Астероїд Рубіні (частина 4)

Скептики (ну, куди ж без них, рідних!..) стверджували, що Nibiru рознесе рукотворний об’єкт Рубіні на друзки, що розлетяться навсібіч відчайдушним «феєрверком марнославства», тоді як вбивчий астероїд продовжить свій політ, згубний для всього живого, що є на Землі. Натомість оптимісти заперечували: мовляв, третій закон Ньютона ніхто не скасовував, отож пружний удар при зустрічі Nibiru з Rubini спричинить миттєве перетворення кінетичної енергії взаємного зустрічного руху на теплову, що призведе до взаємного, а ніяк не одностороннього вибуху. Отож «феєрверк» буде — але марнославство тут ні до чого. Навпаки, «Проект РА» є геніально простим та ефективним!..

Асатур належав до табору оптимістів, Вітор — так само. І не дивно: в іншому разі, вони обидва не опинилися б тут, на орбітальній станції «RA-MS», польоту якої вперше за останні століття не загрожувало практично нічого… ну-у-у, скажімо так — майже нічого суттєвого. Однак самого лише внутрішнього оптимізму було для них замало. Значно суттєвішим виявом їхніх переконань була повсякденна дієва участь в реалізації «RAP».

Так само, як і для всього екіпажу їхньої орбітальної станції. Кожен з них не шкодував сил для успіху загальної справи, кожен самовіддано працював на своєму посту. А те, що сьогодні Асатур перебував у грайливому настрої?.. Всі ці його запитання про динозаврів, жарти про абсолютно «нерубіновий» колір рукотворного «об’єкта Rubini Asteroid»?.. Ну, тут річ не лише в порівняно молодому віці… порівняно молодому от хоча б із шефом Вітором!.. Перший помічник перебував у доброму гуморі тому, що вірив: зовсім невдовзі усе скінчиться переможним феєрверком, який можна буде спостерігати на великому віртуальному екрані, до якого зараз прикута увага керівника…

— Все, вони зіштовхнулися десь там, в точці зустрічі.

Не зважаючи на нещодавній прочухан, перший помічник ризикнув відірвати погляд від віртуального пульту контролю за станом вітрил та подивитись на шефський екран. На ньому нібито нічого не змінилося… Однак наступної ж миті Асатур второпав, що лиховісно-червоний таймер демонструє повне обнуління («00:00:00»), тоді як на зеленому горить «00:17:05»… потім «00:17:04»… потім «00:17:03»… Отже, слід зачекати ще сімнадцять хвилин. Всього лише…

— Як там вітрила? — замислено спитав Вітор.

— В нормі, — доповів перший помічник, озирнувшись на свій пульт.

— Сподіваюсь, ти розумієш, що навіть мінімальне відхилення від розрахункової траєкторії є неприпустимим? Nibiru потрібно знищити.

— Відхилень не спостерігається, вітрила в нормі, — запевнив помічник.

Наступні сімнадцять хвилин проповзли так само повільно, як повзе дрібонька крапелька поту по напруженим зморшкам чола. Звісно, не тут, у невагомості на орбіті, а десь там — на Землі, доля якої саме в ці хвилини зависла між смертельною загрозою і повною безпекою. Так, звісно, на Землі люди могли дозволити собі непокоїтися, переживати, нервувати, пітніти від напруги і навіть плакати від розпачу. Вони ж просто чекали, спостерігаючи за блиманням цифр на зеленому таймері. Коли ж сімнадцять хвилин спливли остаточно…

Удар природного астероїда Nibiru і рукотворного «об’єкт RA», що зустрілися в наміченій точці, виглядав на віртуальному екрані просто феєрично!!! І цілком можливо, що Асатурові це лише здалося… проте добра половина уламків, що порозліталися навсібіч, мала темно-рубіновий колір. Вони таки розжарилися від пружного удару. Що і треба було довести…

— Ну, от і все, — мовив Вітор. Потім розслаблено потягнувся, нарешті розстібнув ремені, що досі утримували його в кріслі, відштовхнувся, плавно підплив до того місця, де в стіну керівної рубки був вмонтований контейнер із запасами води, видобув звідти пляшечку, відкоркував, жадібно припав губами до висувного носика і з насолодою ковтнув.

— Віторе!

— М-м-мна-а-а?..

— Віторе, послухай-но… Мені тут цікава ідея на думку спала.

— Я тебе слухаю, слухаю, — кивнув керівник проекту, не припиняючи дудлити смачну прохолодну рідину.

— Коли ти доп’єш свою воду, то викинеш порожню пляшку в утилізатор, так?

— Авжеж.

— А в утилізаторі спорожнена ємність з-під води буде піддана первинній переробці, а потім доправлена на Землю для остаточної утилізації?

— Саме так.

— А чому?..

— Всепланетна Конвенція про не засмічення орбітального простору відходами людської діяльності, — флегматичним тоном нагадав Вітор.

— Я знаю, знаю. Але от про що подумав: щойно ми спромоглися знищити небезпечний астероїд Nibiru лише тому, що мали на спеціальних орбітах достатні запаси скомпонованого, заздалегідь підготованого сміття. Бо якби не ці запаси — з чого б ми тоді сконструювали рукотворний «об’єкт RA»?! Отже, якщо дивитися в майбутнє, це навряд чи останній випадок…

— А й справді так і є!!! — вигукнув Вітор здивовано. І навіть недопиту пляшечку води випустив з пальців, через що вона закружляла у повітрі перед його обличчям. — Ну, Асатуре, ну… ти ж і молодець!.. От в чому перевага молодості, то це в нестандартному, незашореному погляді на нібито звичайні речі!.. Звісно, весь масив документів щодо орбітального сміття доведеться переглядати. Треба буде поставити це питання перед Космічною агенцією, щойно повернемося додому. А тобі величезна подяка!

Перший помічник щасливо посміхнувся.

Київ, 14-17 березня 2021 року

About the Author

Tymur
Письменник, журналіст і блогер

7 Comments on "Астероїд Рубіні (частина 4)"

  1. Перепрошую! Але я з ночі зарядив усі чотири частини оповідання на автоматичну публікацію з інтервалом в одну годину… На жаль, робот не спрацював належним чином, отож публікую всі чотири частини в ручному режимі 🙁
    Сьогодні мене возили в дуже цікавезне місце. Спробую дещо опублікувати на “ЛО” за результатами цієї поїздки – бо воно того варте!

  2. Санто | 09.10.2021 at 22:22 |

    Дякую, цікаво. Але якщо людству судилося колись вимерти, то воно загине, завалене власним сміттям тут, на землі. І байдуже, скільки того сміття крутитиметься на орбіті… 🙂

    • “Але якщо людству судилося колись вимерти, то воно загине, завалене власним сміттям тут, на землі.”-або навчиться його переробляти.
      ” І байдуже, скільки того сміття крутитиметься на орбіті…”-ні, не байдуже!Воно вже зараз починає створювати проблеми. Зараз літає бл.10т. несправних літаючих об’єктів.

  3. ” Бо якби не ці запаси — з чого б ми тоді сконструювали рукотворний «об’єкт RA»?!”-а також можна б було той астероїд атомною(водневою) бомбою! Якщо не знищити, то змінити орбіту.

  4. Олексій | 09.10.2021 at 23:26 |

    Дякую за таке гарне оповідання на ніч!

  5. Олег | 10.10.2021 at 05:58 |

    Дякую. Дуже красиво. Навіть без циліндрів О’Нейла.
    Сподобалось.

  6. Укроп | 10.10.2021 at 14:38 |

    Дякую, шановний Тимуре! Як завжди – несподіване закінчення 🙂 А якщо трохи розвинути тему, то насправді було б вигідніше влаштувати “космічний карамболь” за допомогою однії з “космічних каменюк”, яких у просторі хоч греблю гати, не треба і збирати порожні пляшечки 🙂 Причому, мабуть буде розумніше не влаштовувати “більярд”, а закріпити сонячний парус на самому об’єкті, якому потрібно змінити орбіту. Бо кінетична енергія, надана об’єкту, залежить тільки від парусів, тобто “або малій каменюці велику швидкість, або великій – малу”. А керувати парусами простіше “по ходу”, а не “все поставити на один удар” тому що у першому випадку можна вносити корективи по ходу польоту. Єдине заперечення може бути тільки відносно енергетики, для “великої каменюки” сонячний парус то надто слабо і можна не встигнути змінити орбіту суттєво. У випадку розгону “ударного блоку” з відносно невеликою масою ситуація не покращиться, імпульс залишиться той же самий тільки додасться небезпека промахнутися і пустити все нанівець. Тому, думаю, якщо така небезпека у нас виникне по факту колись, то найбільш швидким засобом буде термоядерний вибух поблизу астероїда, причому, краще не один, а серія відносно малопотужних тому що нам дуже невигідно зруйнувати об’єкт. Звісно, Землі “отримати заряд дробу” трохи краще, ніж “один снаряд”, але політ уламків неможливо перебачити у момент зруйнування тому вибух (вибухи) повинен виконуватися на деякій відстані щоб за рахунок теплового випаровування поверхні об’єкта після вибуху він отримав реактивний імпульс у потрібному напрямку. Втім, краще б це нам ніколи не згодилося…
    Але є ще один аспект застосування – пригнати на орбіту Землі кілька уламків розміром у сотні метрів, чи більше, встановити на них електрореактивні двигуни, чи ті ж сонячні паруси, і “правильно зорієнтувати” щоб ця штуковина була здатна по команді з земного центру керування почати керований спуск на поверхню Землі. Маємо чисту зброю, яка може на місці тієї ж, прости хосподи, мАскви, створити ідеально круглу яму-кратер, яка з часом заповниться водою, по берегах болота виросте гарний чагарник, а у воді будуть водитися чудові здоровенні жаби, на які кацапи можуть полювати для їжі скільки завгодно – і ніякої тобі радіації 🙂 “Ответочки” з рівнем науки Московії можно не чекати, хіба що на батуті щось підкинуть на кілька метрів вгору, а потім воно їм на голову впаде 🙂 Людиноненависницька ідея? Аж ніскільки! Жодна людина у результаті виконання проекту не постраждає бо там – не люди, а НЕЛЮДИ!

Comments are closed.