Звісно ж, існував і зовсім вже екстремальний варіант: на «об’єкті RA» створити ЦКП, де розмістити героїчних пілотів — але без жодної можливості фінальної евакуації. Себто, пілотів-смертників… І що ж?! Таки знайшлися добровольці, готові пожертвувати собою заради майбутнього людства, авжеж знайшлися!!! От тільки проект в такому вигляді спровокував настільки потужну хвилю суспільного обурення, що від екстремального «варіанту камікадзе», насамкінець, відмовилися, причому категорично.

Отак «Проект РА» і набув свого нинішнього вигляду. І тепер керівник проекту Вітор разом з першим помічником Асатуром спостерігали за фінальною стадією місії, перебуваючи на орбітальній станції «RA-MS». І вперше за останні півстоліття… та чого вже там — мабуть, за останню сотню років таке перебування можна було назвати відносно безпечним.

— Віторе!

— Ну, чого тобі ще?..

Хоча в шефському голосі відчувалася втомлена неприязнь, Асатур продовжив:

— Я тут собі подумав… Це що ж виходить: динозаври загинули тому, що весь відпущений їм час простирчали на Землі, так і не здійснивши стрибок у Космос?! Адже саме такий висновок можна зробити, якщо співвіднести…

— Асатуре!.. — простогнав керівник проекту. — Ну от скажи, що за божевільні ідеї заважають тобі сьогодні працювати спокійно і зосереджено?! Якби ти був пересічним сімдесятилітнім шмаркачем, який ще життя не нюхав — тоді б я ще сяк-так зрозумів усі твої вибрики, але ж ти, чоловіче, вже розміняв своє перше століття!.. Тобі що, більш нема чим перейматися, ніж якимись там викопними чудовиськами?! От скажи, скажи! Тільки чесно, без оцих твоїх…

— Є чим перейматися.

— Отож будь ласка, виконуй обов’язки згідно з посадовою інструкцією, а не чіпляйся до мене з різними дурницями. Ото помічничок мені дістався, нічого собі! То йому крокодили якісь спокою не дають, то сапфіри… То одне, то інше.

— Динозаври й рубіни, — обережно виправив шефа Асатур.

— Чого-чого?..

— Я запитував про динозаврів, а не про крокодилів. Це істотно різні тварини.

— Ну знаєш!.. У нас тут не музей палеонтології, у нас орбітальна космічна станція «RA-MS» і відповідний проект на завершальній стадії. Тому мені байдуже все, окрім цього, — Вітор широким жестом вказав на віртуальний екран. — Що ж до тебе, молодий чоловіче, то зосередься нарешті на контролі стану сонячних вітрил.

— Але ж «об’єкт RA» керується автономним штучним інтелектом…

— Асатуре!!! Ну ти ж як дитятко нерозумне, чесне слово!..

— Так, звісно, — зітхнув перший помічник. — Мені доручено контролювати стан вітрил. Все зрозуміло.

— Що з до штучного інтелекту, який мусить впоратися без нашої участі…

— Це не моє діло, — пробуркотів Асатур, схилившись над віртуальним пультом. — Контроль за станом вітрил — це все, чим я мушу зараз опікуватися.

— Отак краще, — пробуркотівши це, Вітор знов повернувся до екрану.

Між тим, перший помічник запитував про динозаврів зовсім недарма. Та й загалом не вважав свої ідеї божевільними. Або такими, що заважають працювати. Швидше навпаки — вони примушували сподіватися на кращий розвиток подій у порівнянні з тим, що сталося десятки мільйонів років тому. Динозаври ж і самі у Космос не літали, і навіть на найнижчу навколоземну орбіту жодного штучного об’єкта не вивели. Не те що люди!..

Точніше, це люди поводилися зовсім не так, як динозаври.

До речі, буквально до останнього часу величезною… ба ні — просто шаленою популярністю користувався такий чудернацький суспільний рух, як динософілія. Його адепти на повен голос вихваляли доісторичних «царів природи», які, мовляв, примудрялися жити й розвиватися у цілковитій гармонії зі своїм довкіллям. Отак би й людству діяти (мріяли далі динософіли) — мирно, без ексцесів зі створенням «другої природи»…

І головне ж, цих «динозаврів від філософії» попереджали: облиште, бо ваші кумири погано скінчили! Одного далеко не прекрасного дня прилетів на Землю гігантський метеорит, на місці зіткнення якого з планетою залишився кратер Чикшулуб — і повимирали оті «жахливі ящери», за винятком пташок. Невже хтось хоче, щоб і людство так само вимерло — в одну-єдину мить безвиході?!

«А ви доведіть!» — задерикувато сміялися динософіли. Опоненти їм невтомно заперечували, любителі динозаврів висміювали опонентів, нариваючись на нові порції заперечень. І так по колу. Суєта суєт. Все суєта…

(Далі буде)