Розтин «Руського міру»

Від редакції

Далі буде текст, в якому викладені підсумки дослідження етногенезу “рузького миру”. Це – історичне ессе, яке дає відповіді на багато питань, щодо основних аспектів формування цієї сутності, та її зовнішніх проявів. Автор тексту В. Біліконь і як нас запевнили, написано це ексклюзивно для публікації на ЛО. Тому, публікуємо його у первинному вигляді, без жодної редакції. Позиція редакції може частково, або повністю не співпадати з даним текстом, але він може стати тлом цікавих дискусій, замість «обурення мирової спільноти кадрами затримання Міхо». Наш погляд на цю тему викладено у кілкох циклах наших статей за червень-липень 2015 року. Усі вони доступні в архіві. Увага! Лонгрід!

 

Автор: В. Білокінь

Кімерійці-сармати-сколоти-скіфи-гуни-готи-авари-анти-орійці-русини-українці, і москалі(кацапи)-народи антиподи!

За часів існування Московії (Моксєль), яка до 1917р. називалась Московською імперією, а після 1917р. – «Савєцкім саюзам», москалі, аби звеличити себе, безбожно спотворювали як власну історію, так і історію поневолених ними народів. Особливо постраждали русини-українці, найстаріший народ Європи, а можливо і один з найстаріших народів світу (без перебільшення). Історія була віднесена до розряду ідеологічних наук й зобов’язана була не висвітлювати об’єктивний хід подій, а обґрунтувати окупацію Руси-України, геноцид українців-русинів, пограбування наших історичних, культурних та господарчих надбань. Ідеологічною підпорою цього насильства стала абсолютно ненаукова й висмоктана з пальця теорія про «Дрєвняю Русь» як «калибєль трьох братскіх славьянскіх народав », вигадана москалями-українофобами. Тих чесних вчених, що насмілювались писати правду, переслідували, вкидали у в’язниці, їхні твори не друкували, а надруковані вилучали з обігу. Та в наш час розвалюється остання, найбільш хижа і дика-Московська імперія, що ховається за вивіскою «Рассійская Фєдєрація». Хоча тут більше підходить «РАСІСТская ФЄДЄРація». Настав час, коли можна без страху і правдиво висвітлювати події, участь у них різних народів та окремих осіб.

Історія завжди має відповідати на два запитання: Що відбувалося? Чому так відбувалося? Перше — це простий опис послідовності подій. Друге установлює глибинні зв’язки між ними, вказує на рушійні сили та мотиви, а отже дає можливість робити висновки й передбачати майбутнє. Декому це не подобається, особливо тим, які видають себе за невинних ягнят, будучи насправді хижими вовками, що марять про поневолення народів та світове імперське панування.

З самого початку виходу московських племен на історичну арену в XX -XIст. взаємовідносини між ними та Руссю (Україною) не відзначалися гармонією та ідилічністю, що пояснюється багатьма причинами. Адже це були народи різного етнічного походження та культури. Пращури русинів (українців) були землеробськими слов’янськими племенами, притому найбільш розвиненими серед інших слов’ян, з багатотисячолітніми (4-4,5 тис.р) традиціями культурного  розвитку. Пращурами москалів були угро-фінські племена примітивної збирально-мисливської культури, що жили відокремлено серед безкрайніх лісів та баговиння північно-східної Європи. Більш як чотиритисячолітній розвиток, що створив високі цивілізації Трипілля, Шумеру, Греції та Риму, їх начисто обминув. Слов’яни належать до індоєвропейців, найближчі їхні родичі – прибалти (крім естонців), та германці. Одну — півтори тисячі років тому, вони могли розуміти одне одного без перекладача. Угро-фінські племена належать до урало-алтайської групи і тисячу років тому були близькі до печенігів, половців та хозар (з’юдеїзованих пізніше), але знаходились на значно нижчому, ніж останні, рівні суспільного розвитку. Фактично предки москалів були тими ж печенігами, тільки лісовими. На той час це були найпримітивніші і найвідсталіші у культурному відношенні племена Європи. Не лише в далекому минулому, але ще й на зламі І та ІІ тис. Н.Е. вони були канібалами (окремі випадки зустрічали сь в кінці XVIII ст.). Грецький історик Геродот (батько історичної науки Vст. до Р.Х.) називав їх андрофагами (пожирачами людей), а Нестор-літописець вже в період державності Русі – самоїдами. Певна сукупність племен може називатися нацією, якщо вона має спільні: територію, мову, етнокультуру (тип житла, посуд, прикраси, знаряддя праці, звичаї, вірування, міфологія, обряди тощо). За всіма цими ознаками українці сформувалися близько 4-4,5-тис.р. тому внаслідок злиття трипільців з кочовими індоєвропейськими племенами, які перед цим кілька сотень років вийшли з Праукраїни (щось дуже схоже Василь Бебик кілька років тому виголосив перед розширенним зібранням римо-католицьких кардиналів у Ватикані, чим привів останніх у стан шоку. Після чого вони задавали йому запитання на протязі кількох годин). Археологи, мовознавці, антропологи, етнопсихологи доводять безперервність розвитку одного й того ж народу на теренах між Дністром та Середнім Дніпром на протязі 4 тисячоліть і народом цим є сучасні українці (русини). Звичайно, вони тоді не називалися українцями (у наш час тих далеких наших пращурів називають аріями або оріями, бо вони орали землю при цьому голосно співаючи), а їхня мова була хоч і далекою від сучасної української, але із мов сучасних, вона найближча до неї, що встановлено порівнянням мови орійських давньоіндійських (санскритських) творів «Рігвед » та «Авести » з іншими мовами світу.

Наші предки приручили велику рогату худобу, коня, винайшли письмо, плуг та колесо, ввели у сільськогосподарський обіг: просо, ячмінь, жито, пшеницю; побудували перші великі поселення, які займали площу в кількасот гектарів і в яких жило 10-20 тисяч осіб (чи не тому, навіть при «савєцкай властє » найбільші села були саме в Україні. В багатьох з них саме й проживало 10 тис. і більше людей – генетична пам’ять доцільності кількості населення). Землі, куди прийшли орійці, не були безлюдними, а заселені іншими народами, які знаходилися на нижчому рівні суспільного розвитку. Злиття їх з орійцями призвело до створення народів, які відрізнялися від своїх предків мовою, частково культурою, антропологічним типом та етнопсихологією (психологією певного народу, або як зараз говорять – менталітетом).Ті ж племена, що залишились між Карпатами та Кавказом,  були нашими предками й ні з ким помітно не змішувались. Ось чому можна говорити, що українці, а не інші народи, є прямими нащадками орійців (не дивно, що у своїй праці «Моя боротьба » один відомий німецький полі- тик середини ХХ ст. мріяв створити нову расу арійців шляхом парування чоловіків німців та жінок українок). Чим пізніше відходили ті племена, тим ближчі вони були до українців. Останніми відійшли ті, що започаткували слов’янські народи.

При вивчені питання походження та спорідненості народів більше значення, ніж мова, має антропологічний тип. Він пов’язаний з генетичним кодом. А отже й з тими рисами поведінки народу, які передаються спадково. Українці (русини) належать до динарського антропологічного типу, який постав щонайменше 4 тис. років тому. До нього належать інші народи слов’янської групи: серби, словаки, словени, хорвати, чехи, чорногорці. А от поляки (ніякі не поляни – а ляхи), болгари, білоруси та москалі, які теж мовлять ніби-то слов’янськими мовами (мова москалів дуже нова, і по своїй суті є штучно створенною), належать до іншого, так званого віслянського типу (до якого в певній мірі належать і угорці, що вийшли з земель ханти-мансійців). А це означає, що вони мають інший генетичний код і є такими ж слов’янами, як негри США – європейцями. Кілька слов’янських племен, помандрувавши у V-VI століттях на землі сучасної Польщі, передали примітивним автохтонам (корінним мешканцям) слов’янську мову, але самі розчинилися в морі тубільного (корінного) населення. Утворився народ «поляки» ( правильніше – ляхи, а тому не поляни, а отже і не слов’яни), який говорить сурогатом слов’янської мови (бо як пояснити схильність ляхів до матюків – слово “курва” на кожному кроці), має елементи слов’янської культури, але інший антропологічний (генетичний) тип, а отже й іншу, ніж справжні слов’яни, психологію поведінки, яка відзначається агресивністю, жорстокістю та нетерпимістю до сусідів (безпідставні територіальні та інші претензії ляхів до всіх сусідів, за виключенням угорців <родичі одначе >. Не люблять ляхів: литовці, німці, чехи). В усіх цих народів поляки відхопили значну частину території, а в українців русинів найбільше. Намагається цей етнос виділитися непомірною пихою та гонором,- як компенсаторами за нестачу розумових здібностей. Велику роль в ґенезі ляхів відіграли жорстокі й хижі тюркські племена обрів та ляхів, які в кінці VI ст. пройшли Південною Україною (Руссю) та осіли на Півдні сучасної Польщі й за 2 стлт. розчинилися серед місцевого населення. Зважаю чи на те, що ляхи та москалі мають однаковий антропологічний тип, а москалі постали від угро-фінів, приходимо до висновку, що від них же походять і ляхи. Не випадково ж бо історик та археолог Московії Б.Рибаков розмістив андрофагів Геродота на теренах Польщі. Насправді андрофаги жили в малодоступних та малопрохідних болотах на Півночі Європи між Віслою та Уралом. Сталість антропологічного типу свідчить, що маса народу, а отже й основи його поведінки, абсолютно не змінилися. А тому без великої натяжки можна й потрібно говорити, що ніяких праслов’ян не було, а були праукраїнці (що доводить науковець В.Бебик в книзі «З глибини тисячоліть »).

Угро–фіни прийшли на терени Північно–Східної Європи з-за Уралу порівняно недодавно, десь у І тисячолітті до Р.Х. Маючи низьку організацію суспільного життя, вони не могли витримати конкуренції у боротьбі з культурнішими та цивілізованішими народами за степ та лісостеп і мусили вдовольнитися малопридатними для життя землями. Очевидно, нестача продуктів харчування змушувала їх пожирати своїх старих чи ослаблених одноплемінників, або захоплених у полон членів сусідніх племен.

Внаслідок збільшення чисельності слов’ян й слов’яномовних народів та розвитку торгівлі у VIII ст. починається поступове освоєння (колонізація) ними (ільменські словени, кривичі, радимичі) величезних просторів на сході, зайнятих угро-фінами. Зайдам туземці могли продавати хутра впольованих звірів, а від них отримувати предмети домашнього вжитку і збіжжя, переймали мову та елементи культури.

В середині ІХ ст. на угро-фінських землях виникають перші торгово–адміністративні міста «Растов Вєлікій» (хоча це місто разом з «Вєлікім Новгарадом» заснували кривичі — прабілоруси) та «Мурам» і перші племінно-адміністративні об’єднання. Про одне з них розповідає літопис Руський. Старійшина роду «од ляхов» (а можливо, й від обрів) В’ятка з родом своїм ( до кількох сот осіб) осів на річці Ока й об’єднав навколишні племена, після чого це об’єднання почало називатися «вьятічямі». Як кажуть: яке їхало, таке й здибало. Значно культурніший рід В’ятка все ж таки був одного з угро-фінами походження й швидко розчинився серед місцевої людності, частково передавши їм діалект ляської мови. В’ятичі були не більшими слов’янами, ніж близькі їм за походженням хозари. Через те, що в’ятичі та радимичі були «од ляхов », московський язик ближчий до ляського,аніж до української мови. Після утворення могутньої держави Руси на основі орійських племен наших пращурів, русів-українців (поляни, сіверяни, деревляни, волиняни, уличі, тиверці, білі хорвати) майже 2 ст. Русь мало цікавилась угро-фінськими землями, які платили данину хозарам.

«Літопис Руський »: «У рік 885 пішов Олег до радимичів, питаючи: «Кому ви данину даєте?» Вони ж відповіли: «Хозарам ». І мовив їм на те ОлегНе давайте хозарам, а мені давайте ». І стали русам данину давати і через те стали називатися руськими, а до того кликались хозарськими.

Радимичів доводилося приборкувати й пізніше. У літопису Руському записано: «У рік 984 пішов Володимир на радимичів… і побідив їх… Були ж радимичі із роду ляхів і, прийшовши, тут поселився ». Кілька походів робили руси на в’ятичів (сучасних москалів), поки не примусили їх наприкінці Х ст. платити скромну данину Русі (бо москалі були дуже бідні; данину переважно платили хутрами).

Так наші предки оволоділи величезними теренами Північно-Східної Європи і зробили руським все, що було там чи жило: лани, ліси, ріки, худобу та людей (навіть грубку-пічку назвали на їх честь, бо до того весь той люд палив в «ізбах па-чорному », а дим виходив через стелю в дірці). Так ті племена  і по сьогоднішній день називають себе «русськіє » (зауважте, не іменниковою формою а прикметниковою, що відповідає на питання чиї?. Іншого та кого народу у світі немає!). Вони говорять ніби то слов’янською мовою, засвоїли деякі елементи слов’янської культури, але до слов’ян мають таке ж відношення, як комі, буряти, чукчі та інші подібні їм народи урало-алтайської групи. Зразковими типами цих народів є колишній президент Московської імперії Єльцин (марієць) та нині діючий Путін (по-батькові комі), колишній мер Маскви Лужков (з домішкою бурята), та нині діючий Сабянін (мордвин), у них чітко проглядаються фінські та монголоїдні риси. Перелічивши слов’янські племена, літописець Нестор на початку ХІІ ст. далі пише: «А се — інші народи, які данину дають Русі: чудь, вєсь, мєря, мурама, чєрємис, мардва, пєрмь, пєчєри, ямь, зімігала, порсь (прамосковські племена), а також нарова (естонці), літва (литовці), ліб. Ці мають свою мову,.. бо живуть в північних краях ». Тож на сьогоднішній день називати їх руськими немає ніяких підстав, адже ж вони давно звільнилися від нашої залежності. Крім того, за етнічним походженням їх треба було б називати «уральцями » або «алтайцями », а за політичним центром – москалями. Зважаючи на те, що в середні віки вони називалися московитами (чи може москітами?), назву «руські » вважали за образливу (бо це нагадувало їм про їхню залежність), а в справжній Русі (Україні) їх називали москалями (кацапами), то і ми будемо дотримуватись історичної справедливості. Бо інша назва «рассєяні » яку часто українці вживають по відношенню до москалів, взагалі безглузда й приводить до плутанини, бо так самі москалі називають всі інші не московські народи, що живуть у Московській імперії (як до речі й записано в Програмі =Масковскава націанальнава єдінства=:«…слєдуєт строіть новає гасударства русскіх і рассєян». Процес окультурення угро-фінських племен посилився в ХІст., коли руські князі шукали вільні землі, щоб дати їх «на откормку » своїм дітям та онукам. Досить згадати, що тільки у Володимира було сім офіційних (а ще більше не офіційних) жінок і величезна кількість нащадків, яких всіх потрібно було забезпечити уділами. Княжичі приходили на ці землі з невеликим військом у кілька десятків чи сот воїв, які одружувалися з місцевими дівчатами, частково ставали боярами, деякі розчинялися серед місцевого люду, але знову ж таки, внаслідок своєї мало чисельності не могли змінити психологію чи спосіб життя цього відсталого від культурного розвитку народу. Та і це продовжувалось недовго, бо на нових місцях прийшлі князі обростали своїми нащадками. Переселення великих мас слов’ян на ті землі ні в той час, ні пізніше, після навали на Київську Русь монголів, не засвідчено. За межами Руси-України слов’янські народи утворилися в VI-VII століттях. А московський археолог А.Спіцін пише, що слов’янських могил на етнічних теренах Масковії до Х ст. ніде не знайдено. Відомий московський історик М.Пакровскій (1868-1932) вважав, що 80% москалів мають фінське походження, це ж доводять дослідження сучасних московських антропологів та генетиків.

Як свідчать архіви, ще у XIV ст. багато дєрєвєнь Масковії розмовляло старофінською мовою. Утворення московської мови на основі слов’янських та тюркських мов (спочатку ляських діалектів, потім руських (українських), потім староболгарських з церковних книг, далі монголо-татарських) відбувалося 500-600років і завершилося в XV — XVI століттях.

Велика роль в етногенезі москалів належить монголам та татарам. Монголи зруйнували протилежну їм за духом Слов’янську Русь (Україну), але з розумінням поставились до споріднених з ними напівдиких угро-фінів (москалів), включивши їх у свою орду на правах улуса (області, края). Саме після навали монголів, що знаходились на більш вищому суспільному розвитку, розпочався бурхливий розвиток Московії, яка запозичила від татар державний устрій, військову організацію, назву грошей (дєньга, алтин), та спосіб самого виготовлення грошей. Від татар також ідуть і такі назви, як: «казна», «таможня», «ямская служба», «тулуп», «улан» та  інші. Московські князі взяли гору над іншими князями цих теренів, бо подобались золотоординським ханам за те, що були найпідлішими й найпідступнішими. Московська знать родичалась з татарами, вдягалася по-татарськи, будувала будинки, споруди і культові споруди в татарському стилі (зверніть увагу на Кремль,-збудований в тюркському стилі та церков -ні бані-купола, що нагадують татарські шатра), переймала і наслідувала татарські звичаї, переходила в іслам, а татарська мова за царя Васілія ІІ (1425-1462рр.) стала майже державною. Московські князі запрошували до себе на військову службу татарських воєвод з військовими загонами. Було загальне змішання угро-фінів і татарів, так з тої угро-фінсько-татарської мішанини утворився теперішній московський нарід. Народ суто азійський, що й підтверджує аналіз їхньої крові. Азійські народи переважно мають кров групи «В», а індоєвропейські народи — групу «А». Так з’явились численні тюркські призвіща серед московської знаті: Ардин-Нє- щокіни, Архлукави, Алімави, Алімонави, Аксакови, Аракчеєви, Ахматави, Асланбєкави, Артамонави, Артанави, Аргамакави, Армякови, Ахтмєтьєви, Арабажіни, Арбатави, Баскави, Баскакави, Базарави, Бакуніни, Бакчєєви, Балаханави, Барабанави, Барсанави, Басманави, Бахмєтьєви, Бурдюкови, Брундукови, Бурнакови, Бєклємішєви, Барханави, Бєрєндєєви, Булгакави, Гадунови, Мансурави, Міхеєви, Салтикови, Сумбатави, Хаванскіє, Чаадаєви, Урусави, Юсупави. Ось що писав про становлення Московської держави та формування психології її народу московський філософ Г.Фєдотав, кн. «Масковія і свабода » від 1936 року: «В самой масковскай зємлє заводяться татарскіє парядкі в управлєніє, судапраізводствє, сабіраніі дані. Нє внєшнє, а ізнутрі татарская стіхія авладєваєт душой Масковіі, пранізиваєт плоть і кровь. В XV веке тисячі крещьонних і некрещьонних татар шлі на службу к масковскаму князю, увєлічівая ряди служівих людей, будущєва дварянства, заражая єво васточнимі панятіямі да стєпним битам. Само сабіраніє зємєль праісхаділа васточнимі мєтадамі. Снімался вєсь верхній слой насєлєнія (то єсть, наіболєє адарьонная часть общєства), і вивазілса в Маскву, а на іх мєста завазілісь прішлиє і служівиє люді с масковскіх тєрєторій… Бєс ісключєнія викарчьовивалісь всє мєсниє асобєності і традіциі… Крєпасная неволя стала павсємєстнай в то врємя, кагда ана атміріла на Западє (в Європі)… Міравазрєніє масковскава чєлавєка упрастілось да крайнасті і даже в сравнєніє со срєднєвєковьєм маскаль прімєтівєн. Он нє размишляєт, он прінємаєт на вєру нєскалька дагматав, на каторих дєржєтса єво маральная і абщєствєнная жізнь. Новий савєтскій чєлавєк нє столька слєплєн в марсістскай школє, сколька вилєз на свєт божій с Масковскава царства ». Тож боротьба московських князів з золотоординськими ханами була не боротьбою за незалежність, як це подають московські історики, а змаганням за панування у цій азійській і деспотичній державі. Більшість військових кампаній Московії в XV-XVIIст. були спрямовані на відновлення цієї держави, яка розпалася внаслідок переміщення її політичного центру з Нижньої Волги до Москви. Зміна ж назви («Масковскає царства » замість «Залатой Арди ») було лише словесним камуфляжем. Не дивно, що після політичного звільнення від татарської залежності вплив татар на формування московського етносу не зменшився, а навпаки, збільшився внаслідок прямого включення тюрських народів та держав до Московського князівства. У збірнику «Гаваря аткравєнна » (Масква, 1989г.) Дм. Балашов пише, що «..послє взятія Казані татарская знать била уравнє на в правах с масковскай »; і «… да трєті нашіх дварянскіх радов імєют мангола-татарскає праісхаждєніє ». А після Казані були ж ще й тюрські, поволзькі та уральські народи, Астраханське ханство, урало-сибірські племена. Куди ділася вся та людність? Переважна більшість їх стала «русскімі ». Москалі уворились внаслідок злиття споріднених між собою угро-фінів з татарами. «Харашо паскрєбі маскаля – і найдьош татаріна », говорить московська приповідка (недарма Кремль запустив сентенцію, що немає мовляв чистих українців і чистих росіян, бо всі під татарами були. Ми не були, а вони завжди, і ще при Петрі І платили Кримському ханству данину до 1720року). Не потрібно забувати, що на початку свого існування (у складі татарської Золотої Орди) Москальщина була всього навсього «русскім улусам (районом)».

Що ж у москалів слов’янського? Цього не знаходимо. Між русами-українцями та москалями немає нічого спільного у походженні. Навіть по мові ми від них досить далеко. Московський язик («масковскає нарєчіє») більше відрізняється від української, ніж французька від іспанської. У московській мові незчисленна кількість татарських та монгольських слів та цілих висловів, у ній нараховується більше 40 тис. нецензурних лайливих слів та словосполучень, чого й близько немає в українській мові (див. книжку А.Флегона «За прєдєламі масковскіх славарєй », вид. в 1993р. у Московській обл.). В рецензії на  книжку г-та «Шлях пере моги », ч.8, 1995р.) О.Шевчук пише: «Цей ґрунтовний словник мови наших сусідів і живе спілкування з цим народом, свідчать про те, що москалі постійно й широко вживають матюки Вони матом не виражаються а розмовляють, а тому мат в цій країні і є державною мовою, а так званий «масковскій язик»  є по суті міжнаціональною мовою в середині «Фєдєраціі-імпєрії». Це не словесне сміття, не пережитки минулого, а суттєва частина московської лексики, світогляду і стану душі =русскава міра=.Те, що раніше приховувалося тепер відверто оприлюднено, те, що вважали нецензурним,- надруковано накладом у 30тис. примірників. Кількі -сть перейшла в якість… Ці лихослови не поважали й не поважають ні своєї, ані чужої людсь -кої гідності, паплюжать дороге ім’я матері. Якщо в Україні старого чоловіка називають на «ВИ», на Кавказі шанують як аксакала (мудреця), то московський дід, м’яко кажучи, «старий хрєн», а близькі знайомі – «казли», «падли», «сукі». Ось чому спроби українців називати один одного ввічливо «пан », «пані » нестерпно дратують москалів». Носії русько-української мови та московського язика мають різний, навіть прямо протилежний психологічний та пси -хічний склад. Українська мова – це мова хліборобів, поезії та мужніх і освічених лицарів (кожен козацький кошовий отаман знав дві-три іноземеі мови, а латинь обов’язково). Сама  по собі  українська мова  є — поезією!. Московська мова – це мова мисливців, бродяг, гра біжників, волоцюг, шахраїв та пройдисвітів. Саме ці останні поняття означає татарське слово «кацаб<п>» — (убивця, садист). Як доказ, слова московського письменника М.Горькава (Пєшкава): «Наіполнєйшей асобєннастью сущнасті маскаля єсть єво садістская жестокость ». Відомий мовознавець академік М.Марр (1865-1934) стверджував, що староукраїнська мова (санскрит) – є матір’ю всіх індоєвропейських мов. Про це ж писав авторитетний польський філолог М.Красуський в 1880р. Московська ж мова утворилася всього лише 400 років тому зі слов’янських, угро-фінських та тюрко-татарських діалектів (а остаточно сформував її тіль -ки араб Пушкін 200 років назад). Відомий московський журналіст XIX ст. змосковщений лит -вин (був час, коли у ВКЛ (Великому Князівстві Литовському – Україна, Білорусь, Литва), дер жавною мовою являлась українська) — В.Сєнковскій, (псєвданім барон Б.Брамбєус) писав: “Масковская література — нічтожна, нєарігінальна, плоская, прастєцкая, бєднєє даже чєм ту -рєцкая,- атнасітєльна сіли ваабражєнія і висати мислі. Да і масковскій язик – нічтожно убог: лєксіка висшіх панятій – всьо пазаімствованнає; язик – какой то дєрєвяний атнасітєльна гібкасті форм. Язик нє умєющєва пісать  украінскава сєляніна  значітєльна багачє за масковскій літєратурний і лєксікай, і гібкастью, і багатствам форм і вираженій. Нєчістая сіла занєсла мєня до масковскай, ізвєнітє,«літератури». В.Бєлінскій:“Балтавня а равнаправіі масковскай літєратури с єврапєйскай єсть толька маніакальнай спєсівастю ”. М.Трубєцкой: «Вплоть да ХІХ вєка маскалі нє імєлі граматікі сваєво язика ». А ось думка класика московської літератури та батька московської літературної мови — А.Пушкіна: «О, как бєдєн, как груб наш масковскій язик». З ним погоджувався князь В.Вязємской: Да, наш масковскій язик – ета кафтан тяжолий ». Наші предки руси, короткий час брали з угро -фінів (москалів) дуже помірну данину (по причині матеріальної убогості кацапів), зате сприяли розвитку їхньої мови, писемності, літератури, культури, господарства, державного та військового будівництва. Але скільки вовка не годуй, той все в ліс поглядає та зубами кла цає. В усі часи взаємовідносин між русами-українцями та москалями-кацапами, останні з осо бливою ненавистю відносились до нашого народу, як бездарний варвар до митця-художника (в глибині душі щоденно відчуваючи свою неповноцінність, вони постійно комплексували пе ред духовною вищістю наших пращурів, не могли з цим змиритися та цього пробачити ні собі ні нам), а тому при будь–якій нагоді чинили погроми та намагались всіляко нашкодити. Пер -ший такий погром відбувся вже в 1169році. Скориставшись з ослаблення Руської держави внаслідок внутрішньої боротьби між князями та половцями. Суздальський князь Андрєй Ба -галюбскій (мати половчанка, батько русин(українець) послав на Київ велике військо, яке після кількаденної облоги захопило місто. У ті часи в цьому не було нічого особливого, князі часто воювали між собою за міста та земельні наділи. Але угро-фіни суздальці (москалі), які на той час вже були ніби-то християнами, повелися з киянами надзвичайно жорстоко, чого в Русі ніколи не було, вперше показавши, що можуть очікувати народи від лісових печенігів. Літопис Руський у рік 1169 пише: «І грабували вони два дні увесь город – Подолля і Гору, і монастир, і Софію, і Десятинну Богородицю. І не було помилування нікому і нізвідки: церкви горіли, християн убивали, а других в’язали, жінок вели в полон, силоміць розлучаючи із мужами їхніми, діти ридали, дивлячись на матерів своїх. І взяли вони майна безліч, і церкви оголили од ікон, і книг, і риз, і дзвони познімали всі…, — і всі святині було забрано. Запалений був навіть монастир Печерський,- Святої Богородиці поганими».  А ось що пише з цього при воду московський письменник середини ХХ ст. – Алданов М.А. в романі “Мислітєль”: «Па мьятєн бил кієвлянам розгром Кієва Андрєєм Багалюбскім, кагда билі на всєх людях стон і ту га, скорбь нєутєшная і сльози нєпрєстанниє »; «… маладой Кучков рассказал а том, как в іх краях адін магущєствєнний князь, Андрєй Багалюбскій, чєлавєк сквєрний і жєстокій, но вєсь -ма іскусний в ратнам дєлє, тожє хатєл падчініть сєбє мір і дєйствітєльна абьєдєніл масковскіє і русскіє зємлі сільнай жєстокастю: разаріл і унізіл Кієв, падчініл сєбє смалєнскіх, чєрнігавскіх валинскіх, полацкіх, новгарадскіх, рязанскіх, мурамскіх князєй. – А как кончіл етат Цєзарь? – спрасіл с любапитствам ваятєль. – Єво убілі,- с радастю в голасє атвєтіл Андрєй. – Прагнєвіл он Бога сваєй крутастю, і нєвтєрпьож стала людям снасіть єво власть. Двадцять чєлавєк вар валось к нєму тьомнай ночью. Князь бросілса била к мєчу, да ключник Амбал с вєчєра ута -щіл княжєскій мєч із апачівальні, і убіл Андрєя Багалюбскава мой родіч Якым Кучка. Ваятєль нєгромка рассмєялса. – Єсть на Вастокє пагаворка,- сказал он. – Пашла авца дабивать сєбє рога, вєрнулась бєз рагов і бєз ушєй ». Чи дуже змінилися дикі суздальці в наступні 700-800 років? Чесніші й розумніші з-поміж них давали таку характеристику своїм співвітчизникам-од ноплемінникам москалям — А.Блок: «Да, азіати – ми, с раскосимі і жаднимі ачамі». Московсь кий народознавець І.Радіонав назбирав до 1917 р. для своєї кн. “Наше прєступлєніє ” ве- личезну кількість кричущих документальних фактів звірячої жорстокості, аморальності, без -божжя та дикунства “вєлікава масковскава народа ”, але московські літературні критики того часу, прочитавши цю працю в рукопису, прийшли в жах! Як таке друкувати?.. А тому книгу визнали божевільною. Самого автора запроторили в психіатричну лікарню а книгу знищили. А.Гєрцен: «Народ дікарєй і вирадков ». А ось, що пише В.Разанав: «Нє народ, а адскає уро діщє »; «Масковщіна – ета уродіна, каторую даже ад ізригнул би абратна на зємлю »; «Ми, маскалі, спаілі кіргізав, бурятав, чєрємісав аграбілі Армєнію і Грузію, запрєтілі даже Богуслу -жєніє грузінскім язиком, здєлалі ніщєй багатєйшую Украіну. Єдінствєнноє что ми далі Європє, так ета анархістав: П.Крапоткіна, М.Бакуніна – апосталав руіни і питак, да С.Нєчаєва с В.Лєнєним – маральний мусар »; «Я сам павсєднєвна ругаю маскалєй. Я толька то і долаю, что іх ругаю. Но пачєму жє я нєнавіжу каждава, кто ругаєт іх такжє? Я дажє нєнавіжу тєх, кто брєзгуєт маскальом. І вмєстє с тєм я сам брєзгую маскальом. Хатя я сам маскаль. Чудно! Нє панімаю! »; « Ми маскалі і нє васточний народ в полнам паніманіі етава, но і нікак нє за -падний,- ми какая-то нєсуразіца ». Б.Вишеславцєв: «Дастаєвскій рассказивал, что зажі- тачний масковскій крєстьянін убіл нажом в спіну сваєво пріятєля, даби забрать у таво часи. А убівая, малілса: “Благаславі Божє і прасті “. Другіє сапернічалі с Богам тєм что пріспасабліва лі церковнає прічастіє в ствол ружья і вистрєлівалі ім. Дастаєвскій падчьорківаєт, что падоб ниє дєянія нє случайни, нє атдєльниє толька вихадкі умалєшонних. Он гаваріт, что еті дєйст вія савєршєнна атабражалі духовнасть всєй масковскай націі ». Ф.Дастаєвскій: «Народ, ка- торий шляєтса па Європє і іщєт, что би єщьо можно разваліть, унєчтожіть тока радє развлєчє нія »; «Там, гдє стала масковская нага – єсть масковская зємля »; « Єврапєйская культура всєгда била чуждай масковскай душє »; «Наібольшєй сілай Масковіі била то, что єврапєйци нє зналі подліннай сущнасті маскаля ». Московський теоретик анархізму М.Бакунін: «Мас -ковская страсть к разрушєнію єсть творчєская страсть ». М.Горькій: «Масковскаму чєлавєку чрєво наіважнєє. Іба вся жизнь маскаля із чрєва ісходіт »; «Ми, маскалі – народ брадяг ». Він же описує свою розмову із співвітчизником москалем в Європі: «Да я лучшє всю жізнь буду жіть в шатрє, нєжєлі пріму образ жізні нємца. Я дастатачно жіву в Гєрманіі, і всьо то что я ус пєл тут увідєть, вазмущаєт маю татарскую кровь. Работать, как вол, еканоміть каждий грош, как жід? Нєт! Я жєлаю дєбашіріть па-масковскі! »; «Ми, маскалі, в Європє — гості, а в Азіі ми дома ». Ю.Самарін: «Масковскій народ нікагда нє знал пагубнай разніци мєжду “тваім ” і “маім”». Царь Алєксандр І: «Кто нє врьот і нє варуєт, тот нє маскаль ». Ліберальний профе сор С.Раждєствєнскій: «Народ брадяг, лодирєй і варов »; «Брадяжнічєства всєгда била асо бєннай чєртой нє толька нашіх мєщан, но і крєстьян ». П.Чаадаєв: «Всє ми, маскалі, нє мо -жєм усідєть на адном мєстє; всє ми качєвнікі. В собствєнних дамах і в свайом горадє ми как будта врємєнниє гості, і жівьом как качєвнікі »; «Гдє наші масковскіє мудрєци, мислітєлі?  Ва всьом мірє толька ми, маскалі, нє далі культурному міру нічєво цєннава, нічєму добраму єго нє научілі. Ми, маскалі, нє далі ні адной творчєскай ідеї в сакровіщніцу міравой культури, ні -чєм нє памаглі поступі чєлавєчєскай культури. Ні адна, хатя би срєднєй ценнасті ідея нє раді лась у нас в Масковіі, в масковскай галавє. Хужє таво, всьо что ми палучалі ат культурнава міра, ми іскажалі, пєрєнімалі толька внєшніє форми, атбрасивая, ілі іскажая до нєузнаваємас ті сам смисл »; «Наступіла врємя, кагда нєзнаніє єврапєйцамі Масковщіни угражаєт єврапєйскай боєзапаснасті. Єврапєйци винуждєни в канце-канцов, асазнать аснав ную прічіну, каторая падталківаєт ету агромнаю імпєрію вихадіть за сваі граніци і нападать на другіє народи. Масковщіна – ета атдєльний, враждєбний єврапєйскім ідеям мір. Мір азіатскіх качєвнікав, каториє нє знают другова путі, акрамя захват- нічєства і парабащєнія  другіх народав». С.Єсєнєн: «Устал я жіть в радном краю, в тас кє па гразавим прасторам, пакіну хіжіну маю; уйду брадягаю і ворам». Вяч.Іванов: «Ми, маскалі, всєгда билі «бєгунамі». Нас всєгда падначіваєт куда та бєжать, бєжать, бєжать. Ку -да, зачєм? – самі таво нє знаєм ». Зінаіда Гіппіус: «Сатанінскій народ ». М.Булгаков: «Нє народ, а скатіна, хам, дікая арда душегубав»(кацаб<п>ов?!). Г.Успєнскій: «Наібєздарнєй -шій народ, бєз намьока на творчєства ». Акадємік І.ПавлавМаскаль імєєт слабую мазга -вую сістєму ». Як тут не згадати персонаж з роману М.Булгакова – Шарікова?!. В.Шмєльов: « Народ каторий нєнавідіт свабоду, абажєствляєт рабства, любіт кандали на сваіх руках і нагах, любіт сваіх крававих дєспатав, нє ащущаєт нікакой красати, грязний фізі чєскі і маральна, вєкамі жівьот ва тьмє мракабєсія і прі етам даже пальцем нє шєвєльнул к чє му та чєлавєчєскаму, но гатов в любоє врємя парабащать, угнєтать всєх і всьо, вєсь мір. Ета нє народ, а істірічєскає праклятіє». М.Лєрмантов: «Пращай нємитая Рассія, Страна рабов, страна гаспод, І ви, мундіри галубиє, І ти, ім прєданий народ »(в голубі мундири були зодяг нуті жандарми). Ми знаємо, що саме страшне рабство – це рабство добровільне, тож дореч -но  згадати петицію — “прашеніє ” московських аристократів до государя в 1730році: «Наіпа -корнєйше просім Ваше Вєлічєства правіть намі самодержавна і вєчна ». Дійсно мав слушність француз Г.Мірабо, коли видав свою відому сентецію: «Добровільне рабство створює більшу тиранію, ніж тирани можуть створити насильством ». Царь Пьотр І: «Сія саринь (піддані) ні чєм, акрамя жестокасті унята бить нє может »; «Аттарженіє украінскаво народа ат гасударст ва масковскава можєт бить началам всєх нашіх бєдствій». В.Лєнєн: «Ліквідіравать діктатуру і цєнтралізацію нашєва гасударства і партіі – ета ліквідніравать Масковію »; «Паскрєбітє мас ковскава саціаліста і увідєтє масковскава шавініста »; «Націанальниє інтєрєси Масковщіни сходятса с саціальнимі інтєрєсамі масковскай бєднати ». Ю.Міхєлєт: «Маскаль не імєєт сама ва ценнава, что імєєт чєлавєк – ета спасобнасті ащущать маральнає дабро і зло. А ета спа -собнасть єсть асновай всєй чєлавєчєскай культури. Значєт, маскалі нє єсть єщьо чєлавєєскімі сущєствамі». А.Хамяков: «Масковскій народ, Ігам рабства клєймьонний, Бєзбожнай лжі тлє творнай, І лєні мьортвай і пазорнай, І всякай мєрзасті полний». І.Тургєнєв: «Єслі би Масков щіна правалілась сквозь зємлю, то в мірє нічєво би нісколєчкі нє зашаталась »; «Нас, маска -лєй, хоть в десяті водах стірай, но масковскава нашєва єстєства нє атстіраєш ». А.Талстой: «Єсть Русь в Кієвє і ана імєєт сваі корні в міравой, і самоє малоє в єврапєйскай ку -льтурє. Ідеі дабра, чєсті, свабоди, справєдлівасті разумєла ета Русь так, как разу -мєл єйо вєсь западний мір. А єсть другая Рассія – Масковская. Ето – Рассія Тайгі, мангольская, дікая, звєрінная. Ета Рассія сдєлала сваім націанальним ідеалом крававую дєспатію і дікую адєржімость. Ета Масковская Рассія с древніх врємьон била, єсть і будєт абсолютним атріцанієм всєво єврапєйскава і заклятим врагом Європи ». К.Лєонть -єв: «Любя сваю Масковію, я часта думаю, что всє наші масковскіє мєрзасті раждают патрєб -насть дєспатіі, ібо наш народ стаіт значітєльна ніже за єврапєйскіє народи ».  В.Салавьйов: «Кагда єврапєйци спрашівают нас, маскалєй; какіє духовниє, культурниє ценнасті далі ми, маскалі, міравой культурє, какім дабром адарілі ми, маскалі, чєлавєчєства, то ми в отвєт ілі малчім, ілі правазглашаєм пустую, бєз єдінава  даказатєльства балтавню »; «В нашем масков скам псєвдахрєстіанскам обществє появілса новий іслам, толька нє атнасітєльна Бога, а к га -сударству. Ми, маскалі, вєрім в дєржаву, как в надчєлавєчєскую сілу, протів каторай чєлавєк бєссілєн. Адєржімий магомєтанін счітаєт всякій разгавор о єстєствє Аллаха прєступлєнієм, дастойним наказанія.Так і ми, маскалі, счітаєм вєлікім, нєіспавєдімим грєхом і прєступлєнієм самнєніє в правє гасударства дєлать с намі всьо, что ано пажєлаєт ». В.Лєнєн: «Такой ді -кай, такой тьомнай страни, как наша Масковія, уже давним давно нєт в Європє». М.Пєтров: «У всєх народав, даже у язичнікав, єсть какой нікакой закон і справєдлівасть. Іх нєт толька у нас в Масковіі. Ва всьом мірє єсть гасударствєнная ахрана граждан ат варов і разбойнікав. Толька у нас в Масковіі єсть свобода варам і зладєям ». Н.Бєрдяєв: «Масковскій народ бил і єсть фізічєскі і духовна народам качєвим, а качєвая жізнь сілай фактав учіт нє прізнавать ні -какой собствєннасті на зємлю. І масковскій народ васпіталса нє толька на заваєватєля фізі -чєскава, но і заваєватєля духовнава »; «Єврапєйскіє вліянія нє маглі за адну сотню лєт ізмєні ть духовнасть масковскава народа, что абразовивалась тисячу лєт, духовнасть азіатскую па праісхаждєнію і смислу. Масковская духовнасть даже єврапєйскі абразованнай масковскай ін тєллігєнціі нє імєєт нічєво общєво с духовнастью єврапєйцєв.Напрімєр, єврапєйская ідея соб- ствєннасті полнастью чужда і нєпанятна не толька масковскаму мужіку, но і інтєллігєнту. Пае таму і манархіст К.Лєонтьєв, і саціаліст А.Гєрцен нєнавідєлі єврапєйскую мєлкую буржуа — зію. Князь П.Крапоткін, граф Л.Талстой, арістакрат М.Бакунін билі бальшімі зємлєвла -дєльцамі і заклятимі врагагамі ідеі частнай собствєннасті ». Московський поет, письменник, (італієць за походжу.) Ф. Тютчєв (що вже «отруївся » московським шовінізмом ), так ганив і зневажав москалів, що все своє доросле життя прожив в Німечені і двічі одружувався з німке нями і водночас писав: «Над агромнимі руінамі  Запада вазнєсьотса, как Святой кавчєг, єщьо болєє агромная Масковская імперія. Кто пасмєєт самнєватса в єйо бажєствєннам прізваніі? Масква, Пєтєрбург, Канстантінопаль – ета святиє гарада Масковіі. А єйо граніци? Будущєє ат кроєт сємь марєй, сємь вєлікіх рєк. Ат Ніла до Нєви  ат Ельби до Жьолтай рєкі, ат Волгі до Євфрата, ат Ганга до Дуная – ета Масковія. Масковія вєчна, как прєдвідєл Святой Дух і свя -той Данііл прарочєствавал» (такого й близько немає в Біблії). А ось що він пише в листі до своєї доньки, яка проживає в Німечені: «Масковщіна нє может імєть нікакова саюза с Євро -пай ні радє інтєрєсав, ні радє прінцєпав. Нє сущєствуєт в Європє нікакова інтєрєса ілі прінці -па, каториє не билі би направлєни протів масковськіх інтєрєсав і принціпав. Паетаму єдінст -вєнная єстєствєнная палітіка Масковіі атнасітєльна Європи – ета нє саюз с той ілі іной євра — пєйскай дєржавай, а наабарот, разьєдінєніє єврапєйскіх держав, аслаблєніє каждай. Разєдєньонниє і аслаблєнниє, ані нє будут імєть сіли виступіть протів Масковіі. Ми, маскалі, далжни всьо врємя помніть, что прінціпи, на каторих стаят Масковія і Європа, єсть такой мє рай пратівапаложни, такой мєрай атріцают сєбя взаімна, что жізнь адной вазможна лішь цє ной смєрті другой ». Архімандріт  Філафєй: «Масква ІІІ Рім, а чєтвьортаму нє бивать ». Пратапоп-раскольнік Авваакум: «Масква всєму свєту галава ».  А.Пушкін: «Наш масковс -кій народ бєзразлічєн к наімєншєму абязатєльству, к наімєншєй справєдлівасті, к наімєншєй правдє, народ, что полнастью нє прізнайот ні свободнава чєлавєка, ні свабоднай мислі ». С.Валконскій: «Народ, каторий до сіх пор нє паказал, что он можєт жіть па-чєлавєчєскі,та -кой народ нє імєєт права жить срєді цивілізованих народав ваабщє ». Перший московський письменник, що одержав Нобелівську нагороду І.А.Бунін пише: «Атнасітєльна духовності, маралі і інтєлєкта, то масковскає абразованнає общєства – ета сборіщє разрушітєлєй кащунствєннікав, духовних брадяг, умствєнних плутов, маральних развратнікав, бєстижіх лгунов, прастєцкіх хвастунов і дікарєй, дікарєй і дікарєй. Но всє ані — заносчєви да хохата. К етаму, ізвєнітє, “общєству” прінадлєжат такжє і маральниє і умствєнниє, сіфілітічєскіє прідуркі, ви -радкі, полусумашєдшіє, істєрікі, цінічниє маральниє і фізічєскіє бляді абєіх полав. І вот ета гадкоє, макабрістічєскає балота імєєм ми, маскалі, за сваю духовнаю культурнаю і умствєн -наю еліту, за пєрєдавой авангард новай Масковіі.Тьфу! ». І.Аксакав: «Ах, как тяжєло жіть в Масковіі, в етай ванючєй срєдє фізічєскай і маральнай грязі, подласті, вранья, ізваротлівасті, варавства хлєбасольних взятачнікав, гастєпріімних афєрістав, атмєнних падлєцов, набожних развратнікав. Чєво жє можна ждать ат народа, каторий саздал і удєржіваєт такой абщєствєн ний строй, что в ньом лучшіє абязани пєрєйті чєрєз балота вранья і подласті, даби дайті да законнасті ». То ж не даремно всю московську інтелігенцію так розлютив роман М.Гоголя (українця за походженням) «Мьортвиє душі », а тому вони зробили все можливе, аби змуси- ти його спалити другий том цього роману. Справа в тому, що перший том був автобіографіч ним діагнозом московського народу, а другий том – вироком!. На жаль, цей вирок прочитали одиниці, яких це потрясло і вони зібрали письменнику відкупні, аби той роман не побачив світ. Всесвітньо відомий композитор М.Глінка (чех за похджненням), остаточно покидаючи 27 квітня 1856 року Московію, на кордоні виліз з ридвану, плюнув на московську землю і ска зав: «Дай Бог нікагда мнє большє нє відєть етай гадкай страни і єйо людей ». До своєї матері з-за кордону він писав: «Ужасаюсь самой мислі вазвратітса на Масковщіну. Благодарю Бога, что убєжал с Масковіі ». Є.Салавьйов-Андрєєвіч: «В історіі Масковщіни нікагда нєбила ліч нава свабоднава начала, інціатіви. Лічнасть всєгда била апутуна, агранічєна да прєдєла, раб скі упакарьонная прічудамі нє толька власті, но і общєства. В історіі Масковщіни ми відім толька малчалівий народ, каторий нє счітаєт сваіх жертв (да жє і нє думаєт а ніх). Народ ка -торий капаєт сам сєбє магілу, даби Масковщіна магла ідті к сваєй цєлі. Художнік Вєрєщагін ізабразіл ета чєрєзвичайна точна. Он нарісавал яму, заполнєнную живимі і мьортвимі салда -тамі, что лєжат і стаят в нєй, а па нім лошаді пєрєвозят пушкі. Ета і єсть націанальний образ Масковщіни, масковскава народа, єво духовнасті, єво міравазрєнія, культури і рєлігіі ». Будь яка спроба провести через революцію реформи, призводить до ще гіршої ситуації – А.Терц-А.Сінлавскій): «Ми хатєлі унічтожить всє тюрми, а настроілі тисячі нових. Ми хатєлі упраз -ніть граніци мєжду народамі, а акружилі сєбя кітайскай стєной (так званим жєлєзним занавєсам). Ми хатєлі сдєлать труд  пріятним развлєчєнієм, а ввєлі адскую катаргу. Ми нє ха тєлі пралівать даже каплі чєлавєчєскай крові, а пралілі єйо рєкі і прадалжаєм да сіх пор (убі -вая, убівая і убівая мілліони нєвінних людей). Ми хатєлі пастроіть бєскласаває общєства, а пастроілі каставає. Ми хатєлі упраздніть гасударства, а расстроілі і укрєпілі єво тисячєкратна большє, нєжєлі ано била. Ми хатєлі сваліть царізм, но на апустєлий трон вазвєлі тірана пахлє щє Торквємади. Ми клєймілі і пазорілі  яка-би царскіє питкі, а учрєділі і узаконілі нєслихан — ную жєстокасть ЧєКа ». А ось що пише соратник головного революціонера Лєнєна М.Ва -лєнтінав: «У Лєнєна нєт даже грамма інтернаціанальнава. Наабарот, он єсть сута націа -нальним субьєктам, дєтьом масковскай духовнай жізні. Той жізні, каторая єсть полним атріца нієм всєво єврапєйскава. Сваю партію Лєнєн павьол чіста масковскім націанальним істарічєс кім путьом. Нє Маркс, Енгєльс  єво учітєля, а М.Чєрнишєвскій, С.Нєчаєв, М.Бакунін. В.Лєнєн, прачітавші Г.Гегеля, нічєво нє понял. Сваю діалєктіку он скапіравал с упращьон -най Чєрнишєвскім діалєктікі Г.Гегеля. Так же Лєнєн нє знал і І.Канта, а коє что узнал пра єво філасофію с жутка іспорчєних уривкав в пєрєсказє таво же Чєрнишєвскава ». Д.Мєрєжковскій: «Єстєствєнная вєщь: ескімоси єдят сироє мясо, а маскалі питают людей… Нігдє в мірє лєжачєва нє бьют, а у нас в Масковіі бьют, і то с удвоєнним наслаждєнієм ».  А ось слова московського ліберала А.Салтикова: «Єсть двє Рассіі, так каторая жє із ніх строї -ла масковскаю імперію? Вся історія Масковіі сплашной прізив “варягав”. Соннаю сазідатєль -ную сілу масковскава народа всєгда вазбуждала  і апладатваряла сіла, каторая пріхаділа ізвнє Масковіі. Аснови гасударствєннай дісціпліни, саціальнай ієрархіі і субардінаціі, разам с тєм і творчєскіє імпульси ми, маскалі, всєгда палучалі із-за граніци. Без тєх – чуждих масковс кай духовнасті сіл, Масковія нікагда нє вирасла би да уравня імпєріі. Да і вся масковская істо рія – ета барьба тєх чужіх творчєскіх начал: ідей, устанавлєній, с масковскімі націанальнимі, разрушитєльнимі, дікімі началамі. Началась ета барьба варяжскімі вліяніямі і прадалжалась кієвска-візантійскімі, а ат XVIII вєка єщьо і нємєцка-французскімі ». Ще слова цього ж діяча, переляканого несподіваним поворотом революції 1917 року, який попереджає Європу: «Мас ковская рєвалюція, тобішь – Хаос, апасни нє толька Масковщінє, но і Європє. То, что праісхо діт на нашей зємлє, єсть значітєльна ужаснєй, нєжєлі  ви, єврапєйци, думаєтє. У нас агром -ний пажар. А пачєму ви, єврапєйци, вєрітє, что он нє пєрєкінєтса і на ваш дом? Вєдь масковс кая рєвалюція – міравая. А міравая, за сваєй пріродай, єсть агрєсівная, і ана нє астановітса на граніцах масковскай імпєріі. Нє астановітса, іба нє можєт астанавітса. Нє можєт, іба мас -ковская рєвалюція – ета та самая прєстарєлая Масковщіна с єйо вєчним хаасом і агрєсівнас тью. Вот пачєму істинний смисл, цєль масковскай рєвалюциі — ета унічтаженіє сває -во самава опаснава врага – єврапєйскава строя, пакуда он нє унєчтожіт масковс -кій Хаос. Как же Масковщіна может атказатса ат етай сваєй завєтнай мєчти?.. Єврапєйс -кіє гасударствєнниє мужі могут вєріть ва всякіє Лігі Націй і вєчний мір, но єслі нє хатят гібєлі сваіх дєржав, нє смєют дажє на мінуту забивать а вайнє, каторую ім нєсьот масковская рєвалюція. Іба в етай вайнє нє ідьот рєчь а мілліонах чєлавєчєскіх жертв ілі а мілліардах унічтожєннава імущєства. В етай вайнє руба стоіт вапрос: бить ілі нє бить єврапєйскай культурє. Чтоби ета відєть сєйчас, нє нужна бить такім прарокам, как, напрімєр, Д.Мєрєж ковскій, каторий єщьо в 1907 гаду вєщєвал сабитія 1917 і слєдующіх гадов. Чтоби увідєть то, а чьом я тут гаварю, нужна бить толька зрячім. Вєдь наступаєт адно с двух: ілі масковс кій істарічєскій Хаос двінєтся на Європу (собствєно уже двінулса) і смєтьот с зємлі єврапєскую культуру, ілі Європа, даби нє пагібнуть самой, рушіт на Масковію і па гасіт пажар пака нє позна. Трєтьєва путі нєт, іба с Хаосом прімєрєніє нєвазможна, нєвазможна нікакоє саглашеніє». Цей Салтиков ще в 1922р. закликав Європу знищити московсько-радянську владу. Може не бачив, що вона питомо московська, національна, імперська? Ні, бачив. Але розумів, що всі ці «дуті перемоги » соціалістичного ладу скінчаться розвалом СССР та поверненням Московщини до стану ХVI ст. Цей московський па тріот вже тоді хотів рятувати імперію оєвропейськими руками. Ось ще його правдиві слова: «Да! Ми, маскалі нєсьом всю атвєтствєннасть за бальшевізм. Ми самі єво визвалі к жизні. Он зачат і вазрос на нашей масковскай зємлє. Он єсть істинна масковскім нацианальним явлені -єм і прітом очєнь старава праісхаждєнія. Ізначальний, дрєвній, он сідіт в сєрєдінє каждава із нас,- маскаля. Вот пачєму он пріньос пабєду Лєнєну в 1917г. і паддєржіваєт савєтскаю вла -сть да сіх пор. В.Лєнєн толька реальна іспользавал етат наш роднєнькій бальшевізм в каж -дам із нас. Бальшєвізм – ета аканчаєльнає, істарічєскі лагічнає завєршєніє сооружєнія масков скай гасударствєннасті. Завєршеніє псіхічєскає і лагічєскає »; З ним погоджується і йому вторить московський професор того часу Г.Фєдотав: «Історія і саврємєннасть даказивают, что дєспатія в Масковіі імєла і імєєт сваі корні в самой духовнасті маскаля. Паетаму нєт і би ть нє можєт в Масковіі нікакой собствєннай сіли, каторая магла би ету дєспатію пашат нуть. Навєрнає, прідьотса ету сілу іскать в Європє »; «В масковскава чєлавєка і Масковіі в об щєм нєт нікакова сінтеза азіатскава с єврапєйскім. Да і вряд лі етат сінтез вазможєн »; «В бальшевістскую партію правда вступалі і нє маскалі, но іх била значітєльна мєньшє, нежєлі маскалєй. Ґаваріть, чта бальшєвізм якаби нє імєєт нічєво  общєва с масковскім народам – ета гаваріть нєправду. Бальшевікі захватілі гасударствєнную власть в Масковіі очєнь легко, бєс какого ліба сапратівлєнія, но ва всєх немасковскіх акраінах паднялась ажестачьонная вайна протів бальшєвізма і бальшевіков. Значіт, била что-та такоє в духовності маскалєй, что вас — таргалась бальшевізмам. Почву бальшєвізму в Масковіі падгатовілі: істарічєскає, фізічєскає, духовнає рабства, абщінна-артєльний уклад і самодєржавіє царєй-манархов. Масковскій баль шєвізм єсть єстєствєнним праізвєдєнієм істарічєскай жізні масковскава народа. Праізвєдєнієм іскрєннє масковскім, націанальним. А міру Масква набрасиваєт камунізм, толька рукаводству ясь сваімі гасударствєннимі інтерєсамі ». Ось ще красномовні слова з газети «Бальшєвік» від січня місяця 1944року: «Бальшєвізм єсть наслєдієм всєво, что єво создала масковская культура і наівисшім праявлєнієм масковскава патріатізма ». Недаром французький філософ Ж.Мішле говорив, що: «основою життя московського народу є комунізм, який проявляється спільним життям в общині (артілі)». Чим дуже розізлив москаля А.Гєрцена, хоча той жорсткіше та відвертіше писав про свій народ. Недаремно ж в 1875р. міністр освіти Московської імперії Д.Толстой писав: «Каждая папитка учрєдіть в масковскай імпєріі єврапєйскіє парламєнтскіє форми власті завєдама абрєчєна на нєудачу. Єслі свєргнуть самадєржавіє, дєспатічєскую царскую власть, то на єйо мєста автоматічєскі прідьот значітальна болєє дєспатічєская власть – каммуністічєская, па учєнію К.Маркса, чью тєорію я ізучіл очєнь вніматєльно ».  А.Кєрєнскій: «Желаєм дєспата, нєжелі развала нашєй масковскай імпєріі ».  П.Ткачьов: «Хатя масковскій народ тьомний, но он панімаєт і висако ценіт абщінниє аснови, в часності аснову абщєствєнной собствєннасті на зємлю. Значіть он єсть каммуністам традіціонна і інстінктівна. Паетаму наш масковскій народ, нє сматря на сваю нєкультурнасть, стаіт бліже к саціалізму, нєжелі культурниє єврапєйскіє народи ». А ось стаття в емігрантському журналі «Пасєв» за 1952р.: «Кагда упадьот савєцкая власть, ми (патріоти Масковскай імпєріі) нє пасмєєм счітать за прєступлєніє бившеє членство в КПСС ілі дажє службу в НКВД. Ми также не пасмєєм давать какіх лібо прівілєгій тєм, кто сідіт сєйчас в савєцкіх тюрьмах і канцлагєрях ілі ваабщє бил угнєтаєм савєцкай властью. Всє права, далжнастя, награди, атлічія і другоє, что іх заслужилі люді за врємя савєцкай власті, абязани імєть правамочнасть і послє савєтс кай власті ». І ще з московського емігрантського часопису «Голас Народа» того ж таки 1952р.: «Палітічєскій і абщєствєнний строй в СССР єсть такім, что служить нацианальнай Масковщінє імєют вазможность толька члени КПСС, енкавєдісти, камсамольци. В іхніх руках вся палната власті. І ані дєйствітєльна служат нє ІІІ Інтернаціаналу, а Масквє — ІІІ Ріму. І ми, масковскіє антікаммуністи, билі би прєдатєлямі сваєй атчізни, єслі би унічтажая савєцкую власть, убівалі би етіх фактічєскіх масковскіх патріотав с пьятіугольнай звєздой на лбу. Нє бу дєм глядєть на ету бєсавскую звєзду. Лучшє будєм сматрєть на біаграфіі етіх пазвьозданих людєй і аценівать іх за іхніє заслугі пєрєд Масковщіной. А іх заслугі бальшиє. Імєнна ані, а нє кто-та другой, спас нашу імперію от развала. Болєє таво! Імєнна ані вазнєслі Масковщіну в мєждународнай жизні на нєдасягаємую висату за всю нашу історію ».

В свій час в СССР а тепер і в Московіі всіляко вихваляють та прославляють царя Пєтра І, але окремі пи сьменники, використовуючи московські державні архіви, описали цього «гє -нія » таким, яким він був насправді. Це московитські письменники Б.Пільняк, в книзі « Єво вєлічєство Кнехт »(не Раманав) та А.Н.Талстой в книзі-переказі «Дєнь Пєтра »: « Пьотр І чєлавєк целіком нєнармальний: сіфілітічний, всякоє врємя пьяний, с дікімі пріпадкамі буйства і таскі. Он нє імєл нікакова чувства атвєтствєннасті. Целіком нє панімал ні логікі історіі, ні фі -зіалогіі народнай жізні. Бил жалка малограмотним, кніг нє любіл і нє чітал (те ж писав історік В.Ключєвскій). Маньяк. Трус. Дєтіна-дікарь, что всю жізнь баловалса в салдатікав, паради, караблі, войни, піри; за ідєал павєдєнія счітал пьяниє замашкі галандскава матроса і салдатс кай казарми… Грязний цінік, атріцал нє толька всьо красіває, добрає в чєлавєкє, но і атріцал саму чєлавєчнасть. Цєніл жізнь чєлавєка нє большє, нєжелі жізнь блахі: Когда шол возлє ка -кого нібудь страітєльства, а рабочіє брасалі работу, чтоби єму пакланітса, то он сваєй пал -кай-дубінкай ізбівал іх, даби нє тратілі, мол врємя на паклони. Кагда же научєнниє такім опи там работнікі нє брасалі работу і нє кланялісь єму, то сумашедшій «імпєратар » убівал іх за нєпачтєніє царя.

В Лєйпцегскам унівєрсітєтє царь са сваім почтам сматрєл, как студенти-анатами разрєзают труп. Увідєвши на ліцах сваєво акруженія амєрзєніє, Пьотр пріказал всєм саправаждав -шім єво прідворним гризть мєртвєца зубамі. С женой фельдмаршала П.Румянцева павьолса прілюдна так, что нельзя ета виразіть в кніжкє…Нє сдєржіваємий нікакой маралью, распутст вавал прілюдна. Сіфілітічєскій, женілса на ізвєснай галандскай шлюхє каторая долгає врємя била любовніцей князя (басяка с падваротні) Мєньшікава. Бальшоє, ванючєє, на тонкіх на гах тєла в канце-канцов згнаілі чєрві. Бабьє ліцо, абвіслиє скули, пьяниє, дікіє, сумашедшиє глаза. Нє любіл мєнять бєльйо, нєдєлямі насіл грязнає і смраднає. Бальшоє тєла на тонкіх ножках с малєнькай галавой напамінала грязнає агароднає чучєла. Ліцо всьо врємя дьорга — лась, крівлялась. Очєнь баялса високіх паталков, а паєтаму в свайом кабінєтє держал натя -нутає бєлає палотніщє чуть више сваєй галави. І дажє за масковскімі мєркамі бил рєдкім уро діщєм как фізічєскі, так маральна і духовна».

Всім нам добре знайома безмежна хвалькуватість москаля, і як вони самі себе возно -сять та величають. І виникли ці їхні комплекси меншовартості не сьогодні, а століття тому. Ось що писали «кращі » з них в XIX та XX століттях – М.Пагодін: «Масковскій народ, а нє кто-та другой, должен рєшать а будущіх путях Європи і завєршіть развітіє чєлавєчєства, уста навіть справєдлівасть ва всьом мірє ». К.Лєонтьєв: «Наш народ должен дать міру новиє ідє али чєлавєчєства, новаю культуру ». А.Хамяков: «Ми далжни дать міру новаю релігію ». П.Чадаєв: «Масковщіна далжна спасать мір ат хаоса ». В.Лєнєн: «Рабочій клас Масковіі должєн асвабадіть рабочіх всєво міра ат бєди, ніщєти, нєсчастья і еканамічєскай вигади імпє ріалістав ». М.Бухарін: «Ми далжни рукавадіть поступью новай культури, новава міравова общєства ». С.Єсєнін: «Масква – сталіца міравова пралєтаріата». Н.Хрущьов: «Гєній мас -ковскава народа прєвратіт вєчниє лєднікі в трапічєскіє сади с пальм і цвєтов, засєліт Луну ». Але ж ці самі відомі московські люди, писали абсолютно протилежне про свій народ… То де ж правда?.. Правда і там і там. Справа в тому, що це народ-гібрид, який на привеликий жаль дає потомство. А тому його рве з середини, він сам не знає чого він хоче і до чого він йде. Москаль це суцільне протиріччя та невідповідність ані словам, ані справам. А ось яку інструк- цію – настанову москалям, стосовно ставлення до України-Руси дає в 1930 році вже згадува — ний нами, московський філософ — Г.Фєдотав: «Націанальнає прабуждєніє Украіни і єйо палі тічєскій сєпаратізм визвалі у масковскай інтєлєгєнциі іскрєннєє удівлєніє. Ми, маскалі, нікак нє маглі панять прічін етава в пєрвую очєрєдь патаму, что ми іскрєннє любілі Украіну, єйо зємлю, єйо пєсні, єйо народ, а любя, счіталі єйо нашей радной. Даже тєні каково-ліба атчуж дєнія к украінцам ми, маскалі, нікагда нє ащущалі. Также нє панімалі і патаму, что масковс -кая інтєлєгєнция нє інтєрєсавалась історієй Украіни, ні всєм тєм, что атлічаєт украінскую куль туру ат масковскай. Да єщьо і хуже таво! Ми, маскалі, дурілі сєбя ізмишлєнієм, что, яка-би, украінци баролісь протєв польскава парабащєнія толька раді налаженія на сєбя ярма масков скава іга. І что хужє, масковская інтєлєгєнція нє прізнавала украінскій язик за язик, хатя всє славісти і язикавєди в мірє – вмєстє с масковскай Акадємієй Наук — єво прізналі за самостая -тєльний і багатєйший язик. Вазраждєніє вєлікай, нєабичайна спасобнай, са старай культурай націі, ми питалісь астанавіть жандармскімі запрєтамі і вісєліцамі. Нє сложна прєдвідєть, что народи СССР вастанут і атдєлятса ат імпєріі, кагда СССР праіграєт вайну… Масковскіє патріо ти імєют всє аснаванія трєвожітса будущім масковскай імпєріі, іба стаят нинє пєрєд вєлікім вапросам: будєт лі существавать ана, ілі Масковщіна вазвратітса к сваім доімпєрскім грані -цам? Єслі савєцкая власть внєзапна упадьот, то нємєдлєнна взарвутса вастанія нємасковскіх народав СССР, даби атарватса ат імпєріі. І тє народи виставят масковскаму народу сваі счєта царскіх і бальшєвіцкіх прєступлєній, унічтажєній, грабєжєй, прітєснєній. А із всєх ніх самий бальшой счьот падаст Украіна. Вапрос Украіни єсть наіважнєйшім і наітяжелєйшім для разрєшенія. Нє будєм імєть імпєріі, нє развяжем вапрос Украіни. А ето єсть чє рєзвичайна апасним для нашей імпєріі. Ми єсть свідєтєлямі раждєнія націанальнава і га сударствєннава сазнанія украінцєв, собствєнна, раждєнія новай націі(ніяк не може визнати, що відродження  старої). Правда ана єщьо нє раділась, єйо судьба єщьо нєапрєдєлєна, зато ана уже набралась такой духовнай сіли, что уже нєвазможна убіть етава младєнца… Ми, мас калі, далжни работать в полную сілу, даби ета украінскає самасазнаніє стала формай масков скава імпєрскава сазнанія. Даби удєржать «масковскає » єдінства, то єсть, нє толька імпєрс -кає і гасударствєннає, но і націанальна-духовнає, ми, маскалі, далжни нє толька прізнать, но і пастаянна ащущать сваімі, масковскімі: нє толька кієвскіє лєтапісі, но і украінскає барокка, нє толька Н.Гогаля, но і Т.Шевчєнка, нє толька кієвскає церковнає пєніє Дмітрія Барт -нянскава, но і украінскіє народниє пєсні. Всьо ета ми далжни ащущать радним для нас, мас калєй, нашім, масковскім, а нє толька украінскім. А заданіє прівіть украінскіє націанальниє традіціі на вєлікає дрєва «абщємасковскай» культури надлєжіт в пєрвую очєрєдь тєм, кто вєрний Масковщінє і любіт Украіну… Но вмєстє с тєм Масковщіна нє можєт пазволіть какоє-ліба уніженіє масковскай культури в граніцах імпєріі. Імпєрскіє закони, масковскій язик далж ни бить абьязатєльнимі для всєх народав в імпєріі, бєс какова ліба ісключєнія. Вазможна смо жєм мірним путьом ввєсті мєснає хазяйскає самауправлєніє. В нашєй імпєріі украінєц нє мо -жєт чуствавать сєбя уніжєним, прєнєбрєжонним. Наабарот, масковская нація, каторай волєю судьби надлєжит культурнає гасподства в імпєріі, далжна взять за сваі всє украінскіє націа -нальниє традіциі, істарічєскіє сімвали вмєстє с гєтманам І.Мазєпай ». Але вже в 1942 році, після створення армії УПА, цей же московський автор змінив свої погляди: «Срєді націона лістав, каториє тєпєрь так набірают вєс і сілу, асобєнна трагічнай єсть судьба масковскава на ціаналізма (шовінізмму). Хатя єво аправдивают абаронниє і справєдлівиє асобєннасті вайни, каторую тєпєрь вєдьот СССР, но вмєстє с тєм он єсть націанализмам нє слабава а сільнава. Он борєтса нє толька за свайо асвабаждєніє, но і питаєтса парабатіть другіє народи, каториє стаят папєрьок єво путі к міравому гасподству. Абаранітєльниє і за ваєватєльниє матіви мас -ковскай палітікі павязани взаімна і нєразривна. Сваю абарону Масковщіна всєгда акан чівала нападєнієм… А с каждим новим заваєванієм сааруженіє СССР становітса шаткім, сла бим. Маскалєй в СССР уже мєнєє палавіни насєлєнія. Пакуда маскалі давалі нємаскалям в СС СР какоє-та культурнає самауправлєніє, да тєх пор нємаскалі саглашалісь на сажітіє с маска -лямі. Тєпєрь жє  в тюрмах і на катаргє бальшінство узнікав і каторжан – нємаскалі, каториє ачутілісь там толька патаму, что любілі сваі народи і мєчталі пра асвабаждєніє із масковска -ва іга… Масковскій націаналізм, каторий тєпєрь спасаєт масковскую імперію, можєт прівєсті імпєрію к гібєлі. Тот дєнь, когда Масковщіна бросіт сваі палкі протів міравой дємократіі, мо -жєт стать дньом вастанія всєх угнєтьонних Масковщіной народав. І дорога тагда заплатіт вся масковская народнасть за сумашедшіє мєчти сваіх слєпих важдєй»; «Всьо слишнєє далєтаєт да нас стук капит татарскіх канєй на новам Куліковам полє боя. Навєйшій Чінгіс-хан всьо яр -чє вступаєт да масковскай історіі. А внє СССР вчєрашніє рицарі свабоди гатови ужє прівєтст -вавать раждєніє новай кнуто-масковскай імпєріі. Нєужєлі прімєр Гєрманіі нє угражающєє прє дастєрєженіє Масковщінє?.. Нємєцкая імперія  пагібла патаму, что вазмутіла протів сєбя всє єврапєйскіє народи. Нє вазмущаєт лі тєпєрь і Масковщіна сваі парабащьонниє?.. Что ж! Мо -жєт пасчастлівітса на час. Можєт Сталєн і станєт властєлінам Васточнай і Центральнай Євро пи, дастігнув таво, чєво нє дастіг Гітлєр. Собствєннимі глазамі відім, что культ рабства і вра -нья распрастраняєтса уже нє на 1/6, а на 1/4 нашєй планєти. Но та чєтвєрть-єщьо нє вся зєм ля. Хатя какіє вєлікіє успєхі імєєт навєйший Чінгіс-хан, но всьо жє дєла свабоди єщьо нє праіг рано. Вряд лі єму пасчастлівітса падбіть астальниє страни міра, а тєм боліє тє гасударства, гдє дємакратія ужє давно укарєпілась в маральнам і рєлігіознам сазнаніі народа. А в общєм свободним єсть єщьо внєєврапєйскій,- англо-саксонскій і латінскій міри ». Характерними є слова А.Масаінава з г-ти «Новає Масковскає Слова » за травень 1932 року: «А прізнаєм са чєсна: 1) ми, маскалі, єсть народ апасний, іба імєя азіатскую кровь, ми жестокі ат пріроди; 2) васпітани на бальшіх тєріторріях і очєнь виносліви, ми, маскалі, єсть качєвнікамі, захватчі камі і крікунамі на тєлє нашіх сасєдєй; 3) ми, маскалі – єсть надмєнни, завістліви, хітри, полуцівілізовани, но висакамєрни, бальни на манію вєлічія. Ми, маскалі, всєх нєнавідім і нічєво нє уважаєм. В історіі міра вєчним напомінанієм етава астанєтса наша радная ВЧКА ». Цей же автор в Нью-Йоркській газеті Слова від 20 січня 1932 року в статті “А дікарях акеанійскіх і дікарях масковскіх ”: «Єслі би ми ацєнівалі маральниє ідєали нашєва народа за пєснямі, каториє он сатваріл, то…о, ужас! Прачтітє бал.сабраніє “Вєлікамасковскіх народних пєсєн». Ну і ще частина статті з іншого емігрантського журналу москалів «Вазраждєніє » від жовтня 1963 року: «Єслі би Іван IV (Грозний) нє істрєбіл віновних і нєвіновних баяр, то Масковія расспалась би на удєли, і масковскава гасударства нє сущєствавала би. Грозний унічтожіл сєпаратізм навгародцев (Новгород Великий, що був вільним містом заснований кривича ми (прабілорусами), залів іх іхнєй же кровью. І хатя пагубіл агромнає калічєства сваіх маскалєй, как і в вайнє з Казанскім ханствам, с Літвой, всьо жє залажіл твьордає аснаваніє пад масковскую дєржаву. Масковская інтєлєгєнция счітала Івана Грознава бєшеним звєрємь, но масковскій народ понял, і тєпєрь нє жалєєт пролітой крові… Пьотр І пагубіл вєлікає множєства собствєннава народа в войнах, на стройках, но вєдь і залажил крєпкій фундамєнт пад масковскую імпєрію. Падобна Івану IV і Пєтру І дєйствавал і ДжугашвіліСталєн. Єслі би он нє унічтожіл хахлацкіх куркулєй на стройках, нє била б ні калхозав, ні індустріалізаціі СССР Єслі би он жалєл салдатав, то нє виіграл би вайну, а значіть, нє сущесвавала би тєпєріш -няя імперія СССР  і нє імєла би Масковія калоній в відє республік і соціалістічєскіх сатєлітав. А бєз калоній Масковія упала би да уравня сєводняшніх татар ілі казахав в СССР. Да, Сталєн істрєбіл мілліони сваіх жє людей, но тєпєрь СССР наімагущєствєннєйшая дєржава в мірє». В’язень сибірського концтабору москаль М.Рогінський в статті від 1950 р. говорить про минуле: « Пьотр І пагубіл очєнь многа людей, строя Пєтєрбург на балотує (тільки українських козаків померло 100.000 тис.). Но кто тєпєрь пєчалітца етімі нєвіннимі жєртвамі? І вєсь масков скій народ тєпєрь гардітса  втарой сталіцай. Сєйчас строят желєзнаю дарогу ат Урала да Кам чаткі, расстраівая тєм самім агромную прамишлєннасть в сібірскай тайгє, в вєчна мьорзлай тундрє. Разумєєтса, там пагібнут нєскалька мілліонав людєй, тєрпя нєвинасімиє мукі. Но в будущєм, кагда-та, другіє мілліони людей, будут харашо жіть в той жє Сібірі. І тагда кто будєт вспамінать а тєх жєртвах і пєчалітса а ніх, піанєрах етіх мєст?!. Власть СССР нє єсть блізарукай і баязлівай, і ана харашо дєлаєт, что цєной мук і прєждєврємєннай смєрті мілліонав саврємєннава пакалєнія, строіт счастьє мілліонам будущіх пакалєній ».Та, власне, жоден ворог Московщини ніколи не бив по її найслабкіших місцях, бо не знав їх. Що гірше, часом вважав слабкі місця за сильні. Наприклад, московські вороги вважали військову силу Московії за велику силу лише тому, що їхня імперія розляглася на величезному просторі. Засліплені такою географічною розлогістю, історики не вбачали того історичного факту, що Московія ніколи не вигравала жодної війни своєю військовою потугою. Таких хибних уявлень про Московщину можна назбирати тисячі.

Пригадаймо лише декілька з них. Перед Полтавою Карл ХІІ вмовляв Туречину воювати з Московщиною. Польща дала туркам великого хабаря, аби ті не пішли на союз з Карлом (та не звільнили Україну від кацапа). Кілька років пізніше Туречина таки воювала з Москвою, та було вже пізно спинити зростання Московської імперії, яка в свою чергу розвалила турецьку сто років потому (ключову роль в цьому зіграли українські козаки, які і до того постійно били турків, коли весь світ тремтів перед Османами. Слід додати, що єдина сила в світі, з якою турки підписали договір про ненапад, були запорізькі козаки). А Польща за свій хабар туркам, дістала через сто років на свою шию – московське ярмо.

Українська шляхта озброїла в 1812р. своїм коштом 15 кінних полків, нібито для москов ського війська. Уповноважений шляхти генерал В.Закревський таємно поїхав до Варшави, аби упросити Наполеона йти наступом на Московію через Україну а не Білорусь, обіцяючи тут масове повстання проти московських гарнізонів. Французський посол у Царгороді (Кон -стантинополі) наполегливо радив Бонапарту те саме. Поляки ж усілякими очорнюванями українців переконали імператора не йти через Україну, а про місію В.Закревського повідо -мили Петербург. Московщина негайно розброїла згадані полки ( Ні один зі своїх гарнізонів, розташованих на Україні, Московщина у війні з французами не задіяла, і з місць дислокації не переміщала, що свідчило про більшу зацікавленість у збереженні колоніального стану Ук раїни, аніж програшу у війні з французами!), а Закревського підступно схопила та заслала до Сибіру. Наполеон, програвши війну на Сході Європи, втратив корону. Московщина ж, вийшовши з війни недобитою, відібрала у Польщі рештки її автономних прав.  А пізніше, під час польського повстання в 1830 року, саме українські козацькі полки в крові втопили польсь ких повстанців. Така іронія історії, і то досить закономірна.

Московщина (уряди Кєрєнскава і Лєнєна) офіційно проголосили, що вони боряться за «мір ва всьом мірє ». Уряд В.Лєнєна визнав державну незалежність України і підписав з нею мир. Українські міністри повірили і розпустили українське військо. Незабаром ті міністри опинилися у московських в’язницях або на вигнанні, а Україна опинилася знову у стані московської колонії. Та український народ не здався, і майже 10 років вся Україна палала в пожежах селянських повстань. Ці повстання примусили Московщину визнати «малорасійскає нарєчіє » за «украінскій язик » і погодились на «українізацію » України. Виявивши імена українізаторів, Московщина вигубила в 1933-1937рр. всіх їх упень. Одних істориків було знищено більше 600-ста чоловік! Франція, Англія та США (їхні пропалистинські уряди) допомогли в 1918-1920рр. Московщині рятувати її імперію. Франція заборонила Польщі та Руминії продавати Україні не лише зброю, а навіть і ліки. Англія в свою чергу пригрозила Кубанщині припинити допомогу зброєю, якщо Кубанщина (на цій території проживало українське населення, яке звісно ж бажало об’єднатись з одноплемінниками материкової України) не визнає зверхності московської влади генерала Дєнікіна. Англія і США надали Дєнікіну та Калчаку військової допомоги на суму 950 мільйонів доларів (і це на той час!). США примусили Японію вивести її військо з Сибіру і самі забрали свої полки, відкриваючи тим самим щлях Московщині знову відбудовувати свою імперію. Так європейці та американці самі розбудовували московську імперію зла та загрози для майбутнього своїм державам. А на той час, це було їм вигідно з економічної точки зору.

Польща зрадила в 1921р. свого союзника – Україну, підписавши з Московщиною мир (забувши, що саме українські офіцери та солдати зіграли вирішальну роль у розгромі Ю.Пілсудським – військ Краснай арміі М.Тухачевського.За що їх усіх після цього було запрото рено в концтабір Береза Картузська).Та через 18 років, а саме в вересні 1939 р., та сама Московія віддячила дурним і пихатим ляхам, і разом з військами Вермахта, «зарізали » нашого гоноритого сусіда як підсвинка. А польське офіцерство, в кількості 15 тис. розстріляли в Катині. Пізніше, в 1943-1944 рр. українські вояки УПА, при спробі ляхівських партизан Армії Крайової розширити кордони Річі Посполитої – загнали пихатих шляшків аж у Варшаву, де ті підняли повстання проти германців, надіючись на етнічну допомогу «родичів » з Краснай Арміі. Ті дійсно «допомогли », призупинивши наступ на кілька днів та дочекавшись допоки німці не перевішають та повистрілють зарозумілих пшеків. Але хіба дурень чомусь вчиться чи робить висновки?!. Звісно, що ні! Так позарившись на споконвічні русинські землі (які пообіцяв їм сухорукий Йоська, аби приборкати УПА), вони разом з чехами та військами НКВД в кількості 15 дивізій провели так звану операцію «Вісла» по депортації корінного українського населення з Закерзоння в Сибір (вивезли більше 1,5 мільйона українців). При переважаючій кількості війська, совєти та їх польські і чеські прислужники кілька місяців нічого не могли вдіяти з бандерівцями, і тільки застосувавши авіацію, домоглися свого. Ляхам в подарунок відтяли від Західної України бдизько 25 тис кв.км.(а загалом, 60% сучасної території Польщі – це етнічні землі України), а за це зробили з Польщі свого васала, а з її території військову базу. В пусті та обжиті обійстя наших предків, де ще все було наповнене слізьми , горем і розпачем – завезли ляхів. Ті першим ділом почали нищити культові споруди нашого народу, в тому числі і унікальні дерев’яні церкви. Думаю, з часом, і з Божою допомогою, Україна поверне втрачені території, а ляхи перемістяться в свої історичні межі Краківського воєводства (зауважте, воєводи були і в Московії). Вже і в наш час, в 2010р., при спробі польського президента Л.Качинського з сотнею сановників варшавського політбомонду вшанувати пам’ять вбитих одноплемінників в Катині, ФСБ (КГБ-НКВД-ЧєКа) демонстративно знищили літак разом з делегацією. Це було зразкове жертвоприношення. І що? Може ляхи розірвали дипломатичні стосунки з москалями, чи подали в Гаагський суд? Ні! Додайте ще до цього і масове побиття на футбольному Євро-2012 у Польщі купкою московських «Кузьмічєй » легіонів «польських лицарів ». Чому? Бо ляхи є боягузами щодо кацапів на генетичному рівні. Натомість, вони визнають Волинські події 1943р. актом геноциду українських патріотів проти поляків (якщо дурне, то це назавжди). І це незважаючи на те, що саме ляхи були призвідцями тих кривавих подій, і що майже 400 архівних документів СБУ свідчать про те, що ті події були заздалегідь спрямо ваною підривною роботою таємних відділів НКВД і СМЕРШу по розпалюванню ворожнечі між нашими народами, аби не об’єднались в боротьбі проти імперського кацапа. Не даремно ро -зумні люди відмічають те, що історія вчить того, що вона ніколи, нікого, нічому не вчить! Тож нерозумним і бундючним полякам – вічна-я-я пам’ять! Пихатий і бундючний лях (поляк) це не стільки національність, скільки – діагноз!

Німечина не підтримкою проголошення Закарпатської України в 1939р. дала зелене світло мадярам для жорстокої розправи з оборонцями Закарпаття. А не підтримкою проголо шення 31 червня 1941р.у Львові самостійної України, ворожим ставленням до українських на ціоналістів та запроторенням в концтабір С.Бандери і його двох братів обернула свого при -роднього союзника проти Московщини – Україну, на свого затятого ворога. Своїм жорстоким утримуванням полонених «Краснай Арміі », Німечина припинила здачу в полон її солдатів, чим зміцнила «савєцьке» військо. А до того часу, в полон здалось більше 5 млн. за кілька місяців, бо ніхто не хотів проливати кров за божевільного Сталєна та його картаву кліку.

США десять років (1941-1951) своїм власним коштом і інженерно-технічним ресурсом розбудовували військову, господарську, політичну потужність московської імперії так, що й досі не знають, що з нею зробити, аби позбутись загрози. В ті роки Московія діставала всі американські таємниці виробництва найновішої зброї (разом з атомною) не лише від шпигу -нів, але й офіційно, відкрито, від уряду США. І це в світі називається – «відгодувати кабанчи ка », аби потім задушити його з вигодою для себе. А те що при цьому нехтуються інтереси і життя інших народів, це нікого не обходить. Це жорстока політична реальність, і тут не до сентиментів. Потрібно ставати сильним, аби з тобою рахувались. МИ ж будемо свою надію покладати на Господа -Бога, і спробуємо вчитись на своїй злощасній історії.

Можливо москалі змінилися зараз? Якби не так. Ось думка колишнього члена політбю ро ЦК КПСС академіка А. Яковлєва викладена ним в «Народнай газєтє » 1998року: «Я усматріваю главную прічіну чуть лі нє пагаловнай кріміналізаціі нашєй страни в нашєй націа нальнай псіхалогіі. І точна то, что ета псіхалогія слажілась задолга да пєрєварота 1917г. Пос лє актября 1917г. общєства стала аднародним. Крєпаснимі сдєлалі всєх. Дажє нє крєпаснимі – зекамі… Убіть сєводня в Масковіі чєлавєка нічєво нє стоіт… Убійца в саврємєннай Масковіі нє ащущаєт нікакіх маральних укорав. Скорєє он палучаєт маральнає удавольствіє, пєрєсту -пів, рєшівшісь, паступівши как мужік. Єво ета тєшіт. Квасниє наші патріоти захатят мнє вазра зіть: но ета жє нє характєрізуєт всю націю. Нєт! Характєрізуєт! К сажалєнію…».

В рабстві у цих дикунів ми були 350 років. Гадаю, що пора з цим закінчувати. І кожен повинен починати з себе, виганятити з себе московського раба: розмовляти українською, слухати і читати українське, купувати українське, захищати українське – жити для Бога, сім”ї та України. Русь-Україна та Московія є психічно несумісними національними організмами, то — му ні сімбіоз, ні цивілізована співпраця між ними принципово неможливі. Цього не витримає характер москаля. Москалі це зрозуміли давно, якби ж це зрозуміли й русини-українці. Неприйняття існування українців глибоко закладене у психіку північних племен яким, як писав наш ієрей І.Огієнко в книзі «Українська культура »: «Український  народ приніс з со бою всю свою велику культуру, і що в подальшому її вплив відбився на всьому московському житті: в малюванні, будівництві, співах, одязі, музиці, звичаях, літе ратурі, юридичному праві  і навіть на самій московській мові. Все життя складалося тоді так, що ставало неможливим прожити без українця. Всяких ремісників діставали з Украї ни». Тут слід додати, що перший «завіз » священників з Києва у Петербург, по причині від -сутності місцевих, склав 6,5 тис. чоловік. А ось вам ще й свідчення москаля М.Трубєцкова: «…старая масковская культура ва врємя царстваванія Пєтра І умєрла; та культура, каторая с тєх пор жівьот і развіваєтьса в Масковщінє, єсть арганічєскім прадалженієм нє масковскай, а кієвскай, украінскай культури ». І ось за те, що наш народ приніс їм такі великі культурні надбання, вони віддячили сповна — вкрали нашу історію і навіть і наше Ймення*. Тому саме ми — українці, зобов’язані ради нашої безпеки і безпеки Європи, повністю демонтувати Мос -ковську імперію, а Московію призвести до уділу князівства ХІ ст. з центром в якій небудь дє -рєвнє Куракіно (на місці саме цієї дєрєвні і почала будуватись в 1272 гаду їхня нинішня сто -лиця Масква, що в перекладі з фінської – каламутна вода, чи каламутний розум?..)

——————————————————————————————————

*(Політичним перейменуванням Московія почала шахраювати ще по нашій поразці в Переяславі 1654 р., а поширила це шахраювання по нашій катастрофі під Полтавою 1709 р., а саме в 1713р. за наказом Петра І. Тоді вона, не зважаючи на жодні історичні факти, не переймаючись ніякими підставами, просто проголосила себе «Рассієй» (саме так звучить грецька назва Руси), отже, спадкоємницею всього культурного та політичного надбання Русі. А щоб українець краще втямив, що саме така зміна означає політично, москаль сам себе назвав «вєлікароссам», а українця-русина «малароссам ». І ця засада «веліка-мала » стала змістом усіх московсько-українських стосунків відтоді й досі. Коли ж європейські уряди за старим звичаєм адресували листи до Московії, до московського уряду, то москалі повертали ту пошту назад з приміткою, що «Масковіі нє сущєствуєт » (дасть Бог, так колись і станеться), а є лише «Рассєя » і «рассєйскій ». З цього приводу, Юрій Липа (замордований НКВДистами) в своїй книзі «Розподіл Росії» наводив красномовні державні московські циркуляри того часу:«Ва всєх курантах (газетах) пєчатают дєржаву нашу «Масковскай », а етава ізвольтє раді застєрєчь, чтоби пєчаталі «Рассєйскай » пра что і другім прі всєх дварах (посольствах) ізвєстіть пісана » — це взято з розпорядження послу Московії у Копенгагені 1713р. З цією метою для підкупу пи сарів та «дваров »(посольств)  була виділена значна сума грошей. Але будучи штучною по відношенню до Московії, назва «Рассєя » приживалась дуже довго і ще за Катерини ІІ, на багатьох європейських мапах територія північної імперії називалась Московією,Татарією а то і Тартарією та не мала прикметника в на ціональному значенні. Лише в кінці XVIII ст. урядо -во запроваджена і національність «русській »). Так ми отримали «старшева брата », який вийшов на історичну арену зі своєї печери на кілька тисячоліть пізніше від «меншого брата » – русина-українця. Недаремно психологи запевняють нас, що люди сприймають найбезглуздішу брехню за правду тоді, коли ту брехню довго і вперто повторювати.Так азіати-москалі (кацапи) стали «русскімі», а могольсько-фінська Московщина — «Рассієй».

P.S.  М. А. Алданав (москов.письменник), ром.«Мислітєль »:

ісконниє врагі кієвлян – суздальскіє і владімірскіє полчіща ”.

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

46 комментариев to “Розтин «Руського міру»”

  1. Маленьке зауваження не Василь Бебик, а Валерій Бебик.

  2. murkociy:

    може » Русь» залишити українцям? А тих називати рОським миром? Русь плавно перейшла в Україну і до росії немає ніякого робу

  3. Олексій:

    Назва монгол походить від слова монгал, яке і до наших днів не втратило свого значення — місця де кочівники розпалювали вогонь, смажили м’ясо і спілкувались, яке мало велике значення в культурі і побуті

  4. Кум Вова:

    Посилання на Бебика псує все враження від, в цілому, непоганої статті.
    Бебик — то наші «Фоменко і Носовський» в одній особі.

  5. Костянтин:

    Ну,насправді,не всі ідеї Носовського та Фоменко такі вже фантастичні.Звісно,їхні дослідження де в чому «хворіють» на великороський шовінізм,але версія про значно коротшу історію людства та «клонування» подій в часі досить ймовірні.

  6. Костянтин:

    Стаття, безперечно, досить цікава, хоча в деяких аспектах дуже суперечлива. Місцями дуже нагадує «творєнія» російських націоналістів тільки в українському забарвленні. Істина, як завжди, десь посередині.

  7. Андрій:

    Є велике прохання до автора,щодо висвітлення подій у Волині 43р..Тому що маємо багато матеріалів,але радянських авторів(розумію,що архіви російські,що інтереси поляків цілком співпадають із радянськими поглядами).Мені здається,що це нагальна потреба

  8. Микола:

    Шановний пане Антиколорадос, здається вже настав час коли Ви і українські історики повинні ініціювати відновлення правдивої історії Української держави на засадах історичної правди. Прошу Вас це не сприйняти як якусь вказівку, хочеться, ну якщо вже нам не довелось вчити справжню історію нашого народу, то щоб хоча молоді покоління позбулись меншовартості і другосортності, і щоб нарешті наші Герої зайняли справжнє і достойне місце в загальноісторичному пантеоні Героїв. Ви дуже талановито обираєте історичні теми і дуже дохідливо їх тлумачите, я вже колись писав Вам, то повторюсь- потрібно з дитинства вчити дітей, потрібні підручники, і щоб вони були наукові і одночасно так дохідливо викладені як Ви це робите, не втратьте шанс, зробіть не лише для тих десятків тисяч, які Вас натхненно читають, а зробіть для мільйонів наших дітей, зараз мабуть відкрито вікно можливостей коли в нації найбільше пассіонаріїв. Завдячно вибачте, якщо Вам це буде не до вподоби.

  9. Ясно видящий:

    Білокінь канєшно чєловєк вчоний, «і может умом своім подняться више Лаврской колокольні, но, тєсть да, но …нєт!».

    Не в 1713-м, а в 1721-му вийшов указ «хєра питтера», і многоє другоє. Прикро коли вродіби людина вчона, а впадає в напівміфічні «ізложенія історії».
    І в грецькому написанні Русь звучить як «Русія», а не «Рассєя»- землі русів. І назву сю підказав «херу Питтеру» митромолит Феофан Прокопович …
    А сомїди це назва одного з «ісконнорусскіх» фінно-угорського народу …

    Хоча в цілому і вірно, але занудно довго, з помилками … Словом каша у Білоконя. Вєлікоразумная каша.

  10. Dmytro Podkowa:

    Чесно признавайтесь, хто зміг все дочитати до кінця?

  11. sk13:

    В. Білоконь
    «Українці (русини) належать до динарського антропологічного типу, який постав щонайменше 4 тис. років тому. До нього належать інші народи слов’янської групи: серби, словаки, словени, хорвати, чехи, чорногорці. А от поляки (ніякі не поляни – а ляхи), болгари, білоруси та москалі, які теж мовлять ніби-то слов’янськими мовами (мова москалів дуже нова, і по своїй суті є штучно створенною), належать до іншого, так званого віслянського типу (до якого в певній мірі належать і угорці, що вийшли з земель ханти-мансійців).»

    Насчёт поляков и балканцев — странно у автора. Почему? А есть генетические международные исследования. Вот одно из них —
    youtube.com/watch?v=PGkGrosvo9A
    «Украинский генофонд в европейском контексте»
    Лекція Ольги Утєвської, 20 листопада 2014 року, м. Харків, INDIE, Вільний Університет Майдан Моніторинг

    Не поленитесь скачать, кто не видел, и просмотреть хотя бы бегло.

  12. volshebnik:

    Как раз Рось и была. В Русь её переделал Вова.

  13. Serg K:

    Дякую за статтю

  14. Урфин:

    ниасилил, старался но несмог.
    канешно вчоным интересно выдвигать теории, кто откуль куда и зачем, но вопервых-это неимеет никакого значения, ибо за последние 100 лет все перемешалось как в блендере, вовторых- кокйбы там генокод у кого не проскакивал, но если есть территория, которая называется Украина, есть 45 миллионов пиплов, считающих себя украинцами, то совершенно похфиг шо там себе щитают вчоные, а тем более кацапы.

  15. Князь Ігорко:

    «… (у наш час тих далеких наших пращурів називають аріями або оріями, бо вони орали землю при цьому голосно співаючи), а їхня мова була хоч і далекою від сучасної української, …»

    То залежить, як «міряти відстань» тодішньої мови від нинішньої. Якщо судити тільки по лексикону, то відстань дійсно буде великою, адже з тисячолітнім розвитком з’являються нові речі, які потребують своїх назв, а старі зникають разом зі своїми назвами. Це природний і неминучий процес. Але варто подивитись углиб мови, на її структуру й правила.

    Візьмімо питоме українське слово «залізо». Це назва найтвердішої на той час речовини, яка спроможна залізти в будь-що інше, навіть у камінь — тобо пробити, простромити, розколоти його. Цілком «сучасний» словотвір, і якби заново довелось придумувати назву для цієї речовини, «залізо» був би такий же легітимний варіянт, як і дві з гаком тисячі років тому. Для мене це значить, що ми ще тоді, як відкили для себе залізо, говорили приблизно такою же мовою, як і нині.

  16. игорь:

    па диагонали

  17. Сергій:

    Боротьба Європи (практично в кордонах, описаних Геродотом два з половиною тисячоліття тому — до Дону) проти НеЄвропи.
    В останнє тисячоліття — боротьба християнства проти нехристиянства.
    На їхнє «Москва — Третій Рим» ми півтисячоліття кажемо: «Київ — Другий Єрусалим»! Навіть коли уявити, що московити підкорять Царгород (про що даремно марять третє століття), то тільки тоді в них з’явиться можливість стати на один щабель з нами☺️
    Ну, то коли рак на горі свисне☺️

  18. Игорь Украина:

    О том, что мы с парашниками разные, говорят не только историки, но и их нынешние специализированные сайты: «Хотите знать, как можно выпить, не навредив здоровью? Как никогда не болеть похмельем? Как знать свою норму и как её у в е л и ч и т ь ?
    Какие напитки самые вредные по научным данным?
    Как быстро избавиться от похмелья, безопасно снять головную боль? Как избавиться от перегара, а не просто его заглушить?
    Мы поможем вам разобраться, рассказав коротко и честно всё, что вам нужно знать о влиянии алкоголя на здоровье.
    Над этим сайтом работают эксперты: учёные, врачи-токсикологи. Только наука, только хардкор». https://pohmelje.ru/

  19. Лариса:

    Я не смогла прочитать до конца.
    Цитаты в украинской транскрипции воспринимаются с трудом. Патриотизм и осознанность на надо превращать в лингво-порно, as for me. Или как сказал бы автор «ас фор ми»))

    В детстве (ну хорошо, в юности) я пела в душе песню Раммштайн «Sonne». Её слова былин написаны на кафеле маркером русскими буквами, потому что по-немецки ни бум-бум. Вспомнилось.

  20. Николай:

    Мало кто из нас, может оценить достоверность и историческую ценность статьи. Это удел узких специалистов, потому что даже большинство из историков не смогут этого сделать в силу другой специализации. Она не длинная и нудная, а по-своему короткая, познавательная и интересная, но не для широкого загалу. Это,конечно,не то чтиво,что блестящие,умеренные по объему, статьи автора на современные темы. Можно допустить определенный субъективизм, который присутствует везде в подобных исследованиях. Для меня данный материал ценен в первую очередь тем, что в целом является еще одним,целостным подтверждением сути жутчайшего преступного территориального образования, врага цивилизованного человечества и отражает его современную сущность. Автору(нашему)спасибо. Это не тот материал,который иногда идет под рубрикой»не в тему». Очень даже в тему!

  21. Статья тяжелая , множество фактов и выводов , мне она не понравилась именно из-за позиции автора( хотя я с ней согласен) , но в науке не принято высказывать свое личное отношение.Получилось нечто среднее между серьезным исследованием вопроса и лозунгами ВО «Свобода».

  22. игорь:

    согласен с вами-эта статья требует более обширных знаний,для того чтобы ее оценить

  23. Yaroslav:

    Коли мова зайшла про Валерія Бебика, процитую його:

    Я мудрість п’ю із черепа епохи –.
    З рецептів Часу й сонмища Богів,
    І напливає з Вирію потроху.
    Могутній дух дніпровських берегів…
    Я мудрість п’ю із черепа епохи,
    І напій має український смак…
    Валерій Бебик

    Це епіграф до моєї статті: «ВЛАСНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ СМАК СВІТОВОЇ ІСТОРІЇ»

  24. IVAN:

    Задарма в тексті така велика кількість цитат. Достатньо Достоєвського про вбивцю зі словами Бога на вустах. Автор приділяє увагу походженню народів наче ми на острові живемо, Україна — не Японія. Досить сказати , що ми — українці — відстояли найкращі землі протягом чотирьох тисячоліть, а потім потрапили в рабство на 350 років. І ось ЧОМУ ТАК СТАЛОСЯ зовсім не написано. Якась неперевершена підступність кацапів це не пояснює. Причина в нас. Навіть більше, якщо уважно слідкувати за написаним, то іноді виходить ми самі до себе на 350 років потрапили в рабство. А ще етнографічний аналіз у розділі культури: пісні , примовки, та побуту: інтер’єр, одяг не розкрито. Вже якщо хочеться комусь родичатися з німцями, то вже б написали що спільного. http://blog.kob.tomsk.ru/2486 за зноскою як можна політичнозаангажовано інтерпретувати генетичні дані.

  25. Кум Вова:

    Уважаемый Аnti-colorados, а Вы сам-то читали эту статью ?
    Я читаю Вас более двух лет и успел заметить, что в истории Вы разбираетесь. Поэтому, когда я дочитал, меня удивило отсутствие рубрики «Юмор».

  26. Марат:

    Я не осилил. Сожалею об этом, но я не осилил. 🙁

  27. Наталия:

    Текст очень сложный, глубокий, понравилось. Хотя, согласна тут с пользователем, который высказал интересную мысль: по-настоящему оценить эту статью смогут только специалисты. Которые сидят в архивах, а также роют культурные пласты времён и т.п., и делают свои умозаключения.

  28. sk13:

    О читаемости статьи.
    Есть украинский язык и русский язык — литературные версии. Можно и разговорные шаблоны включать. Остальные особенности (на грани транскрипции) мешают.
    Из статьи об оформлении текста —
    Важный элемент структуры – количество вложенных заголовков. Самое плохое, что можно здесь придумать – монолитный текст. Заголовки дают читателю точки, в которых он может прерваться и отдохнуть (не говоря уж о пользе заголовков для навигации). Заметим, что такой разработанный жанр, как роман, обязательно содержит подзаголовки (или, на худой конец, отбивки) отдельных романных блоков. Однако возникают ситуации, когда материал подраздела оказыывается чрезмерно велик и, стало быть, требует иерархического членения. В таких случаях я ввожу заголовок специального стиля.
    — — — — — — — —
    Современный мир вообще больше мир блок-хем и структурных композиций, с тематическими блоками текста. А тут неструктурированный поток слов в большом количестве. 🙁

  29. Док:

    Когда политики берут на вооружение лозунги о «возвращении к истокам», это означает, что рациональная аргументация у них закончилась. Аналогичную ситуацию мы можем сейчас наблюдать не только в московии, но и в Польше. В европейской политике такой псевдо-исторический взгляд на происходящие события считается крайней степенью махровой реакционности. Причина, побудившая автора обратиться к данной статье, для меня остается загадкой. Не замечал ранее никаких ультра-правых «закидонов» автора. А, может, невнимательно смотрел? Кстати, я так и не получил ответа о ссылке в правом нижнем углу на «Московский государственный университет дизайна и технологии», а также на «Макетная мастерская «Макет Северо-Запад»» из Санкт-Петербурга. Они каким образом относятся к, вроде бы, проукраинскому ресурсу?

    • Norfolk:

      Ультра-правые «закидоны» ( агл. Far right), дословеый перевод: сверхправильный, далеко правильный, литературный- глубоко правильный)- это то, на чем в нашем свихнувшемся на протухшей левизне мире, еще держатся остатки здравого смысла. Человек с «закидонами»- (левацкая интерпретация под совковый блатнякослэнг)- человек особой категории порядочности и чистоты мыслей.

  30. SVR:

    Ні, ну це вже занадто!
    Хоча проголошена мета Автора, схоже, дивлячись на коментарі, досягнута. Хоча особисто мене тема викидання Карлсона з Украіни не цікавила з самого початку — одразу зрозумів, чим це скінчиться, питання було лише одне: коли і куди.

  31. Volodymyr:

    Чесно признаюсь — стаття не сподобалась, бо задовга, багато посилів до витоків, які не перевіриш. Намагався читати, але дуже специфічно, не осилив, тим більше, що з історією не приятелював ніколи. Дякую. Був би дуже вдячний Авторові, якби він на свій розсуд закумулював з цієї статті, так би мовити лікбез. Як на мене, то більшість на сайті довіряє Авторові та його команді, тому і конспект би з цієї статті, прочитав би з великим задоволенням.

  32. Serg K:

    Цю статтю не зможуть прочитати люди які не знають української мови, люди, які не хочуть змінювати свою точку зору на історію, люди, в яких совецкий союз залишився в голові, люди, які не мають Батьківщини… Думаю, автор статті старався максимально лаконічно і коротко донести до читача інформацію. Щоб піддати сумніву викладену інформацію потрібно мати аргументи з посиланням на іноземні джерела або такі які знищувала радянська, імперська, московська влада. Тут, хочеш-не-хочеш, а в людей, народжених в ссср, правдива історія може викликати, мягко кажучи, не сприйняття інформації, що ми і бачимо. Але історію своєї країни потрібно знати, щоб в майбутньому не робити помилок.

  33. Alex_k:

    Читал обоснованное утверждение, что называть этническую принадлежность «индоевропейской» — это абсурд. Индоевропейским может быть язык, тот, на котором говорили европейцы и который попал к другим народам в Индию. От названия народа можно вывести название языка, но не наоборот, от языковой группы обозвать разные народы, которые его использовали.

  34. Ігор Небайдужий:

    Впевнений ,що цю статтю потрібно помістити в кожен підручник Історії України на наступній сторінці після Гімну України і вивчати обов,язково ,як дітям ,так і всім ,бажаючим отримати громадянство України.Надзвичайно сильно! Дякую автору ,але потрібен Ваш трактат з посилами на джерела ( з якого видання , рік,сторінка).Тоді це буде реальною«бомбою».Наснаги Вам і надалі.

  35. gal:

    Я тоже не мог прочитать, Это из разряда альтернативной истории, Все художники имеют право рисовать как хотят, И эти широкие мазки по этнологии на совести таких авторов, Главное что бы это не овладело народом, Мы это уже видели с немцами а сейчас с кацапами, Те тоже все изобрели, зачали кучу народов, и остальная радость,

  36. User:

    Фу. Бебик то смердюче лайно. Не ганьбіться.

  37. User:

    Ще нам не вистачало власної версії Задорнова.
    Українці мають відрізнятися від росіян тим, що не мають потреби у псевдоісторичній міфології.

  38. шалтай-болтай:

    Важко читати трансліт мокшанської українськими літерами…
    До того ж, більшість цитат була звідкилясь «зкопіпастчена», бо багато слів були розділені дефісами, або мали пробіли в середині слова.
    Тому читати було важкувато.
    Вважаю, що «московське есперанто», яким в оригіналі були написані цитати, повинно було залишатися без змін — краще до них ставитися ми б не стали…

  39. дядя леша:

    Как по мне,хоть статья и тяжеловата в отношении лингвистики читается ,но имеет преимущество в том ,что очень доходчиво раскрывает сущность москалей.Вторая половина статьи должна быть обязательной для прочтения в школьной программе .Наши дети должны знать и помнить и передавать последующим поколениям правду о соседях-вурдалаках .Только так в будущем мы сможем предотвратить себя от событий, свидетелями которых мы являемся(имею в виду расслабленность в отношении с москалией, и в итоге временная потеря своих земель, гибель своих людей).

Написать комментарий



Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: