Маленькие байки о маленьких странах (Часть 2)

Таллинн

ДАНИЯ

Вот в Дании я не был, но много читал о ней. Страна вызывает глубочайшее чувство уважения хотя бы по двум причинам, относящимся к периоду Второй мировой войны. В отличие от многих других европейских стран, после оккупации Германией, они не выдали гестапо своих евреев. Причем, этому имелось очень простое пояснение. Датчане считали евреев такими же датчанами, а не чужаками и потому – не стали их выдавать и жестко уперлись против любых чисток.

Берлин был вынужден смириться с этим, до поры, чтобы не напрягать ситуацию. А когда пришло время и все же было принято решение об арестах евреев, эту информацию слили датские силовики и датчане за ночь собрали всех евреев и переправили их в Швецию. На утро просто некого было арестовывать и отправлять в концлагеря.

Ближе к окончанию войны, Германия опасалась начала десантной операции союзников и в частности – на побережье Дании. Поэтому пляжи были обильно заминированы. Когда Вермахт отступил, карт минных полей не осталось, а большая часть местного населения кормилась с морских уловов и надо было как-то возобновлять доступ к морю. И тогда было принято неоднозначное, но сильное решение.

Были сформированы отряды немецких военнопленных и их пустили вдоль побережья на разминирование. Часть мин они находили и с большим или меньшим успехом – обезвреживали. То же, что найти не удавалось, разрывалось у них под ногами. Для датчан было очевидно, что разминируя эти минные поля, они будут терять жизни либо своих людей, либо оккупантов. Решение было принято жестко и бесповоротно. Причем, над пленными не издевались, не морили голодом и не казнили, а просто вынудили прибраться за собой так, как они это могут сделать самостоятельно.

ЭСТОНИЯ

Признаемся честно, кто-то что-то слышал об этой бывшей республике, а ныне – самостоятельном и независимом государстве? Кто-то знает, что все ее население – 1,5 млн. человек, треть Киева? Наверное, таковых окажется единицы. Мне пришлось сталкиваться с эстонцами в армии лично и достаточно плотно, а потому – когда пошла волна анекдотов о медлительных и туповатых эстонцах, для меня было четко понятно, что это – технология вражды.

Я знал других эстонцев. Их было не много, но ни одного из них невозможно было уличить в тупости или жадности, что водилось за многими другими, а вот анекдоты про них показали то, что составляла их контора и делала это намеренно, поскольку что чудили эти деятели и с каким юмором, это просто – отдельная тема для рассказа. Возможно, когда-то я вернусь к этой теме. Куда там этому квартальному паскудству или покойному Задорнову, который подхватил «приколы про эстонцев» с подачи своей конторы.

И вот именно с Эстонией связана та самая статья, которая и послужила поводом для написания этого материала. Статья очень яркая и сочная, а потому – привожу обещанные цитаты возмущенной Машки Захаровой.

«Власти Эстонии в начале октября не разрешили полет через свою территорию спецборту с одним из вице-премьером России… После этого они также запретили зайти в порт Таллина научно-исследовательскому судну Росгеологии «Академик Примаков».

При этом Маша громко икнула и назвала это «не дружественными актами». То есть их корабли и самолеты, нарушающие границы Эстонии – сугубо по дружбе, а тут – во как. Пресса комментирует и продолжение «возмущения» российского МИД.

«С таким заявлением диппредставительство выступило после организации в Европарламенте эстонским депутатом слушаний с критикой «Северного потока–2». Там также отмечали, что эстонские власти закрыли въезд в шенгенскую зону «группе российской молодежи сроком на 10 лет» (речь идет о шестерых петербургских активистах «Молодой гвардии Единой России», собиравшихся в Таллин на 9 мая), а в апреле отказали в заходе учебному паруснику «Седов» из-за крымских курсантов на борту».

Причем, все это становится известно уже по реакции Москвы. Сама Эстония из этого не делает каких-то перфомансов. И читая все это, возникает чувство гордости за эту маленькую страну. Эстония делает то, что обязано делать нынешнее руководство Украины, но оно поместило свои языки в свое парковочное место и вместо нас это делают эстонцы.

