Автор — Тимур Литовченко
Сьогодні виповнюється рівно 100 років відтоді, як 24 липня 1921 року на ділянці залізниці між Тулою й Москвою розбився аеровагон конструкції Валеріана Абаковського.
В принципі, попри абсолютну закругленість цього ювілею (ще б пак — 100 років!), нам та подія могла б бути байдужою… Якби не одна обставина: серед пасажирів того технічного дива, які загинули разом із конструктором і водієм-випробувачем, за сумісництвом, був такий собі товариш Артем, він же — Федір Сергеєв, творець і єдиний очільник Донецько-Криворізької Радянської Республіки. І не в тім річ, що теперішній преЗЕдент є уродженцем того самого Кривого Рогу. А в тім річ, що утворена й ліквідована у 1918 році ДКРР дуже добре співвідноситься з нинішніми ДНР та ЛНР!
Співвідноситься аж до найменших деталей: наприклад, ДКРР просилася на вступ до складу РРФСР так само, як нинішні ДНР/ЛНР мріють про прийом до складу Російської Федерації!!! І між іншим, відмовив ДКРР від подібного кроку не хто-небудь, а сам товариш Ленін!.. Наказав вливатися до складу УСРР зі столицею в Харкові. Нічого не нагадує?! Отож бо…
Далі буде зовсім коротенький епізод з «Книги Пожежі. 1914-1922» історичної епопеї «101 рік України», в якій йтиметься про фатальну подорож аеровагону конструкції товариша Абаковського:
Ось на що здатен робітничо-селянський геній, звільнений справжньою народною Революцією: якихось півтори, щонайбільше дві години — і шлях від Москви до Тули буде подолано! Ось воно — світле майбутнє! Ось він — комунізм у всій його красі!..
Позаду аеровагону реве потужний авіаційний мотор, за широкими вікнами змінюються чудові пейзажі, один від одного кращий — та через шалену швидкість руху їх не вдається розгледіти як слід. Тому пасажири переважно зайняті розмовами між собою. Порозсідалися вони парами таким чином, щоб відчувати якнайменший мовний дискомфорт в процесі спілкування. Ось сидять поруч двоє англомовних делегатів III конгресу Комінтерна — представник США (а заразом також Австралії) товариш Джон Фріман і британський товариш Джон Уїльям Г’юлетт. Трохи подалі про щось запекло дискутують німці — делегати I конгресу Червоного Інтернаціоналу профспілок товариш Оскар Гельбрюк і товариш Отто Штрупат. Але якби вони відволіклися від поточних справ, то кожен з них, безумовно, висловив би щирий захват з приводу швидкісного технічного дива, яке мчало їх від Тули аж до самої Москви.
Ну нічого, нічого: невдовзі гряне Світова Революція, комунізм переможе у світовому масштабі — тоді всі вони позабувають свої відсталі мови й розмовлятимуть виключно російською! Тоді все людство зіллється в єдину пролетарську родину…
Раптом товариш Артем подумав: «А чи спроможне це диво вільного робітничо-селянського генію — аеровагон довезти їх… просто до комунізму?! От як би зробити так, щоб вони, наприклад, сіли на тульському залізничному вокзалі ще не в комунізмі, а на московському залізничному вокзалі зійшли вже в комунізмі?.. Було б цікаво дізнатися».
Хтозна, чому він подумав про таку чудасію. Можливо через те, що сьогодні була неділя. Звісно, це дурниця… Проте коли він був маленьким, матір якось сказала: «Ти у мене, Федько, народився в понеділок», — і відтоді щонеділі хлопчик відчував незрозумілий йому самому підйом настрою. Бо настання кожного понеділка для нього ставало немовби черговим днем народження, відповідно кожна неділя була сповнена радісних очікувань нового, ще не пізнаного.
Зовсім інша річ — це вівторок, наступний після понеділка день. В Бога товариш Артем не вірив давно й беззаперечно, проте… Проте найважливіше дітище його життя — Донецько-Криворізька Радянська Республіка була заснована саме у вівторок, 12 лютого 1918 року. Й ліквідовувати ДКРР довелося також у вівторок, 19 березня 1918 року. Так, він слухняно виконував вказівку товариша Леніна щодо необхідності створити єдиний фронт боротьби трудящих мас України проти внутрішніх і зовнішніх ворогів. Так, після цієї його заяви всі керівники вже колишньої ДКРР увійшли до складу ВУЦВК та Народного Секретаріату… І він сам увійшов також. Оскільки ж день 19 березня був його, товариша Артема днем народження в загальноприйнятому сенсі, то всі присутні на ІІ Всеукраїнському з’їзді Рад у Катеринославі (а все це відбувалося саме там) палко вітали і всю ДКРР, і товариша Артема особисто «із входженням до єдиної Сім’ї Рад»…
Все це було саме так, а не інакше. Тим не менш, десь в найпотаємніших глибинах души товариша Артема затаївся жаль за зробленим. Все ж таки він походив із селянської родини, а селяни якщо вже вчепляться у власність, потом і кров’ю зароблену, тяжко вистраждану — то не відпустять. А якщо під тиском необоримих зовнішніх обставин все ж таки відпускають… то потім шкодують все життя.
Втім, годі журитися! Сьогодні була саме неділя, і поїздка на небаченому досі ніде в світі різновиді транспорту — аеровагоні викликала величезний захват. Раптом йому дуже закортіло поговорити з самим автором проекту — з товаришем Абаковським, який особисто керував сьогоднішньою поїздкою. Щоправда, відволікати винахідника (а сьогодні за сумісництвом ще й головного машиніста) розмовами аж ніяк не рекомендується.
Тим паче, товариш Абаковський на рекорд йде! Принагідно він пояснював товаришеві Артему, що найбільша швидківсть, яку здатне розвинути його дітище — це аж 140 кілометрів на годину! Якби аеровагон постійно рухався з такою швидкістю, то обрану для нинішніх випробувань ділянку було би подолано приблизно за 1 годину і 17 чи 18 хвилин… Натомість від Москви до Тули вони «пленталися» аж дві години рівно — себто, із середньою швидкістю всього лише 90 кілометрів на годину.
В принципі, теж непогано… Та тепер товариш Абаковський прагнув перекрити власне досягнення! Тому на зворотному маршруті від Тули до Москви і гнав аеровагон на максимально можливій швидкості. Амбітний цей товариш Абаковський, чорти б його вхопили! Ну нічого, нехай витискає зі своїх моторів ту швидкість, яку тільки може, бо зараз…
Втім, що мало би статися зараз, товариш Артем не встиг додумати, оскільки потужний удар підкинув аеровагон в повітря. Щось грюкнуло, гепнуло, оглушливо тріснуло — і майже одразу все провалилося у пітьму…
В одному з коментарів на «Лінії Оборони» хтось вже зазначав, що їзда зі швидкістю 140 км/год по залізничній колії, абсолютно не пристосованій для таких експериментів, завершитися інакше просто не могла! Разом з тим, багато хто вважав, що катастрофа того дива техніки сталася через зовнішню диверсію. Зокрема, ніхто інший, як творець сумнозвісної ЧК — Фелікс Дзержинський нібито шепнув удові товариша Артема про купу каміння, насипану на залізничній колії. При цьому нібито додав: «Каміння з неба саме не падає». Принаймні про це згадував генерал-майор артилерії Артем Федорович Сергеєв — син творця ДКРР.
Що ж, гадаю, що «Залізний Фелікс» знав, про що говорив — бо кому ж іще професійно розмірковувати про діяння чекістів?! А нашим сучасникам Плотницькому, Пушиліну та іншим подібним персонажам — зайве нагадування про те, що рано чи пізно, але невідворотно вони приєднаються до Захарченка, Гіві, Мотороли… і того ж таки товариша Артема! Бо як не цілий аеровагон, то хоча б вогнемет чи міна, порція «Новичка» чи полонію у російських спецслужб знайдеться для кожного. Жодних сумнівів у тому нема і бути не може! І ні до комунізму на аеровагоні, ані до складу РФ на замінованому ліфті ніхто не в’їде — тільки до пекла на концерт Кобзона…
UPD. Ну, і для підняття настрою — тема рекорду швидкості в американській кінокомедії «Великі перегони»:
Складається враження, що московити в принципі не здатні вигадати щось нове. І навіть якщо те, що вони намагаються “павтаріть”, в свій час привело до не дуже хороших наслідків- це їх ні в якому разі не зупиняє. Тому що “план бил хароший, ісполнєніє падкачало”- а вони ж не лохи, вони “ісполнять” так як треба. Ну, і…
Складається враження що та наволоч могла та і до цих пір може придумати щось “нове” тільки на рівні “кувалди більшого розміру” 🙂 Ідея поставити авіаційний двигун на “тєлєгу” – це саме те, одночасно і “ух ты, могут же наши, если захотят!”, і по інтелекту цілком відповідає “гегемонській інженерній думці”. Результат – цілком закономірний, може тої купи каміння і не було, зрештою було б дивно, якби машиніст не помітив її завчасно. А якщо скажете що вона була “за поворотом”, то у таких випадках довелося б знижувати швидкість, а значить теж помітив би вчасно. Результат цілком закономірний і якщо не перша поїздка, то друга-третя… От тільки не завжди б там всередині сиділа така хороша компанія щоб “одним махом верхівку червонопузої наволочі”, так що може і були охочі “скоректувати імовірність аварії” щоб вона сталась не “колись”, а швидше 🙂
А взагалі – окрім презирства ця “тєлєга” у мене нічого не викликає, надзвичайно тупе рішення. Здається, конструктор не знав що на світі є літаки і авіаційний двигун недарма має таку назву 🙂 За “товариша Артема” радий, однією сволотою стало менше.
товарищи загодя взяли билеты на концерт Кобзона – это раз,
а второе – это была первая рельсовая аэролодка
Мне это напомнило историю о установке твердотопливных ускорителей на автомобиль. Примерно такой же “полет мысли”.
а настроение-то поднялось-))))
и хорошо что в ООС понимают любовь носителей 2-головой курицы к великому эстрадно-коммунистическому певцу и регулярно рассылают именные билеты к нему на концерт
Петро когда привозил недавно системы наблюдения на фронт, то призвал бойцов ООС “пугать носителей двухголовой курицы до состояния доведения себя до самоубийства”. Наши их не убивают, те сами от депрессии стрелюются, наверно совесть? 🙂
> тоді всі вони позабувають свої відсталі мови й розмовлятимуть виключно російською!
Це реальна цитата чи якийсь сарказм? Бо НЯЗ, аж так відкрито вони тоді російський шовінізм не пропагували, щоб не повідлякувати зовсім камрадів з інших держав, принаймні ключових (Німеччина, Англія тощо).
Сарказм, звісно. Точніше, цитата з живих уст мого колишнього завлаба Леоніда Густавовича, вкладена в голову літературного персонажа з попередньої епохи… 😎
Отже, коли я працював у лабораторії високотемпературного паяння ІЕЗ ім.Є.О.Патона НАНУ, то звернув увагу на те, що мій шеф непогано читає німецькомовні тексти. Це здавалося трохи дивним, оскільки завлаб належав до покоління моїх батьків – а від них обох я чув, що в повоєнний час школярі дуже неохоче вивчали німецьку мову через психологічно-моральну травму, залишену війною. Але у шефа по батькові було, до того ж, “Густавович” – то що він, до того ж з родини радянських німців?! Їх під час війни зазвичай висилали подалі… Коротше, суцільна загадка! Я б запитав прямо – та старші співробітники м’яко попередили, щоб я до шефа з подібними запитаннями не ліз. 😎
Ну що ж, діло таке… Але одного разу треба було відреферувати якісь статті по припоям фірми “Pratt & Whitney” (наша лабораторія займалася, зокрема, паянням лопаток авіадвигунів). Реферат я шефові представив і при цьому так собі, між іншим зауважив:
– Добре, що ви у школі вивчали німецьку, а я – англійську! Ось тепер ми можемо перекладати наукові публікації з двох різних мов…
На що шеф несподівано зауважив:
– Між іншим, я у школі та в інституті так само англійську вивчав, як і ти.
Це зауваження мене буквально спантеличило, оскільки рівень знання англійської у завлаба був у буквальному сенсі “ні в зуб ногою”, а німецькою він при мені читав. Тоді Леонід Густавович і пояснив:
– Німецьку я вивчив самотужки, читаючи патенти і наукові статті. Що ж до англійської, то в школі нам вчитель казав: “НАЩО ВИВЧАТИ АНГЛІЙСЬКУ?! НЕВДОВЗІ ПЕРЕМОЖЕ СВІТОВА РЕВОЛЮЦІЯ, І ВСІ ЛЮДИ РОЗМОВЛЯТИМУТЬ РОСІЙСЬКОЮ”. В інституті було приблизно те саме, отож у підсумку, англійської я не знав і не знаю.
Повторюю, це мені розповів тогочасний шеф, який належав до покоління “дітей війни”, як і мої батьки… Такий аргумент мене вразив настільки, що я його запам’ятав. А коли ми з дружиною писали епопею – вклав у думки товаришу Артему… 😎 Бо шкільний вчитель, який навчав мого шефа, мусив належати до ще більш старшого покоління… А вони, таким чином, були надто впевнені у близькості світової революції. Настільки впевнені, що закликали “дітей війни” не вивчати іноземні мови!.. 😎
Думаєте, що ідея встановити авіадвигун на вагон померла разом з товаришем Артемом? Аж ніяк ні. Відродилася вона, коли почали думати, що робити з реактивними двигунами, які відпрацювали свій ресурс у повітрі, однак ще могли попрацювати у народному господарстві. У США рекорд швидкості 295,8 км/год (вікі пише, що рекорд досі не подоланий на залізниці), у СРСР – 249 км/год (на даху електропоїзда встановлювалися реактивні двигуни від Як-40). Вікі: https://en.wikipedia.org/wiki/Turbojet_train
Якщо не помиляюсь, у наших тогочасних технічних журналах типу “Техника-молодежи” чи “Юный техник” писали, що вони занадто шуміли та й колії треба було нові будувати. А пам’ятник десь у Твері досі стоїть.
Если я ошибаюсь,поправьте.
Фирма под названием имени тов.Артема,как и завод ФЭД(Феликс эдмундович дзержинский) в Харькове существуют по сей день?Плюс ильич в Мариуполе.
Не дивуйтесь, якщо їх знайдете. У нас тільки зараз змогли розібрати ось такий пам’ятник: http://tvoemisto.tv/news/batkivshchynumatir_ta_radyanskogo_voina_u_lvovi_demontuvaly_video_dnya_121827.html
Треба врахувати, що наприкінці 80-х у Львові на ширшу вул. Стрийську планували перенести адміністративний центр кпсс з обкомом (висотка тепер податкової), навпроти військова частина, сухопутна Академія. І це все напочатку вулиці “Батьківщина-мати” мала освячувати та показувати руками, звідки починати паради-демонстрації. Не пощастило, не встигли – “союз нерушимых” розвалився швидше. ?
А що скажете про пам’ятник самому товаришу Артему, що стоїть у Святогірську на Лисій горі над Сіверським Донцем?!
https://uk.wikipedia.org/wiki/Пам%27ятник_Артему_(Святогірськ)
Пам’ятник таки унікальний, я коли свого часу відвідував Святогірську лавру – бачив на власні очі, можу підтвердити. Отож пам’ятник товаришу Артему (натуральному “сєпару”, як на сьогоднішню мірку) стояв, стоїть і надалі стоятиме! Більш того, кілька років тому цей монумент відреставрували…
Дійсно, 1927 р.! Вкладали ж митці свій талант у це. Засуджувати їх рука не піднімається. Для цього у нас виділено частину Музею “Територія терору” http://www.territoryterror.org.ua/ . Історія як ніяк.
Всі ці монументи родінамматєрям та їхнім дітям і онукам мають бути не лише демонтовані, а й знищені, як лєнін на Бесарабці. Бо зримий образ навіть у музеї зайде дитині в пам’ять і це буде початок охмуріння. А тоді дивуємося чого молодь, що народилась в незалежній Україні, сумує за есесесером. Картинка, саме картинка, а тоді вже слова. Так воно діє.
Не могу с Вами согласиться.
У Вас – типичный, классический большевистский подход.
Большевики тоже уничтожали памятники…
Шановний pan_futiy.
Не зважаючи на те, що ми з вами росли якщо не на одній, то на сусідніх вулицях точно, у нас різне бачення. Знищити мордор ми за, а монументалізм його хочемо лишити. Це явне протирічча, бо саме він несе в собі образ ідеї, а будь-яка остаточна перемога досягається лише в головах людей і москва в цьому досягла чималих успіхів. Тому разом з мордором має бути знищено все, що є його символами, разом із кремлем і грановитою палатою. Бо до кінця не вичищена плісінь дуже швидко відновлюється.
З великою повагою до вас, колишній земляче, і до нинішньої вашої країни.
Владислав | 25 Липня, 2021 at 12:28
Уважаемый Владислав!
Вы, наверное, в курсе, что в штатах по инициативе “движения BLM” сносятся памятники деятелям конфедерации.
А кого подозревают в тайном финансировании и идеологической поддержке этого “движения” ?
ИГИЛ, кстати, тоже преуспел на поприще уничтожения исторических памятников.
А кого подозревают в его создании и тайной поддержке?
Так стоит ли им уподобляться?
Не варто продовжувати дикусію на цьому ресурсі. Існують соцмережі, існує електронна пошта. Без дозволу автора та модераторів я не маю права саморекламуватися.
З повагою.
Есть родина, есть мать, а родина-мать высосана из пальца для глупцов, потому что предполагает тупое противоестественное действие – “иди и умри”.
А какая мать скажет такое?
– Эти памятники не исторические, это памятники коммунистическому лицемерию
albert | 25 Липня, 2021 at 22:28 |
Есть родина, есть мать, а родина-мать высосана из пальца для глупцов, потому что предполагает тупое противоестественное действие – “иди и умри”.
А какая мать скажет такое?
*****
Про Батьківщину-Матір добре розповіла Євгенія Тімонова в програмі “Все как у зверей” – випуск №34, “Звериный оскал патриотизма”:
https://www.youtube.com/watch?v=n8moLsg_eT8
хорошая девчонка, эта Тимонова))
-посмотрел с удовольствием, спс
Этот вагон и особенно ролик из фильма напомнили мне когда-то читанный расказ об одном из лауреатов премии Дарвина.
Приехавший на место ДТП где-то в американской глубинке местный шериф никак не мог понять, каким образом разбившаяся машина оказалась буквально размазанной по почти вертикальной скальной стене более чем в двадцати метрах над дорогой. Когда наконец обломки машины спустили на грешную землю и выковыряли из них останки водителя, шериф осмотрел то, что осталось от машины и, от греха подальше, на всякий случай вызвал военных.
Но и для тех осталось загадкой, где этот поц-водитель ухитрился раздобыть одноразовый твердотопливный реактивный стартовый ускоритель для тяжелых истребителей, который пришпандолил к своей машине и решил испытать на пустынной дороге…
На жаль, вони не враховують, що на великих швидкостях під днищем таких от автівок, дрезин та інших транспортних засобів може утворюватися т.зв. “повітряний екран”. А звідси лише крок до екраноплана, який літає низько-низенько – проте дуже швиденько:
https://uk.wikipedia.org/wiki/Екраноплан
А коли швидкість падає – “екран” зникає і транспортний агрегат розбивається…
До речі, той-таки “повітряний екран” іноді може завадити літаку при посадці. Саме тому посадка літака – справа складна й не завжди безпечна. Бо якщо при посадці утвориться “екран” – він може навіть трохи підкинути вгору літак, що вже скинув швидкість.
В случае вагона, возможно, следовало учесть аеродинамику и этот воздушный экран.
Но в случае стартового ускорителя на легковом (да и на грузовом тоже) автомобиле – совершенно незачем.
Этот ускоритель за несколько секунд работы подбрасывает в воздух самолет, который по меньшей мере в десять раз тяжелее легковушки.
Не предвидеть, без всяких расчетов, что такой ускоритель сделает с машиной, может только номинант на премию Дарвина.
Потрібно розуміти хоча б те, що на сучасних спорткарах недарма на задній частині кузову встановлюється невеличке “крило” (іноді навіть два), передня кромка якого опущена донизу. Наприклад:
https://enovosty.com/news-auto/full/514-nazvan-luchshij-sportivnyj-avtomobil-goda
Для чого це робиться? Для кращого зчіплення задніх коліс із дорогою! Бо на великих швидкостях спорткар починає… трішечки “летіти” над дорогою. Отож встановлюване позаду “крило” перешкоджає цьому “польоту”.
Звісно, якщо той адійот – кандидат на премію Дарвіна (АКПД) пришпандьорив стартовий прискорювач від винищувача на свою автівку… Ну так, там вже грає роль не “повітряний екран”, а вектор тяги прискорювача! Навіть якщо АКПД встановив прискорювач співвісно з віссю своєї автівки – це вже, вважайте, вийшла “труна на колесах”. Адже достатньо найменшого підкидання носової частини автівки вгору, щоб вона злетіла у повітря, як справжній реактивний винищувач. Отже, той АКПД мусив трішечки “погратися” з вектором тяги, аби він був націлений трохи донизу – в землю… Тоді б його автівка принаймні не злетіла у повітря й не розмазалася б об скелю більш ніж у 20 м понад дорогою. Тоді б його хоча б просто по дорозі розмазало!.. Премія Дарвіна покійникові теж була б забезпечена, ясен перець. Але тоді б він хоча б полегшив роботу шерифові, поліції й воякам, яким довелося б зішкрябувати рештки АКПД не зі скелі над дорогою, а хоча б із шосе. 🙂
этот эксперимент всё-равно кем то и когда то должен был быть поставлен.
И ничего идиотического – ставка была на массу вагона, это она вселяла уверенность.
Вооружённые авиационными двигателями глиссера после отрыва от воды или льда ещё как летают. Но, идея такая же
albert | 25 Липня, 2021 at 22:50 |
Вооружённые авиационными двигателями глиссера после отрыва от воды или льда ещё как летают. Но, идея такая же
*****
Якщо “после отрыва от воды или льда” – це вже і є ЕКРАНОПЛАН:
https://uk.wikipedia.org/wiki/Екраноплан
Такими розробками захоплювався, наприклад, Ростислав Алєксєєв (більш відомий широкому загалу як конструктор суден на підводних крилах) або “червоний барон”, етнічний італієць Роберто Бартіні.