне оточення мало на князя-чужинця негативний вплив. І штовхало на нові й нові побори з підданих: «…ми – голі. Піди-но княже, з нами по данину, хай і ти добудеш, і ми». Вони ж бо були силою значною. От і під’юджували свого патрона на неправедне поповнення казни.

Зібравши подать з древлян восени 945 року у вигляді борті та всього, що належало, добув він іще до попередньої данини, завдяки чому вирядилися оружжям та одежею …і чинив їм насильство і мужі його після цього повернули на Київ. Та коли повертався назад, то роздумав і сказав дружині своїй: «Ідіте ви з даниною додому, а я походжу іще», і відпустив він рать свою додому, а з невеликою дружиною повернувся, бажаючи більше майна… Коли ж почули древляни, що він знову іде, порадилися з князем своїм Малом і вирішили: «Якщо внадиться вовк до овець, то виносить по одній все стадо, якщо не уб’ють його, так і сей: якщо не вб’ємо його, то всіх нас погубить». І послали вони до нього мужів своїх, кажучи: «Чого ти йдеш знову? Ти забрав єси всю данину». Та не послухав їх Ігор, і древляни, вийшовши насупроти з міста Іскоростеня, вбили Ігоря і дружину його… Грецький історик Лев Діакон зазначає, що Ігоря прив’язали за ноги до двох нагнутих дерев і розчахнули надвоє.

Повість минулих літ містить епічне сказання про помсту Ольги деревлянам за вбивство чоловіка Ігоря. Його жінка княгиня Ольга, яка пізніше стала святою, не зважила на непомірну жадність свого нерозважливого чоловіка, яка, власне, і стала причиною його вбивства. І тому стала на шлях помсти. Формально вдова не могла пред’явити вагомих аргументів сильному племені древлян, для яких і вона, і покійний чоловік були прийшлими. чужинцями. Єдиним аргументом була сила. Подальший розвиток подій дуже нагадує звичайнісіньку казку. Бо ж чи подібно на правду, щоб за відмову народу платити непосильну данину, за насильства і збиткування над ним одна з перших поборниць християнства, «рівноапостольна свята» відповіла лютими, нелюдськими злочинами – закопуванням і спалюванням живцем послів, масовими вбивствами на тризні біля могили свого чоловіка невинних людей, а на завершення катувань нещасного люду страшною підступністю, яка не могла бути порівняна навіть з безчинствами монгольських завойовників. Вірогідно, така «святість» перших християн Київської Русі надовго відвернула бажання народу прилучитися до Христа, філософія якого була побудована на любові.

Перебуваючи в облозі протягом цілого літа, коростенці, оточені величезною дружиною Ольги, згодні були покоритись і дати будь-яку данину, аби на їхню землю прийшов мир. Та Ольга, затаївши невимовну злобу, не задовольнилася безвинною кров’ю. Бона бажала помститися самому князеві Малу, який заховався за заборолею в своїй столиці. Але городяни не видавали свого князя. Брати ж місто штурмом не було ніякого сенсу. Захисники міста, перебуваючи у вигіднішому становищі, покладуть більшість дружинників Ольги.

Ось тоді вона й висловлює свій намір зібрати неважкий, фактично символічний податок і вдає, що бажає примирення. Для більшості з нас цей фрагмент літопису знову нагадує казку. Чому б це, здавалось, вимагати Ользі від деревлян горобців та голубів?! Для якої такої користі. Виявляється, все було значно прозаїчніше – податок птахами був звичайнісіньким, відомим усьому цивілізованому світу податком на соколиний двір. Всі зверхники Європи та Азії справно збирали його з своїх підданих. Інакше жоден з них не мав би соколів та яструбів – однієї з найдорожчих втіх монархів та їх придворних до винайдення пороху та рушниць. В державах Сходу податок на соколиний двір, як вид обов’язкового платежу, зберігся аж до середини XIX століття.

Але повернемося до Ольги, яка використала формальний привід для стягнення з древлян Іскоростеня одного з обов’язкових «уставів та уроків» – тобто встановлених княжою владою данин, податей, оброків та повинностей: «Нині у вас нема ні меду. ні хутра. Лише малого я у вас прошу: дайте мені од двору по три голуби і по три горобці. Бо не хочу я тяжкої данини накладати на вас, як ото муж мій. Знемоглись бо ви єсте в облозі, тож дайте мені се мале» І зраділи люди  та дали їй, чого вона вимагала. Ольга ж тим часом, роздаючи воїнам своїм кому по голубові, кому по горобцеві, звеліла прив’язувати до лапок птахів трут, обгорнутий тканиною та ниткою. І звеліла, коли смеркалося, воям своїм випустити голубів і горобців. Птахи ж полетіли в гнізда свої – ті в голубники, а горобці під стріхи… І не було двора, де б не горіло, і не можна було гасити, бо всі двори палали. І як узяла Ольга місто, то старійшин спалила, а інших людей побила, а других оддала в рабство, а на решту наклала данину тяжку. Цікаво, чи знала Ольга, що голуб в християнській символіці є ознакою душі? Можна також з впевненістю стверджувати, що на час проведення рівноапостольною княгинею жорстокої акції стимулювання підлеглих до сплати податків, людство ще не усвідомило розуміння голуба як птаха миру.

Така форма державної податкової політики, як показала історія, призвела не до процвітання землі Руської, а до кризових міжусобиць між княжатами та зубожіння люду, а відтак і держави. Бо побиті, живцем закопані й спалені вже не давали данини, а ті, що вціліли, зі страху розбігались по нетрях та лісах, ховаючись від усілякого роду заходів княжих та «податкових інспекторів».

Так, на жаль, згодом і сталось: побивши своїх найближчих сусідів, примусивши їх розбігтись, куди очі бачили, Київ не зробив висновків: верхівка протягом 947 року взялася за обкладання податями Новгорода – своєї північної торговельної факторії та недалекого сусіда – Пскова. Згодом це закономірно призвело до виникнення там автономістських тенденцій та бажання спрямовувати свій бюджет на прогодування і розвиток своєї власної армії з чисто утилітарного небажання годувати гриднів з Києва.

Та й це не навчило князівську верхівку любові до своєї землі. Як Святослав, так і пізніші добувачі слави військової бажали одного – спочатку обкласти даниною «по шелягу від рала» всі народи, яких могли досягнути, а пізніше забирати все, що могли видерти в людей з немилосердними карами.

Московит Іван Калита та його нащадки купували у монгольських ханів право на збирання податків з Русіі. Московити кілька разів брали у Орди війська, щоб грабувати всесвітню столицю слов’ян. З цього часу почалось знекровлення і занепад Києва. Вороги виточували з народу кров, знищували найрозумніших та вивозили духовні цінності (бібліотеки, ікони, церковні реліквії), котрими були наповнені скарбниці Русі – однієї з найбагатших і освіченіших країн тогочасного світу.

Древня Русь без стрункої системи наслідування власності та з дикунським способом стягування податків була приречена на тисячолітнє нидіння на окраїні Європи і вимушене братання з безрідними варварами, «що не пам’ятають родства свого».

15 серпня 1997 року Указом Президента України Л. Д. Кучми № 827/97 на відзначення заслуг жінок у розвитку Української держави, духовному відродженні нації, заснована відзнака Президента України «Орден княгині Ольги» I, II, III ступенів. Серед багатьох нагороджених присутні:

Кучма Людмила Миколаївна, Бахтеєва Тетяна Дмитрівна, та багато інших жінок. Можливо, вони достойні нагороди. Але не орденом імені жорстокої княгині. Цікаво, а чи знають вони що-небудь про цю Ольгу.

Переказав історичні хроніки і розвідки українського науковця, поета і прозаїка Миколи Данилова. Рудя.

Yaroslav

P.S. У царській Росії була установлена Відзнака Святої Рівноапостольної Княгині Ольги.

У Священного Синоду російської православної церкви існує «Орден святої рівноапостольної великої княгині Ольги».

Княгиня Ольга канонізована православною і католицькою церквами як свята Ольга.

В честь її ВЕЛИКИХ ДІЯНЬ названі вулиці українських міст: у Львові, у Рівному, у Сарнах, у Житомирі, у Дніпрі, у Надвірній, у Ковелі, у Володимирі-Волинському, у Буську, у Варві, у Стрию, у Пустомитах, у Петропавлівській Борщагівці та у Шепетівці.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

36 Comments on "Історія сумнівної нагороди"

  1. Ось така історична справедливість…

  2. Пхе! Я вам навіть більше скажу… В Коростені мене добре знають, як першого повного кавалера усіх найвищих нагород літературного свята “Просто на Покрову” (колишнього “Просто так!”) + лауреата премії ім.Василя Юхимовича. Вперше я побував у цьому місті ще всередині “лихих 90-х” – але то був похорон видатного коростенця й мого особистого друга, злодійськи вбитого, тоді було не до екскурсій, ясна річ… 🙁
    Натомість коли з 2000 року почав їздити на літсвято – там нам влаштовували екскурсії то в Древлянський парк (тодішній парк ім.Миколи Островського), то в місцевий краєзнавчий музей. Вже потім, коли не стало Василя Юхимовича, ми почали регулярно відвідувати його хату-музей в Сингаях, куди їхати не близько.
    А до того був Древлянський парк. Отож з 2000 року я чудово пам’ятаю місце на березі річки Уж, відоме як “Ольжині купальні”. Коростенці нам розповідали, що за легендою, коли княгиня Ольга приїхала до них “на розбірки” за страченого чоловіка – то саме в тому місці нібито купалася. І от уявіть: влітку 2008 року саме там, в “Ольжиних купальнях” відкрили… пам’ятник княгині Ользі:
    https://uk.wikipedia.org/wiki/Пам%27ятник_княгині_Ользі_(Коростень)
    Пам’ятник тій самій княгині, яка спалила древній Іскоростень – столицю Древлянської землі!!! Те, що в Древлянському парку є пам’ятники князю Малу (від імені якого пішла назва міста Малин), Добрині (загалом-то, це реальний історичний персонаж), Малуші й князю Володимиру, а також деруну (в Коростені проводиться фестиваль дерунів, але про те окрема мова) – це ще нормально. Але пам’ятник Ользі в цьому місці??? Самі коростенці кажуть, що це – на знак примирення Древлянської землі з Києвом, як столицею всієї України. Але якби в “Ольжиних купальнях” того монументу не було б – я б коростенців не засуджував. Чесне слово!..

    • P.S. Загалом-то, “Лінія Оборони” не призначена для таких тем, як пропаганда сучасної української літератури… Але хто захоче витратити 22 хвилини часу – може переглянути моє відео з фестивалю “Просто на Покрову”, зняте в 2017 році:
      https://www.youtube.com/watch?v=GV5aVNFy3Yc
      Але то на любителя. Так, щоб показати основні “вузлові моменти” фестивалю + зануритися в його атмосферу… 🙂

    • Ви справедливо замітели, Купа знатних древлян на службі у Ольги! І тут така кривава! А може іі чоловік для неі,,, Е версія ща іі син Святослав вбитий на дніпровських порогах печенігами, замовленний с Киіва, лосить впливовим христіанським крилом, Боротьба за владу, вірю, за все інше під питанням,

  3. Все шикарно випасено як з советскіх підручників історіі, Висновок прогнозованний, біда чорна за людей не дбали капіталісти кляті! То шо це написано монахом для якого всі хто не христяянин, варвари, ідять людей і випивають з черепа ворога вино, трахають сотнями жінок, і тільки після прийнятья віри прозрівають! Ми НЕ ВІДАЕМ як було на правду, То шо Новгород що на Ільмені просився під руку Киева, а экспедиція Святослава встановленням новоі влади на сарматських землях, виходить з досить легкого вояжу, В Історіі тих часів ми можем спиратися тільки на доведенні подіі, А апокриф знайденній у 18-му сторічі німаками на службі Московіі, мабуть цікава фігня,

