«Скеля» (фоторепортаж)

Автор — Тимур Литовченко

Вже багато років мріяв побувати в коростенському музейному комплексі «Скеля» — і вчора це нарешті сталося! 

Колись на цьому місці було городище Іскоростеня — столиці Древлянської землі. Минуло не одне століття, і в 1935-1937 роках, з використанням системи печер, відомих ще древлянам, тут був спроектований та споруджений підземний командний пункт Коростенського укріпрайону (УР №5).

Після початку Німецько-радянської війни 1941-1945 років, на рубежі Коростенського УРу на початку липня 1941 року оборону зайняли частини 5-ї армії РСЧА, разом з кулеметними батальйонами. Радянські бійці на цій ділянці фронту затримали німецький наступ на Київ до початку серпня.

Блукаючи коридорами відкритого для доступу відвідувачів підземелля (довжина яких становить 156 метрів), мимоволі замислюєшся: а чи варта була шкурка вичинки?! Бо з одного боку, вгризатися в граніт (та ще й із максимальним дотриманням режиму секретності інженерних робіт!) — заняття не з легких. І те, що вдалося спорудити — таки справляє неабияке враження. При цьому треба враховувати, що для відвідування відкритим є лише середній рівень підземного КП: адже ще в 1941 році переходи на верхній і нижній рівні були забетоновані, а самі ці рівні ще й попередньо заміновані…

А з іншого боку, оборона Коростенського УРу тривала лише в липні — на початку серпня 1941 року. Отож оборонного потенціалу радянських військ, які трималися тут, вистачило максимум на півтора місяці. Хоча, здавалося б, у створених умовах можна було протриматися в декілька разів довше. Адже комплекс прикритий згори масивом граніту і піщано-глинистого ґрунту завтовшки 9 метрів.

Підземний КП — споруда цілком автономна. Будівничі пробили 14-метровий колодязь до водоносного шару. Оскільки комплекс розташований на правому березі річки Уж — проблем з водою не повинно бути… До того ж, для запасання води передбачені дві цистерни з нержавійки: питної води — на 15 т, технічної води — на 10 т.

В командному пункті діяли внутрішній водогін, централізована вентиляційна система і система контролю рівня тиску. Автономне енергопостачання забезпечувала пара дизель-генераторів по 50 кВт кожний, для їхньої безперебійної роботи був створений 20-тонний запас дизельного палива.

Серед приміщень КП були їдальні, кімнати відпочинку, душові, пункти надання медичної допомоги, бойові пости. І звісно ж — ленінська кімната і окреме приміщення для відділу НКВС. А ще — вузол зв’язку з кімнатою урядового зв’язку, внутрішня АТС на 68 телефонних номерів. Фахівці забезпечували дальній радіо- і дротовий телефонний і телеграфний зв’язок.

У повоєнну добу бункер був закинутий, деякий час по війні тут мешкали місцеві жителі, але в 1960-х роках колишній КП повністю прийшов у запустіння. Назву «Скеля» для цього об’єкту почали використовувати після 1986 року — тоді колишній КП був переобладнаний в захисну споруду для потреб цивільного захисту Коростеня: тут розташувався запасний пункт управління міської адміністрації. «Скеля» має два входи на берег річки Уж. Кількість приміщень, відкритих нині для доступу відвідувачів — 36, їхня загальна площа — 472 м², загальна довжина коридорів середнього рівня споруди 156 м, ширина коридорів — 1,1 м, висота стелі — 2,5-4 м. Загальний об’єм підземного комплексу — 1121 м³.

Музейний комплекс «Скеля» був створений у 2005 році. Переважну кількість експонатів музею складають предмети, знайдені в об’єктах Коростенського і Новоград-Волинського укріпрайонів, а також інші часів ІІ Світової війни. Окрім того, в музеї зібрана колекція на тему цивільної оборони та захисту від наслідків Чорнобильської катастрофи. Насамкінець, в окремій кімнаті зібрані предмети, що стосуються нинішньої російсько-української війни.

About the Author

Tymur
Письменник, журналіст і блогер

6 Comments on "«Скеля» (фоторепортаж)"

  1. Gala SS | 10.10.2021 at 20:59 |

    воювали по всякому
    “…что же все-таки произошло в тоннеле. В коротких фразах, до сих пор явно пребывая в шоке от того, что они увидели, двое из выживших стрелков рассказали о невероятном случае. Но, возможно, невероятные случаи такого рода происходили на той войне каждый день.

    Нащупывая дорогу в полутьме тоннеля, примерно через пятьдесят метров они обнаружили с трудом различимую выемку в стене, откуда невыносимо воняло. Им понадобилось некоторое время, чтобы привыкнуть к темноте. И тогда перед ними предстала ужасающая картина. В углу на корточках бок о бок сидели двое русских. А неподалеку от них — тщательно законсервированные останки двух человеческих тел, лежащие на ящиках для патронов. Консервировали их, явно закоптив над огнем. В другом углу за кучей экскрементов лежали их кишки, которые уже начали разлагаться, и обгрызенные кости. Трясясь от отвращения, один из стрелков, немного умевший говорить по-русски, спросил у двоих уцелевших, что произошло.

    Они ответили, что их, тридцать пять бойцов, оставили в этом тоннеле, когда русские отступали, со строгими указаниями оставаться в укрытии и удерживать позиции до начала контратаки Красной Армии. Шел месяц за месяцем, но контратака не начиналась, и у них очень скоро закончилось все продовольствие. Офицер, остававшийся с ними, тем не менее настаивал, чтобы они следовали приказу. А когда многие солдаты стали требовать немедленного отступления, он застрелил двух самых молодых (им было всего по шестнадцать лет), чтобы удержать остальных. Он хладнокровно убил их выстрелами в шею, а затем под дулом пистолета приказал остальным выпотрошить их, расчленить тела и коптить их над огнем. Он заставил солдат разделить печень трупов и съесть ее сырой. Следующие несколько недель они ощущали себя людьми, преступившими человеческий закон. И они даже не думали о сопротивлении офицеру, потому что их сержант и два младших сержанта были на его стороне и охраняли все ящики с оружием. Со временем тела были съедены, и офицер безжалостно застрелил еще одного самого молодого солдата. Через несколько дней после этого атака русских отбила тоннель, что обязало группу перейти к действию.

    Пока стрелок, знавший русский, переводил остальным этот рассказ, другого немецкого солдата начало тошнить от переполнившего его отвращения. Когда он снова смог дышать, он закричал: «Вы грязные ублюдки!» — и выстрелил из своего пистолета-пулемета МР40*. Им не верилось, в их глазах была паника, оба русских пристально смотрели на свои изрешеченные пулями тела, пока кровь с пеной не хлынула из их потрескавшихся, уже безмолвных губ. Их тела вздрогнули в последний раз, и жизни оборвались. «Уходим отсюда, ребята», — заорал командир отряда, и они ринулись обратно, покидая этот кошмар. Выйдя из тоннеля, они не могли надышаться свежим воздухом.”

  2. Ilya56 | 10.10.2021 at 21:06 |

    Интересно. Но здесь не был, хотя в Коростене был. Может когда доберемся. Если сможете, посетите Бункер Линии Арпада. Можно будет сравнить как делали венгры и совок.Даю ссылку, там есть и мой отчет, но под другим ником – http://www.doroga.ua/Pages/POIDetails.aspx?CatalogPOIID=3778

    • Дякую, подивлюсь неодмінно! 🙂

    • Вуйко з Донецька | 10.10.2021 at 21:55 |

      Ще є в сусідньому Велико Березнянському районі. На берегах річки Уж.

  3. Все детство наматывал круги по этим закапелкам.Все видимые входы были наглухо забетонированы. Если бы удалось, как-то узнать ,что там находится… Даже трудно представить, какие попытки проникновения были бы предприняты.

  4. Forst Zinna | 11.10.2021 at 21:12 |

    “…Отож оборонного потенціалу радянських військ, які трималися тут, вистачило максимум на півтора місяці. Хоча, здавалося б, у створених умовах можна було протриматися в декілька разів довше.” Шановний пане Тимур, війська, що обороняли цей напрямок ВИМУШЕНІ були відступити, оскільки вони вже знаходились в оточенні (ще звісно не в повному, але “перспектива” вже “вимальовувалась” досить переконливо, навіть для скептиків). Не вистачило “оборонного потенціалу” не військ, які трималися тут, а військ, які були на флангах Південно-Західного фронту: Західного та Південного фронтів.

Comments are closed.