Основной яд совка (Часть 2)

И напротив, микрорайон совково-халявного жилья, переходящего по наследству, являет собой сплошной хлев, где люди гадят себе под ноги, а в обратную сторону, такое окружение и обстановка, формируют отношение ко всему окружающему. Так растет и мужает быдло, которое врубает музыку на всю улицу в два часа ночи или орет до рассвета, наплевав на то, что в это время нормальные люди спят. Собственно говоря, живя по уши в г, такая публика имеет единственную возможность компенсировать собственную ущербность – быковать.

Вот она и быкует, пока не нарывается на жесткий и молниеносный отпор. Но это ее не вылечивает, а просто сигнализирует, что в каком-то месте быковать нельзя. Если же целый микрорайон состоит из таких домов и жильцов, то как раз и получается то, о чем мы говорили выше. То же самое может происходить и с целыми заброшенными и часто – депрессивными городками. Те, у кого есть деньги, решают жилищный вопрос радикально – создают «квартал бедных» и строят частные дома в черте города, чтобы не сталкиваться с обитателями хрущоб или чтобы такие возможности были сведены к минимуму.

Между прочим, в столице застройщики уже полным ходом используют рекламу новых микрорайонов именно в таком стиле. Они не пишут «уезжай от быдла», но визуальный ряд рекламы не просто говорит – кричит об этом. И надо сказать, что даже глядя на картинку рекламы, все четко понимают, о чем идет речь, и какие именно преимущества предлагает застройщик.

Между прочим, такое положение вещей можно отследить везде, где тяга к халяве становится смыслом жизни. Другое дело, что совок был специально отрегулированной машиной, которая не просто вдавливала в мозг это общее состояние, но вдавливала настолько, что это откровенное г выдавливало все остальное. А такой психотип уже просто не имеет внутренних мотиваций жить удобно, и делать свою жизнь удобной для окружающих. Ведь если людям рядом с тобой комфортно, то и тебе – тоже комфортно.

Автор наблюдал множество бытовых сценок во Франции, Германии и других странах, от Польши до Люксембурга, когда незнакомые люди вдруг что-то такое нечаянно сделали, что доставило кому-то неудобство, почти всегда – в ответ нет никакой агрессии, поскольку тот, кому причинено это неудобство, понимает, что случилось это нечаянно, и он тут же слышит извинения, принимает их и даже интересуется, все ли в порядке у причинившего неудобство, может это стало следствием плохого самочувствия или чего-то еще.

Более того, менталитет нормальных людей содержит важный пункт, который всегда заставляет подумать о том, что твои действия не причиняют неудобства окружающим. Государственная машина просто корректирует моменты, которые могут создать прецедент или иллюзию того, что доставлять неприятности – нормально. Солидный штраф за мусор, парковку или что-то подобное безусловно заставит задуматься об этом того, кто почему-то упустил этот момент. Но это – крайняя мера. Все регулируется на уровне менталитета.

Но как же заметно то, как этот менталитет деформируется левацкими или боже упаси, совковыми идеями! Эта дрянь настолько мощно проникает в массовое сознание, что скорее всего, самостоятельно уже просто не вымывается и передается следующему поколению. Вытравливать эту дрянь надо целенаправленно, неотвратимо, и к сожалению, довольно долго, если конечно не прибегать к очень крайним мерам.

Не знаю, насколько это соответствует действительности, но эту историю пришлось слышать от разных вполне образованных людей и даже несколько раз читать. Говорят, что во времена Рейха, где-то устроили показательную казнь за безбилетный проезд в трамвае. Зашли, проверили билеты, вывели зайцев и пустили в расход. Возможно. это – байка, но похоже на то, что она ходила в те времена и сама возможность подобного исхода – подействовала как лекарства.

Понятно, что это «не наши методы», а потому – вытравливание этой дряни займет много времени. И что самое неприятное, этим никто и никогда не занимался системно за все годы независимости Украины.

(окончание следует)

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

13 Comments on "Основной яд совка (Часть 2)"

  1. В Польщі і в більшості тих місць Європи, куди їздять українці, населення є переважно міським. Вони поколіннями знають, що місто – це частина їхнього простору (“місто – для містян”). Відповідно, в Польщі навіть малесенькі містечка будують велодоріжки для своїх мешканців і т.п. . А от Україна (і великою мірою Словаччина) – країни історично сільські, і менталітет села відтворюється потім в містах. В таких людей є “своє” (квартира), і решта, “все, що за парканом”. Вони не вважають своїм ані місто ані навіть територію навколо будинку. Тому маємо сміття навкруги. В селах під Києвом, де ліс поруч, мешканці села виносять побутове сміття і звалюють просто край села, інколи на околиці дороги, що веде до села (тобто потім повз нього щодня ходять-їздять), і нікого це не бентежить. От вони ж в Києві роблять рівно те саме. І совок тут ні до чого – це просто низький рівень культури, як в гельмінтів (“сынок, есть такое слово – Родина” (с) анекдот).

    Заради справедливості, я бачив пакети з побутовим сміттям, вивалені під дерево в сквері біля “міськради” в Відні (і навіть фото зробив). Але то могли бути і ті, хто понаїхали.

  2. “Вот она и быкует, пока не нарывается на жесткий и молниеносный отпор. Но это ее не вылечивает, а просто сигнализирует, что в каком-то месте быковать нельзя.” А якщо вона стає преЗЕдентом, то думає що бикувати можна будь-де і бикує, бо не розуміє що “жесткий и молниеносный отпор” це тільки питання часу. І схоже на те, що цей час вони скорочують з усієї сили.

  3. “Комфорт таун”, прозваний в народі “Картон хаус” може населений і не совками. Але совковими будівельниками побудований. Бо яскраві, складної форми фасади діряві і течуть, як решето. А загерметизувати стіни помешкання складно, бо їх приховує отой декоративний фасад. Так що нам треба пережити не лише менталітет умовних мешканців ДВРЗ, але й той період, поки вони будуватимуть наше європейське на вигляд майбутнє…

  4. Теж вважаю, що бикують не тільки через совок, але часто по причині відсутності звичайної культури.Наведу два приклади.Мешкаю у Львові, елітний район(“Професорська колонія”-львів”яни в курсі), одно-, дво-поверхова забудова.Йду додому, повертаю на свою вулицю, здалеку бачу свій будинок, коло якого пригальмовує сусід на Лексусі, опускає вікно навпроти себе та викидає на ходу пакет зі сміттям.Набравши швидкості чкурнув повз мене в напряку до центра міста.Я оторопів, був в шоці.Мені 59, він трохи молодший, ми обидва з совка.Як витравити це з нього?На наступний день я при зустрічі спитав: “Як Ви могли таке зробити, не соромно?”Відповідь була “геніальною”: “Ето бил не я, ти (!!!) ошибся”.
    Пару років назад відпочивали з дружиною в карпатському селі десь між ріками Стрий та Опір (знайомий дав ключі від хати, бо сам живе довший час у місті). За декілька днів у нас назбирався пакет сміття. Я спитав у господаря сусідньої хати куди викинути сміття, на що отримав відповідь: “Та йдіть вниз за хату та викиньте у ріку”. Отаке. Так в них всі чинять і чинили все життя, а зорганізуватися, купити смітники, домовитися про вивіз не вистачає мабудь бажання, культури, може ще чогось, так звикли…

  5. “И напротив, микрорайон совково-халявного жилья, переходящего по наследству, являет собой сплошной хлев, где люди гадят себе под ноги, а в обратную сторону, такое окружение и обстановка, формируют отношение ко всему окружающему”. (с)
    *****
    Дарма Ви так. Ті, хто успадкував навіть радянські квартири від батьків, дідів і прадідів, намагаються підтримувати отакі “родинні гнізда” в порядку. А паскудять переважно квартиранти. Бо вони знають: сьогодні він наймає одну квартиру, завтра перебереться в іншу – який сес підтримувати в порядку теперішнє житло?!

  6. Прохожий из ФРГ | Липень 13, 2019 at 16:24 | Відповіcти

    Лично знаю и общаюсь с пожилой немкой которой 97 лет.эта фрау пребывает в прекрасной физической форме,ясном уме и памяти.Немного не мало она видела и общалась с самим Гитлером,хорошо помнит жену Магду Геббельс,жену доктора Геббельса да и многих кого ещё.Вот она вспоминала,что нерадивых немецких нерях учили быстро,и жёстко.Обычно ближе к осени немытые грязные оконные стёкла камнями выбивали все до одного.А осенью замена окон в Германии всегда дороже.Эффект имел фантастические результаты,окна просто сияли.Помогали в этом группы “пионеров” – гитлерюгенд.При встрече с ней спрошу о байке с зайцами.Но насколько я знаю историю третьего рейха,страшнее было попасть на перевоспитание в концлагерь.

  7. На жаль не все так просто. На початку 70х років батько отримав квартиру від заводу в місті( Полтава), до цього жили в селі під містом. І я пішов до першого класу вже в місті. Звісно часто їздив і в різні села до родичів, а також в рідне село. Там проводив все літо( наскілько було можливо), канікули й більшість вихідних. Так от, ні в місті, ні в селі майже ніхто тоді не вів себе по “бичому”.Біля будинків було чисто, прибрано. Самостійно розбивались газони й т.п. Можливо тому що більшість була вихідцями з села. Пам”ятаю як в середині 70х років взялися за чистоту вулиць та наставили урн для сміття. Спочатку міліція за цим слідкувала та згодом все стало на місце. Місто стало ще чистішим. А от деякі не корінні( моя сусідка по селу, з запоребрика) використовували найближчий лісок як звалище. На зауваження не реагували, скандалили. І ніякої на це управи не було. Я довго не міг зрозуміти чому батько так не любив кацапів, хоча багато в свій час поїздив по раші. І потім, коли понаїхів стало багато оце бидлячество стало нормою. Змінювались покоління і ніхто не робив зауважень за сміття й інше дрібне. А потім все йде по наростаючій. Так стало зараз в моєму селі( зробили велике стихійне звалище між трьома селами), так стало і в домі в місті. Найбільш показово це стало видно коли псля інституту по направленню попав на Донбасс. Тут ніхто не приховував що він не місцевий, а ще й пишались цим.Тому тут було набагато грязніше, нне затишно. Коли заробив квартиру й почав облаштовувати під вікнами( отримав на 1у поверсі) газони, то більшість майже сміялась з цього. Їх весь безлад задовольняв. На щастя в нашому будинку виявилость достатньо нормальних людей й лад на подвір”ї навели. Як там зараз не знаю. Знаю що бур”яни не косять, все зароста. Чи є там сміття( про що писав автор, а так було і в нас) не знаю.Зараз знаходжусь в невеликому містечку в томуж Донбасі( хоча давно вже називаю це даунбас). Хоча всі майже знайомі, пишаються що вони корінні( дехто дійсно не одне покоління тут живе) але в більшості підхід саме такий бмдлячий. Так що, на мій погляд, справа не в тому що дісталосьб на халяву, а в тому що люди загубили своє коріння, і відновлювати його не хочуть. Йти вниз завжди легше, ніж в гору. А кидати сміття під ноги простіше, ніж нести його до урни, можливо що й декілька метрів.
    Така моя думка.

    • Погоджуюся з Вами. Читала багато книжок, де порівнюються спогади мандрівників. Усі, як один, писали про те, що Московія від України різниться перед усім брудом фізичним і моральним. Коли українці на свято йдуть до церкви, кацапи пиячать і копулюють, навіть у публічних місцях. Не кажучи про наші білі хатки, та їх темні і смердючі ізби. Наш борщ і їх помийні щі. Бруд довкола зробив совок, коли українців витравив і навіз на нашу землю кацапів.

  8. Це точно. Вся причина в корінні. Якщо люди не хочуть себе ідентифікувати як жителі (народ) цієї території то так і відбувається.

  9. Не скажу за “зайцев”, но в оккупированном Киеве за квартирную кражу пойманному самими кыянами воришке немцы в госпитале ампутировали кисть руки, и так 2 раза. Лично видел в ранней йуности этого уже дедужку, который говорил, шо при немцах горожане спали летом с открытыми окнами. Отакэ.. ібо орднунґ.

  10. 1. Не знаю чи правда, але про назву “рагулі”. За часів бабці-Австрії, селюку до Львова було проблематично попасти. Перед містом на “рогатці” стояв поліцейський пост, який перевіряв ЗОВНІШНІЙ ВИГЛЯД всіх хто заходив в місто. Всі хто жив за “рогаткою”, індетифікувався як “рагуль” , тобто не городський житель. Сам бачив, як народ у Львові на вокзалі вийшовши з приміської електрички, в калюжі мив взуття. “Мда -уж. Гени -то є сила”
    2. – Ну и шо? Бьіл я в єтом вашем Лондоне. Захожу вечером в телефонную будку, а там куча дерьма. Вот вам и Лондон – итс кєпитал оф грейт британ.
    – Все верно. Бьівает. Но у нас в 6 утра, єта будка уже будет помьіта и пахнуть дезиком “альпийская свежесть” а у вас в маскве єта куча будет лежать неделю.
    3. Масква. Семья доцентов, поменяв унитаз, старьій вьібросила с 9-го єтажа на клумбу. Но местная ребятня не поленилась и поставила его перед входной дверью. Тоже мне проблема. Они его опять захєрачили с 9го єтажа.

    Любовь к чистьім зубам приходит с ремнем через жопу.

    “Повторення – це звичка,
    звичка – це характер,
    характер – це доля” М. Тетчер
    Заставляти кожен день, поки не ввійде в звичку ну і т.д.

  11. Причина одна – нет наказания! В Сингапуре с этим очень строго: выкинул мусор, получи здоровый штраф. Не понимаешь с первого раза – будут бить розгами по причинному месту до крови. Продаешь наркоту – добро пожаловать на тот свет. И вуаля – идеальная чистота и нет криминала!
    Только наказание за невыполнение законов сделают Украину цивилизованной страной. Иначе никак.

  12. Вставлю и свои 5 копеек. По-поводу “квартирантов”. Сам таковым являюсь последние 9 лет. За это время сменил 5 квартир (по разным причинам, но везде расставались с арендодателями очень хорошо). Сейчас снимаю квартиру на 2 этаже 14-этажки, так вот сосед (50+ из местных), покурив на площадке, выходящей на улицу (прямо над входом в подъезд), выбрасывает окурки на козырек подъезда, где образовался многолетний слой тех окурков. На мой вопрос о пепельнице ответил, мол, тебе то какое дело, ты ж “временный”! Кульки с мусором на площадке в его исполнении также имеют место быть регулярно. Короче, эталонный “хомо советикус” по жизни обиженный на Пороха (телевизионная травма, наверное). И да, любитель навалить погромче музыку из колонок, направленных во двор. Но тут я не в претензии, AC/DC и сам люблю)

Leave a comment

Your email address will not be published.


*


Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: