Жива історія Русі-України

Автор — Тимур Литовченко

Трішечки про київську топоніміку в розрізі історії… 

Ідея написання цього матеріалу виникла, коли шановний Anti-Colorados в одному з нещодавніх матеріалів згадував, як у молоді роки під час проходження служби в лавах Радянської армії йому вдалося вирватися за межі його військової частини. Все це відбувалося в одній з балтійських країн (наскільки я розумію — в Литовській РСР, а конкретніше — ймовірно, чи то у Вільнюсі, чи то в Каунасі… точніше може сказати тільки він сам). Ну, то одним із суттєвих моментів цього матеріалу була топоніміка того населеного пункту, що раптом розкрила перед Anti-Colorados’ом живу історію того краю. Бо різні топоніми (вулиці, площі та ін.) носили імена князів — давніх правителів. І все це — в радянський час! Таке трепетне ставлення до власної історії дуже вразило юного радянського вояка, яким був на той час Anti-Colorados. Про це він і розповів на «Лінії Оборони».

Прочитавши це, я написав Anti-Colorados’у листа у приваті. Не стану цитувати наше листування — бо при живих авторах вважаю подібні речі неетичними. Однак якщо коротко, то я висловив жаль з того приводу, що шановний Anti-Colorados не потрапив тоді ж до Києва. Бо у нашому древньому місті в ті ж самі радянські часи спостерігалася аналогічна картина: на мапі міста можна було відшукати достатню кількість топонімів (вулиць, площ тощо), які носили імена князів — давніх правителів Русі! Причому наші київські князі були нічим не гіршими, ніж князі тієї балтійської країни, де проходив строкову службу шановний Anti-Colorados… Просто потрібно було бажання, щоб побачити ці топоніми на мапі Києва — от і все!

Щоправда, на відміну від описаного Anti-Colorados’ом балтійського міста, в Києві не всі історичні топоніми зосереджені в одному районі столиці. Але ж певна хаотичність засвідчує, що імена цим об’єктам топоніміки давали самі люди так, як Бог на душу покладе… Таким чином, досліджуючи топоніміку — ми немовби спостерігаємо за живою історією Русі-України.

Тому ми з шановним Anti-Colorados’ом домовилися, що на черговий день хрещення Русі (коли «руSSкій мір» вкотре здійме виття на тему «Кіевнаш») я зроблю невеличкий матеріал, в якому спробую бодай трішечки розкрити це питання. Ну, тоді дивіться нижче! Як ми і домовлялися, тут наведені лише «княжі» топоніми: назви міських географічних об’єктів — переважно вулиць, а також історичного парку і річки. Церкви, собори, монастирі, пам’ятники та історичні пам’ятки, а також київські пагорби я навмисно не чіпав.

Отже:

Київ (місто назване на честь легендарного старшого брата-засновника)

Вулиця Щекавицька (починається біля пагорба Щекавиці, названого на честь легендарного середнього брата-засновника міста)

Вулиця Хорива (починається біля пагорба Хоривиці, названого на честь легендарного молодшого брата-засновника міста)

Річка Либідь (названа на честь легендарної сестри-засновниці міста)

Парк Аскольдова Могила (названий на честь князя Аскольда)

Вулиця Олегівська (названа на честь князя Олега)

Вулиця Ігорівська (названа на честь князя Ігоря Рюриковича)

Вулиця Ольгінська (названа на честь княгині Ольги)

Вулиця Володимирська (названа на честь князя Володимира, протягом певного часу мала назву Короленківська — на честь відомого письменника)

Вулиця Володимиро-Либідська (в її назві одночасно сполучаються імена як Володимира, так і Либіді)

Вулиця Рогнідинська (названа на честь дружини князя Володимира — Рогніди)

Вулиця Ярославська (названа на честь князя Ярослава Мудрого)

Вулиця Ярославів Вал (виникла як дорога попід міським валом, насипаним за часів Ярослава Мудрого, протягом певного часу носила інші назви — Раковського, Ворошилова, Полупанова, а також Велика Підвальна)

Вулиця Борисоглібська (названа на честь колись зведеної тут, а в радянський час зруйнованої церкви Бориса і Гліба — князів, вбитих братом Святополком, і перших руських святих)

Завершити ж цей ілюстрований матеріал хотілося б курйозним випадком, який стався з моєю дружиною на одному з єгипетських курортів. Дізнавшись, що ми — українські письменники, до того ж працюємо в історичному жанрі, якась підпита росіянка причепилася до моєї дружини з проханням назвати столицю Київської Русі.

— Конечно же Киев! — відповіла дружина трохи розгублено.

— А вот и нет! Столицей Киевской Руси была Москва!!! — насмішкувато мовила росіянка. — Позор вам, что вы такой элементарщины не знаете! Эх вы-ы-ы, а еще исторические писатели…

Ясна річ, дружина розповіла тій дурепі все, що про неї думала. Розповіла настільки емоційно, що відпочивальниці з інших країн (німкені, польки та ін.) здивовано спитали, що сталося і в чім річ?! Коли їм нарешті вдалося розтлумачити оксюморон «Москва — столиця Київської Русі» (при всій кабінетності терміну «Київська Русь» — але припустимо на хвилинку), то регіт здійнявся на весь той єгипетський готель.

Ну, отож хотілось би попросити знавців топонімики Москви перерахувати, які тамтешні вулиці, провулки, площі та ін. названі на честь руських князів?! Насамперед, особисто мені на думку спадає тюрма «Владимирский централ» — але ж розташована вона не в Москві, а в російському Владімірі Великом!.. А ще я знайшов у Москві вулиці 1-ю, 2-ю та 3-ю «Владимирские» и «Ярославскую». А такі вулиці, як «Олеговская»?.. «Игоревская»?.. «Рогнединская»?.. Невже нема???

А між іншим, подібна різниця однозначно засвідчує, що столицею Русі-України був все ж таки Київ, а ніяка не Москва. Інакше б топоніміка столиці РФ виглядала би трохи по-іншому, чи не так?.. До речі, у світлі сказаного дуже органічно виглядають істерики деяких рашистських політиків на тему «бомбить Киев»: їм не шкода — бо Київ таки справді наш, а не їхній!..

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

About the Author

Tymur
Tymur
Письменник, журналіст і блогер

51 Comments on "Жива історія Русі-України"

  1. У Киева е проблема, він ніяк не може стати столицею держави, Киів не продукуе державницькоі єліти, Владу Киіва підтримали практично всі землі Украіни, а він залишаеться в багатьох випадках провінціальним, І так у Киіва нема шансів не стати великим, і не тільки по історіі,

    • Київ був, є та буде. А ці нерозумілі вислови на руцко-украйонськом видають кацапа, який лізе не в свюю справу. Київ – це мати міст українських, а нє атєц.

    • “Владу Киіва підтримали практично всі землі Украіни” (с)
      *****
      Оті самі “представники практично всіх земель України” з настанням Незалежності миттєво заполонили Київ, понастворювавши тут купу земляцтв. Біда в тому, що всі вони вважають Київ… “неправильним”. Львів’яни та франківці вважають Київ “зросійщеним”. Представники Півдня і Сходу навпаки вважають, що Київ “продався западенцям”… І так всюди і в усьому: якщо дізнаються, що ти киянин – все, тобі швах, бо ти “неправильний”!.. 🙁 Спробуй-но пробитися крізь цю недовіру… 🙁

      • Все в порядку, Тимуре.
        В перші дні Майдану на ньому майже на 100% були саме мешканці Києва – як корінні кияни, так і ті, хто проживає у Києві, але родом з інших міст.
        Ми всі – кияни, ми тут живемо.

        • Не кажучи вже про те, як кияни рвонули на Майдан (навіть пішки!!!) в ніч з 10 на 11 грудня 2013 року – коли мала місце перша спроба зачистки… Так, поступово ситуація вирівнюється. Не все одразу…

  2. Здається, та російська матка, яка стверджувала, що столицею Київської Русі завжди була Масква, впевнена, що столицею Великої Римської Імперії, ще до Р. Х., також була масква…

  3. В топоніміці особливо цікава Либідська та інші, пов’язані зі словом “Либідь”. Яке навіть москалі якось вимушено чи з повного нерозуміння писали теж через відповідну їхню літеру – “Ы”.
    При тому, що розуміння “лЕбідь” – само аж проситься!
    Звідки ж узявся звук “И”?
    А взявся він із особливостей української мови. З того, що правобережні українці звук “Е” в ненаголошеній позиції вимовляють ближче до “И”, а подоляки взагалі як чисте “И”.
    Саме так і моя мати говорила одну приказку, де були не “лебеді”, а чисто “либеді”. Але з наголосом не на першому складі, як тепер прийнято, а таки на другому, як явно було прийнято споконвіку до тепер. Явно так же наголошувалось і слово “либідь”. Бо в давні часи те, що тепер тільки м’який знак – було ще окремою голосною. Й тому наголос на другому складі був цілком природним.
    Ось така причина писання Либідь, Либідська. Наголос треба не на перший склад, а на другий, на “І”.

  4. А вот украинский герб очень древний, настолько древний, что похожего на него вряд ли найдется. Такой стиль неповторимый. То что он сохранился – само чудо, я думаю, что тем самым сохранилась много тысячелетняя связь со временем, когда он появился. И те люди, они, наверное на нас смотрят. А мода на львов и орлов на гербах пришла на много позже, это уже понты и величие.

    • Не “вєлічіє”, а “вєлічаніє”. 🙂

    • Це Тризуб Сивого (в Індії його називають Шивою).

      • Це так. Я якось поїхав з колегами індусами подивитися храми на півдні Індії. Надяг футболку з тризубом. А вони мене так обережно питають вже десь посередні дня: “А що ото в тебе за знак на футболці?”. Ну, я сказав. А вони: “Дивно, бо дуже схоже на один із символів Шиви – кінцівку його списа”. Хоча може то і просто збіг.

        • Це не збіг, це аріянський (арійський) Сивий.
          Частина аріїв пішла в сторону Індії, підкорила місцеві племена, і, щоб не змішатися з місцевими – впровадила там систему каст. То, довга історія, а що індуси почитають Шиву, нашого Сивого з тризубом – це так.

  5. Вся сущеость мордора в двух топонимах (Моска)
    Живодерная Члобода
    Тупик Коммунистическмй

  6. Київ-росіяни не можуть вимовити і кажуть Кієв,також і поляки ч/з і.Хто тут ополячений?

    • “Київ” і “паляниця” – це т.зв. слова-шиболети:
      https://uk.wikipedia.org/wiki/Шібболет
      😀 😀 😀 😀 😀
      За допомогою шиболетів добре виявляються чужі серед своїх.

      • При всьому тому в Києві є аж дві вулиці Дмітрія Пожарского і одна Козьми Мініна

        • Це ще сяк-так… А от що в Києві є вулиця РІЧНА – це як?! Найсмішніше, що насправді це 100% суржик: бо колись ще в середині ХІХ століття (себто, за часів Російської імперії) одну з нових (тоді) київських вулиць назвали “РЕЧНАЯ”, а потім переклали, типу такого, “українською” мовою – “РІЧНА”. Хоча якщо перекладати літературно – мало б бути “вулиця РІЧКОВА”. а так вийшло на суржику: “вулиця РІЧНА” – себто, якщо російською, то “улица ГОДОВАЯ”. От де, в якому місті Ви зустрічали “улицу ГОДОВУЮ”?! А в Києві спокійно собі існує “вулиця РІЧНА” – і нікого це не колихає 🙁

          • Олександр Яковлєв | 29 Липня, 2021 at 09:13 |

            А якщо уявити, що назва вулиці походить не від близькості до річки «Скоморох», а від слова «рЕчь» (рос.)? Наразі дуже багато прикладів, коли змінивши наголос, змінюється сенс слова. Наприклад місто Слов’янськ на Донеччині. Пам’ятаю, що за радянських часів місцеві частіше за все його називали російською не «СлавЯнск», а «СлАвянск». Якось так…

      • Хмм… Не знал такого значения слова שיבולת.
        Сейчас в повседневном иврите это слово значит “Овсянка”.
        И, кстати, гуглопереводчик переводит именно так.

        • Щоб дізнатися про це, достатньо взяти ТаНаХ і почитати Книгу Суддів – але то таке діло 😎 Наш ТаНаХ, хочемо – читаємо, не хочемо – не читаємо 😎

  7. колись досить давно, ще до війни читав “Нотатки про Московію” С.Герберштейна, де він згадував про Київ. Так він писав, що Київ навіть у тодішньому його стані (фактично-руїни) вразив його своєю величчю: місто, яке було раніше столицею давньої Русі, де правили могутні князі. Щодо Москви – брудне дерев’яне містечко з дерев’яними настилами замість доріг, де населення виливає брудну воду прямо під ноги перехожим

    • крім того щодо Русі С.Герберштейн писав, що однією частиною Русі ВОЛОДІВ польський король, іншою ж, більшою частиною (після захоплення земель Новгорода, Пскова і Смоленська) – московський князь. Саме володіли, тобто Русь розглядалась як окупована територія, під владою іноземних царів-королів.

  8. Чудова штука топономіка! Вся “велич” Московії відображена в топономіці її столиці- стільки татарських назв і найменувань навіть в Криму, мабуть, не знайдеться…

    • Кірпічная уліца, переулок Кірпічний (Кірпіч – слово тюркського походження)
      Арбат – арабсько – кримськотатарське походження

      • Щойно нагуглив:
        “Татарская слобода, Большая Ордынка, Басманные и Ямские улицы, Карамышевская набережная — эти и многие другие названия, словно витиеватый восточный орнамент, исстари вплетаются в многоцветный топонимический ковер Москвы и порой даже не воспринимаются как тюркские”…

        • Ну, припустимо, в Києві теж є і місцевість Татарка, і вулиця Татарська, і вулиця Половецька, і вулиця Печенізька… 😀 Як і вулиця Лютеранська, наприклад. А колись на Старому Подолі існувала така місцевість, як Біскупщина (від “біскуп” – викривлене “єпископ”). Це теж наша історія, що відображена в топоніміці Києва. 😎
          Тема ця загалом значно ширша і глибша, я лише легенько зачепив один її окремий аспект в окремому контексті. 😎

  9. “А між іншим, подібна різниця однозначно засвідчує, що столицею Русі-України був все ж таки Київ, а ніяка не Москва.”

    Вообще-то столицей (начиная со 120 года) был современный г.Ровно. Тогда он назывался Суренж. И была не Русь, а Дулибия Рось.
    А название Русь (синоним названия Рось) впервые появилось в 832 г. Русью волхи Новгорода стали называть Ильмерию.
    Киев же в борьбе за власть в 837 г. стал называть свои земли, в противовес Новгороду, тоже Русью. Это был ответ княжеской верхушки, которая искала поддержки знати полян, северян и древлян.

    • Суренж – це також не Москва, як і дуліби – не московити! 😀

    • “А між іншим, подібна різниця однозначно засвідчує, що столицею Русі-України був все ж таки Київ”…
      “Вообще-то столицей (начиная со 120 года) был современный г.Ровно. Тогда он назывался Суренж. И была не Русь, а Дулибия Рось”.
      Не знаю, яке місто було столицею Дулібії, але столицею Русі все ж таки був Київ.

  10. ПреЗЕдент розродився привітанням до 1033-ї річниці Хрещення Русі-України:
    https://www.youtube.com/watch?v=Jr7yINYFL6k
    Показово, що ЗЮ вживає кабінетний термін “КИЇВСЬКА Русь-Україна”:
    =====
    Сьогодні ми відзначаємо День Хрещення КИЇВСЬКОЇ Русі-України. Це офіційна, а головне – історично справедлива назва свята, яка акцентує нерозривність двох держав. Між КИЇВСЬКОЮ Руссю та Україною – тисяча років і один знак. У тексті відповідного указу президента України між ними стоїть тире. І це не просто розділовий знак. Це знак того, що Україна є спадкоємицею однієї з наймогутніших держав середньовічної Європи. В її столиці, яка є столицею сучасної України, розпочалась історія християнства у Східній Європі, коли 1033 роки тому Великий князь Київський Володимир охрестив КИЇВСЬКУ Русь. КИЇВСЬКУ Русь-Україну. (с)
    =====
    Ну скільки можна долдонити, що “КИЇВСЬКА Русь” – термін абсолютно кабінетний, штучний??? В принципі, можна не дивуватися, коли про “КИЇВСЬКУ Русь” каже тупа московитка, яка вважає, що “столицей КИЕВСКОй Руси была Москва”. Це настільки органічно для неї, що я був змушений включити цей оксюморон в текст матеріалу – інакше кретинізм цієї вбогої баришні не був би зрозумілим… 🙁
    Але коли про “КИЇВСЬКУ Русь” віщає преЗЕдент у вітальній промові?.. Який тупий спічрайтер пише нашому ЗЮ такі от тупі провальні промови??? 🙁

  11. Дмитро (Лиман) | 29 Липня, 2021 at 07:12 | Відповіcти

    “Вулиця Ольгінська” — сейчас совсем по-другому воспринимается 😆

  12. “Суренж – це також не Москва, як і дуліби – не московити! 😀”

    Само собой.
    В 597 году по поручению волхов Суренжа род Мусокия (Моска) переселился «от ляхов» — с Волыни, пограничной с землей ляхов, из Новгорода Дунайского (Новиетун. Неподалеку от современной столицы Словакии Братиславы) — на границу земель кривичей и маров к елам (вятичам). Моск (Мосох) заложил «град мал» На Швивой горке, что в устье Яузы — укреплённое поселение (впоследствии разросшееся и ставшее столицей Московии, а затем России) и с. Фили. Тогда же подмосковная речка была названа Истрой, в память об Истре (так в древности звался Дунай).
    Это поселение было восточным форпостом Украины (Дулибии Роси).

  13. “Не знаю, яке місто було столицею Дулібії, але столицею Русі все ж таки був Київ.”

    Руси какой ? ) Вы невнимательно читаете.
    Ещё раз. 832 г. — первое появление названия государства Русь со столицей в Новгороде.
    837 г. В противовес Новгороду в борьбе за власть стал называть свои земли тоже Русью.
    Или вы Украину выкинули и у вас она появляется только с 9 века ? ))

  14. Киев стал называть свои земли Русью с 837 года. В противовес Новгороду.

  15. “Ну скільки можна долдонити, що “КИЇВСЬКА Русь” – термін абсолютно кабінетний, штучний???”

    Кабинет тут не при чём. Русью называли свои земли две разных столицы. 832 и 837 года. Киев не был Русью, но захотел так называться. Он не хотел подчиняться ни Новгороду, ни Суренжу и воевал с ними. Киев был лишь столицей княжества Куявии с 500 года.
    Отсюда и пошло разграничение на Киевскую и Новгородскую Русь.

    • Схоже, що ви віруєте у варязькі байки…
      А я от із років свого вгризання в історію запам’ятав класичне: щось у історії мусить підтверджуватися ТРЬОМА НЕЗАЛЕЖНИМИ джерелами. Яких у тих варязьких байках нема й близько. Та й взагалі у всій нашій історії тих часів – ну смішно ж робити категоричні висновки на основі якоїсь одненької-самітненької “Се повісті времяньних літ…”
      Тим більше, що й та одненька у своїй основі має списки, знайдені в… Московії!!! Тій самій, яка встигла показати всю свою готовність фальсифікувати.
      Єдине, на що можна реально спертись – археологія.

      • Варяжские байки не слышал. Но если варяги рассказывают о венедах, то это нормально, ведь они и есть венеды сами.
        То, что данные должны подтверждаться разными источниками, да, это нормально. Так и есть. При этом перекрёстный анализ хорошо даёт укладывать пазлы и даже “тёмные” места.
        О “Повести временных лет” речь не идёт вообще”, потому что изначально Нестор писал то, что было выгодно Оле. А она, вместе с византийцами, была против Украины. И это была первая фальсификация истории, начатая Ольгой.

        • “О “Повести временных лет” речь не идёт вообще”, потому что изначально Нестор писал то, что было выгодно Оле. А она, вместе с византийцами, была против Украины. И это была первая фальсификация истории, начатая Ольгой” (с)
          *****
          А отут, перепрошую, я чогось не зрозумів…
          Княгиня Ольга померла нібито 11 липня 969 року в Києві.
          Нестор Літописець ваяв свою “Повість минулих літ” нібито у 1113 році або десь близько до того часу. Принаймні в 1118 році один з ченців Видубицького монастиря вже створив список (копію) з “Повісті…”, спеціально на замовлення Мстислава Володимировича, сина Володимира Мономаха.
          Тоді порахуємо:
          1113 – 969 = 144
          Таким чином, на момент написання (чи упорядкування?..) Нестором “Повісті минулих літ”, княгиня Ольга спочивала вічним сном вже цілих 144 роки. То як же ж Нестор “писал то, что было выгодно Оле”?! Вона на той момент була мертвою вже понад століття… Та чого там – майже півтора століття, без якихось шести років!.. При чім тут її (княгині Ольги) вигода???
          😎 😎 😎

          • Тимур, спасибо за подробности и уточнения )

            Да, Нестор переделывал “Повести” во время правления Вовы Мономаха, тоже союзника византийцев. Он существенно “переработал” “Древнейший свод”, который в свою очередь дополнял монах Никон в 1070 гг. при Изяславе (сыне Ярослава).
            Ярослав (из раболепствия ппрозванный Мудрым) был ярым противником Украины, так же, как его отец Вова и прабабка Оля. Только его дед Святослав и прадед Игорь были за Украину.

            988 г.
            Владимир, как и его бабка Ольга, пошёл против мнения волхов Новгорода. Символический акт крещение Руси Владимиром для подчеркивания его легитимности имперских полномочий и его потомков. Опора на христианство, как религию, готовую поддержать власть князей-царей Руси. Удар по волхизму. Поднятие княжеской власти над обществом (первый отход от духовности).
            Началась массовая постройка христианских церквей, которые возводились на месте дулибских храмов, а чаще – переделывались из этих храмов Солнца. Масштабы строительства были всеобъемлющими. Владимир лично контролировал этот процесс. Русь заполонили запрошенные греческие священники, которых власть поддерживала и охраняла.
            Требовалось ликвидировать старые письменные документы, языческие летописи и атрибуты бывшего государства. Ничто не должно напоминать потомкам о “времени Бусовом”, деянии умных волхов.

            Для волхов надумали оставить образ дедов-волшебников, жрецов примитивных культов, прорицателей. Народ хотели “научить” писать, думать, жить по-новому. Киев ликвидировал власть волхов Новгорода введением христианства. Новгород проиграл борьбу Киеву за влияние, за главные славянские земли вследствие удаленности от них.
            Начался рост количества самозваных волхов (в роли дедов-волшебников, волхвов), не владели основами древнего учения.

            996 г.
            Уничтожение Владимиром подробного “Летописного Свода Росьской Империи”. Именно этот свод переделывался в 1037 г. и лёг в основу “Повестей временных лет”. Вова установил запрет на Росьскую Историю до “христианизации”. «Красным» стали его в народе звать вовсе не за его внешнюю красоту, типа КРАСНЫЙ = КРАСИВЫЙ, и не за ещё какие его заслуги, а за его КРОВАВЫЕ расправы над посмевшими ему сопротивляться.
            Также Вова впервые ввёл обычай сбраживать медовуху (малохмельной напиток древних) по крепости в несколько раз больше. Для отупления народа. Что успешно продолжил Петя, привезя водку в Московию.

            1000 г.
            При крещении Руси иудохристиане вырезали 28,9% русьских поселений.
            Дулибские храмы перестраивали на христианские, поэтому именно под ними по сей день могут сохраниться древние склады оружия, или то, что от них осталось.
            Символику Солнца дополняли христианским крестом.

            1010 г.
            Ярослав Мудрый разрушил храм Велеса, бывшего на месте будущего Ярославля.

            1023 г.
            Новгородские волхи, признав своё поражение, приняли тяжелое решение — покинуть Русь и отправиться в Гималаи и на Тибет, где продолжать деятельность, время от времени посещая земли Дулибии.
            В заключение небольшой отряд посетил место Суренжа (Ровно) и, взяв кое-что из тибетских раритетов, пошел в дальнюю дорогу.
            Потеря славянским миром любых достоверных знаний о древнем учении, его основе, об учителях-будителях.

            Княжеская (императорская) власть, “возмущенная” таким поступком волхов, приказала уничтожать языческие летописи и письмена, а также не вспоминать в своих летописях о волхах, Дулибии Рось и Суренже. Это был акт мести и война с прошлым своего народа.
            Вот поэтому Нестор и всё перетормашил в Летописи, полностью уничтожив Историю Украины.
            А с Ольгой да, я промазал, сорри, нассёт её фальсификации Истории. С Владимира это уже началось.

            1024 г.
            Отстаивая свои традиции в ответ на уничтожение своих храмов, оставшиеся самозваные волхи подняли против властей восстания. Восстали волхи Ростовской земли, но бунт был подавлен. Безуспешно пытались отстоять Киев и Новгород полоцкие князья, известные своими магическими знаниями.

            Князь Ярослав, переловив в Суздале волхов, одних из них подверг заключению, а других казнил. Если волхов подвергали заключению, то вероятно пожизненно, т.к. о них прекращались всякие слухи.

            Язычество, потеряв конечную цель — просветление, несения знаний о мироздание, приобрело формы еще более искажённые, разбалансованые, мифологические, многобожные с местными особенностями и знаками, тарктовками.
            Русалии (прежде являясь посвящением в русы) приняли форму праздничных игрищ. Языческие боги отождествились с силами природы. Происходила дальнейшая деградация религии.

            1036 г.
            Князь Ярослав подчиняет себе все Русьские земли и объявляет себя Царем всех русов, заменив титул Великого Князя на титул “Царь”. Исказив санскрит (Sar («Се (это) Ар»)– «Верховный правитель». Буква «Ц» появилась в 10 в.н.э. («Царь)). Манька величия прёт.

            1055 г.
            После смерти Ярослава Мудрого произошёл мирный раздел Руси на уделы – распалось авторитарное образование византийского типа, известное нам как Киевская Русь.

  16. Московська топономіка шкварить всі руззкомірскіє потуги. Ординка, Кремль, Басманна, Черкізон та ін.

  17. “Єдине, на що можна реально спертись – археологія.”

    Да ? ) Много вы нашли с помощью археологии о лемурийцах, например ? 🙂

  18. Та в них є Китай-город, Арбат, Чєрємушкі, загалом багато топонімів але тюркських та фінно- угорських, і до Русі не маючих ніякого відношення.

    • Не тільки 😀 Наприклад, чи знаєте Ви, хто такі “фрязи”/”фряги”?! А вони, між іншим, московський Кремль збудували:
      https://defence-line.org/2020/06/fryazi-xto-voni/
      Це мій коротенький матеріал “Фрязи — хто вони?!”
      😀 😀 😀

      • Фряги не италийцы.

        400 г. до н.э.
        Переселение славян из Росы Алаунской (Новгородская обл.) к Балтийскому морю, основали там много городов, между которыми один назван был Новою Росою, после чего Роса алаунская стала называться уже Старою, а Роса поморская Новою. Целью переселения было, вероятно, желание приблизиться к центру торговли венедов, ибо в этой стране были знаменитые в то время торговлею своею города Винета (Выжба) (на острове Волине), Юмна, Аркона, Ретра, Кролевец, Любечки, а может быть, и другие. В Новой Русе построили города и городишки: Веприцы, Камень, Клушино, Власове, Горицы, Зябчик, Пробрань, Чернове, Горино, Бараково, Лопово, Пыряны, Гладово поле, Малый Камень, Варники, Белицы, Гомель, Становище, Древачи, Градово, Зихово и др. Что славяне могли иметь и имели непосредственную с Финикиянами торговлю, можно заключить из того, что по-следние торговали между прочих предметов и оловом, за которым сами ездили в Британию. Британия же с Винетою имели постоянные сношения, а потому Фини-кияне, как прозорливые торговцы, верно не упускали случая и сами ездить в Ви-нету.
        В этой Новой Русе образовалась каста вольных воинов, нанимавшихся в виде древней венедской повольницы для охранения торговых кораблей от морских разбойников, называвшихся на Роси поляницею. Позже у бодричей («бо-дрова». Славяне-лесорубы) были особенные вооруженные стражи, наблюдавшие за целостью товара. Товар назывался «вара». Охранять «гаичь» или «ветити». Охранитель товара «варагайче» – «вараветниче». У вендов в Лаузице сберегатель товаров назывался «воорагай». По кирилловски «ва-ряю» – значит разъезжаю; «варяг» – разъезжающий. На готском языке эта мысль передается словом «farjan» (фарян).
        По обязанности их «варять» (плавать) по всем водам, по которым шли торговые пути, они прозваны были варягами (профессия моряка). (Прибалтийские народы во главе с германцами). Варяги сидели преимущественно у берегов Балтийского моря, называвшегося поэтому варяжским, и на западе до Англии и Ирландии.
        В «Велесовой книге» есть фряги (морские, водные народы — венеды, туда же вхо-дят литовцы, латыши, балты, поморяне, финны, эсты, карелы и др.). Похоже, что это и есть варяги.
        В общем, тогда Кремль построили венеды, т.е. украинцы )

        • 🙂 Забавно спостерігати всю ту непохитно-монолітну впевненість у істинності своїх слів, яка переповнює ваші “історичні” коменти.
          Просто таки “валшебнік в галубом вєртальотє”… 🙂

          • Andriy Moderator Andriy Moderator | 30 Липня, 2021 at 20:30 |

            Москаль-с. Модная тема сейчас у них.

            Скабеева разглагольствует, что Москву основал не киевский князь, а новгородский.

  19. Про назву вулиць – пізнавально.

    Про мордор й “а ніяка не масква”: не факт відсутності назв вулиць на честь князів Київської Русі в мордорі, робить маскву “не столицею” Русі. Все ж є більш значні историчні події.

    • “Все ж є більш значні историчні події” (с)
      *****
      Річ у тім, що топоніми загалом (будь-яка географічна назва – назва місцевості, регіону, населеного пункту, об’єкту рельєфу… себто, будь-якої частини поверхні Землі), зокрема й гідроніми (назви водних об’єктів – річок, озер, ставків, струмків, морів, боліт) – загалом речі дуже консервативні. Вони – це немовби “відбитки пальців” минулого у майбутньому.
      😎
      Для прикладу, візьміть назву угорської столиці: Будапешт. До угорської мови та угорців цей топонім не має жодного відношення! Назва складається з двох слів: “буда” (давньослов’янське “вода”) і “пешт” (давньослов’янське “піч”). Чому так?! Бо колись на берегах Дунаю одне навпроти іншого існували два СЛОВ’ЯНСЬКІ поселення: на правому високому березі – Буда, на лівому низькому – Пешт. Але потім цей край завоювали кочовики-угорці, які прийшли далеко зі сходу й осіли в новій для себе місцевості. Аборигени-слов’яни були частково винищені, частково змішалися з прибульцями. Але слов’янські назви “Буда” і “Пешт” лишилися… А потім, по мірі розвитку обох міст вони об’єдналися в теперішній Будапешт.
      😎
      Отак за абсолютно неугорською назвою “Будапешт” можна судити про далеке слов’янське минуле сучасної Угорщини!

Leave a comment

Your email address will not be published.


*


Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: