Один камент і чотири P.S. (моя думка-2)

Зовсім інша річ, що для реалізації життєвої програми конкретної людини ролі середнячка може забракнути… Але про це — трохи нижче.

І вже зовсім-зовсім інша річ, що традиційне єврейське виховання прямо забороняє лідерство у певних сферах! Наприклад, я неодноразово писав на «ЛО», що єврею в жодному разі не можна ставати ні президентом чи прем’єр-міністром України, ані мером якогось міста. Навіть бути міністром — це вже ситуація на межі фолу. Але ставати першою особою в державі чи навіть у певному населеному пункті — це вихід за межу. Це неприпустимо! Адже існують помилки, які єврею нізащо не пробачать. Тоді гнів місцевих жителів наздожене не лише конкретного винуватця, але й усю єврейську общину…

  1. Про те, що «времена погромов давно прошли»

Хіба?! І оте «давно» — це скільки часу?!

Гаразд, не будемо згадувати про погроми революційних, постреволюційних часів і навіть початку Німецько-радянської війни — 1941 року. Те, що було у першій половині ХХ століття, можна списати на надзвичайні обставини в тогочасному суспільстві, збуреному соціальними катаклізмами.

Але візьмемо, наприклад, погром у Кельцях (Польська Народна Республіка) 4 липня 1946 року — ці часи «давно прошли» чи все ж не дуже давно?.. Адже для людей старшого піонерського віку, яких на «Лінії Оборони» вистачає, 1946 рік — це всього лише час дитинства їхніх батьків! І про те, що у повоєнній ПНР (сусідній з Українською РСР) доходило до погромів — зазначені люди старшого піонерського віку цілком могли дізнатися від прямих свідків: від своїх батьків, дідусів і бабусь.

До того ж, на події в сусідній (через кордон) ПНР накладався повоєнний антисемітизм, який насправді мав місце в СРСР: це і справа Єврейського антифашистського комітету, і справа лікарів-отруювачів («вбивць у білих халатах») — в результаті яких ймовірність єврейських погромів зросла майже до 100%, і вони не сталися лише через смерть товариша Сталіна. Та й потім, у 1950-1970-х роках антисемітські настрої в радянському суспільстві нікуди не поділися, хоча офіційно ніякого антисемітизму в СРСР, звісно, не було.

І навіть після розпаду СРСР… Якщо коротко, то ми віддали нашу дочку в українську школу. Отож на початку 1995 року, коли вона перейшла до 5-го класу, одного разу троє однокласниць побили її до струсу мозку. Тоді ж увечері нам додому зателефонував хтось. Слухавку взяла моя мама і почула звідти дитячий голос: «Люся, убирайся в жидовскую школу», — після чого слухавку негайно кинули. Наступного дня на термінових класних зборах одна з однокласниць, які били нашу дівчинку, сказала привселюдно: «Жалко, что она не сдохла».

Оскільки мама у нашої дочки — українка, то приймати в єврейську гімназію нашу дівчинку відмовилися. Лишати ж її в тій українській школі ми також не схотіли. Довелося віддати в російську. Повірте — вимушено, через такі от обставини! Але виникає отаке запитання: жовтень 1995 року — це «давно прошло» чи все ж не дуже давно?! І ще: як гадаєте, цей факт власної біографії забуде колись наша дочка, якій буквально днями виповниться лише 36?.. А може, її треба було забити до смерті — а до струсу мозку не враховується???

  1. Про те, що євреї «всё время говорят о “бабином яру”, почему-то упоминая одних евреев»

Згадуючи про Бабин Яр, переважна кількість євреїв згадують лише євреїв тому, що смерть людей своєї етнічної приналежності їм ближча. Хоча таку лінію ведуть аж ніяк не всі євреї. Зокрема, на «Лінії Оборони» особисто я — український письменник Тимур Литовченко, не приховуючи свого етнічного єврейства з боку матері, зробив на тему Бабиного Яру декілька публікацій, темою яких є намагання просунути проект меморіалізації Бабиного Яру, розроблений саме українськими дослідниками. Наведу лише пару цитат з одного мого матеріалу — «Бабин Яр. Київ»:

  • «Розстріли в Бабиному Яру тривали регулярно у 1941-1943 роках по вівторках і п’ятницях — але вже безвідносно до етнічної приналежності страчених. Знищували військовополонених і підпільників, партизанів і громадян-заручників, в’язнів Сирецького концтабору й українських націоналістів-«мельниківців», пацієнтів психіатричної лікарні та й просто кримінальних злочинців — так би мовити, найширший контингент».
  • «…насправді трагедія Бабиного Яру почалася аж ніяк не 29.09.1941. І річ не в тім навіть, що, за деякими відомостями, перед початком єврейських розстрілів там знищили кілька ромських таборів. Варто пригадати, що принаймні в довоєнний період буквально окрай Бабиного Яру стояла тюрма Київського облуправління ОДПУ-НКВС, та й з Лук’янівської в’язниці сюди було їхати ближче, чим до Биківнянського лісу… Отже, подейкують, у передвоєнний період в Бабиному Яру ховали жертв політичних репресій. А також селян, яким під час Великого Голодомору 1932-1933 років вдавалося дістатись Києва й які після цього або потрапляли в руки міліції — або помирали від голоду вже просто на вулицях міста. Таким чином, трагедію Бабиного Яру воєнного часу в жодному разі не можна відокремлювати від довоєнного Червоного терору».

Невже це називається «почему-то упоминая одних евреев»?..

А ось буквально одне речення, що вичерпно характеризує Звернення української спільноти до очільників нашої держави від травня 2020 року, підписаного багатьма євреями, починаючи з Йосипа Зісельса (див. нижче) — про яке розповідалося в цьому ж матеріалі:

  • «Підписанти переконані, що Бабин Яр є одним з ключових місць національної пам’яті українців, як сучасної політичної нації — бо тут упокоїлися громадяни України всіх національностей».

