О меценатах и олигархах. Анонс

Автор: USTUM

Давно собирался написать на эту тему, да все откладывал. А теперь вот быстро меняющаяся обстановка с коронавирусом подтолкнула.

Развитие сети медицинских учреждений в Украине вероятно детально известно благодаря деятельности Национального музея медицины Украины, но, к сожалению, интернет-сайт музея несколько устарел, а потому желающим придется туда пройтись (ул. Богдана Хмельницкого 37). 

И тем не менее история дореволюционных киевских меценатов, с которой нужно начать здесь не претендуя на полноту охвата этого предмета, хорошо известна. В частности семья сахарозаводчиков Бродских (основатель династии Израиль и его два сына — Лазарь и Лев) была известна своей благотворительной деятельностью. На их средства возведены (полный список тут)синагоги, училища, музеи, гимназии, театр оперетты, Бессарабка, основан Политехнический институт. 

Далее

3 Comments on "О меценатах и олигархах. Анонс"

  1. Alex_k | 17.03.2020 at 15:57 |

    “А как насчет наладить собственное производство вакцин, средств защиты, оборудования по уходу за больными” – а для этого надо науку финансировать хотя бы на нужном минимуме, обеспечить зарплаты исследователям хотя бы не на уровне дворника, закупать оборудование и материалы. По закону в Украине на науку должно идти 1,7% ВВП, а идёт примерно НА ПОРЯДОК, вдесятеро меньше. Все, блин, орут, зачем наука нужна, купим всё в Китае. А как петух в известное место клюнул – так “где наши ученые и инженеры?..”

  2. Сергій-Львів | 17.03.2020 at 17:13 |

    Невже у них мозок розвернеться в напрямок меценатства? Комсомольський, о, по Фрейду, коломойський менталітет не дозволить. Найімовірніше, перечекають, а потім поїдуть відмивати і чистити свої Рів’єри. Дореволюційні меценати знали, де їхня батьківщина, на якій будуть жити їхні діти. Сучасні наші “меценати”, що тут казати, їх просто немає як класу. Де-не-де перед виборами кинуть кістку і знову за своє.

    To Alex_k: Наука їх не цікавить, вона не дає надприбутки, а ось майно – приміщення наукових інститутів, то так. Процеси в освіті та науці є достатньо інерційні, якщо десятиріччями не було державної підтримки на потрібному рівні, вона поступово деградувала, наукові кадри з часом відходили від справ, не залишаючи своїх учнів. Про що можна говорити, якщо повсюди в аспірантуру мало хто йде. Вихід лише один, впроваджувати національну програму порятунку науки, щоби туди пішла талановита молодь, щоби вона була фінансово забезпечена хоча б на тому рівні, який гарантується, але не здійснюється державою. За аналогією з людиною в комі, коли медики все роблять для її порятунку.
    Щодо величезної кількості докторів юридичних чи економічних наук, то у мене виникає питання, а де їхні впровадження наукових досягнень, розробок? Економічний стан України, нашої правохоронної системи дають однозначну відповідь щодо ефективності таких “наукових спеціалістів”!

    • Сергій-Львів | 17.03.2020 at 17:44 |

      Хтось згадував, зараз не знайду так швидко посилання, що в перший рік війни з окупантами чудом знайшли спеціалістів, які б зналися на процесах плавлення броні для військової техніки. Когось вже не було на світі, хтось вже не міг допомогти за станом здоров’я, молоді специ просто не знали… А така тенденція прямо пов’язана з перманентно недостатньою підтримкою науки.

Comments are closed.