Автор — Тимур Литовченко

Зовсім невдовзі виповниться 300 років відтоді, як тогочасне Московське царство було проголошено Російською імперією. Із цією подією пов’язаний цікавий вислів фундатора оновленої держави, який висвітлює його плани з несподіваного боку… 

30 серпня (10 вересня) 1721 року між Росією і Швецією було укладено Ништадтський мир, який підбив підсумки Північної війни, що тривала понад два десятиліття. З цього приводу Сенат і Синод вирішили обдарувати Петра Олексійовича титулом Імператора Всеросійського з наступним формулюванням: «Как обыкновенно от римского сената за знатные дела императоров их такие титулы публично им в дар приношены и на статутах для памяти в вечные роды подписываны».

Принаймні таке повідомляє веб-сайт Президентської бібліотеки ім.Б.М.Єльцина, що перебуває у веденні Управління справами президента РФ. А от наскільки воно відповідає істині? Хтозна, хтозна… Якщо це не вигадка, то на цьому прикладі простежується традиція опрацювання рішень, що виражається відомою формулою: «Мы тут посвещались с народом и решили». Приблизно так само вже в радянські часи «дорогому Ильичу» (спеціально для тих, хто не досягнув молодшого піонерського віку, уточнюю — Брежнєву) вирішували піднести або чергову золоту зірочку Героя Радянського Союзу, або рясно всипаний діамантами Орден Перемоги, або інше «брязкальце».

Однак погодьтеся, що підношення римському імператору титулу… імператора якось не дуже в’яжеться з логікою. Отож ця нелогічність примушує запідозрити московитський Сенат і Синод у певному лукавстві. Схоже на те, що саму ідею спустили «згори» — від осіб, наближених до царя-батюшки. А як і чим обґрунтувати нове титулування — не має принципового значення. Як послалися на «римський сенат», так само можна було б апелювати і до володаря Кітеж-граду, і до Царя Гороха, і до китайського богдихана. Та й загалом до кого завгодно.

Мабуть, справжнім мотиваційним моментом у даному разі було не стільки бажання підлизнутися до царя-батюшки, як намагання зробити глибокий ребрендинг держави. Справді, одне діло — це «Московське царство» і зовсім інше — «Російська імперія». І статус імперії більш крутий (а відповідно, і титул Імператора Всеросійського), і чужу славетну історію є звідки комуніздити (у загарбаної Русі-України), заразом викинувши на помийницю і деякі ганебні моменти історії своєї, на кшталт загравань із Золотою Ордою, васалітету щодо Кримського ханства і такого іншого.

Отже, 22 жовтня (2 листопада) 1721 року в Троїцькому соборі Санкт-Петербурга відбулася обідня, по завершенні якої був зачитаний текст мирної угоди, укладеної зі шведами. Далі з хвалебною проповіддю виступив Феофан Прокопович. А потім до царя підійшли сенатори і канцлер, які звернулися з проханням прийняти запропоновані титули. Звісно, вінценосний не відмовився. Отак цар Петро став найпершим російським государем імператором, а Московське царство — Російською імперією.

Отакі події мали місце майже 300 років тому — буквально без пари-трійки тижнів. Здавалося б, разом зі старою назвою на ту саму помийницю історії остаточно відправиться й інше «старорежимне» причандалля Московії — від боярських борід до тотального дрімучого невігластва… Хіба ж дарма новоспечений государ-імператор наказував усім «в платьях немецких ходить, парики носить, табак курить» і загалом поводитися по-європейськи?.. Але тут немов грім серед ясного неба — така от несподівана думка:

«Нам нужна Европа на несколько десятков лет, а потом мы к ней должны повернуться задом».

Щоправда, думка ця дійшла до нас у переказі. Однак переказав ці слова імператора Петра І дуже авторитетний дипломат, віце-канцлер і перший кабінет-міністр Генріх Йоганн Фрідріх (або на російський манер — Андрій Іванович) Остерман, який фактично керував зовнішньою політикою Російської імперії у 1720-1730-х роках. Як палкий прибічник зближення зі Священною Римською імперією, Остерман не мав підстав викривляти слова першого російського імператора, одним зі сподвижників якого він був.

Отже, Петро Олексійович і справді розраховував узяти від Європи ті «ништяки і плюшки», які подобалися особисто йому, а потім, за кількадесят років — хай та Європа горить синім вогнем, розвіється попелом і піде лісом! Ще раз: це донесена Остерманом до нащадків думка фундатора Російської імперії, найпрогресивнішого з російських монархів!..

То хіба треба дивуватися тому, що у нашому сьогоденні ті пострадянські держави, які утворилися на теренах колишнього СРСР, вироджуються або в диктатури, або у кращому разі — в симулякри демократії?! Це зовсім не дивно, якщо визнати чесно: Петро І від початку збудував на теренах архаїчного Московського царства ніщо інше, як симулякр європейської держави XVIII сторіччя! Отож у подальшому нічого іншого вийти просто не могло…

І про це треба пам’ятати, коли невдовзі Україну вчергове спробують загнати газово-вугільним «батогом» у підросійське стійло. До цього вже йде: попереду холодна пора року — зима, а уряд «слуг народу» не спромігся запасти на майбутній опалювальний сезон достатню кількість вуглеводнів… Вже подейкують, нібито ситуація з опалюванням бюджетних організацій може бути зовсім кепською. Доведеться якось викручуватися, купуючи енергоносії «за парєбріком» по захмарних цінах з невідомо якими додатковими умовами. Бо РФ свого ніколи не впустить… І тепер справа може розвиватися ще гірше, ніж за урядування Юлії Тимошенко у 2009 році.

Тому ще раз: отримавши від Європи усі «ништяки і плюшки», найпрогресивніший російський імператор-реформатор збирався повернутись до неї дупою. Навряд чи щоб підставити дупу європейцям… Просто з презирства. І в компанію до таких «благодійників» збираються загнати Україну! Ех-хе-хех, не забути б цього, коли припече…

Ой, ні — точніше, коли приморозить!