Автор: Вадим

Сьогодні побачив в Інтернеті повідомлення про те, що принц Вільям та його дружина Кейт Міддлтон у “Twitter” висловили підтримку народу та президенту України на тлі війни з Росією. “У жовтні 2020-го ми мали честь зустрітися з президентом Зеленським та першою леді і дізнатися про їхню надію та оптимізм щодо майбутнього України. Сьогодні ми – разом із президентом та всіма людьми України, які хоробро б’ються за це майбутнє”.

З одного боку, це повідомлення втішило – що венценосні особи не тільки приділили увагу Україні, але й висловили нам свою підтримку, а з іншого – роздратувало через те, що до дійсних українських героїв примазується негідник, який вочевидь спровокував нинішні трагічні події. Адже саме через руйнівну діяльність Шмарклі-дезертира в оборонній сфері України наш споконвічний ворог вирішив, що можна відкрито напасти на нашу землю. Навіть якби він нічого не робив, це було б значно краще для обороноздатності України.

А він таки робив: і відведення наших військ з вигідних позицій, які згодом захоплював агресор, і заборона відкриття вогню в бік окупанта, і зупинення програм розробки перспективних озброєнь, і багато чого ще. Дійшло до того, що навіть виникли невиплати грошового забезпечення воїнам. При тому, що на утримання особи, яка обсіла керівне крісло держави, а також її оточення витрати державних коштів не обмежувалися. І все це на тлі триваючої війни з небезпечним ворогом.

Мабуть, усі пам’ятають, що після розгрому рашистських сил під Мар’їнкою навесні 2015-го ворог вже не намагався загострювати ситуацію. Хоча стан наших збройних сил і тоді, і у 2016-му був незрівнянно гірший, ніж у подальшому. А от після відходу від влади Порошенка процес набув зворотнього напрямку. І невідомо до чого все дійшло б, якби не Байден, котрий почав бити тривогу і застерігати від непоправного. Але й московити помітили, що тренд змінюється, тому не стали зволікати з активізацією бойових дій.

А тут цьому непотрібу вже приміряють лаври героя. Отже негативні емоції мене просто переповнювали.

Аж раптом, у пам’яті виникла, як на мене, дуже цікава давня історія.

—

Майже тридцять років тому порпався на своїй садовій ділянці. Треба було перекопати грядку, де дружина збиралась щось посадити. Погода стояла засушлива і земля стала просто каменюкою. Але в мене була новенька лопата та й копати виходило непогано. Тож почав. І тут в справу втрутився наш славетний чорнозем, який на моїй ділянці був понад півметра завтовшки. Отож моя лопата не витримала ні мого темпу, ні спротиву землі і … луснула.

Взяла така досада, що хоч плач. Адже копати ще багатенько. Що робити? Настрій геть зіпсувався. Аж бачу на сусідній ділянці сусід-пенсіонер. Бувший КДБшник – з відповідними людським якостями. Думаю – побачить моє лихо й зрадіє.

А чому б і ні? Роблю похнюплений вигляд і підходжу до нього із зіпсованою лопатою…

І тут я зрозумів, що натрапив на ідеальний прийом подолання будь-яких невдач. Побачивши його сяючі очі при вигляді моєї “аварії”, я просто виринув зі свого смутку. Як же небагато треба людині для щастя! Він, до того якийсь пригнічений, наче на кілька років помолодшав. І в мене від серця відлягло: хоч комусь радість від того, що сталося.

Всі люди різні і треба просто уміти використовувати їх особисті якості.

—

Отож бо, повертаючись до наших “баранів”.

Те, що Шмаркля не має жодного стосунку до звитяг нашої армії, не викликає сумніву. Навпаки, існує гостра небезпека зради через його лякливість та й інші негативні якості його особи.

А чому б не використати саме це? Він же не тільки лякливий, але й дуже зарозумілий, дуже полюбляє лестощі, як і всі нікчеми.

А тут він несподівано опинився у центрі уваги всього світу, його ім’я фігурує вкупі з найприємнішими епітетами. Його ототожнюють з нашими героїчними воїнами, самовідданими громадянами. От саме це й може стати тим запобіжником, який не дозволить, незважаючи на вплив бородатого “спонсора”, повернути на згубний для України шлях.

Але просто сподіватися на такий розвиток подій дуже небезпечно. Необхідно, щоб ця багато у чому недостойна особа весь час розуміла, що замість вселенської пошани, у разі зради України, безумовно опиниться у рівчаку з простреленою головою, якщо не з патиком у відповідному місці.