Три джерела московських скрєп (Частина 1)

От редакции

Жизнь устроена таким образом, что не всем нашим планам суждено сбыться, и в общем, это – хорошо по вполне понятной причине. Если у человека планы заканчиваются раньше, чем его жизнь, то он просто доживает свое время и более жалкого зрелища придумать сложно. Проще говоря, человеку уже не нужна его жизнь или вернее – та ее часть, что осталась. И вот один из таких планов не удалось осуществить ушедшему от нас Тимуру. У нас были планы организовать нечто отдельное, для начинающих авторов, которые под руководством мэтра могли совершенствовать свои навыки, формировать стиль и так далее. Коллега был как раз в той фазе жизни, когда возникает потребность делиться знаниями и опытом. 

Похоже на то, что он уже видел формат этой творческой лаборатории и главное, у него уже были на примете несколько человек, по его мнению – способных к этой деятельности, но все так и осталось в его замыслах. Тем не менее, мы стараемся предоставлять нашу трибуну коллегам, которые пробуют свое перо, и возможно, кто-то станет постоянным автором, наряду с уже известными коллегами, публикующими свои тексты самостоятельно. В общем, мы стараемся поддерживать это движение и если нет острых вопросов, которые требуют прицельного освещения, то мы публикуем такие тексты, которых у нас уже скопилось достаточно большое количество. Сегодня – как раз такой случай.

Автор: Гена

Число три є дуже популярним. Три богатирі, три поросяти чи три дівиці, кому що подобається. Та і стілець на трьох ніжках найбільш міцно стоїть. Як гасло, три мети є досконалістю, чотири — вже забагато буковок, а дві — явно замало.

Уварівська ідеологема: православіє, самодєржавіє і народність, це не плагіат Гайнріха Людена, а проста інтерпретація, власна тріада. Інакше і гасло: армія, мова та віра слід вважати запозиченням, тим більш там і там є віра, а мова пов’язана з народом, якщо це не колишня колонія. А без армії, яка повинна гнобити свій народ та нападати на інші держави, самодєржавіє взагалі неможливе.

На Московію християнство йшло двома шляхами: з Києва та зі Сходу. Останнє було єретичної версією, засудженою ще єдиною християнською церквою. Чому на Московії до другої половини XVII ст. хрестилися не так, як увесь православний світ? А навіщо перестали? Хотіли як у Києві? А хіба київська митрополія не була частиною Вселенського патріархату та мала якусь свою окрему традицію? Петро І знищив московську Церкву, як окрему інституцію, та зробив Вєдомство православного ісповєданія, зі своєю державною печаткою «ВПИ». Він написав два листи: Вселенському та Ієрусалимському патріархам, у яких повідомив про цю видатну подію. Патріархи відповіли, що «ми молимося за Вас, а Ви і надалі залишаєтесь братами нашими по вірі». У перекладі на просто мову: баба з возу…

Падіння монархії дало поштовх до «відновлення» патріархії. Відновлення?! А Томос дали? Новоявлений патріарх Тихон прокляв безбожну совєтську владу і отримав ще один розкол у вигляді «обновлєнцев». Майбутній «генеральний секретар» сталінського патріархату Сергій швидко визнав нову церкву, як єдину канонічну, що не завадило йому у майбутньому сприяти її знищенню.

А що сьогодні? РПЦ не підводить нас, вона лише підтвердила звинувачення висунуті на останньому Вселенському Соборі в єресі етнофілетизму, розпочавши гібридну церковну війну в Африці. У недалекому майбутньому лише сербська церква стане поряд з РПЦ, але ж у сербів таки є Томос. Певно, що все православ’я йде не у ногу, усі не благодатні, лише РПЦ та ікони святого х**ла.

Одну ногу спрєпного стільця РФ, Україна принаймні надломила. А як з народністю та мовою? Іронія долі, син мракобіса Уварова, провів грандіозну археологічну роботу на теренах пасконної Московії та не знайшов там жодного слов’янського поховання від ІХ до ХVI ст. Він фактично розвіяв у прах смішну гіпотезу Погодіна про рус-с-скіх, як народ дезертирів та колаборантів, які кинули Придніпров’я та чкурнули до Орди. А генетичні дослідження ХХІ ст. були контрольним пострілом у сіру речовину предків мерян.

(Далі буде)

5 Comments on "Три джерела московських скрєп (Частина 1)"

  1. Читач | 29.01.2022 at 21:24 |

    Российский историк Владимир Даль:
    “Гораздо болѣе половины земляковъ нашихъ – обрусѣвшая чудь. Посмотрите въ Тверской на Карелъ, въ Нижегородской, Пензенской, Симбирской и др. на Мордву, Чувашь – они обрусѣли въ глазахъ нашихъ, и нынѣшнее поколѣніе не знаетъ болѣе своего языка. Тоже видѣлъ я въ Пермской, Вятской и – Орловской; пусть рѣшитъ Погодинъ, какъ Историкъ, какого поколѣнія чухны жили въ орловской, но это чудь. Одна половина Курскаго населенія также. Это потому, что на югѣ сидѣли славянѣ, а во-всей Великоруссіи чухны разныхъ помолѣній”.

    • Vaclav | 30.01.2022 at 00:54 |

      Владимир Даль родился в 1801 году в Лугани (современном Луганске), где его отец, датчанин Иоганн Христиан Даль, служил врачом. Приняв в России имя Иван, Даль-старший женился на Марии Фрейтаг из семьи обрусевших немцев и французских гугенотов

  2. Армія, мова, віра.
    Жодного слова про яка віра – християнська, будіська тощо.
    А може й віра, що ніякого бога й немає!

  3. Юрій | 30.01.2022 at 10:00 |

    Низький уклін Тимур за подаровані свідомі відкриття.
    Про передслів’я. Людська сутність сягає далеко за межі ментальності,тому “доживання”, чи якісна свідомість “доживання” має собою набагато більшу цінність ніж здається. Недарма найважливішими в суспільстві є діти і літні люди.

  4. nicksaf | 30.01.2022 at 16:28 |

    Freitag пятница по немецки.

Comments are closed.