Казочка про Зелену Цензуру (Частина 1)

Із серії «Новітні казки Діда Панаса»

Добрий вечір вам, малятка, любі хлопчики й дівчатка! Сьогодні я приніс вам новорічну казочку — ще й бубликів в’язочку! А казочка моя буде про Зелену Цензуру… Так, любі мої діточки, ми з вами в Україні, нібито вільній та незалежній, дожилися навіть до такого… Отож, діточки, сідайте довкола своїх комп’ютерних моніторчиків, планшетиків чи смартфончиків та слухайте мене уважненько.

Що таке Цензура?! Як би вам це пояснити… Мабуть, почну здалеку.

От ви, мої малята, любі хлопчики й дівчата — якими ви є? Вірно: ви ще маленькі! Хто вас оточує любов’ю й турботою? Вірно: дорослі! А чому так, ніколи не замислювалися? Та тому лише, що світ наш аж надто складний і незрозумілий для отаких маленьких діточок, як ви… А тому ви мусите рости й поступово пізнавати цей світ, а для того ходити спочатку в ясла для найменших, потім в дитсадочки просто для малечі, а потім і в школу. Ну, а як закінчите школу — от тільки тоді й почнеться у вас самостійне доросле життя! Та й то частина з вас потім ще навчатиметься в університетах, щоб розібратися в усіх складнощах достеменно…

Ну, а поки ви не підросли достатньою мірою — доти вами опікуватимуться дорослі: батьки, бабусі та дідусі. Й навіть старші братики та сестрички. А все тому, що світ наш аж надто складний!..

І тільки коли ви виростите й розуму наберетеся — тільки тоді почнете жити з власного розуму. Так кожен дорослий живе: займається тим, що найкраще вміє робити, господарює на власний розсуд. І про свою сім’ю дбає: про діточок, які у нього з часом з’являються, і про стареньких батьків, бабусь і дідусів, коли вони стають немічними й починають сторонньої допомоги потребувати. Головне, щоб дорослі одне одному не заважали, а жили в мирі, любові й злагоді та в усьому іншим допомагали.

Разом з тим, дорогі мої малятка, любі хлопчики й дівчатка, не всі дорослі аж настільки самойстійні, ой, не всі!.. Бо поруч із Самостійністю рука об руку йде Відповідальність: де одна, там одразу ж інша з’являється. Бо не відповідаючи за свої дії, дорослі люди можуть коїти, що хочуть — а так і до Лиха недалеко… Отож головний закон для дорослих: роби, що вважаєш за потрібне — але думай, що робиш, і відповідай за зроблене!

І знаєте, дорогі мої малятка, любі хлопчики й дівчатка… Багатьох дорослих оця сама відповідальність лякає настільки, що вони обирають собі на голову Царя-Батюшку, який тільки один і може розпоряджатися, як же їм, немічним та вбогим розумом, жити!

На жаль, саме такою є більшість людей в сусідній з нами Росії. І ця більшість розміром 86% взяла та й обрала над собою Царя Путлера. І що б той Путлер їм не наказав — усе ті люди виконують, за всі вказівки свого царя прославляють і жодного кроку без його схвалення не зроблять.

От, приміром, скаже Путлер: «Щось у мене черево крутить — мабуть, з’їв з вечора щось несвіже». А всі його вірнопіддані вже штанята поскидали, спіднички задрали, на горщики розсілися й волають: «Слава Царю Путлеру, найкращому та наймудрішому! Бо ми б не знали, що без нього тре’ робити».

Скаже Путлер: «Чого це усе довкола таке сіре та блякле?! Треба прикрасити дійсність». А тут вже Якутський Скульптор оббігає домівки росіян, збирає те, що вони в горщики напудили й ліпить з нього то Півник, то Мамонта, то Літак, то Танк — що вийде, те й виліпить. А росіяни свого Царя за таку «мудрість» і потяг до «прекрасного» прославляють.

Скаже Путлер: «Щось я зголоднів». А тут вже домівки росіян оббігає його особистий кухар Пригожин, збирає те, що росіяни в горщики напудили й пече з того млинці, кладе їх на лопату й росіян годує. Або цукерочки з того всього штампує. А росіяни Царя за це прославляють.

(далі буде)

4 Comments on "Казочка про Зелену Цензуру (Частина 1)"

  1. От заздрю я пані Меркель. Стало на переговорах два Володьки і тепер легше орієнтуватись: “Чий Крим, Herr Вова? Чий Приват, Herr Вова?” І так скільки захочеш, і по діловому, і по ділу!

  2. ну нельзя ж своих читателей низводить до уровня почитателей зелёнкина! я бы щас заматерился но у вас тут контроль за этим…
    не надо этих глупых сказочек!
    есть другие слова для людей

    • Владислав | 03.01.2020 at 22:28 |

      Підтримую. Це не гумор, а балаган рівня 95-го Найкривішого Рогу.

  3. Kryhitka | 03.01.2020 at 08:47 |

    Гумор – це поекрасно. Мені шкода тих, хто не має гумору. А в нас в Одесі, наприклад, таких стало багато після 2010-го року, коли “донецькі” на смачненьке понаїхали.?

Comments are closed.