Год назад было трудно представить, что за такие оплеухи Кремлю мы станем благодарить не собственный МИД, а эстонский. Но ничего. Думаю, что Дещица еще вернется в кресло руководителя внешнеполитического ведомства «и мы еще споем!»

17 Comments on "Маленькие байки о маленьких странах (Часть 2)"

  1. Дмитрий | 06.11.2019 at 07:35 |

    Хе-хе, пардон меня, но если Норвегия — это страна маленькая, то почему тогда бы не вспомнить о моей любимой Швеции, у которой природных ископаемых вообще кот наплакал, а жизнь — на уровне. Если ещё брать из Европы — Швейцария, Бельгия. Южная Корея туда же.

    • › «природных ископаемых вообще кот наплакал»
      ЕМНИП, там всегда выплавляли высококачественную сталь — нужно будет спросить у племянницы☺, она как раз подданная шведского короля.

  2. Санто | 06.11.2019 at 09:21 |

    Я побував в усіх прибалтійських країнах. Правда, ще в радянські часи, у відрядженнях. Литовці здалися мені трохи відсторонеими, було холодно, і Вільнюса я майже не пам’ятаю. Хоча, звичайно, мінімальну культурну програму нам організували – башта Гідемінаса, філармонія. Литва. В двох словах не розповіси. Заповідні ліси, де заборонена будь-яка господарська діяльність, навіть прибирання бурелому і сухостою. Мілке – по коліно – море на сотні метрів. Історичні урядові будівлі, де в дверях – замки, мабуть, 17 столітя і відповідні отакенні ковані ключі. Стара Рига, яка чимось нагадує київський Поділ, та й взагалі – місто такий Київ в мініатюрі. Дуже дружньо налаштовані до українців люди.
    Естонія. З нею я був пов’язаний найбільше – були спільні проекти. Телецентр, де вхід охороняє бабуся з плетивом і спицями. Тотальна кава з мололком, біла, як там кажуть. Чорну – замовляєш окремо. Телецентр – такий само, як у Мінську, мабуть, типовий проект. Зменшена копія київського “Олівця” тільки повністю добудована. Вражаючий рівень комп’ютеризації. Доступ до компонентів, про які ми могли лише мріяти – а вони просто возили їх зі Швеції, не знаю, чим розплачувалися. Інженер телецентру, який після роботи клепає якісь проекти для “Сіменса”. А живе він не в хрущобі, а в лісі на хуторі з трьох хат. До речі, супутникові тюнери “Strong” – це ці хлопці. Придорожній мотель, де ми зависали, і який належав сім’ї іншого інженера. Дерев’яна споруда, на першому поверсі – ресторанчик, на другому – живуть. Час від часу з того другого поверху спускається бабуся в капцях і прибирає на столах. Коли молодь трохи перебирає пива і починає сильно шуміти, до них підходить та ж сама бабуся, після її погляду і пари слів пацани стають, як котики, і залишають зал. Питаю у Тармо – а давно у вас цей заклад? А як же соціалізм, колективна власність? А він відповідає – завжди було. А соціалізм ми переживемо.
    Коли у народа є внутрішній стрижень, то йому не страшний ніякий соціалізм. А наш внутрішній стрижень за століття добряче погризений “мьішебратством”, і там, де цього стрижня не залишилося, “нарід” сам прагне ярма отого соціалізму. Бо той соціалізм не вимагає праці і дає шару. Правда, забирає свободу. Але навіщо їм та свобода, коли є шара?

  3. Андрій | 06.11.2019 at 09:26 |

    Місяць назад на старості років прийшлось побувати в Кореї, я закохався в цю країну. Лозунг корейців країна понад усе. Вони кажуть не важно де і на кого я працюю , я працюю на Корею. Вони лізуть зі своїми огородами в гору, тому що там невисокі гори і вода. А ми гнемо спину в Польші Англії….. на плантація з клубнікою, різними ягодами і гордимося що у нас є гарна земля на які западло працювати. Слухайте пісню “Нам пороблено нам усім пороблено, в дома ми як на чужині”. Але це все пройде і зелен пожовтіє і засохне, а нам будувати країну Україна. Між іншим, мені хочеться за горло потримати того хто часто називає мою країну – ця, в цій, цією. Борімося поборимо. Андрій

  4. Дякуючи автору теж пригадалися приємні спогади про прибалтійські країни. 91рік-поїхав на якійсь чемпіонат пл баскету в Литву.прекрасна країна, люди, природа.В містечку,де прохлдили змагання, була їдальня, де харчувалися команди з інших республік (прибалти вже на той час відійшли)Найбільш галасливими та невихованими були росіяни.Пані на касі гнівно спостерігала за їх безладом, іскри з очей, але без зауважень, розмовляла виключно литовською.Підходимо ми з тацями, набираємо їсти, розмовляємо українською між собою і до неї.Почувши нас бачимо як міняється у пані обличчя. зявляється посмішка і литовка каже:”Добрий день, я вас розумію” Як було приємно. А ще були Латвія, Естонія…Ех, ми маючи 25 років без війни промарнували час.Все-закатую рукава і беруся з потрйною енергією до роботи. І до речі, мене теж холера бісить коли хтось каже,як той космополіт Комаровскій-в этой странє тощо. Ну та й Бог з ними.

  5. Semper Tiro | 06.11.2019 at 10:25 |

    > Были сформированы отряды немецких военнопленных и их пустили вдоль побережья на разминирование.

    Є сильний, але дуже важкий фільм на цю тему – “Моя земля”.
    https://www.youtube.com/watch?v=uzsergswuXA
    Рекомендую (хоча не знаю, чи сам наважусь колись його ще раз передивитись).

  6. Кілька днів тому побував у Вільнюсі. Була нагода погуляти містом(не екскурсії) та поспілкуватись з колегами. Дуже цікавило ставлення литовців до московітів. Зараз їх у Литві проживає досить багато, як і білорусів. Багато мішаних родин з поляків, білорусів, мооковітів та українців. Питання мови було повністю закрито ще у 90 роках, коли литовська мова стала державною, всі навчальні заклади, держустанови, інфраструктура виключно на державній. Навіть зараз дуже мало надписів на англійській мові на вокзалах та зупинках. Ніхто проти цього не виступає, хоча на вулицях часто звучить російська мова. Відразу після розвалу совка парламент вчасно прийняв розумні закони(привіт Кравчуку і ко), тому тут немає провокацій, як в Україні. Молоде покоління добре володіє англійською, щодо російської, то все просто, якщо в тебе є бізнес, то ти вивчаєш її так як і німецьку чи естонську. Литовці прекрасно розуміють що відбувається у нас і навіть десь на побутовому рівні стараються допомогти. Рівень життя, ціни, послуги практично такі ж як в Україні, але там є відчуття того, що країна вибрала і рухається правильним шляхом. Не так швидко як сусідня Польща, але твердо залишає “дружніє обьятія”

    • Irgiman | 07.11.2019 at 15:11 |

      Много чего правильно, но много и неточностей в Ваших наблидениях…

    • Irgiman | 07.11.2019 at 16:22 |

      Про неточности. “Много русских, беларусов, етс.” – Статистика: Московиты 4,78 процента. Беларусы 1,34 процента. Украинцы 0,69 процента. Поляки 5,61 процента.
      “Где-то на бытовом уровне стараются помочь” – думаю, как раз больше помощи было на государственном уровне или от волонтеров.
      “Уровень жизни…примерно на одном уровне”. “Не так быстро как соседняя Польша” – может уровень жизни и примерно на одном уровне, давно не был в Украине. Ср. зарплата в Литве в 2019 г. 1 263 евро/месяц. После всех вычетов чистая ср. з.п. 803 евро. Минималка 555 евро. Почасовая минималка 3,4 евро, какие соответствующие цифры в Украине я не знаю. Сравниваю ВВП 2018 на душу населения, номинал – Литва 19143 $, Украина 2,963. Польша 15,431. ВВП на душу по покупательной способности: Литва 34,826 $, Украина 9,283, Польша 31,939.

  7. Дійсність

    Минають дні, роки минають і життя минає,
    А наш нарід заржавлі кайдани міняє.

    Так-то було за Мазепи і в другі змагання,
    Замість одностайно стати, ми ішли навмання.
    Несвідомі запроданці йшли на свого брата,
    А байдужі лиш кивали “моя скраю хата”.

    Та знайшлися недорослі, що “за землю і волю”
    Заманулись в хитрі лапи новою Москвою.
    І за це вороги неситі добру плату дали —
    Все, що було, зруйнували і колгосп заклали.

    А останню, оставшую ще темную масу —
    Стараються переробить, щоб мати завчасу
    Своїх нових яничарів — свою запоруку,

    Василь Андрійчук 26.06.1944
    – – – – – – – – –

  8. Обов’язково заспіваємо, та так що кремлядям стане душно! Дякую за гарний матеріал!

  9. Укроп | 06.11.2019 at 16:47 |

    А у меня воспоминание об Эстонии, как первой совершенно европейской стране. Поехали с женой еще до развала совка незадолго. Остановились в гостинице в Таллине и это был шок в какой то степени – вот это доброжелательное и доверительное отношение к своим гостям, когда мы уезжали, то никто не “принимал комнату”, считая полотенца там и прочие советские мульки. Просто – сдали ключ, нам улыбнулись и пригласили приезжать еще… Хорошие страны, хорошие люди, дай Бог им счастья и успехов в противостоянии с мерзостью “за паребриком”…

  10. Для меня, это милая Словакия, по ментальности, классически карпатские славяне, близкие к нам, кухня замечательная, бизнес налаживать без проблем, правда я шатался в восточной части, и разница с чехами таки есть, проблемы с венгерской политикой общие с нами, а решение организовать основной реверс по газу, вызывает только уважение,

  11. Людмила | 06.11.2019 at 18:48 |

    Я жила 2 года на острове Сааремаа в 80-х годах прошлого столетия. Общение с эстонцами было очень плотное. В каждой семье были расстрелянные “лесные братья”или сосланные в Сибирь целые хутора, семьи, которые к тому времени только вернулись из ссылок. И что меня тогда поразило, слышала от эстонцев выражение “Эстонское время”, т.е. время до 1940 года, а дальше уже шло “советское время”. Когда в 1980 году министр образования Эстонии, русская по национальности, начала сокращать в школах изучение эстонского языка и литературы, восстала вся Эстония, были митинги, забастовки. Просто в те времена о таком не принято было писать. Самосознание и национальная гордость у эстонцев всегда были очень высокими.

  12. Ніна | 07.11.2019 at 00:49 |

    Я вже якось писала, що 9 років прожила в радянській ще Латвії і полюбила її на все життя. Мої латиські друзі дивуються, що я за стільки років після поівернення до України не забула латиську мову й досі можу вільно спілкуватися. А я не можу її забути, бо це була мова моїх думок про все, пов’язане з роботою та латиськими друзями. Мене від самого початку вразило, як вони зберігають свою ідентичність, як цінують народні пісні, народні танці. У багатьох у міських квартирах є ткацькі верстати, бо вони роблять тканини в народному стилі для свого одягу. Різний одяг в різних регіонах, і ніхто не буде танцювати танець одного регіону в одязі іншого регіону. А хор та танцювальний ансамбль є в кожному ВНЗ, в багатьох школах і в кожному районному домі культури. Саме в Латвії я здобула інший погляд на мову українську та інше до неї ставлення. Тому для мене, яка походить не просто з російськомовної родини, а родини росіян, які переїхали до України, коли мені було 3 роки, перехід на українську мову був природним, органічним і приємним. Вважаю Україну своєю Батьківщиною. Україна понад усе!

  13. Irgiman | 07.11.2019 at 15:18 |

    Украинским друзьям хочется напомнить, что образованный человек и не москаль говорит “страны Балтии” а не “Прибалтика”. Ну, это конечно если вам неприятно слышать “на Украине” вместо “в Украине”.

Comments are closed.