Автор: USTUM
Давно собирался написать на эту тему, да все откладывал. А теперь вот быстро меняющаяся обстановка с коронавирусом подтолкнула.
Развитие сети медицинских учреждений в Украине вероятно детально известно благодаря деятельности Национального музея медицины Украины, но, к сожалению, интернет-сайт музея несколько устарел, а потому желающим придется туда пройтись (ул. Богдана Хмельницкого 37).
И тем не менее история дореволюционных киевских меценатов, с которой нужно начать здесь не претендуя на полноту охвата этого предмета, хорошо известна. В частности семья сахарозаводчиков Бродских (основатель династии Израиль и его два сына — Лазарь и Лев) была известна своей благотворительной деятельностью. На их средства возведены (полный список тут)синагоги, училища, музеи, гимназии, театр оперетты, Бессарабка, основан Политехнический институт.
“А как насчет наладить собственное производство вакцин, средств защиты, оборудования по уходу за больными” – а для этого надо науку финансировать хотя бы на нужном минимуме, обеспечить зарплаты исследователям хотя бы не на уровне дворника, закупать оборудование и материалы. По закону в Украине на науку должно идти 1,7% ВВП, а идёт примерно НА ПОРЯДОК, вдесятеро меньше. Все, блин, орут, зачем наука нужна, купим всё в Китае. А как петух в известное место клюнул – так “где наши ученые и инженеры?..”
Невже у них мозок розвернеться в напрямок меценатства? Комсомольський, о, по Фрейду, коломойський менталітет не дозволить. Найімовірніше, перечекають, а потім поїдуть відмивати і чистити свої Рів’єри. Дореволюційні меценати знали, де їхня батьківщина, на якій будуть жити їхні діти. Сучасні наші “меценати”, що тут казати, їх просто немає як класу. Де-не-де перед виборами кинуть кістку і знову за своє.
To Alex_k: Наука їх не цікавить, вона не дає надприбутки, а ось майно – приміщення наукових інститутів, то так. Процеси в освіті та науці є достатньо інерційні, якщо десятиріччями не було державної підтримки на потрібному рівні, вона поступово деградувала, наукові кадри з часом відходили від справ, не залишаючи своїх учнів. Про що можна говорити, якщо повсюди в аспірантуру мало хто йде. Вихід лише один, впроваджувати національну програму порятунку науки, щоби туди пішла талановита молодь, щоби вона була фінансово забезпечена хоча б на тому рівні, який гарантується, але не здійснюється державою. За аналогією з людиною в комі, коли медики все роблять для її порятунку.
Щодо величезної кількості докторів юридичних чи економічних наук, то у мене виникає питання, а де їхні впровадження наукових досягнень, розробок? Економічний стан України, нашої правохоронної системи дають однозначну відповідь щодо ефективності таких “наукових спеціалістів”!
Хтось згадував, зараз не знайду так швидко посилання, що в перший рік війни з окупантами чудом знайшли спеціалістів, які б зналися на процесах плавлення броні для військової техніки. Когось вже не було на світі, хтось вже не міг допомогти за станом здоров’я, молоді специ просто не знали… А така тенденція прямо пов’язана з перманентно недостатньою підтримкою науки.