Автор: Гена

Ця тема є дражливою. Певно тому, що безпосередньо пов’язана з психологією та психікою людей. Коли людини пропонують описати свого найнеприємнішого опонента, тим більш ворога, людина каже, що опонент є підлою та хитрою особою. «Так, — скаже людина, — я теж не ідеальний та мій опонент явно хитріший мене. — Опонент може бути фізично сильніший за мене, та навіть розумніший за мене. А от чи може опонент, тим більш мій ворог, бути моральніше за мене? Ворог моральніше за мене? А що тоді є я?!».

Задовго до Ніцше, шотландський філософ Девід Ґ’юм, у дещо завуальованій формі, показав що морально те, що вигідно. Тобто, морально те, що вигідно суспільству, а не лише окремій особі. Егоїстична мораль характерна для тубільців, вона визначається висловом записаним одним дослідником Африки: «Якщо я вкраду козу, то це правильно та морально, але якщо у мене вкрадуть козу, то це неправильно та аморально». Девід Ґ’юм писав, що мораль існувала завжди, у піратських державах та кримінальних зграях. Без неї, наголошував він, вони б не проіснували і дня.

Мораль тісно пов’язана з мотиваціями, як окремих людей так і колективу. Невмотивована поведінка можлива хіба у людей під час душевного хвилювання, вживання наркотиків, алкоголю чи у божевільних. У давні часи, часи племен та родів, люди керувалися таким поняттям, як табу. Наприклад, неможна було ходити у певну місцевість, бо це — табу. Можливо, на це були вагомі підстави, місце було з підвищеним рівнем радіації або отруєно хімічними сполуками. А можливо, це були звичайні забобони.

Час ламав табу, але ламалися і традиції, які виявилися не корисними, а то і шкідливими для суспільства. Існування суспільств — груп людей, не може не призвести до конкуренції між людьми. У кожної окремої людини був вибір: або самому конкурувати з дикою природою, або разом з іншими людьми.

Навіть процеси, які йдуть у неживій природі можна вважати конкуренцією. Конкуренція існує завжди, певно багато людей просто не помічають цього. Саме конкуренція змушує людей до кооперації, а кооперація вимагає відплати у вигляді частини особистої свободи та виконанні обов’язків, які і звуться мораллю.

Якщо людина труїть себе наркотиками та вкорочує собі віку, то можна сказати, що людина аморальна у відношенні до самого себе. Але немає людини, немає проблеми, а якщо існували роди, племена, клани, народності чи нації самогубці, то ми нічого про них не знаємо. Врешті, нам байдуже існували такі спільноти, чи ні, якщо їм самим було байдуже до самих себе. Чи наше співчуття їм би допомогло?

Моя сім’я понад усе, є доволі розповсюдженим вербальним висловом. Сімейні «націоналісти», або «сім’їністи» наголошують, що готові на злочин, навіть на вбивство інших людей, якщо це потрібно для щастя їх сімей, навіть ціною свого власного життя. Доводилося чути, що «сім’їністи» єдине цілком реально існуюче явище, на відміну від націоналістів, яких немає та бути не може, ніде та ніколи.

Певно, мова їде про банальний когнітивний дисонанс, притаманний багатьом українцям, які досі страждають на постколоніальний мазохізм. Але хіба не буває випадків, коли батьки продають своїх дітей у сексуальне рабство? У деяких країнах це не рідкісне явище. А випадки, коли діти вбивають своїх батьків з корисливих мотивів, це вигадки? Нарешті, буває сім’ї розпадаються, створюються нові сім’ї, діти проклинають своїх батьків, або навпаки. Це все будемо вважати аналогом множинного громадянства?

Категоричність — «ніде та ніколи», є звичайним виправдання самого себе, безвідповідального за долю своєї держави. Один «сім’їніст» впав у ступор, коли я спитав його, що він буде робити, якщо декілька сімей об’єднаються з метою вбити всю його сім’ю, бо вирішать, що так буде краще для їх рідних сімей. До кого та чого він буде тоді апелювати?

Вірність альфа-самцю племені, голові клану, королю чи султану є реальними фактами історії. Зараз, це багатьом здається дурістю, а тоді лише за сумніви у необхідності лояльності до влади, людей позбавляли життя. І ось ми приходимо до національних інтересів. Саме вони є верхньою межею того, що ми називаємо мораллю. А як же загальносвітова мораль?

Якнайпослідовнішим представником глобальної моралі був легендарний Don Juan. Він казав кожній новій жінці:
— Я не можу любити тебе одну, бо я люблю усіх жінок світу!

У голові людини 80-100 мільярдів нейронів, скільки нейронів любові прийдеться на кожного з 7 мільярдів землян? Любити геть усіх — це не любити нікого. Є люди з підвищеною емпатією, ці люди їдуть до Африки, Азії у складі Червоного Хреста чи якоїсь благодійної організації. Вони реально допомагають страждалим людям. І куди-куди, а у політику вони точно не йдуть.

Та не поспішайте кидатись лайном в аморального Заратустру, бо байдикування, скиглість та жебрацтво, це теж наркотик. Він теж вбиває спочатку мозок, а далі і тіло тих, кого намагаються врятувати допомогою. Тому не слід переоцінювати людську емпатію. У крайніх формах вона вельми шкідлива, як веганство, яке позбавляє людей необхідних їй омега-кислот.

А права людини? Декларацію права людини сформулювали державні народи, узгодили між собою та наголосили, що людей не можна вбивати, катувати, проводити над ними досліди чи продавати у рабство. Просто тому, що вони люди. Саме державні нації, а не абстрактна вселенська правда, взяли на себе обов’язки та тягар захищати права людини.

Філософи та ідеологи полюбляють абстрактні категорії. Але погано, коли вони відривають їх від матеріального змісту та пускають у вільне плавання. І тоді з’являється держава без народу, виробничі сили без їх творців, а виробничі відносини матеріалізуються та живуть окремим від людей життям.

Зникає головне — мотиви, якими керуються цілком конкретні люди, а не вигадані терміни, які з часом зникають чи міняють свій первородний зміст. У 90-х на наших FM-станціях було присутнє ББС, здається російською мовою. Кожен день ведучі підіймали питання боротьби з націоналізмом. Але з якимось абстрактним націоналізмом, не ірландським, шотландськім чи валлійським. Добре, поборолися з націоналізмом, то може хоч трошки поборетесь з імперіалізмом, ну хоч би з абстрактним? Та де там…

Майже всі держави старої Європи мають імперське минуле. Для них націоналізм є синонімом сепаратизму. Тобто, у них є мотивація ненавидіти націоналізм. А в імперіалізмі вони не бачать нічого поганого, бо це їхній, рідний імперіалізм. У статті «Що таке держава?» приводилися аргументи про неможливість, принаймні у ближньому майбутньому, створити єдину «землянську» державу. Відповідно, відсутня умова існування глобальної моралі, як вищого закону для людства.

Постійні посилання на абстрактну мораль, є банальною спробою приховати свої власні бажання та присоромити опонента. Але чи є в поборників космополітичної моралі впевненість, що ніде, навіть за межами нашої Галактики, немає розумного життя? Бо інакше, треба заочно любити також інопланетян, навіть якщо їх свідомість розпорошена серед планетарних туманностей. Нічого розводити цей аморальний та мерзенний «землянський націоналізм».

Україна довела, що найбільше чого вона може отримати від світу, це щонайбільші занепокоєння та вербальні якнайщиріші підтримки її суверенітету. Навіть допомогу від НАТО може заблокувати одна незгідна держава. Лише індивідуальні домовленості з окремими країнами дають результат. А ще виявилось, що критична більшість громадян найбагатших держав Європи не готові воювати, навіть за свої країни. Перспектива вмерти дуже сильно демотивує.

Якщо Вам набридли гарячі прихильники єдиної інтернаціоналістичної держави, союзу братніх народів, то дайте їм зустрічі пропозиції: державна мова — українська, столицею є Київ, нарешті пам’ятники Степану Бандері по геть усій території великої спілки народів. Старий роздутий condom інтернаціоналізму гучно лусне та покаже свій справжній огидний вміст, доведено електронікою…

(Далі буде)