Перстень для Анни

Автори — Олена і Тимур Литовченки

Як я вже писав на «Лінії Оборони», навесні 2019 року Ювелірний дім «Жуайо» замовив нашому творчому подружжю 12 оповідань про ювелірні прикраси (перстні, кільця, обручки) видатних українців — історичних діячів. На превеликий жаль, проект «Спадщина: сила предків — в твоїх руках» так і не був доведений до логічного завершення… але всі замовлені оповідання ми написали. До того ж, я намалював ймовірні ескізи описаних нами прикрас. Одне з оповідань циклу присвячене ювелірній прикрасі, пов’язаній із французькою королевою Анною Руською (бл. 1032 року — між 1075 і 1089 роками), дочкою київського Великого князя Ярослава Мудрого.


Оповідання з циклу «Історія України в перснях»


Громада Реймського собору насувалася на весільну процесію. І чим ближче вони під’їжджали, тим в більший захват приходила Анна. Справді, після золотоверхого Києва з усіма його гучними посадами і слобідками, з багатоголосими торжищами і вируючим життям дніпровської пристані набагато менший за розмірами Париж видався їй особливо сірим, нудним і похмурим. «Господи, в яку ж глушину мене занесло!» — думала вона щоразу, коли опинялася на його вузеньких вуличках. Не краще враження справив на неї і замок в Санлісі, за тутешніми мірками, віддалений від Парижа на десяток льє.

Реймський собор був, мабуть, першою спорудою, що справила на Анну потужне враження за весь час перебування в цій країні. Кажуть, саме в цьому храмі коронувалися всі французькі королі, включно з її нареченим Генріхом. Або, як його іменували на місцевий співучий манер — з королем Анрі… А ось зараз в Реймському соборі відбудеться їхнє одруження. От і чудово.

Король Анрі та його королева Анна: чудове поєднання! І таке гармонійне… Шкода, що вона все ще недостатньою мірою оволоділа місцевою мовою, такою ж музично-співучою, як і простонародне наріччя, на якому спілкувалися жителі її рідної країни. Поки що вона сяк-так обходилася начатками латини, яку вивчила ще вдома в Києві, але в якій не мала змоги регурярно практикуватися до переселення сюди. Грецькою вона спілкувалася вільно — от тільки у Франції ця мова була не в честі.

Карету відчутно труснуло на дорожній вибоїні. Наречена немовби ненароком піднесла досить близько до очей праву руку, на безіменному пальці якої виблискувала золота каблучка зі смарагдом, прикрашена геральдичними ліліями — символом королівського дому Капетингів. Саме цей подарунок, присланий нареченим до Києва колись давно, ще при першому сватанні, Анна взяла із собою в дорогу. Що ж до прикрас, привезених королівськими посланцями торік — п’яти пар браслетів, двох каблучок і сережок, — то всі вони лишилися вдома. Причина вибору була очевидною: по-перше, нові прикраси виглядали аж надто невибагливими, а по-друге, зелений смарагд чудово поєднувався з її вогненно-рудим волоссям.

Як з’ясувалося вже після приїзду в Париж, наречена вчинила до певної міри необачно: наречений-король виявився не надто заможним, тому не збирався дарувати їй інших коштовностей. Анні ледь вдалося переконати Його Величність, що колишнє підношення було зроблене з нагоди сватання, тоді як безпосередньо на весілля майбутній дружині потрібно подарувати хоча б ще одне кільце!.. Зрештою, Анрі-Генріх здався і наказав виготовити для нареченої ще й перстеньок-печатку — ту саму, яку він везе зараз в своїй кареті у витонченій скриньці.

До речі, з улюбленою своєю «каблучкою сватання» — з тією самою каблучкою, прикрашеною смарагдом і ліліями, — Анна також не збиралась розлучатися. Його Величність, ясна річ, кип’ятився в душі та при кожній нагоді натякав, що вистачить з неї і скромної печатки, тоді як смарагдову каблучку слід повернути в королівську скарбницю. Однак на примхливу доньку Ярослава Мудрого, якого прозвали «тестем всієї Європи», подібні вмовляння не діяли.

— Ваша Величносте, це ж не просто ваш подарунок, це символ вашого кохання! Як же я можу відмовитися носити смарагд? — запитувала рудоволоса бестія, дивлячись на нареченого з найневиннішим виглядом в очікуванні, доки спеціально приставлена до неї служниця-мазовшанка перекладе її слова. Вислухавши пояснення, король лише скреготав зубами і стискав кулаки, але вдіяти нічого не міг.

До речі, та сама служниця-мазовшанка теж час від часу натякала, що Анна не повинна суперечити королю. Мовляв, вона вже дозволяє собі занадто багато, ще не ставши королевою — а що ж буде далі?! На це наречена лише загадково посміхалася.

А річ у тім, що ще під час перебування в Києві, збираючись в далеку і небезпечну путь, вона періодично поглядала на «каблучку сватання» й уявляла, що її привезли зовсім не шалонський єпископ Роже і не богослов Готьє Савейєр, а сам король, одягнений в блискучі лицарські обладунки, який примчав з Парижа верхи на білому коні! Ну так, це були всього лише дівочі мрії… Однак в Парижі, як не дивно, наречену і справді зустріла розкішна процесія, на чолі якої на породистому білому скакуні їхав якийсь лицар в обладунках місцевого зразка, молодий і ставний. Анна несказанно здивувалася такій обставині: їй стільки разів торочили, що король Анрі-Генріх вже немолодий роками і вельми огрядний тілом, хоча в сідлі все ще тримається чудово!..

Наречена не знала, що й подумати про все це. Неодноразово намагалася заговорити з вершником, проте їхній бесіді завадило чи то цілковите незнання ним грецької, чи то яйцеподібний лицарський шолом із суцільним забралом. Загалом, він не реагував навіть на цілком зрозумілі жести Анни, яка рухала вгору-вниз долонею перед обличчям і в марному розпачі повторювала: «Шевальє!.. Шевальє!.. Льо візаж!.. Льо візаж!..»

І лише потрапивши в королівський палац, вона дізналася правду. Дійсно, її король і майбутній чоловік Анрі-Генріх виявився літнім огрядненьким брюнетом з величезною чорною бородою. А той невідомий молодий чоловік на білому коні був всього лише далеким родичем Його Величності. І звали незнайомця графом Раулем де Крепі де Валуа. І ось тепер варто було Анні тільки поглянути на свою «каблучку сватання» із смарагдом і геральдичними ліліями, як вона згадувала день приїзду в Париж і прекрасного лицаря на чолі пишної процесії.

Деякі речі можна прочитати у випадкових поглядах, зітхання або жестах навіть без будь-якого натяку на знання тієї чи іншої мови. Тому до короля дуже швидко дійшли чутки: привезена здалеку наречена недозволено довго задивляється на графа де Крепі де Валуа… та й сам він, хоч і одружений на мадам Алієнорі Хакенезе, також потайки зітхає за Анною Київською. Тож не дивно, що молодий красень був потихеньку віддалений від королівського двору, приставлені ж до майбутньої королеві служниці (особливо мазовшанка) зобов’язані були не просто обслуговувати пані та допомагати їй у вивченні французької мови, але й суворо пильнувати кожен її крок, кожен погляд. А в разі чого доповідати про всі підозрілі речі особисто Його Величності.

Зараз мазовшанці доводилося бути особливо уважною, оскільки з нагоди одруження королівського подружжя шевальє де Крепі де Валуа був запрошений проїхатися у весільної процесії. Тепер він скаче трохи позаду-праворуч карети нареченої, все такий же молодий і прекрасний. І зрозуміло, на дивовижній білій кобилі, яких не знайдеш в королівських стайнях. Тому служниця не зводила очей з підопічної.

Що ж до Анни… Почуття — це одне, проте дочка Ярослава Мудрого збиралася вчинити не менш мудро і відповідально, ніж її батько! «Ти зрозумій, як тобі пощастило, донечко, що Генріх був уже двічі одружений, однак дітей так і не нажив. Це означає, що завдяки тобі на французькому престолі цілком може утвердитися дружня династія, пов’язана з нами узами кровної спорідненості».

Так говорив батько, прозваний Мудрим. Що ж, Анна не підведе його і виконає свій обов’язок перед рідною землею! Виконає неодмінно, незважаючи ні на які особисті симпатії будь-якої сили.

About the Author

Tymur
Письменник, журналіст і блогер

18 Comments on "Перстень для Анни"

  1. Олег | 05.04.2021 at 21:08 |

    Дякую.
    Треба щоб у школі таке читали.

    • Старий | 06.04.2021 at 06:09 |

      Згоден з Вами пане Олеже! Але не тільки “в школі викладали”… Цікавість до своєї історії повинна проявити наша молодь, що і натякає нам на підношенні фактів нашої ж історії не тільки у якості оповідань і ретельних, глибинних наукових праць… В них не так багато емоційної складової, якої і прагне молодь, хоч і фактична (інтелектуальна) сторона історичних подій у таких творах доволя велика. Потрібні кінофільми і блоги, які з фактажем і їх аналітикою рясно приправлені емоціями, які скоріш за все виникали у дійових історичних осіб при тих чи інших історичних подіях… Побільше художніх фільмів і художніх блогерських роликів на цю, таку важливу для відновлення нашої державності, історичну тему… І чому починати тільки з Анни Ярославівни? А що – Трипільська цивілізаця не залишила сліду в наших генах??? Такого просто не може бути. Бо народи не зникають – вони просто розчиняються серед інших народів, залишаючи їм і частину своїх традицій, і частину своїх емоцій… втративши, звісно ж, свою ідентичність.

      • Так, шановний! Безперечно, нам потрібен свій український Голлівуд. Але проблеми української кіноіндустрії – це окрема болюча тема. 🙁

        • Старий | 06.04.2021 at 13:54 |

          Не про Український Голлівуд мова… Ви і тут намагаєтесь пересмикнути на свою користь… … …

          • Старий | 6 Квітня, 2021 at 06:09 | Відповіcти
            https://defence-line.org/2021/04/persten-dlya-anni/#comment-329774
            “Потрібні КІНОФІЛЬМИ і блоги, які з фактажем і їх аналітикою рясно приправлені емоціями, які скоріш за все виникали у дійових історичних осіб при тих чи інших історичних подіях… Побільше ХУДОЖНІХ ФІЛЬМІВ і художніх блогерських роликів на цю, таку важливу для відновлення нашої державності, історичну тему…” (с)
            *****
            Цікаво, як можна знімати більше фільмів без українського Голлівуду?! Якщо наша кіногалузь лишатиметься в занепаді – ніхто інший не зніматиме більше фільмів про Україну та українців.
            І при чім тут моя “користь”?! Я письменник, а не продюсер, режисер чи сценарист, до кіно взагалі не маю жодного стосунку…

  2. Valerii | 05.04.2021 at 21:35 |

    Дякую.

  3. pan_futiy | 05.04.2021 at 21:45 |

    «Господи, в яку ж глушину мене занесло!»
    “- Скажите, где вы шили этот костюм?
    – В Париже!
    – А это далеко от Бердичева?
    – Ну… примерно 2300 км…
    – Подумать только! Такая глушь, а как шьют!” (с)

    А за рассказ спасибо!

  4. Богдан | 05.04.2021 at 21:48 |

    Виконала і пішла наліво. І це правда.

  5. Дякую пане Тимуре!
    Цікаво…☝️

  6. Александр Ковальчук | 06.04.2021 at 06:46 |

    Дуже цікаво. І дуже по людськи.
    Чимось “Євпраксію” нагадало.

  7. Harper | 06.04.2021 at 07:39 |

    Щоб писати про “набагато менший ніж Київ Париж” того часу спочатку тре питати археологів. А то митці напишуть а потім всі носяться з оцими байками про найбільше місто європи. Карти “укріпленого міста Ярослава” є в гуглі і накладені на сучасний план міста. Мало того що воно замале для тогочасного Парижа то ще й не помістить тих 50 тис. Жителів, хіба що вони вже тоді жили в хрущовках. Нічого не маю проти величі і давності Київа і його прототипу- держави Антів, але оті байки про найбільше місто європи 10 століття то чисте невігластво не підтверджене ні тогочасними істориками,ні сучасними археологами. Тільки дає грунт для насмішок кацапів, як от байки про Ісуса – українця.

    • Valerian | 06.04.2021 at 08:30 |

      Так, згоден з вами. Щодо населення, то Київ дійсно входив до двадцятки найбільших міст. Дійсно величезними містами як на точ час були міста розташовані на узбережжі морів та перетині торгових морських шляхів. До прикладу Стамбул, Венеція. Одна з методик дослідження демографії базується на археології з визначення населеної площі та середньої кількості осіб у родині. Проте. Ось знайшов цікавий ролик. загалом дані дуже суперечливі. Та я цілком можу повірити, що Київ був якщо не більшим, то принаймні рівноцінним Парижу містом. А ось щодо вузеньких вуличок, то це так. Стара Европа вузенька та заплутана. Київ так не будувався це однозначно. з 4-ї хвилини тут: https://www.youtube.com/watch?v=KXBoUOMnjDs

    • А “місто Володимира”?.. А посади?..

  8. .Виктория | 06.04.2021 at 09:03 |

    Чудове оповідання і чудова мова,лине, як пісня! Тепер не по темі оповідання. Тільки що прочитала інформацію, що в Катарі 4 квітня був потужний буревій, що зносив будівлі і виламував з корінням дерева – четвертого ступеню. Отак!

  9. BanZaec | 06.04.2021 at 09:15 |

    цікава оповідь..
    Відразу нагадало мені про цикл “Проклятые короли” Моріса Дрюона, який я перечитав двічі..

    • 😀 😀 😀 😀 😀
      В циклі Дрюона “ПрОкляті королі” – 7 романів.
      В нашому Гетьманському циклі – 6 романів:
      – Т.Литовченко. Орлі, син Орлика
      – Т.Литовченко. Помститися імператору
      – Т. і О.Литовченки. Пустоцвіт
      – Т. і О.Литовченки. Кинджал проти шаблі
      – Т. і О.Литовченки. Шалені шахи
      – Т. і О.Литовченки. Фатальна помилка
      Сьомий роман Гетьманського циклу через низку несприятливих обставин лишається недописаним вже кілька років, але!..
      Але у нас є бонус – історичний детектив про найостаннішого гетьмана ХХ ст.:
      – Т. і О.Литовченки. Принц України
      Отже, в нашому Гетьманському циклі – 6+1 романів…
      😀 😀 😀 😀 😀
      Ми не гірші від Моріса Дрюона!..
      😀 😀 😀 😀 😀

      • Вуйко з Донецька | 06.04.2021 at 13:45 |

        Ми не гірші і не кращі, Ми інші. Ми – УКРАЇНЦІ!
        Дякую за вашу працю.

Comments are closed.