І це також «почему-то упоминая одних евреев»?!

А може, я почав писати таке тільки тут і зараз — на «Лінії Оборони»?! Тоді пропоную зазирнути… наприклад, в «Книгу Спустошення. 1939-1945» — одну з частин художньої історичної епопеї Тимура і Олени Литовченків «101 рік України». В розділах, присвячених 1941-1942 рокам, розповідається, зокрема, про приїзд до зайнятого німцями Києва групи українських націоналістів-мельниківців, до якої входила Олена Теліга, про їхню бурхливу діяльність з відродження українського життя, про арешт і страту. Дата написання книги: «1 грудня 2017 року — 24 січня 2018 року»…

(Далі буде)

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

About the Author

Tymur
Tymur
Письменник, журналіст і блогер

5 Comments on "Один камент і чотири P.S. (моя думка-2)"

  1. навіть після розпаду СРСР… Якщо коротко, то ми віддали нашу дочку в українську школу. Отож на початку 1995 року, коли вона перейшла до 5-го класу, одного разу троє однокласниць побили її до струсу мозку. Тоді ж увечері нам додому зателефонував хтось. Слухавку взяла моя мама і почула звідти дитячий голос: «Люся, убирайся в жидовскую школу», — після чого слухавку негайно кинули. Наступного дня на термінових класних зборах одна з однокласниць, які били нашу дівчинку, сказала привселюдно: «Жалко, что она не сдохла».
    =====
    “ойявасумоляюнеделайтемненерви”
    шановний Тимур!

    ось вам інший приклад (до розпаду срср):
    місто Рівне 1959 рік, ̶Н̶о̶ч̶ь̶,̶ ̶у̶л̶и̶ц̶а̶,̶ ̶ф̶о̶н̶а̶р̶ь̶,̶ ̶а̶п̶т̶е̶к̶а̶ день, вулиця, бараки, залізниця
    два чималих єврейських хлопака (Нюсік й Нуник) років по 15-16 впіймали місцевого третьокласника-росіянина й познущалися з його.
    подробиці викладати не буду – це не головне.
    а мати того третьокласника все одно ходила до їх сім’ї у сусідній будинок й вилікувала їх хворого діда.

    ну й що тепер – будемо “мірятисяпіпіськами”?
    будемо дрібні дитячі сварки переводити до розряду “геноциду”?
    якось це не по дорослому.

    нещодавно вандали потрощили пам’ятник жертвам геноциду.
    торік в Бердичіві якась падлюка обляпала червоною фарбою пам’ятник загиблому вояку АТО.

    в обох цих випадках (а це саме провокації за для збільшення напруги у суспільстві) я бачу тільки одне – є ще на нашій святій землі недоумки, продажні падлюки та корисні ідіоти.
    все.

    так що й ви праві й пані Наталя права.
    й не праві обоє.

    шановна пані Наталя!
    в Україні не існує системного (державного) антісемітизму.
    але закон чомусь приймають саме тоді коли захиталися стільці під дупами бородатої бабці та його ставленика.

    а те що є у побуті – то наслідки виховання викривленого 70 роками саветов та ще й 300 років “братньої” окупації.
    й надалі будуть ще окремі побутові сварки виникати між представниками різних націй й давати кожній оцінку має в першу чергу суспільство та суд.

    може я трошки плутано пояснюю та сподіваюсь ви обоє мене зрозумієте.

    • Поодинокі прояви були, є та будуть завжди. Саме тому, що в будь-якому суспільстві, в будь-якому прошарку чи етносі є покидьки.
      🙁
      Але саме тому, що окремі покидьки були, є і будуть завжди – практично завжди зберігається небезпека сповзання до системних проявів! А от за тим, щоб таке сповзання не сталося – і треба слідкувати. Саме тому й потрібно моніторити ситуацію в суспільстві в цілому, про що йтиметься нижче. Слава Богу, що нині в Україні суспільна ситуація краща, ніж навіть в Західній Європі. Але так було не завжди. І нема ніякої гарантії, що так назавжди все й залишиться.
      🙁

      • “Але візьмемо, наприклад, погром у Кельцях (Польська Народна Республіка) 4 липня 1946 року — ці часи «давно прошли» чи все ж не дуже давно?..”
        —–
        А ще візьмемо, для порівняння, Різанину в Березці 1 квітня 1945 року https://uk.wikipedia.org/w/index.php?curid=1341571 , там же Різанина в Сівчині, Різанина в Бахові, Різанина в Завадці Морохівській, Пискоровичі, Різанина в Горайці, Різанина в Сагрині, Різанина в Скопові, Бійня у Верховині, Бійня у Верховині (посилань на статті не даю, бо модератор не пропустить. Але вони є). ТО що, на Вашу думку, були поодинокі прояви, а що системою? Але я згоден з Вами, ” смерть людей своєї етнічної приналежності їм ближча”, тому що “Список жертв різні 11 квітня 1945 року в Березц” особисто для мене містить не просто людей своєї етнічної приналежності, а рідних, зокрема прабабу по материнській лінії.

  2. Проблема грязная, как высасывание из пальца, которым пару тысяч лет человечество ковырялось в носу.
    Обобщать последствия отношения к евреям и к др. нациям не этично, по лишь одной причине, пример ниже:
    * дом малютки, обход, 20 младенцев.
    -медсестра: этого можно не докармливать
    – он не выживет?
    – он от еврейки
    -хорошо, не кормите*
    Теперь можно расширить этот пример на многочисленные поколения и сферы деятельности

Leave a comment

Your email address will not be published.


*


Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: