Автор — Тимур Литовченко

Завершуються дні, що є для мене дуже й дуже особливими… в релігійному плані. Однак в рамках сповідуваної мною релігії, нав’язування своїх поглядів іншим людям, м’яко кажучи, не вітається. Тим паче, не хочу цього робити на «Лінії Оборони», яку читають багато атеїстів і агностиків. Лишається поговорити про якийсь суттєвий, однак дуже важливий момент. Хай же це будуть окремі положення Загальної декларація прав людини, ухваленої та проголошеної резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року…

Отже, в ці особливі дні хотілося б зупинити увагу на двох наступних статтях зазначеної вище Декларації:

---

Стаття 3

Кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту недоторканність.

Стаття 4

Ніхто не повинен бути в рабстві або у підневільному стані; рабство і работоргівля забороняються в усіх їх видах.

Стаття 5

Ніхто не повинен зазнавати тортур, або жорстокого, нелюдського, або такого, що принижує його гідність, поводження і покарання.

---

Звісно, адепти теорії «Золотої доби людства» можуть заперечити, що колись у сиву давнину, мовляв, усе було значно краще, ніж тепер. А хто стверджує щось інше — той об’ївся грибів і продався рептилоїдам…

Ну що ж — ось він я, невіруючий! Я справді вважаю, що причина повного і безпросвітного мороку в історичній ретроспективі людства полягала у вкрай низькій енергоозброєності homo sapiens як біологічної одиниці. Причому всякі різні australopithecus’и, homo erectus’и, sinanthropus’и та інші викопні предки людей мали в розпорядженні виключно свою — людиноподібно-мавп’ячу силу. А вже homo sapiens’и приручили різноманітних тяглових тварин, завдяки чому отримали у своє розпорядження їхні сили — конячі, бичачі, віслючі, слонячі та інші. Хто кого приручив — такий результат і мав.

Можна нескінченно нарікати на те, що розвиток людської цивілізації пішов шляхом випереджального використання зовнішніх сил, предметів і технологій, тоді як внутрішній духовний розвиток відставав дедалі помітніше. Можна також до нескінченності просторікувати про єгипетських жерців, які примушували гігантські кам’яні блоки літати і самовкладатися в гігантські піраміди. Або про щедро наділених надздібностями жителів Атлантиди й острова Пасхи. А ще про Союз Дев’яти і про таємничу Шамбалу.

Все це цікаво, незвично і корисно для розуму. Але якщо орієнтуватися не на жерців, брахманів та інші вищі прошарки древнього населення, то до послуг пересічних людей була щонайменше одна людські сила, щонайбільше — декілька кінських сил. Все це могло підсилюватися важелями, колесами, блоками та іншими найпростішими механізмами — але не набагато.

До того ж, у коней, биків, віслюків, слонів та інших свійських тварин був суттєвий недолік: нездатність мислити й комунікувати з людиною на рівні останньої. Себто, на людському рівні. А також нездатність виконувати різноманітні тонкі операції, підвладні лише людським рукам. Вихід напрошувався сам собою: поневолення одних людей на догоду й на користь іншим людям. Що і є рабством…

Протягом багатьох століть (і навіть тисячоліть!) подібний стан речей вважався нормальним. Адже хто володіє більшою кількістю рабів — той не тільки більше енергоозброєний, але й має під своєю рукою більшу кількість розумних «тварин», придатних до виконання тонких операцій. Звісно, втечі окремих рабів ставалися постійно, скільки існує саме рабство як поняття. Оскільки втеча раба підриває енергоозброєність господарства його власника — це вважалося протиправним діянням. Отож утікачів зазвичай не просто ловили, але й піддавали показовим тортурам — щоб відбити охоту в інших.

Отож коли давні євреї вийшли з єгипетського рабства цілісною організованою спільнотою — це був прецедент історичного порядку! Масовий Вихід з рабства цілого народу безперечно став першим щаблем східців, які в підсумку привели до ухвалення Загальної декларація прав людини. Тим паче, весь перебіг подій був ретельно закарбований в священних текстах, які згодом стали шануватися в рамках різних релігій — включно із світовими…

(Далі буде)