Давня оповідка

Давня оповідка

 

У лютому 2019 року я надіслав на ЛО такого листа:

Шановний Anti-colorados!

Рубрика «з архіву» нагадала. У лютому 2008 року була оприлюднена (надрукована) моя стаття «Оповідка про Нату, яка не хотіла у НАТО». Звичайно, кінцеві слова: «поки я вас не запросила» сьогодні я би не написав.

Відповідь була очікувана:

– Ми точно не публікуємо те, що колись публікувалося. Можете зробити вступ і висновок у вигляді аналізу того, що спало на думку тоді і як це виглядає зараз. У такому вигляді – можна.

Я прислухався до поради розумної людини і публікую зі вступом і висновками.

Передмова

Тоді у далекому 2008 році я написав, нібито казочку чи оповідку. Тоді я вважав, що варто позбутися бази Московії в Криму і членство у НАТО нам буде забезпечено. Передбачалося, що термін оренди землі і моря закінчиться у 2017 році. Я помилявся. Спочатку я не вірив, що українці оберуть зека своїм президентом. Потім я не міг передбачити, що цей зек і ВР продовжить термін перебування російського флоту на території України ще на багато років. Я не міг передбачити, що Московія захопить Крим і база флоту залишиться невідомо на скільки років.

Я не міг передбачити, що у червні 2019 року вигулькне з небуття стара швабра – екс-нардеп Вітренко і варнякатиме російською мовою у стилі кремлівської пропаганди:

– Украинський народ «ненавидит» НАТО і ЄС. І потім, згадуючи про «внеблоковый статус», назвала «ничтожным» включення до Конституції євроатлантичного курсу України.

Оповідка 2008 р.

В одному селі мешкала велика родина. Гордістю сім’ї був молодий хлопець Грицько. Коли він подорослішав, почали шукати наречену. І таки знайшли у сусідньому селі за річкою. Красивою була тая дівка, ставна, очі швидкі, розумні, насмішкуваті. Ім’я мала рідкісне, ласкаве – Дзвінка, Дзвіночка. Нікого й нічого та дівчина не боялась, бо могла себе захистити від будь-кого.

А найважливішою принадою для парубків, не меншою ніж файна дівка, була її багата родина. Дзвінчин батько своїй дитині не відмовляв навіть у найфантастичніших забаганках. А звали Дзвінчиного батька Альянсом.

Грицькова родина була небагатою, і можна сказати, не дуже працьовитою. Тому й вічні злидні. Утім, у цій сім’ї ще з давніх здавен вкоренився і виконувався дивний звичай. Якщо потрібно було приймати якесь важливе рішення, то спочатку повідомляли усіх родичів, де б вони не перебували. Уся рідня з’їжджалась, проблема обговорювалась, і вердикт виголошувався більшістю голосів. Це рішення було обов’язковим для усіх, як би до нього не ставились ті, хто мав іншу думку. Відбувався такий собі родинний референдум.

Так сталось і з проблемою майбутнього одруження Грицька. Понаїхали усі родичі. Навіть прибула дуже бундючна пані Ната з почтом – своїм підгузником. Прибув також дядько, з величезною бородою, от тільки ніхто не пам’ятав ані прізвища бороданя, ані імені, бо був він родичем, як кажуть, через дорогу навприсядки. Бороду він мав таку величезну, що подейкують люди, нібито бачили в ній вовків. Прибули й двоє молодиків – комсомольців із величезним серпом на штанях у такому місці, що здавалось ось-ось чогось важливого собі відріжуть. Багато було й інших родичів, котрі, як кажуть, на однім сонці онучі сушили.

Сперечались довго. Навіть не вистачило трьох поросят, яких батько Грицька вирощував на весілля. А самогонку вижлуктали геть усю. І все ж таки відбувся родинний референдум. Ната з підгузником були страшенно проти. Не подобалась їм Дзвінка. Навіть намагались шантажувати родину, мовляв, вляжемося удвох з підгузником впоперек порогу, наче колоди, і тільки через наші, майже мертві тіла, поїдете на сватання. Утім, коли рішення було прийняте на користь Грицевого «удовольствия», не стали класти власне здоров’я на олтар своєї ідеології. Не лягли ані вдовж, ані впоперек. На величезне незадоволення пані Нати, більшістю голосів вирішили – нехай Грицько ожениться на Дзвінці. Хлопець від радощів, в передчуття насолоди, надів святкові штани і побіг до своєї тимчасової пасії – удовиці Флоті. Ця, вже немолода жінка, колись напросилась пожити в дідовій хаті, та так там і залишилась. За квартиру майже не сплачувала, лише іноді кине якийсь дріб’язок, та й годі. Була неохайною, смітила повсюди, а прибиратись за неї змушені були господарі. Це вона колись навчила «Гришеньку» усім витребенькам, що має знати чоловік, спілкуючись з такою жінкою. Можна було хлопця зрозуміти. Весілля ще задовго чекати, а хочеться зараз. Відносини між ними були якісь дивні. Люди казали, що не стільки він її, скільки вона його. Утім, залишимо Грицька з Флотею наодинці, і у вікно до них не заглядатимемо.

Мало не забув ще про одного родича, який теж був проти шлюбу із Дзвінкою. Це дядько Симон. В молодих роках був він бригадиром банди, яка знущалась над людьми, грабувала та навіть вбивала. Величенька була в нього компашка. Тому Симона називали позаочі Симон і КО, тобто Симон і компанія. Він свою думку проти шлюбу аргументував таким чином. Мовляв, ця Дзвінка б’ється, і дуже боляче. Мушу підтвердити, що він мав рацію. Колись йшла дівчина через сусіднє село Косово, і побачила, як якийсь Мілош знущається над своїми дітьми і виганяє їх з хати. Дзвінка, звичайно, не стримала емоції (гаряча дівка), і врізала цьому Милошу так, що він одразу знепритомнів. А потім викликала міліцію. Так і потрапив Милош за грати, де й помер 11 березня 2006 року. Дехто з його дітей досі святкує цю подію.

Отже, про Симона. Одного разу його власні діти так натовкли йому пику, що лежав бідний дядько у комі дуже тривалий час. Вже й смерть чатувала його, та врятував його старший брат. Цей брат жив десь далеко на півночі, але був досить багатий. Він надіслав до меншого лікарів з грошима і врятував рідну людину від лютої неминучої смерті. Та й потому регулярно надсилав чималенькі гроші. Як тільки трошки погіршувалось здоров’я Симона, одразу з півночі наїжджали лікарі-консультанти, і видужання наставало майже одразу.

Коли рішення щодо одруження Грицька було затверджене, невеличка делегація сіла на воза і поїхала до Дзвінки. Доїхали до річки. Тоді ще мосту через ту річку не було, а був перевіз, яким керував старий перевізник. Зловити його тверезим було не так легко, як може здатись читачам. Якщо він не спав у буді на цьому березі, потрібно було його гукати через річку. Отже посли почали, надриваючись, викликати перевізника. Коли делегати похрипли, годин зо три вигукуючи «перевезіть!, перевезіть!, перевезіть!», із кущів виліз перевізник, патлатий і неголений, із дуже незадоволеною пикою, і узявся за весла. Вискочила делегація на той берег, перевізник отримав чималеньку суму, і одразу намилився до крамниці. Довго чи коротко, дістались вони до садиби нареченої. Звичайно, родина Дзвінки була вельми здивована таким візитом, бо не чекали, але, як люди ввічливі, вислухали сватів, хоча зрозуміти їх було важко, усі говорили одночасно. Нарешті зрозуміли: «На «референдумі» прийнято рішення одружити Грицька на Дзвінці»

Слухала сватів й Дзвінка. В її очах уважна людина помітила би безліч веселих бісиків. Усі замовкли і поглядами втупились у дівчину. Тут потрібно зауважити, що Дзвінчина родина мала інші погляди, щодо «референдумів». Тут кожний мав власну думку і вирішував свої проблеми на свій розсуд. Звичайно, враховуючи звичаї сім’ї і загальнолюдські норми моралі.

Наречена не втрималась. Люди переказують, що такого сміху не чули ніколи, і навіть старі не пам’ятають, щоб хтось колись так щиро і весело сміявся. Правда, кажуть, що чули схожий сміх в Верховній Раді, коли виступав якийсь Азар.

Коли Дзвінка нарешті витерла хустинкою очі, усі побачили і почули її відповідь. Вона тримала в руках величезного гарбуза і з посмішкою вручила його Грицеві. Від несподіванки, а може від ваги подарунку, той мало не впав.

– Я вірю, – промовила дівчина, – що Грицько, звичайно, не відмовився би одружитись зі мною, тільки, на жаль, в нього не вистачило розуму спочатку мене запитати: чи я, Дзвінка, згодна? Якби я навіть полюбила Грицька, що в принципі неможливо, то спочатку нехай ліквідує у своєму житті чужу базу, я маю на увазі удовицю Флотю. Нехай вижене неохайну наглу бабу з дідової хати. Я чула, що Грицька так залякала ця Флотя, що він зобов’язався не припиняти стосунки з нею аж до 2017 року. Потім, – продовжила дівчина, – починайте працювати, так, як працює моя родина. Також раджу вам тітку Нату показати психіатру, а краще покласти її в лікарню відповідного профілю. Можна разом із підгузником. Пораджу не витрачатись на лікування вашого родича Симона, та й іншим не дозволяти. Не знущайтесь над людиною, як він знущався над іншими. Будьте милосердні. Нехай старий спокійно помре.

А найголовніше, не вирішуйте приєднуватись до моєї родини, поки я вас не запросила. Коли запрошу, тоді й «референдум» свій організуєте. Але раніше 2018 року не сподівайтесь.

Післямова

Недавно на сайті Brookings екс-посол США в Україні Стівен Пайфер назвав перепони для членства України в НАТО, наче вилив відро холодної води на голову. Мовляв, не гарячкуйте хлопці, охолоньте:

– Україні належить ще багато чого зробити в плані реформ у секторі безпеки й оборони, щоб отримати членство в НАТО, однак цьому процесу також заважає гібридна війна Росії й позиції деяких членів Альянсу, які досі дослухаються до Москви. Об’єктивно Україна зараз перебуває далеко від країн, що отримали ПДЧ у 1999 році.

Крім того, амбіції України в контексті ПДЧ заблокувала Росія, а також шанобливе ставлення, яке деякі члени НАТО мають до позицій Москви. Ще однією причиною небажання Альянсу надати ПДЧ для України експерт назвав колізію, яка виникає зі Статтею 5 Північноатлантичного договору. Вона, зокрема, передбачає, що напад на одного члена буде розглядатися як напад на всіх. НАТО не знає відповіді на запитання: що робитиме Альянс, якщо країна-претендент отримує ПДЧ, а потім, перед тим, як стати повноправним членом, піддасться нападу. До того ж, Кремль всіляко намагається повернути Україну в орбіту свого впливу. Якщо ж цього не вдасться, Росія планує розколоти Україну.

Це пояснює гібридну війну Росії й економічні санкції проти Києва, а також подальше підживлення бойових дій на Донбасі. Отже, Москва намагається піддати тиску, відволікти й дестабілізувати українську владу, щоб перешкодити її зусиллям запровадити повноцінні реформи, які сприяли би економічному зростанню. Крім того, РФ намагається перешкодити здатності України виконувати положення Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, а також зробити Україну непривабливим партнером для Заходу.

Епілог

Отакі сумні справи, братове з золотого четвертака. Ви мріяли сховатися під парасолькою НАТО? Забудьте! Після першого туру ще була надія підтвердити назву – хунта. Та не сталося. Ми не вибори програли, ми просрали Україну, перепрошую за погану французьку вимову. Ми надто хизувалися перед світом своєю демократичністю. Світ був у захваті. А ми натягли білі рукавички і не зрозуміли, що у шахраїв виграти чесно неможливо. Боялися забруднитися. І тепер, зливши в унітаз досягнення Пороха, замість об’єднання, розмінявши золотий четвертак на мідяки, чимчикуємо у нову ВР окремими колонами. Для нас, українців минулий досвід нічого не вартий. Дали можливість 73% рабів обрати головнокомандувачем фокусника. Фокус виявися простим. На сцені він підвісив мішок з лайном, його спонсор стріляє, мішок падає – усі в лайні, а Зе виходить до публіки весь у білому. Гучні оплески, всі встають і вітають артиста.

 

Yaroslav

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

18 Comments on "Давня оповідка"

  1. совершенно прав…
    судя по тому,что в ВР идут в основном шуты,то где то в глубине души я уже понял,Украине приходит 3,14здец…як це не прикро!

    • Цей “*здєц” приходить Києву та Україні вже більше як півтори тисячи років (за офіційним рахунком), і все ніяк не дойде.

      • і що,подобається жити постійно в хаосі,то під поляками.то під турками,то під советами?

        • Під “совєтами” не сподобалося, тому свідомо приймав ріщення в 91-му. Щодо “під поляками” – не повірите, за національністтю я саме Поляк, тому особисто мені булоб не погано. А от Польші, наприклад, взагалі не існувало як держави кілька разів і досить довго, і що, в Польші погано живеться? Тільки для хорошого життя треба ще й зусялля докладати, воно само з неба не падає, як вважають 73 відсотки “взять і поделіть по 4000 долл.”

          • ні…Польщі живеться не погано! але тому,що в 1991-му,вони никого,хто мав хочь якісь відносини з комуняками,та був причетний до КГБ,не допустили до влади,навіть двірником у міськраді!

    • Не тратьте, куме, сили, спускайтеся на дно.

      • потім посміємось,коли прийде…
        у всякому разі,якщо констітуційний суд такі приме рішення на користь Z,щодо дострокових виборів,тоді можете рахувать,що 3,14здец вже прийшов!

        • Насправді в Польщі на 1991 рік, окрім антикомуністичних, були досить сильні антиросійські настрої, що потужно впливало на зовнішню політику країни. Це дало змогу вирвати Польщу з орбіти впливу РФ. Натомість, у нас, не дивлячись на п’ять років війни, тисячі жертв, зруйнованих життів, дуже велика частина населення не вважає Росію ворогом. До речі, вся ця маса голосувала за Зе. Потрібно визнати, що всі роки Незалежності ми продовжували існувати в квазісовковому інфрмпросторі,який ніхто не збирався міняти. А для чого, якщо немає суспільного запиту на зміни. Протягом десяти років двічі, через Майдан, українці мали змогу змінити долю, свою, і країни і двічі, власними руками, повертали все назад, бо совок не відпускає. Причім щораз відкат набуває потворніших форм.
          Я дуже сподівався, що молодь, яка не бачила совка, яка виросла в незалежній Україні, позбулась цієї совкової залежності…, але приказка про яблуко і яблуню таки правда. Виросло покоління, для якого Україна, Незалежність, воля, такий самий пустий звук, як і їх батькам.
          Тож перемогла мрія про совок, у якому комфортно, казково класно,війни не має, а Росія братній народ, з яким немає чого ділити. І геть байдуже, що”братній народ” так зовсім не вважає.

  2. Уважаемые коллеги!
    Появилась петиция “Позбавити Надію Савченко звання “Героя України”.”:
    https://petition.president.gov.ua/petition/60252

  3. Перепрошую не ми. “На етот раз именно Вьі”. Не Ви конкретпно, а влада. Мьі могли тільки проголосувати за владу, далі лідери робллять за нас. Звучить погано, але так і є. Контроль над владою, як на мене – фікція, так само й референдуми у наш час.
    А зараз, як у кінострічці “День незалежності” ворогом займаються стратегічні позиції, а потім скоординованим ударом все руйнується.
    В мене є надія на військових, на справжню хунту, як в Чілі.

    • Яким фікційним може бути контроль за владою ми добре бачили, а дехто й приймав участь, і в 2004-му, і в 2014-му. А я, особисто, справжньої Хунти, як в Чілі, не хочу, бо, по-перше, де у Вас є гарантія, що то буде саме Ваша Хунта, а по-друге, навіть якщо і Ваша, то де у Вас є гарантія, що Ваша Хунта не вирішить доцільним, що саме Ви є зайвий? Ш багато чого ще…

  4. В современном мире 73% есть в каждой стране. Так как большинству нет времени заниматься политическим, экономическим и т.д. образованием. А Запад похоже сам заигрался в демократию и кроме озабоченности ни на что не способен. В мире есть много примеров, когда западная демократия, закрывала глаза на истребления целых народностей и своей демократией, явно потакала установлению диктатуры. Взять хотя бы страну Родезию, которая за свое не продолжительное время, стала успешной и имела одну из лучших армий мира, не смотря на санкции большинства мировых лидеров. Затем демократическое общество во главе с Британией, не признавали выборы в Родезии, таким образом подталкивая страну на кардинальные решения. Ну и благодаря Ланкастерскому соглашению к власти пришел Роберта Мугабе. Запад рукоплескал демократии в стране, но с тех пор Родезия с развитой страны, превратилась в нищий, диктаторский Зимбабве. Тот же Израиль, выжил благодаря посыланию всей западной демократии, со всеми резолюциями ООН, туда, куда ЗЕбил сейчас движет всю Украину. Запад признал выборы в Украине демократичными, но не видел сроссийской спецоперации по внедрению вируса. Впрочем демократический Запад даже не замечает что этот вирус разлагает уже и его изнутри. Лежать на диване и обрастать жиром для Запада интересней, чем реагировать на вызовы. Так что 73% наших ЗЕбилов это в будущем проблема и Запада, так как разобравшись с нами, срашка на этом не остановится. К сожалению на Западе нет сильных политиков, способных принимать ответственные решения, а предохранители так званной демократии, стали практически блокировкой какого либо разумного и взвешенного действия.Действия гопника всегда более рациональны и эффективнее правоохранительной системы. Рашка делает что хочет и отрицает обвинения, мол докажите. А на доказательства требуются годы, а за это время рашка делает новые преступления и опять по новой, докажите. Так что статья была бы верна, с точки зрения адекватности каждого человека, но в жизни это не так. Каждый из нас, становится каждый день объектом манипуляций маркетологов, рекламы и т.д. Кто из нас, зайдя в супермаркет покупал не только то, за чем мы пришли. Так что фактически каждый из нас подвержен манипуляции, то же и на выборах президента. 73% понравилась красивая обгортка, которую маркетологи впарили охлосу и все призывы “думай” и т.д. били мимо, так как думать нужно мозгами, а красивая картинка втемяшелась в подсознание. Современный мир, это мир потребления и что на Западе, что у нас, людей приучивают не думать, так как думающий человек задаст себе вопрос, зачем мне мощный смартфон, с ненужными функциями, если мне нужно просто позвонить? А это крах для производителя. В общем писать можно много, но суть в том, что современные технологии включают эти самые технологии не только в производстве, сервисе, медицине и т.д. но и в психологии.

  5. quadrokot: В мене є надія на військових, на справжню хунту, як в Чілі.
    Згідний з паном Подковою – не факт, шановний Квадрокоте, що у випадку хунти, як у Чілі, стрілятимете на стадіоні Ви, а не у Вас. На останніх виборах же Ви побачили, яка кількість військових голосувала за зе? Ото ж бо…

  6. https://ava.md/2019/06/09/specoperaciya-rossii-v-moldove-plan-kozaka/?fbclid=IwAR0N6kkIMS7TKCWJME_w_xGMOBZILwkH_I3nULsv_hq3WulmXQo2Nz0b13I
    Ось приклад Молдови. Дуже все схоже.
    На питання до мене, де гарантія, що хунта не вирішить, що я зайвий, то 73% вже все вирішили, і іншого плана “П” я вже не бачу.

    • То Вас “73 відсотки” тільки по голівці погладили і показали що з Вашим вибором не згодні, якщо Хунта вирішить що Ви є зайвий, Вам буде вже не до писанини в інтернеті.

  7. “Колишній посол” – сумнівні заяви робить. До НАТО взяли Монтенегро і Македонію, кам он, Болгарія та Румунія вже давно там, цей посол вважає їх більш розвиненими країнами?.. Серйозно?!

    Щодо “під поляками” – Річ Посполита – це був ЄС 17го сторіччя. Так, козакам треба було більш прав, і їх відвоювали. В 1658му році, гетьман Іван Виговський підписав Гадячські угоди, створивши Річ Посполиту Трьох Народів – польського, литовського (балти та білоруси) і русинського (українці), Київ отримував статус рівний з Варшавою та Вільнюсом, козаки – права шляхти, тощо… але “мудрий наріт” не заходив “ходити під поляками”, назвав Виговського польським шпигуном, обрав молодого Юрко Хмельницького, і отримав кріпацтво, Голодомори, і Сибір.

    Зато по-приколу було! Баригу Виговського катували вже поляки. “Вєчний мір” з росіюшкой підписали – після “вєчного міра” Польщі не стало, як незалежної держави до 1917го року, а потім з 1939го аж до громадянської організації Солідарність у 1989му.

    НІ ХАТІТЄ “ХАДІТЬ ПАД ПАЛЯКАМИ?” НІ ХАТІТЄ ВИБІРАТЬ САЛІДАРНАСЦЬ І БЄЛО-КРАСНИЙ ЦВЄТ?! НУ ХАДІТІ ПАД АКВАФРЕШЕМ!.. ВИБАР ТУТ ПРАСТОЙ І ВАРІАНТІВ ОСОБО НЕМА. Деякі наріти таки мудрюні, що треба ці муді їм підрізати бо думають їми, і обирають Мудослава Ярого гетьменом. А такий може одне – договоритись “за мир” з Московією. Як в Андрусево. Почитайте, чим ті угоди кінчились для всіх.

Leave a comment

Your email address will not be published.


*


Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: