Автор — Тимур Литовченко

Тут можна вести мову про закони навіть не людського соціуму, а про загальну біологічну закономірність. Бо для будь-якого біологічного виду, розділеного на статі, найціннішими є ті, хто народжує (відкладає яйця або личинки) та більше вкладається у виховання потомства. Якщо статі дві — то ціннішими є самиці. Якщо статей більше (як у бджіл чи мурахів) — найціннішою є «королева».

Ця закономірність абсолютно справедлива і для людства на всіх стадіях його розвитку — від далеких мавпоподібних предків до сучасних homo sapiens sapiens. Причому чим вища стадія розвитку конкретного соціуму, тим чіткіше витримується ця закономірність — що демонструється, зокрема ґендерним розрізом статистики врятованих після катастрофи «Титаніку».

Таким чином, погано вже те, що білоруські чоловіки не унеможливили вчорашнє затримання 430 своїх жінок. Але це ще півбіди: за самою своєю організаційною специфікою то був жіночий марш — гаразд, хай так! Однак тепер склалася просто кричуща ситуація: менти залишили під вартою майже півсотні жінок, у яких є купа родичів-чоловіків… що тепер робити останнім?! Ясна річ, менти «гвинтили» протестувальників і раніше. Та коли вони затримують (і катують) чоловіків — це діло таке: з біологічної точки зору, чоловіча стать — це «витратний матеріал». Чоловіки ризикнули здоров’ям, нарвалися на неприємності, програли… Хай як цинічно це звучить — але на те вони й чоловіки, щоб свідомо йти на ризик і або вигравати, або програвати, якщо вже так складається.

Та коли ризикують свободою, здоров’ям і навіть життям білоруські жінки?! Тут вже білоруські чоловіки мусять розкваситись на деруни — але якнайшвидше повернути своїм жінкам свободу! Усім сорока п’яти!!! І не просто повернути — а зробити так, щоб ОМОНівцям наступного разу неповадно було зазіхати на свободу їхніх жінок.

Чудово розумію, в чім тут проблема. Був такий культовий громадський діяч — Махатма Ганді, який начитавшись Бгагавад-гіти, наситившись ідеями Льва Толстого й Генрі Девіда Торо, як засіб боротьби за власні ідеали обрав ненасильницький опір, або сатьяграху. Саме Махатмі Ганді належить знаменита формула: «Спочатку тебе ігнорують, потім над тобою сміються, потім з тобою борються, потім ти перемагаєш».

Що ж, усе це добре. Навіть дуже добре і красиво!.. От тільки не варто забувати, що той-таки сер Вінстон Черчилль зазначав, що «видовище Ганді» викликає у нього тривогу й огиду. А Джордж Орвелл вважав, що прагнення Ганді до «святості» можна кваліфікувати як антигуманне… саме через готовність пожертвувати життям близьких заради власних ідеалів!..

Таким чином, я розумію, що білорусам дуже-дуже хочеться зберегти мирний — буквально «гандійський» характер їхніх виступів. Тим паче, 385 затриманих учасниць жіночого маршу вже милостиво відпустили… Розумію, що білоруси мають право діяти в той спосіб, який їм миліший. От тільки ситуація склалася вельми неординарна! І від стилю реакції білоруських чоловіків на поведінку ОМОНу залежить, з яким класом потопаючого «Титаніка» співвідносити все їхнє суспільство:

• — якщо вони стурбовано очікуватимуть, доки ОМОН зволить відпустити затриманих жінок — це «третій клас»;
• — якщо вживатимуть хоча б якихось активних дій для звільнення жінок — це «другий клас»;
• — якщо не просто доможуться звільнення затриманих жінок, але й поставлять ОМОН на належне місце — це «перший клас».

Звісно, не допустити всього цього було б найліпше, але якщо вже допустили — треба діяти в тому просторі варіантів, який склався де-факто. Відмашка була дана учора ввечері. Відтоді час пішов. А 45 жінок — це далеко не 0…

Події української Революції Гідності можна розцінювати по-різному. Однак безсумнівним є те, що Євромайдан почався з побиття студентів в ніч з 29 на 30 листопада 2013 року. Так, тоді дорослі не вберегли дітей від побиття… Так, це теж виглядало як зазіхання на не просто загальнолюдських, а загальний біологічний принцип — як замах на «молодняк»… Але й відповідь українського суспільства не забарилася, і вже 1 грудня 2013 року український «Беркут» був поставлений на місце. Це й була реакція здорового цивілізованого суспільства за «першим класом».

До речі, щоб хтось не подумав, нібито я просто зайвий раз пропагую Євремайдан… Чули про демонстрацію на Розенштрасе в Берліні?! Якщо не чули, то дізнайтеся, що 27 лютого 1943 року гестапо почало заарештовувати євреїв, які на той час ще залишалися в місті. Їх мали направити в транзитні табори для подальшої депортації в «табори смерті». Велику частку з понад 8000 заарештованих складали чоловіки й жінки зі змішаних німецько-єврейських сімей, їх усіх (близько 2000 осіб) помістили в колишню єврейську богадільню на вулиці Розенштрасе.

Вже ввечері 27 лютого під стінами будівлі зібрався натовп родичів (чоловіки, дружини й інші близькі), які почали вимагати звільнення затриманих. Поліція неодноразова закликала протестувальників розійтися — проте марно: якщо хтось і полишав пікет — то невдовзі повертався знов… У підсумку, 2 березня 1943 року почалося поступове звільнення затриманих, і протягом наступних тижнів майже всі 2000 арештантів опинилися на свободі. Навіть ті 25 осіб, яких 5 березня відправили в Аушвіц (Освенцім) — були повернуті та звільнені… Ще раз підкреслюю:

• — місце дії — Берлін (столиця нацистського Третього Райху);
• — силові структури, з якими мали справу протестувальники — це СС та гестапо;
• — час дії — ІІ Світова війна, починаючи з кінця лютого 1943 року…

Не хилий прецедент, чи не так?! Звісно, пікетувальники не штурмували колишню богадільню, перетворену на транзитну в’язницю. З іншого боку, тоді вірувала ІІ Світова війна, а під час воєнного стану штурмувати в’язницю ніхто б не наважився, постійний пікет — це межа протестних дій. З третього боку, під тиском протестів 25 осіб повернули навіть з «табору смерті»…

А Білорусія зараз ні з ким не воює.

А 45 жінок і досі перебувають в ментівських лапах.

Й нема гарантії, що подібне не повториться знов і знов!..

Отже, мирна ненасильницька революція і винайдена Махатмою Ганді сатьяграха — це добре… Однак іноді життя з розмаху тикає тебе в простий немов дошка вибір: ти або homo sapiens sapiens — або хамо соплієнс. І якщо вже ситуація дійшла до такої розвилки — будь ласка, обирай, куди звертати під лукавою посмішкою Махатми: до розумних чи до красивих… Третього, на жаль, не дано.