Україна — це таки не Росія…

Зважаючи на цей короткий екскурс, повернемося до початкової проблеми і знов запитаємо себе: чому Євромайдан природно стався в Україні й чому він неможливий в Росії?! В одній із статей, присвячених Революції Гідності та оприлюдненій в січні 2014 року, я підкреслив дві дуже важливі структурні риси, що виділяли Євромайдан з-поміж решти революцій, путчів, заколотів тощо:

• децентралізованість;
• «універсальний протокол підключення» новоприбулих.

Той-таки «універсальний протокол підключення» був властивий як Запорозькій Січі, так і мережі Інтернет, і руху «анонімусів», і українському громадському руху «Відсіч».

Але ж і штучні нейромережі теж, по ідеї, тяжіють до децентралізації!

І нереалізований проект ЗДАС, якщо пильно придивитися до нього, по ходу еволюціонування вимагав би переходу від централізованого радянського управління (система Держплану) до децентралізованого, мережевого…

Отож і виходить, що куди не кинь погляд, всюди буде… Україна!

Київ.

А що ж Росія?.. Що ж Москва?..

Півстоліття тому там гніздилася радянська верхівка, яка й задавила в зародку проект ЗДАС, який міг розвинутися в децентралізовану нейромережу.

В пізньому Середньовіччі саме там, в Москві, на базі одного з улусів Золотої Орди проросла система російського царату — жорстка владна «вертикаль», для якої нейромережа є ворогом №1.

Якщо ж десь на російських теренах існувала якась суспільна децентралізована система з «універсальним протоколом підключення», то це — козацькі окраїни. Не дивно, що стару столицю Війська Донського — станицю Старочеркаська заснував ніхто інший, як князь Дмитро «Байда» Вишневецький (до речі, російська Вікіпедія вважає її засновником іншого представника шляхетського роду Вишневецьких — Михайла Олександровича, проте заснована легендарним Байдою фортеця з’явилася там значно раніше). Отже, маємо явний «український слід» на землі російській.

Отже, децентралізація для Росії є неприйнятною по самій своїй суті. Тому навіть найбільший російський «опозиціонер» Олексій Навальний (хоча навіть його «опозиційність» Кремлю можна піддавати справедливим сумнівам) розбудовує партію яскраво лідерського типу. Але час таких партій сплив разом з ХХ століттям! Ми ж живемо в ХХІ столітті — а це доба децентралізованих мережеподібних громадських рухів. Час знеособлених «анонімусів». Успіху тепер досягають «Відсіч» та Євромайдан, де немає єдиного явного лідера. А все, що є — це «універсальний протокол підключення».

Задавити лідерську партію легко. Для цього достатньо вбити лідера — як раніше вбили Новодворську й Немцова і як зараз намагаються вбити того ж Навального… Все у повній відповідності до класичної китайської «стратагеми важеля» №18 — «Для розгрому банди вбити отамана»!..

А як задавити рух «анонімусів», «Відсіч» чи Євромайдан?! Тільки задавивши одночасно всі вузли розгалуженої мережі — а зробити це дуже складно! Тут все, як в Інтернеті: якщо знищити один чи навіть декілька вузлових серверів, управління перехоплять вцілілі вузли. Тому «вирубати» потрібно тільки все й одразу.

Висновок

Нічого вічного й незмінного в світі не існує. Навіть сама боротьба триває з перемінним успіхом, а прогрес змінюється регресом і навпаки. Зараз людство доросло, дозріло до стадії децентралізації та нейромереж. Колись в майбутньому вони теж стануть ознакою регресу… але до того часу ще треба дожити. Тепер же варто обстоювати саме розвиток мережевих проектів. Подякуємо ж за це генію нашої землі — академіку Віктору Глушкову…

Тимур Литовченко