  4. СПРАВЖНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. ЧАСТИНА ТРЕТЯ — НА ЗЛАМІ ТИСЯЧОЛІТТЯ
    “Ніщо так не пояснює дійсності, як знання минулого”. Полібій

    IX—ХІ сторіччя є найтемнішими у нашій історії, бо це критичні (для нащадків казахських рабів) моменти для їхньої брехні, яку Москва вже понад двісті років нав’язує і нам і всьому світові, і яка є основною первопричиною сучасної московсько–української війни.
    http://radiolemberg.com/ua-articles/ua-allarticles/spravzhnya-istoriya-ukrayiny-chastyna-tretya-na-zlami-tysyacholittya

  5. У центрі Коростеня (Древлянський парк) і Ольгінска вулиця є і пам’ятник кн. Ольги поставлено. Мабуть щоб малих діток лякати та покірливими виховувати. Чому ж князя Ігоря забули?
    А от вуліця князя Мала не в центрі.

  6. Не забуваймо – Катька декілька років топила камін монастирськими рукописами замість яких, відомо – німці, понаписували собі не на шкоду. І зараз Москву грошима тримають.

  7. Коли я у свій час сильно цікавився історією, я знайшов у книгах по історії правило трьох незалежних джерел. Тобто будь-яку історичну подію можна вважати, що вона справді була, якщо повідомлення про неї є у 3 (трьох!) НЕЗАЛЕЖНИХ джерелах.
    Історія давньої Русі з цим правилом аж надто явно НЕ дружить. Єдина “Повість минулих літ”, до неї послідовно ввімнуті подальші літописи-документи, аж надто часто один на другий зав’язані. Ну і плюс до того є сторона дуже прямо і дуже сильно зацікавлена у фальсифікації-перекрученні тої історії.
    Тому радив би такі речі сприймати чисто як легенди, типу художньої літератури, де автор пише “як він бачить”. А які у нього причини “бачити” саме так, а не інакше – то можна розбиратися при бажанні. На один разик такого бажання може вистачити, а потім, уже особо не розбираючися, сприймати спокійно.

    • Ярославе! Якщо методи збирання податків княгинею Ольгою були настільки дикунськими, що позбавляли нас будь-яких перспектив розвитку, як Ви про це пишите, то звідки ж тоді узялися усі оті духовні скарби (бібліотеки, ікони, церковні реліквії), якими була наповнена Давня Русь – одна з наймогутніших та найосвіченіших країн тогочасного світу?!
      Чи не здається Вам, шановний, що Ви самі себе ж і спростували?
      Не поспішаймо кидати каміння у те, чого не знаємо та не розуміємо.

      • Усі скарби древнього Києва надбані задовго до Ольги. Це не мої слова. Про це написано в хроніках: що «З того часу почалось знекровлення і занепад Києва».

      • “Якщо методи збирання податків княгинею Ольгою були настільки дикунськими, що позбавляли нас будь-яких перспектив розвитку…” (с)
        *****
        Перепрошую, про які такі “методи збирання податків княгинею Ольгою” йдеться?! Податки збирав чоловік Ольги – князь Ігор Старий.

  8. Насчет “символа мира” голубя – на самом деле это была очень саркастичная шутка Пикассо, которого “через нехочу” уговорили нарисовать эмбоемму для фестиваля Мира. Вот он и выбрал “символом мира” единственную в Европе птицу, убивающую “своих” и играющую в пернатом царстве примерно ту же роль, что и крысы – в сухопутном.

  9. Цікавий погляд. І все вірно.

    • Так. А ще я би попросив пана YAROSLAVа написати статтю про такого ж “рівноапостольного” та “святого” Володимира, що примусово вогнем і мечем хрестив русів оптом у ставках. Святість лютих тиранів ніколи не сприймалася моєю свідомістю.

  10. На ЛО, де присутні освічені люди, яких я вважаю моральними авторитетами чомусь більшість обговорює дрібниці і не помічають головного: якщо особа, яка наділена владою стає вбивцею, їй встановлюють пам’ятники, називають вулиці та нагороди її ім’ям.

    • Дозвольте з вами не погодитись, бо саме так і сприймається цей ваш матеріал.

    • Перепрошую, але саме в цьому нема нічого дивного!
      Пам’ятаєте отаку мудрість?..
      “Вбий одного – тебе затаврують убивцею.
      Вбий десятки – від тебе відсахнуться, як від маніяка.
      Вбий мільйони – дістанеш славу геніального стратега…”
      🙁
      Чи як там було у Ростана?..
      “Вбий одну людину – і ти станеш вбивцею.
      Вбий мільйони – і станеш завойовником.
      Вбий усіх – і ти станеш Богом”
      🙁
      Жан Ростан не українець, а француз. Отже, такий стан речей має місце не тільки на наших теренах. Отже, це такий собі загальнолюдський тренд.
      🙁

    • Yaroslav, мне импонирует ваше виденье

  11. А мені чогось згадався наш дрібний бізнес, який також призвав чесного пацана Голобородьку замість бариги на царство і чекав пільг та розквіту, а отримали нові податки та фіскальні чеки. Бо де ж Слугам гроші брати, не в своїх же справжніх хазяїв? І щоб не вийшло в нас як у предків: “з дикунським способом стягування податків була приречена на тисячолітнє нидіння на окраїні Європи”.

  12. История учит, что ничему не учит, но жизнь сурово и жестоко спрашивает за невыученные уроки истории. К сожалению вся история человечества , это история войн. Если не ты, то тебя- точно.Каждый выживший народ имеет множество войн в прошлом, которые по крайней мере проиграны не были. Кто не воевал или был побежден, тех уже нынче в большинстве своем нету. Тысячелетний опыт выработал в человеке непроизвольное тестирование всех и каждого по признаку свой- чужой. Чужой всегда представляет опасность, поэтому его надо нейтрализовать. Кто такие герои? Они лучше всех могут убивать. Поэтому для противоборствующей стороны они головорезы и бандиты.Ну а нам описывая их деяния следует описывать отбрасывая все их недостойные поступки, и акцентировать внимание на благовидных. Если же описание происходит наоборот, то это пишет однозначно чужой,если не враг. На войне все средства хороши, в том числе и воробей с горящим фителем, к тому же тогда не было Женевской конвенции. А пацифизм он хорош в меру, даже чуть меньше. За необдуманный пацифизм Украина нынче жестоко расплачивается. Вот вкратце примерно так.Поэтому Княгиня Ольга, безусловно выдающаяся личность, герой – для своих, ну а для врагов смотри выше. Ловлю тапки.

    • Ну, що ж, шановний “OPERA”, “ловіть” не “тапки”, а щиру подяку!
      Цілком з Вами згодний.
      Особливо зауважую на цінності Вашого висновку:
      “Если же описание происходит наоборот, то это пишет однозначно чужой, если не враг”.
      Саме так!

    • Можно добавить, что историки часто приписывают самые изощренные способы лишения жизни только немногим, в частности, Ивану Грозному, Дракуле, Тамерлану… “Жестокий век, жестокие сердца”

    • Одне не збігається – деревляни були для Ольги теж “своїми”, а не ворогами.

  13. Историю пишут люди.И их поступки оценивают тоже люди.Каждый- как видит сам. У меня ЕСТЬ СЫН.В родном городке на стенах школы, училища,дома -мемориальные доски.В Киеве, в в/ч и еще в двух мемориалах внесено его имя.Выпущено книги… И …В сепаратиских списках-убийца,предатель, фашист…А в действительности- родня в Донецке, два месяца оборона Карачуна, 10 дней августа 2014 года. Вот так пишется История.

  14. To OPERA 21 Листопада, 2020 at 05:23
    Ви плутаєте щось. Ворог – це той хто напав. Не може бути ворогом той хто захищається. Для Києва ворогом завжди була Московія, яка нападала, грабувала і знищувала. Містяни столиці союзу племен древлян Коростеню не були ворогами ані Києву, ані Ігореві, ані Ользі. Вони стали жертвами зажерливості князів. Вони захищалися.
    Немає жодного приводу пишатися такими діями, які чинила Ольга і такими діячками, як вона. Наші українці у складі Червоної армії після взяття Берліну грабували, ґвалтували і вбивали німкень. Цим також пишатися не слід, хоча Німеччина була тоді ворогом.
    Ніколи не погоджуся з OPERA 21 Листопада, 2020 at 05:23 «…нам описывая их деяния следует описывать отбрасывая все их недостойные поступки, и акцентировать внимание на благовидных». «Поэтому Княгиня Ольга, безусловно выдающаяся личность, герой – для своих».
    Хто це свої? Українці з Києва чи українці з Коростеню? Ті хто нападав і грабував чи ті, хто захищався?
    Мене точно зрозумів Владислав 20 Листопада, 2020 at 21:59: «Святість лютих тиранів ніколи не сприймалася моєю свідомістю».

  15. Для Кучми та бахтєєвої саме те

  16. Для загального розвитку.
    .
    https://youtu.be/oxYJJY0daMQ

  17. Слушне запитання: Нащо мені спалювати місто? Це ж МОЄ місто.
    .
    https://youtu.be/sstk7pGeyfA

  18. “Повість минулих літ містить епічне сказання про помсту Ольги деревлянам за вбивство чоловіка Ігоря. Його жінка княгиня Ольга, яка пізніше стала святою, не зважила на непомірну жадність свого нерозважливого чоловіка, яка, власне, і стала причиною його вбивства.”- колись, в 90-і роки мені попалася до рук малотиражна книжка “Легенди та перекази Київської області”, видана ще за часів совдепії. З по-між інших сюжетів була і легенда про Ігоря та Ольгу. Не знаю, як її пропустила цензура, мабудь таки тому, що “Легенди…” Коротше про сюжет легенди. Коли Ігор повернувся зневдалого походу на Візантію, де його флот завдяки нововинайденому “грецькому вогню” Візантія вщент попалила, а він сам врятувався з меншою частиною дружини. Ну можете уявити ситуацію, як жінка зустрічає чоловіка, який був півроку на “заробітках”, а повернувся без грошей. Та кат з ними, сімейними проблемами князя Ігоря, але дружинники йшли в похід не за ідею, а щоб покращити своє матеріальне становище. Ігорю треба було терміново розраховуватися з дружиною, а фінансових засобів не було. Тому під гарячу руку попали древляни, дуліби та інші прилегли племена. З них тягнули все, що очі бачили. Коли почали кінцевий підрахінок, то виявилося, що зібрали недостатньо, щоб повністю розрахуватися з усіма. Це призвело до військового заколоту, який очолила княгиня Ольга. Але він не був до кінця вдалий. Князь Ігор з частиною лояльних йому дружинників з боєм вийшов з Києва. Постало питання -на які гроші далі жити. Нічого кращого не придумали, як збирати данину по другому колу. Навколишні племена від цієї ідеї були чомусь не в захваті.Почали збирати племінне ополчення та організовувати спротив. Розвідка швидко встановила, що нова податкова експедиція з Києвом не спілкується, і тому племінне ополчення перейшло в наступ і розгромило залишки дружини Ігоря, а його самого вбили всім відомим способом. Але постало інше питання- а що робити далі. За звичаями того часу, вбивця чоловіка міг притендувати на жінку вбитого та його майно в якості трофея. Не знаю, яка з княгині Ольги була красуня, але вона виявилася надзвичайно хитрою особою. Коли до неї прислали послів-сватів, вона почала торгуватися-а хто власне вбив?! Не за дерево ж їй виходити заміж. Виявилося, що рішення про смерть князя приймалося коллегіально. І тут Ольга почала стравлювати вождів різних племен між собою. До цього її спокунувало й те, що в її дружини не було сил на успішну битву в чистому полі проти об’єднаного ополчення, їх ледве вистачало не те, що у випадку чого більш-менш успішно обороняти укріплений Київ.Втім, в племінного ополчення не було засобів для штурму укріпленного міста, так що установився крихкий баланс.Цю передишку Ольга використала на свою користь. Використовуючи розбіжності та протиріччя між вождями, вона почала вбивати одних за благословіння(як мінімум) інших.Частина племен незабаром відпали від коаліції, а запеклий опір продовжували чинити лише древляни. Проти них Ольга і стрямувала свій головний удар. (Про горобців я читав ще в школі, але…) В журналі “Техника-молодежи” десь на початку 1980-х років в розділі ” Анталогия таинственных случаев” я читав іншу версію того, що трапилося далі. Ольга розуміла, що сил для штурму укріпленного Іскорестеня(суч. Коростень) у неї недостатньо, і тому вона пішла іншим шляхом. Вона поїхала у Візантію за допомогою, конкретно, щоб у її розпорядження дали “грецький вогонь”. Там її змусили прийняти православне християнство, визнати верховенство Візантії і відмовитись від будь-яких претензій до Візантії, але фахівців разом з “грецьким вогнем” таки дали. Після повернення з Візантії Ольга пішла на успішний штурм Іскорестеня, а придворні літописьці записали легенду про “вогняних птахів”, щоб прикрити вселенську ганьбу про договір з Візантією.

    • “Там її змусили прийняти православне християнство” (с)
      *****
      Чого-чого?! Яке таке “православне” християнство в середині Х століття???
      Чоловік Ольги – князь Ігор Старий загинув у 945 році.
      Невдовзі Ольга помстилася за його смерть.
      Тоді як Велика Схизма (розкол, що остаточно розділив християнську Церкву на західну/католицьку і східну/православну) відбулася 16 липня 1054 року, коли посланці римського папи Льва IX оголосили про позбавлення влади константинопольського патріарха Михаїла Кіруларія і його відлучення від Церкви.
      Себто, в середині ХІ століття…
      Таким чином, загибель князя Ігоря Старого (як і подальшу помсту княгині Ольги) відділяє від оформлення “православного християнства” щонайменше ціле сторіччя!!! Отже, близько 945 року християнська церква була все ще єдиною та монолітною – просто існував “візантійський обряд”. Але ніяк не “православне християнство”!..

      • “Отже, близько 945 року християнська церква була все ще єдиною та монолітною – просто існував “візантійський обряд”.-а прийняття Володимиром в 988р. християнства та хрещення Київської Русі.І була конкуренція між східними та західними священнослужителями.

  19. про міфи та те, що зветься із-Тори-я…
    Ігор Старий приймав участь у 36 битвах, з яких програв всього ОДНУ, на морі потоплений “грецьким” вогнем. Будучи ВЕДИЧНИМ язичником, просто НЕ МІГ піти здирати дадину ще раз. Ні з умовлянь, ні по п”яні, ні з ІНШИХ причин. Кн. Ольха була однією з ПЕРШИХ (можливо,
    після Аскольда та Діра) християнок на Русі. Дружина Ігоря в основному була охрищеною. Скоріш за все, саме ХРИСТИЯНИ-дружина і вбила Ігоря, запустивши операцію прикриття. Про природу. ЖОДНА пташка з вогнем на тілі НЕ ПОЛЕТИТЬ у своє гніздо: якщо не зважати на больовий шок, то існує ще інстинкт САМОЗБЕРЕЖЕННЯ. Вірити із_тори_кам – це як Геббєльсу та сКабєєвій. А облудлививо-брехливим грекам – тим більше…
    Десь так

    • Припустимо, що Ви праві. Тоді на які джерела Ви посилаєтеся, щоби стверджувати те, що написали? Звичайно, якщо Ви були присутні тоді, і стали свідками подій у Древній Русі, тоді перепрошую за своє нахабство, висвітлюючи події, спираючись на «Повість минулих літ».
      І будь ласка, поясніть, за які такі великі досягнення і заслуги зробили вбивцю Ольгу гідною для пам’ятників, назви вулиць та нагороди? Заздалегідь дякую за відповідь.

      • Все просто – вона єдина жінка, яка керувала Києвом. От і всі особливі заслуги. Потрібна була своя свята, мені так здається.

Leave a comment

Your email address will not be published.


*


Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: