Казочка про мистецтво ніндзя

Автор — Дід Панас

Із серії «Новітні казки Діда Панаса»

Добрий вечір вам, малятка, любі хлопчики й дівчатка! Сьогодні я приніс вам казочку — ще й бубликів в’язочку! А казочка моя буде про мистецтво ніндзя… Отож, діточки, сідайте довкола своїх комп’ютерних моніторчиків, планшетиків чи смартфончиків та слухайте мене уважненько.

Колись давно, настільки давно, що пам’ятають це лише діточки старшого піонерського віку, була така держава — Радянський Союз. І серед періодичної преси в ті часи одним з найцікавіших щомісячних всесоюзних часописів був журнал «Вокруг света». До речі, це найстаріший російський науково-популярний і країнознавчий журнал, що випускався з 1861 року. Та й досі випускається, до речі — але то вже так, до слова… В будь-якому разі, саме у «Вокруг света» за радянських часів можна було почитати хоч якісь твори зарубіжних авторів у більш-менш пристойному перекладі.

Отже, саме у «Вокруг света» одного разу було надруковано невеличке оповідання японського письменника У.Місіями «Мистецтво ніндзя». Щоправда, зважаючи на певну специфіку радянської перекладацької школи, особисто я підозрюю, що той загадковий «У.Місіяма» — це насправді всесвітньо відомий японський письменник, драматург, актор і політичний діяч Юкіо Місіма, свого часу тричі номінований на Нобелівську премію… Але повернімося до оповідання.


А йдеться в оповіданні про те, що гангстерський клан, очолюваний Тоєм Фумінорі, почав переслідувати невідомий ніндзя, який методично відстрілював членів верхівки клану одного за іншим. Той Фумінорі сушив собі мізки над тим, хто ж найняв убивцю-ніндзя?! Старий гангстер дійшов висновку, що це один з членів ради клану, який прибирає інших, щоб насамкінець захопити владу одноосібно.

Але все ж таки, хто замовник убивств?! Чим більше людей гинуло, тим вужчим ставало коло підозрюваних. Однак Той Фумінорі все одно не міг вирішити, хто ж найняв убивцю: Тавара, Кога або Кітані?! Бо всі інші члени верхівки клану були вже мертві.

Як раптом одного разу ніндзя схибив, вистріливши в Тавару — одного з трьох членів ради клану, які ще лишалися в живих. Випущена з духової трубки голка тільки покарябала йому вухо і встромилася у стіну позаду. Й негайно повітря кімнати, де сиділи члени ради клану, забриніло від сміху юної Куміко — подружки Тоя Фумінорі, яка підносила гостям чай. І мовила Куміко весело:

— Мистецтво ніндзя — досконалість.

Куміко знайшли мертвою наступного ранку. Стріляючи в неї, таємний вбивця не схибив: випущена з духової трубки голка увійшла точно в серце…

Смерть дівчини дуже засмутила пристаркуватого Тоя Фумінорі. З усією можливою ніжністю витягнувши смертоносну голку з дівочих грудей, він розмірковував, хто ж найняв ніндзю: Кога чи Кітані?! Адже Тавара поза підозрою, бо якби ніндзя того разу не промахнувся!..

Як раптом Той Фумінорі зрозумів усе. Мовивши: «Мистецтво ніндзя — досконалість», — Куміко розкрила замовника усіх попередніх убивств. Бо ніндзя не промахується, й якщо випущена ним голка лише покарябала Таварі вухо — то на це і був розрахунок! Бо таким чином ніндзя відводив від Тавари підозри очільника клану Тоя Фумінорі.


Саме це оповідання, дорогі мої малятка, любі хлопчики й дівчатка, я пригадував, розповідаючи вам ще позаминулу мою «Казочку про Заблукалих Бандерівців». Бо це ж і справді треба зуміти так обстріляти рухому автівку першого помічника президента України Сергія Шефіра, щоб укласти кулі одну за іншою точнісінько у металеву частину водійських дверцят, не зачепивши скла і майже не завдавши шкоди самому водієві! А тим паче — самому першому помічникові президента…

І ось, мої маленькі, маємо новий замах через обстріл! Через обстріл автівки тепер вже голови Державної архівної служби Анатолія Хромова. Однак враховуючи досвід попереднього замаху, був зроблений висновок, що того разу «Заблукалі Бандерівці» спрацювали все ж таки надто ризиково. А тому автівку Анатолія Хромова обстріляли, від гріха подалі:

  • тоді, коли сам Анатолій Хромов перебував не у Києві, а в службовому відрядженні у Вінниці;
  • коли водій Анатолія Хромова перебував не в самій автівці, а задля кращої видимості — поза нею;
  • не з серйозної зброї, а з пневматичного дробовика.

Насамкінець, стрільця-невдаху одразу ж затримали. Стрілець негайно зізнався, що вирішив постріляти з пневматичної рушниці по пташках зі свого балкону, при цьому випадково поцілив у перехожого. Який випадково виявився водієм очільника Держархівслужби, який на той час випадково перебував у службовому відрядженні поза Києвом. Отака от «пташка»!.. Отака чухня, мої маленькі.

Однак це ще не все. За інсайдерською інформацією, що надійшла моєму маленькому помічничкові — Котику-Муркотику від добре поінформованого джерела в ОПі, питання про замахи на «ЗЕ-КО-манду» з регулярним застосуванням стрілецької зброї наше ясне сонечко, наш преЗЕдент вирішив поставити руба на нинішньому Трускавецькому з’їзді «слуг народу». Отож на прохання Котика-Муркотика, я відрядив його до Трускавця. Мій маленький помічничок непомітно прокрався на той з’їзд і передав телефоном наступне:


ПреЗЕдент: Уважаемые коллеги, на нас покушаются! Нас обстреливают!

«Слуги народа» (испуганно): О-о-ой!!! А-а-ай!!! Кошмар!!! Гвалт!!!

Воздух в зале, где проходит съезд, заметно портится.

ПреЗЕдент: Уважаемые коллеги, не волнуйтесь так сильно! Не надо…

«Слуги народа» (возмущенно): Ты совсем мудак, что ли?! Надо волноваться, еще как надо!!!

ПреЗЕдент: Уважаемые коллеги, все под контролем! Я считаю, что надо принять следующие меры…

«Слуги народа»: Надо, Вова, надо!!!

ПреЗЕдент: Каждому «слуге» — по батальону охраны

«Слуги народа»: Так, так, правильно!!!

ПреЗЕдент: По батальону охраны с кортежем

«Слуги народа»: Так, так, правильно!!!

ПреЗЕдент: Каждому помощнику «слуги» — роту охраны

«Слуги народа»: Так, так, правильно!!! В рот им, в рот!..

ПреЗЕдент: Каждому охраннику «слуги» — пофиг… Ой, тут опечатка: в смысле, дофига платить с госбюджета, чтоб хорошо нас охраняли.

«Слуги народа»: Так, так, правильно!!!

ПреЗЕдент: Каждому «слуге» — усиленное питание от стресса… А всей охранной вертикали — молоко за вредность.

«Слуги народа»: Так, так, правильно!!! Голосуем памперсом… То есть, пакетом! Одобряем единогласно!!!

Качество воздуха в зале, где проходит съезд, постепенно нормализуется.


От на цьому казочка моя нарешті добігла кінця. А тепер на добраніч, мої маленькі! Ідіть собі, вмивайтеся, нехай вас батьки напоять тепленьким молочком з медяниками, щоб вночі вам наснилися хороші сни про те, що відстрілюючи чергового «слугу народу», аж до найвищого службового рангу, найманий ніндзя нарешті поцілить куди треба, а не ганебно «в молоко»… Хоча стріляти саме «в молоко» йому явно замовили.

На добраніч, малята, на добраніч!

3 Comments on "Казочка про мистецтво ніндзя"

  1. Я помню этот рассказ. Читал сидя на чердаке у деда с бабой..И был осмеян всем классом, когда как то вставил инфу про ниндзя(ниндзей) на уроке истории. Какое то время меня так и дразнили.

  2. Дмитро | 02.10.2021 at 20:42 |

    Оповідання я не читав, але, наскільки зрозуміло з описаного дідом Панасом сюжету, цей детективний трилер якось ну дуже не схожий з творами Юкіо Мішими (так звучить його псевдо японською), якими захоплююсь років вже 20. А з основними тезами “казочки” погоджусь цілком: не уявляю, який бевзь може всерйоз ці “замахи” сприймати…

  3. Евгений О. | 02.10.2021 at 22:30 |

    Мене дивує, чесно кажучи, що цьому вульгарному, вибачте, кіну, приділяється стільки уваги.
    Ставлення “всенародновибраного” до свого виборця річ загальновідома. Нетрадиційна гра на музичних інструментах, по суті, то є, як кажуть, і альфа і омега тієї команди.
    Кількість, м’яко кажучи проколів, за два роки примусила багатьох з тих трьох чвертей, що за них голосували, звернути увагу на, намагаюсь бути коректним, суттєву і наочну невідповідність того, що обіцялось і того, що вийшло на сьогодні.
    Посилання на попередників, як це полюбляв робити один з великих геологів, який став величезним економістом, так і не навчившись пристойно говорити мовою країни, якою керував, не проходить. Бо ж при попередниках було, м’яко кажучи, дещо інакше.
    То ж на озброєння був взятий принцип такого собі колись співачка, що звався Богдан Тітамір. Той на питання навіщо співає такий непотріб відповів : А пипл хавает. Ему нравится.
    Так і в даному випадку. Все для того піпла, що хаває, і якому “нравітся”.
    Та хай би воно отут в Київській області і існувало б собі, так треба було ще й в ООН спробувати оте кіно протягти.
    Ну звідки їм, убогим, розуміти, що там публіка суттєво іншого штибу, аніж та, що заповнювала зали отого Кварталу…
    А, судячи з багатьох ознак, їм таки почало припікати. Поки що, як на мою думку, зовсім потроху.
    Та тенденція, здається, таки проступає крізь туман….

Comments are closed.