Астероїд Рубіні (частина 1)

Автор — Тимур Литовченко

На початку цього року мене запросили взяти участь у суддівстві на конкурсі космічної НФ «Пісня з орбіти», присвяченого пам’яті першого космонавта-українця Павла Поповича. Нічого незвичайного: стати одним із суддів якогось літконкурсу мене запрошували вже неодноразово… Цього разу все йшло як зазвичай. Але раптом у організаторів виникла оригінальна ідея: розмістити у підсумковій збірці, що мала бути видана за результатами конкурсу, розмістити оповідання не тільки фіналістів, але й… суддів! Отож кожен суддя мусив терміново надати свіже оповіданнячко, причому дуже стисле за обсягом.

Ну що ж, якщо треба — будь ласка! Оповідання «Астероїд Рубіні» я написав, навздогін таблиці з оцінками конкурсних творів надіслав… і, чесно кажучи, забув про все це — бо й інших справ з мене вистачає. Забув настільки, що навіть проґавив вихід у світ підсумкової збірки ще цьогоріч у серпні.

Як раптом наприкінці вересня шановний AntiColorados публікує матеріал «Астероидный таран?», який дивним чином перегукується з моїм НФ-оповіданням, написаним у пожежному темпі на прохання організаторів конкурсу «Пісня з орбіти»!!! Звісно, прочитавши статтю AntiColorados’а, примірник конкурсної збірочки я собі дістав. І тепер пропоную ознайомитися з оповіданням «Астероїд Рубіні» та подумати ще раз над тим, навіщо NASA зіштовхує з астероїдами Didymos і Dimorphos космічний апарат DART, який доправить до цілі ракета Falcon 9 (розробка компанії SpaceX). Це лише перша спроба. А раптом те, що зараз здається смішним, колись переросте у серйозну програму?! Ідея, як можна зрозуміти з прочитаного, буквально носиться у повітрі…

— Віторе!

— М-м-мна-а-а?.. — запитально мугикнув той, не відриваючись від екрану.

— Віторе, послухай мене нарешті.

— Та слухаю ж я, слухаю.

— Це ж тепер як у Космос літати буде… Зовсім-зовсім безпечно, чи що?! Чи я чогось-таки не розумію…

— Асатуре, знов ти за своє?! От не пересмикуй, — керівник «Проекту РА» на мить навіть озирнувся на першого помічника. — Нібито дорослий чоловік, зрілий і самодостатній, маєш вже сто сім років за плечима, знов-таки посада солідна…

— Сто вісім, — виправив начальника Асатур.

— Чо… чого-чого? — не второпав Вітор.

— Мені виповнилося вже повних сто вісім років, а не сто сім.

— Ну, тим паче, тим паче! Отож мусиш розуміти, що й до чого в нашому чудовому світі. Та пригадай хоча б двадцяте століття, самий лише початок Космічної ери… Пригадав?

Хоча й не зовсім зрозумівши хід шефової думки, перший помічник про всяк випадок підтакнув.

— А тепер скажи, скільки людей тоді розплатилися життям за здійснення перших, зовсім ще боязких кроків за межі стратосфери навіть? Не кажучи вже про більш віддалені експедиції… Отож не запитуй мене про всякі дурниці, будь ласка. Адже наше минуле стало нам у нагоді саме тепер, хіба ж ні?

Асатур кивнув значно впевненіше.

— Отож бо. А розуміючи настільки прості й очевидні для посадовця твого рівня речі… Не відволікай. Не треба, знаєш… Бо всяке може статися.

Надягнувши на своє обличчя машкару урочистої серйозності, Вітор зробив невизначений жест убік віртуального екрану. Натяк більш ніж очевидний… Хоча через величезну відстань до фінальної точки польоту рукотворного «об’єкта RA» керувати місією в ручному режимі не було й нема жодної можливості. Тому всі проблеми, які тільки могли виникнути, вирішував штучний інтелект і відпрацьовувала автоматика.

Ні-ні, звісно, коли «RAP» перебував ще на початковій стадії, група запальних ентузіастів пропонувала обладнати на рукотворному об’єкті центр керування польотом. І певна рація в тому проглядалася. Справді, навіть досконалий в усьому штучний інтелект за певними параметрами все ж поступався людському. Тим паче, при виконанні настільки відповідальної місії…

На заваді поставало лише два міркування. По-перше, якщо городити на рукотворному «об’єкті RA» додатковий ЦКП з системою життєзабезпечення, щоб героїчні пілоти могли управляти місією звідти, то це значно ускладнювало весь проект. А по-друге, як не крути, місія «об’єкту RA» мала завершитися його повним знищенням. Звісно, можна було передбачити відділення від ЦКП евакуаційного модуля на певній відстані до фінальної точки… Але ж в такому разі останній, а тому найвідповідальніший відрізок маршруту «об’єкт RA» все одно пройде на автоматиці. Далі, щоб гарантувати героям-астронавтам безпеку, відділення евакомодуля від ЦКП мало б відбуватися достатньо рано. А тоді яка різниця?! Краще довірити штучному інтелекту виконання всієї місії, від початку й до самого кінця.

(Далі буде)

About the Author

Tymur
Письменник, журналіст і блогер

1 Comment on "Астероїд Рубіні (частина 1)"

  1. Наталія М. | 09.10.2021 at 19:22 |

    Тимур Литовченко:
    @ Ідея, як можна зрозуміти з прочитаного, буквально носиться у повітрі… @

    Є такий вислів: “Думки (ідеї) витають в повітрі”. Тому бувало так, що декілька чоловік-вчених відкривали один і той же закон. Но це було раніш.

Comments are closed.