Білий кінь із чорного провалля…

Что ты знаешь о солнце, если в шахте ты не был,
Если ходишь под солнцем с утра?
Только тот ценит солнце и высокое небо,
Кто поднялся с зарей на-гора.
А. Лядов

Ця стаття була оприлюднена на іншому ресурсі 25.08.2010.

З деякими змінами надаю її на ЛО.

29 серпняДень пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. 29 серпня о 10:00 буде оголошено загальнонаціональну хвилину мовчання на вшанування пам’яті захисників України.

День шахтаря також відзначатимуть 29 серпня, як і перше святкування у 1948 році. В Україні це професійне свято було встановлене Президентом в 1993 році. Не зважаючи на «День пам’яті захисників України», коли трансляції розважальних програм радіо і телебачення буде обмежено, на День шахтаря, як завжди будуть поздоровлення, застілля та інші святкові заходи. Під сморід від териконів. На думку екологів, відвали породи вугільних підприємств є одним з основних джерел забруднення довкілля. Звісно, робота шахтаря варта пошанування, а праця під землею у таких нестерпних умовах ще й великий ризик. Мені особисто відома шахтарська доля не з чуток.

ПРО ШАХТУ

Чи має хто-небудь уявлення про вугільну шахту з крутопадаючими пластами? Мабуть ні, окрім шахтарів, які там працювали колись, чи працюють зараз. Це пласт вугілля від 45 сантиметрів і більше, розташований під кутом до 85 градусів. Зазначу, що, наскільки мені відомо, більше ніде у світі такі тонкі пласти не розробляють. Окрім Португалії, та й то у минулому. Шахтар у лаві відчуває себе затисненим між двома стінками. Вугілля видобувається відбійним молотком уступами, які схожі на великі сходи. Потім вирубане вугілля зсипається в бункер на нижньому відкаточному штреку і вже з бункера вантажиться у вагонетки, котрі відвозять його до ствола.

Дуже нелегко зважитися на такий крок, як перший спуск. Залишити яскраве сонячне світло й ухнути у вертикальну чорну нору, у суцільну темряву та невідомість. Мені, як гірничому майстру, доводилося проводити першу «екскурсію» новачкам. Після рачкування лавою майже третина відмовлялася від подальшого оформлення на роботу.

Робота гірника важка і небезпечна. В шахті темно і моторошно, наче в могилі. Втім, найстрашніше потрапити під завал. Тоді шахтарі опиняються у так званому «кам’яному мішку», звідки, здається, немає вороття. Коли закінчується заряд ліхтаря, люди відчувають, нібито вони поховані живцем. Настрій серед абсолютної тиші дуже гнітючий. І ще добре, якщо вистачає повітря. У своєму романі «Петербургские трущобы», виданому у 1867 році Всеволод Крестовський описав, що відчуває заживо похована Юлія Бєроєва. Це страшно, адже, кожен п’ятий загиблий на виробництві – це шахтар. Гинуть не тільки під завалами, а й від пожеж та вибухів метану і вугільного пилу.

На шахтах з крутопадаючими пластами використовують і щитові агрегати, натомість, відбійний молоток головна механізація на таких пластах. Він працює на стисненому повітрі, яке подається з поверхні від компресора. Тиску постійно не вистачає, особливо тоді, коли працюють декілька шахтарів. Я вже не кажу про мороку з кріпленням. Якщо трапляються деякі відхилення (геологічні порушення) від товщини –, або російською мовою «мощности» пласта, то, щоби закріпитися, окрім кувалди, потрібне ще й міцне слівце.

Майже до шістдесятих років у шахтах ще працювали коні, яким чіпляли вагонетку, а отже і професія така було «коногони». Цих коней живими ніколи вже не піднімали на поверхню, і вони у шахті сліпли. Шахтарі до коней ставилися майже з любов’ю, попри те, що від важкої праці їх серця ставали жорстокими. Підгодовували коней шматочком хлібця, хоча й самі не розкошували. Цікаво, що майже одночасно з конями, із шахт в кінці п’ятдесятих вивели і жінок.

ПРО СТАХАНОВА
Білий кінь у чорному проваллі…
Наче світле марево з віків,
Крок ступлю навстріч і він розтане,
Тільки у проваллі грім підків.

Шахта «Центральна-Ірміне», в якій працював Олексій Стаханов, була небезпечна по пилу і раптовим викидам вугілля й газу. Глибина одного горизонту складала 710-800 метрів, а іншого – 1250 метра. Хочу зауважити, що на глибинах більших за кілометр температура досягає 40 градусів. Розроблялися 7 пластів потужністю від 0,5 до 1,4 метра. Пласти залягали під кутом 12-58 градусів. В 30-ті роки шахта давала 900 тон вугілля за добу. В ті часи на зміну обушку прийшов відбійний молоток. Працювало тоді на шахті більш ніж 2000 шахтарів, більшість яких приїхала з Воронезької, Курської, Орловської і Тамбовської областей.

Отак, з російської глибинки на Донбас приїхав і пастух Стаханов, у полотняних штанях та личаках. Чи відома людям оголена правда про справжнього Стаханова? Він був звичайним наймитом, і як більшість шахтарів любив хильнути чарчину. Це той, хто через Берію ледве не втратив свою дружину, а, за примхами Сталіна, занапастив власне ім`я і, врешті-решт, самого себе.

Він народився 1905 року у селі Луговому Орловської губернії Росії у бідній родині. Сина нарекли Андрієм. Батьки працювали на пана, а Андрійко за кусень хліба випасав худобу, обробляв землю, сіно косив, сади сторожував. Найзаповітнішою мрією тоді юнака, а згодом шахтаря-героя Донбасу був кінь. Білий рисак. Він йому навіть снився. Отака мрія, хоча родина Стаханових заледве животіла. Не знав шахтар, що така мрія нездійсненна.

Коли Андрій дізнався, що на Донбасі набирають на шахту робітників і там добре платять, то зі своєю трикласною освітою поїхав на заробітки. Обіцяв родині повернутися до них на білому коні.

Хлопця взяли на шахту «Центральна-Ірміно». Спершу він працював «гальмівним», стежив, аби вагонетки з вугіллям, які тягли коні, з рейок не сходили. Потім – коногоном. Згодом дали в руки відбійний молоток: «Довбай, хлопче, скалу чорну». Довбав. Заробляв гроші на білого коня…

Рекорд був встановлений в ніч з 30 на 31 серпня 1935 року: за 5 годин 45 хвилин Стаханов видав за зміну 102 тонни вугілля при нормі 7 тон. Цього хлопця використали тоді для підвищення норм виробітку майже на п’ятдесят відсотків.

Одразу всі центральні газети заявили про подвиг Стаханова. Звичайно, інформацію про те, що рекорд встановлював не один шахтар, а кілька, замовчували. Партії був потрібен рупор. Стаханов попросив виправити помилку: він не Альоша, а Андрій. Про це доповіли Сталіну. Той сказав: «А чого, гарне ім`я». Стаханову швиденько змінили паспорт та наказали забути старе ім`я і мовчати про це. Він і мовчав. Усе життя.

Так і жили: Стаханов сам по собі, а його слава сама по собі. Створювали «стаханівські» школи, рекорди встановлювали ковалі, доярки, ланкові. Стаханову вручають партквиток, про нього пишуть книги і знімають фільми. Навіть енкаведисти працювали по-стаханівськи: відправляли поетапно тисячі інакодумців, перевиконуючи встановлені плани.

Чи був Олексій Стаханов свідомим фальсифікатором? Навряд. Бо він дійсно був справжнім шахтарем. Інша справа, що його ім’я, його працю використали в пропагандистських цілях. Використали і забули. Час від часу його ім’я згадують, додають в золото, що потьмяніло, нових фарб і знов, котрого разу використовують його ім’я.

Слава – складна річ. Після вручення золотої зірки героя, шахтар-символ тихо помре у психіатричній лікарні Тореза. Йому було 71. Невідомо, чи згадував він перед смертю свою мрію про білого коника.

ПРО ДОНЕЦЬК

День шахтаря у Донбасі, як завжди святкуватимуть з розмахом і не без користі. Ось і трудові вахти організують, як колись. Нехай собі шахтарики ударно працюють, а їм за це грамоти і ордени. Може й зарплатні борги повернуть.

У Великобританії реструктуризація вугільної галузі почалася у 1980-х роках, а у 2015 році Англія закрила свою останню вугільну шахту. В окупованому Донецьку, тепер не працюють майже всі шахти, окрім шахти імені Скочинського, де діє дві ділянки, а також одна лава шахти імені Засядька.

Раніше, при нагоді я завжди намагався прогулятися бульваром Пушкіна Донецька. Там продавалися картини та інші саморобки, і плакала скрипка засмученого музиканта, мабуть відала, що на видобутий мільйон вугілля гинули чотири шахтаря.

Про Донецьк, тоді ще «вільний» можна було писати багато, а можна і стисло:

«Казино. Реклама. Офисы.
Паханы. Бомжи. Обменники.
Нет, наверно, печальней повести –
Инженеры ушли в коробейники.
А Донбасс был всегда такой,
И всегда молчала река.
В шахты люд спускался с тоской,
Очень часто нетрезвый слегка.
С терриконов удушливый дым
Раствориться никак не спешил,
И за каждый угля миллион
Отлетали четыре души.
На бульваре скрипка кричит.
То ли вправду страдает, толь врет,
И художник с картиной сидит,
А картину никто не берет.
B центре площади идол стоит…
Пока кто-то его не взорвет…

НЕСВЯТКОВА ПІСЛЯМОВА

Немаловажною причиною теперішнього стану в Донбасі стало те, про що свідчив ще у травні 2004 р. М. Лісовенко:

«Серед важких проблем, які довелося розв’язувати Донбасу впродовж багатьох років, безперечно, була і лишається проблема злочинності. Може, воно і не варто було про це говорити, але австрійський монах Грегор Йоган Мендель, який вважається батьком генетики, ще 150 років тому мав рацію, стверджуючи, що набуті організмами ознаки передаються у спадок. Вчений-монах довів це своїми дослідами над рослинами, але ці ж самі закономірності відстежувалися і взагалі на живій матерії. Життя підтверджувало, що у алкоголіків, психопатів та інших осіб з певними відхиленнями і їх нащадки мають генетичну схильність до того, щоб повторити аномалії своїх батьків. Ні, повторення абсолютно не обов’язкове і тим паче, якщо індивідуум знає, чого йому треба уникнути, але ймовірність повторення тут більша.

Радянська система рішуче відкидала і Менделя, і його застережливі висновки. Донбас був величезним резервуаром, куди сім десятиліть поспіль СРСР скидав на доперевиховання сотні тисяч колишніх в’язнів. І це зовсім не обов’язково були інтелігентні дисиденти. В основному йшов кадровий криміналітет – злодії, гвалтівники, вбивці. Вважалось, що на шахтах і заводах з ними швидше і ефективніше пройде процес соціальної реабілітації. Про небезпеку перенасичення регіону «викривленими» генами тоді ніхто не дбав. Колонії були у Маріуполі, Макіївці, Горлівці, Жданівці, інших містах. Посіяне ще в ті часи насіння густо проросло в період, коли в регіоні почалася тяжка соціально-економічна криза кінця минулого століття. Ось тоді і виявилося, що у Донбасі, ще з радянських часів, відбувалося не тільки перевиховання, а й криміналізація середовища. Наслідок дуже невтішний: нині індустріальний регіон України має найважчу криміногенну ситуацію».

Така ситуація стала детонатором страшних подій – агресією Московії проти України. Народ України піднявся проти хазяїна Донбасу, зека, злодія, грабіжника і вбивці Януковича, а Московія прихистила цього рецидивіста у себе і напала на «братню» країну. Наші втрати військових і війна не турбують тих, хто святкуватиме день шахтаря.

 

Yaroslav

18 Comments on "Білий кінь із чорного провалля…"

  1. Александр Ковальчук | 28 Серпня, 2021 at 13:29 |

    Ох наша вата та гуано сходила, але таки ми перемогли
    https://www.veskr.com.ua/goryachie-novosti/47605-veterany-ato-dobilis-v-krivom-roge-perenosa-kontserta-oli-polyakovoj.html

  2. Андрій Дар | 28 Серпня, 2021 at 14:21 |

    Дякую, Ярославе.
    Опублікую тут, бо у вчорашній темі вже мало хто прочитає.
    А треба знати, як кремлівські посіпаки маніпулюють статистикою:

    В Израиле все хорошо, не дождетесь
    Как антивакцинаторы манипулируют статистикой
    https://ibigdan.livejournal.com/27179624.html#cutid1

    • Спасибо.
      Особенно понравились комментарии самых упоротых.

    • Спасибо за ссылку, очень интересная статья!

    • Ну НАРЕШТІ!
      Середньо-зважена більш ТОЧНО описує температуру по лікарні, ніж просто середнє!
      Одначе, маємо ПАРАДОКС: знову йде маніпуляція, береться ЧЕРГОВА крайність, тяжкі хворі, яких в самій статистиці відносно мало, від 3 до 5%.
      Той препарат, який колють сапієнсам, не зупиняє хворобу, отже НЕ Є вакциною. Такий собі імуномодулятор, з різним ступенем дієвості.
      Бережіть себе, носіть маски та мийте руки!

      • Avatar photo Andriy Moderator | 28 Серпня, 2021 at 22:09 |

        “Такий собі імуномодулятор, з різним ступенем дієвості.”

        А что есть вакцина согласно определению?

  3. Якось потихеньку те “в Донбасі” вкорінюється, начебто так і треба

    • В донбассе всегда говорили “в донбассе”. Вот “на донбассе” не закрепляется. Потому что существует музыкальный ритм речи, и неудобные сочетания напрягают мозг говорящего.

  4. хорошо написано!

  5. Була у Альоші ще мрія – на піаніно научіцца.
    Шахта. Суміш геройство і рабства, уміння і тупості. А в результаті безвихідь. Трьохлітровчик самогону під чебуреки в бур’янах на спеці.
    А загибався Стаханов якраз дуже шумно. І що він підробний сусіди знали, і він знав.

  6. що мусило людей спускатися в темряву шахти? гроши. досить великі гроши по зрівнянню з іньшими. а важкі умови праці і навіть смерть в забої – то є плата за бажання “заробити”. зеро емпатії.

  7. Стаття написана добре, ось тільки автор цитати М. Лісовенко “але австрійський монах Грегор Йоган Мендель, який вважається батьком генетики, ще 150 років тому мав рацію, стверджуючи, що набуті організмами ознаки передаються у спадок” все переплутав. Чому? Може не дуже розуміючи що пише або була якась інша ціль. Не хочу на цю тему гадати.
    Нічого такого Мендель, який до речі до того як стати із крайньоє потреби ченцем все ж таки був вченим тільки аспірантуру не закінчив, не показав. До речі Дарвін навіть університету не закінчив, так само як Білл Гейтс.
    Спадкування набутих ознак – це спадщина Лисенка, який у свою чергу харчувався ідеями Ламарка. А ось цю теорію СРСР якраз таки обійняв і поніс, але не в застосуванні до людини. До речі в наш час ці ідеї про вплив харчування і середовища були підтвержені і знайшли нове життя у вигляді досить модного зараз розділу сучасної генетики – епігенетики. Але це зовсім інша історія і вона не про те як позбавитися від наукових опонентів за допомогою політиків, а навпаки про толерантність до ідей опонента і його доказів, якщо вони надійні. У часи Ламарка і навіть Лисенка довести цю теорію було неможливо бо генетики, вчітелів яких ганяв Лисенко, ще не винайшли або не оволоділи тими методами що пізніше були використовані щоб довести, що середовище таки впливає на системи регуляціі активності геному. Ось така іронія судьби цього відкриття.

    • Рецесиви та домінанти розщеПЛЮЮТЬся як 3:1, або 75 до 25, і це – першому поколінні!
      До речі, генетика найкраще доводить існування Творця, адже саме ХВИЛЬОВА функція генів робить нас – НАМИ, а не Мауглі чи ракоцапами!
      Ізя Ньютон та Карлуша Дарвін – зовсім не ТІ, за кого їх нам видають.
      Ньютон не міг пояснити ЖОДНОГО свого “відкриття”, окрім описаного. Падіння яблука на лисину – таке ж наукове, як і до дупи дверцята.
      З Дарвіна сміявся та знущався КОЖЕН біолог, хімік, фізик та філософ…

  8. А Лісовенко, це мабуть цей журналіст (https://uk.wikipedia.org/wiki/Лісовенко_Микола_Миколайович)

  9. Дякую за матеріал. Добре написано!

  10. Не треба роздувати “культ шахтаря”…
    Шахтар – це низькокваліфікована робоча сила. Просто він працює у важких умовах. Але й “плюшки” відповідні отримує. А при виході на пенсію ще й “регрес” купляє.
    А раніше майже всі павлоградська шахтарі вчилися заочно, але не заради знань, а заради додаткової відпустки, оплачуваної…
    Ну й щодо “4 душі на 1 млн. тон” – є така наука, як техніка безпеки. Якщо вентиляція шахти розрахована на дОбичу 100 тон за зміну не треба добувати 150,не треба вимикати газоаналізатори і т.і.

  11. “окрім кувалди, потрібне ще й міцне слівце.”
    Без нього – ніяк.
    На початку 90-х жінки ще працювали під землею на ВШТ.
    Стаття гарна,дякую.

  12. Сергій-Львів | 29 Серпня, 2021 at 13:29 |

    “Наші втрати військових і війна не турбують тих, хто святкуватиме день шахтаря.” – а ось ця думка на багато що натякає, а, можливо, й пояснює.

Comments are closed.