Астероїд Рубіні (частина 3)

Але раптом з’ясувалося, що опоненти динософілів… немовби наврочили! Приблизно півроку тому астрономи, що належали до різних наукових шкіл, один за одним спочатку заговорили про те, що невдовзі з поясу астероїдів до Землі має наблизитися космічний об’єкт просто гігантських розмірів — значно більший, ніж фатальний «камінчик», який позначив місце своєї зустрічі з планетою кратером Чикшулуб. Мовляв, «убивця динозаврів» мав у поперечнику всього лише 10 км, тоді як нинішній незваний гість може бути утричі більшим.

Разом із тим, був вирахуваний приблизний сектор небесної сфери, звідки могла з’явитися небезпека. Ще за кілька тижнів радіотелескопи дальнього спостереження зафіксували підозрілий небесний об’єкт, параметри якого майже точно збігалися з попередніми розрахунками астрономів. З легкої руки журналістів, які воскресили дуже древні легенди апокаліптичного стилю, небесний об’єкт охрестили астероїдом Nibiru.

Чим більше часу минало, тим більшою кількістю уточнень обростали початкові прогнози. Зрештою з’ясувалося, що є дві головні новини. Приємна полягала в тому, що астероїд Nibiru був більшим від десятикілометрового «убивці динозаврів» не утричі, а тільки у 2,2 рази.

Але це з надлишком компенсувалося височезною ймовірністю зустрічі небезпечного об’єкта з Землею. Попервах ймовірність не перевищувала 50%, проте по мірі нарощування масиву спостережень, збільшилася спочатку до 70%, а потім і до 80%. Коли ж оцінки песимістично налаштованих прогнозистів перевищили 90-відсотковий поріг — на сполох забила вся наукова спільнота. От саме тоді й були присоромлені базіки-динософіли! Їхній рух розсипався швидше, ніж свіжий бриз розвіює купку сухого піску, що лише вчора була прекрасним замком, зведеним старанними дитячими рученятами на морському пляжі. І дарма Вітор сердиться на свого першого помічника, ох і дарма!..

Асатур ковзнув обережним поглядом по потилиці керівника проекту, однак той зреагував миттєво:

— Не раджу відволікатися, аж ніяк не раджу! До точки зустрічі лишається суб’єктивно п’ятдесят вісім хвилин і тридцять чотири секунди… тридцять три… тридцять дві… А якщо врахувати затримку сигналу…

Керівник проекту махнув рукою на пару зображень зворотних таймерів, що притулилися у лівому верхньому куті віртуального екрана, розгорнутого перед ним. Зелений таймер, що показував «00:48:30» — був прив’язаний до їхньої орбітальної станції «RA-MS». Другий таймер, де миготіли лиховісно-червоні цифри «00:31:23» — враховував поправку на запізнення радіосигналу. Це означало, що картинка на шефовому екрані відображає ситуацію, що в реальності мала місце 17 хвилин і 7 секунд тому.

Затримка сигналу, щоб їй!.. Зате «сюрприз», відправлений людьми на перехват астероїда Nibiru, зіштовхнеться з непроханим космічним гостем на далеких-далеких підступах до Землі. Навіть коли щось піде не так — у людства все ще буде достатньо часу на роздуми та розробку нового плану порятунку. Вони ж бо не безмозкі динозаври! Ні в якому разі!..

Дійсно, різниця між homo sapiens sapiens та dinosaurus stultus[1] полягала в тому, що люди вийшли у Космос, відштовхнувшись від рідної планети, тоді як «жахливі ящірки» зародилися, проіснували і зникли виключно в межах Землі. Що ж до людства, то торуючи шлях спочатку на навколоземну орбіту, потім на Місяць, на Марс і далі на супутники Юпітера, підкорювачі ближніх просторів Сонячної системи по дорозі неабияк насмітили. Особливо захаращеним був навколоземний простір: ще років двісті тому перебування тут несло неабиякі загрози життю людей і цілісності космічних апаратів. Навіть найменша аварія провокувала лавиноподібне нарощування кількості орбітального сміття.

Попервах боротися з ним спробували директивними методами. Однак уламкам старих супутників, кораблів і станцій, смертоносні хмари яких ширяли довкола Землі, були байдужі глобальні угоди, пакти і конвенції проти космічного сміття, скільки б їх не укладали і не переукладали з року в рік. Довелось братися за розум і будувати розгалужену флотилію орбітальних сміттєзбиральників, які тільки тим і займалися, що старанно виловлювали у ближньому Космосі весь мотлох, компонували його у величезні мегаблоки та відправляли на надвисокі орбіти, відносно безпечні у плані зіткнень.

От саме про ці орбітальні сміттєві поклади (як їх називали тепер з легкої руки всюдисущих журналістів) і згадали в момент найбільшого відчаю. Мобілізувати весь наявний флот кораблів-сміттярів, в найкоротші терміни додатково посиливши його двома дюжинами монтажних суден, щоб сконструювати з мегаблоків мотлоху рукотворний астероїд, а також оснастити його системою сонячних вітрил — то вже була справа техніки і певного (на щастя, доволі-таки короткого) часу.

Отож тепер рукотворний космічний об’єкт, як-то кажуть — на всіх вітрилах (сонячних) мчав назустріч астероїду Nibiru. До речі, назву йому підшукали, використовуючи принцип анаграми — штучний астероїд Рубіні, сам же проект нейтралізації смертельної загрози назвали «Rubini Asteroid Project (RAP)» або «Проект РА». Спрацює все це чи не спрацює — мало продемонструвати найближче майбутнє.

(Далі буде)


[1] Дурний динозавр (лат.).

About the Author

Tymur
Письменник, журналіст і блогер

1 Comment on "Астероїд Рубіні (частина 3)"

  1. “Довелось братися за розум і будувати розгалужену флотилію орбітальних сміттєзбиральників, які тільки тим і займалися, що старанно виловлювали у ближньому Космосі весь мотлох, компонували його у величезні мегаблоки та відправляли на надвисокі орбіти, відносно безпечні у плані зіткнень.”-а переробляти не пробували?! Там тільки які матеріали не використовувались!

Comments are closed.