Несподіваний доказ

Автор — Тимур Литовченко

Попередження: затятим атеїстам не читати!!!


— Зателефонувати? Ну що ж, телефонуйте, — сумовито погодився хворий і раптом пристрасно попрохав: — Але благаю вас на прощання, повірте хоч у те, що диявол існує! Більшого від вас я і не проситиму. Майте на увазі, що на це є сьомий доказ, і вже найпевніший. І вам зараз його буде надано!

(Михайло Булгаков, «Майстер і Маргарита»)


Письменники — люди дивні. Щоб не сказати — дивакуваті…

Ні-ні, я зовсім не Трамп, який розмовляв із Самим Богом та отримував від нього одкровення про його (Трампа) місію: відбути другу президентську каденцію в Сполучених Штатах, щоб знов відновити найвеличнішу в світі економіку після пандемії COVID-19. Очевидно, до 45-го президента США мені так само далеко, як від мого євродивану до Флориди… чи де там розташована його приватна резиденція Mar-a-Lago?!

З іншого боку, я також не Іван Бездомний з булгаковського роману, який при зустрічі з Воландом в Москві на Патріарших ставках розмовляв із сатаною виклично і навіть нахабнувато — за що, у підсумку, і поплатився. Але з третього боку, я прекрасно розумію, що не просто так взявся за написання художньої історичної епопеї «101 рік України»… та ще й мою співавторку-дружину до цього долучив. Можна сказати, так склалися обставини. Незалежно від нас…

Почалося з того, що наш видавець має звичку закидати своєрідні «наживки» авторам, з якими співпрацює видавництво «Фоліо». Отож на межі весни й літа 2016 року він вивісив у своїй ФБ-стрічці фото трьох товстелезних томів якогось іноземного автора (не має значення, якого саме) та написав наступне:

«Це не окремі вибрані твори. Це єдиний монолітний твір обсягом 105 авторських аркушів. Цікаво, чи взявся би хтось із авторів, які працюють з нашим видавництвом, написати щось подібне? Пропозиції кидайте в лічку».

Людям, далеким від літературного цеху, пояснюю: обсяг переважної більшості сучасних українських романів, що виходять окремими книжками, дорівнює приблизно 10-15 а.а., тоді як російські видавці тяжіють до романів обсягом 20-25 а.а. А що таке 105 а.а.?! Ну-у-у… Це десь приблизно «мушкетерська» трилогія Олександра Дюма-батька: «Три мушкетери» (опубл. в 1844 році), «Двадцять років по тому» (опубл. в 1845 році), а потім ще тритомник «Віконт де Бражелон, або Десять років по тому» (опубл. в 1847-1850 роках). Трилогія писалася за допомогою «літературних негрів», її публікація розтягнулася на довгих 6 років. А тут пропонується створити не трилогію, а монолітний твір зазначеного обсягу!..

Але час спливав, а слушних пропозицій видавцеві не надходило. Тоді я й висунув концепцію монолітного твору зазначеного обсягу:

  • жанрово це має бути не цикл оповідань і повістей, і навіть не роман, і не цикл романів — такий обсяг здатна перекрити лише епопея;
  • жанровий різновид запропонованої епопеї — сімейна сага;
  • зважаючи на сказане, вимальовується художня історична епопея, яка б охоплювала період історії України… наприклад, від 1914 року (100-ліття Тараса Шевченка, І Світова війна) до 2014 року (200-ліття Тараса Шевченка, чергова російсько-українська війна);
  • кожному року в періоді 1914-2014 років потрібно присвятити окрему повість-розділ обсягом 1 а.а., тоді в сумі вийде епопея в повістях обсягом 101 а.а., міцно пов’язаних поколіннями різних героїв, подіями, місцями дії, а також окремими артефактами;
  • роботу з написання необхідно втиснути, з певних міркувань, у 3 роки, книжки видавати на наступний рік після написання.

Концепція видавцеві сподобалася. Окрім усього, вона дозволяла розвинути жанр прозової епопеї, які в українській літературі можна буквально по пальцях перелічити. Друге півріччя 2016 року пішло на оргмоменти, а також на те, щоб пояснити дружині, над яким твором будемо працювати наступні 3 роки. А ще довелося виробляти нову техніку написання… Роботу над епопеєю ми розпочали в грудні 2016 року, написання мали завершити 31 грудня 2019 року. З розрахунком, щоб в 2020 році побачили світ усі 10 книг, які видавець вирішив випустити замість трьох грубезних томів у три прийоми…

Але не треба зайвий раз повторювати, яким фатальним паскудством обернувся для всієї України 2019 рік через голосування на користь «слуг народу»! Отож перебуваючи в роздраї, станом на 31 грудня 2019 року ми спромоглися написати лише 8 книг з 10-ти… Дві фінальні книги, що охоплювали період Незалежності України («Книгу Безнадії. 1991-2004» та «Книгу Нових Сподівань. 2005-2014») довелося перенести на високосний 2020 рік.

З іншого боку, ми як не старалися, але не витримали співвідношення «1 рік історії України — 1 а.а.». Особливо це стосувалося періоду, починаючи від середини 1960-х років: адже ця історія творилася на наших очах, а тому була для нас ще «гарячою»!.. Отже, в середньому, 1 рік «гарячої» історії вкладався вже в 1,5 а.а., а вся епопея по факту розбухла замість 101 а.а. (за планом) до 130 а.а. Додатковий обсяг (30 а.а.) вилився в додатковий час роботи, отож не дивно, що написання розтягнулося на додаткові 10 місяців… У підсумку, рукопис передостанньої книги ми здали лише минулої осені.

Ви не уявляєте, як я картав себе за цю затримку!!! Адже високосний рік обернувся пандемією COVID-19, додатковим падінням книговидавничої галузі (хоча попередньо після виборчого 2019 року навпаки очікувався підйом) та іншими «сюрпризами». Я загалом побоювався, що епопея залишиться не надрукованою в повному обсязі! Адже через рідкість творів епічного жанру в українській літературі, читачі попервах не второпали, що їм пропонується не 10 окремих книжок, які можна читати вибірково, а один монолітний твір у 10-ти книгах!!! До того ж, ціна всіх 10-ти томів гарантовано перевищує 1000 грн — а в період карантинів і локдаунів (та ще й у воюючій державі) гаманці потенційних читачів порожніють доволі швидко…

Разом з тим, буквально днями видавництво запустило у продаж електронну версію «Книги Безнадії. 1991-2004» — найбільшої на всю епопею за обсягом (640 сторінок), а тому переданої видавництву найпізніше. А вчора ввечері з видавництва надійшло фото, яке свідчило: книгу привезли з друкарні — отже, тепер вся епопея «101 рік України» вийшла в паперовому вигляді.

А тепер — про той самий несподіваний доказ і про символізм. Цьогоріч єврейське свято Песах триває з 28 березня по 4 квітня. Єврейський Песах — це свято звільнення з рабства. Це свято Свободи!.. Згідно до традиції вважається, що Вихід стався у 1312 році до Р.Х. Порахуємо:

1312 + 2021 = 3333

Розумієте??? 3333 роки тому Мойсей казав фараону: «Відпусти народ цей!» — а фараон все впирався і впирався. І після десяти кар єгипетських стався Вихід. І був перехід через море, і гонитва військ фараона за втікачами, і загибель переслідувачів. Були інші дива, було і 40 років блукання пустелею…

Минуло понад три тисячоліття, й інший народ — український спробував вийти з імперського рабства. Нашу епопею «101 рік України» ні в якому разі не можна вважати твором документальним — це не літопис, це художня епопея, як не крути. Разом з тим, присвячена вона 101-річному періоду, протягом якого українці саме й намагалися вирватися з «братніх» — а насправді з ворожих імперських обіймів. Намагалися, несучи жахливі втрати, конаючи в муках мільйонами.

Специфіка ситуації в тому, що українцям нема куди йти з власної землі. Тому їм треба відмежуватися від оскаженілого, збожеволілого від люті сусіда. Не сходячи з місця, не блукаючи пустелею — очистити свої лави від манкуртів і запроданців настільки, щоб вони не заважали звільненню…

Тому й динаміка процесу інша. Тож справжній український Вихід і стався аж в 2014 році, хоча перший потужних ривок, увінчаний утворенням УНР, мав місце ще століття тому. Але до чого ж красиво вийшло: остання книга епопеї, що описує наш український Вихід, побачила світ рівно через 3333 роки після подій, описаних у біблійній Книзі Виходу!.. Та якби я навмисно планував щось подібне — і то не спромігся б поцілити з такою точністю.

Отже, все насправді сталося дуже навіть вчасно. В термін, призначений не людьми, а… трішечки вище. Не темними силами — світлими… Атеїсти й агностики можуть зі мною не погоджуватися — не маю нічого проти. Всім же іншим кажу: ми вистоїмо! Божевільний «фараон» ВВХ може скільки завгодно брязкати залізяками біля наших кордонів. ВВХ з усім своїм воїнством зникне — ми залишимося переможцями!!!

Вільними людьми.

Так буде — бо так вже є!..


UPD. Підсумковий буктрейлер на епопею “101 рік України” в цілому:

About the Author

Tymur
Письменник, журналіст і блогер

58 Comments on "Несподіваний доказ"

  1. Володимир | 03.04.2021 at 12:11 |

    Цікава інформація… як оповідання діда, який постійно втрачає лінію розповіді.

  2. OlegKh | 03.04.2021 at 12:39 |

    Реально круто! Думаю, що такої літератури нам не вистачає і забагато її не буде. Пішов шукати, де це можна придбати))) Натхнення вам у створенні таких масштабних творів)))

    • Придбати можна багато де: на Yakaboo, в Розетці, в Криїіці, в Книжковій хаті, в “Книгарні Є”, в “Букві”… Посилань я не давав, бо це – не рекламна стаття. Я коли порахував 1312+2021=3333 – то реально був шокований. Написав Anti-Colorados’у, а він у відповідь: “Напишіть про це”.
      🙂
      Бо на сьогодні я готував зовсім іншу статтю, а тут від видавця надійшли фотографії готової паперової книги – і все… Я не міг продовжувати писати заздалегідь заплановане, хоч лусни! Отож пропозиція була дуже вчасною.
      🙂
      Адже я реально картав себе за те, що ми на 30% перебрали запланований обсяг, затягнули написання, й такі красиві плани пішли псу під хвіст. А воно он як обернулося!.. Отож і довелося викласти все, згідно з моїми внутрішніми відчуттями.

  3. Санто | 03.04.2021 at 13:01 |

    “Сага про Форсайтів” – українська версія. Дякую вам, Тимуре, за вашу важку і натхненну працю. Слова пафосні, але воно саме так і є, бо свого часу для мене написати текст десятихвилинної радіопередачі раз на тиждень було нелегким випробуванням. А тут – книга, та не одна, а десять, та не окрема, а пов’язана спільним сюжетом… Звичайно, такі книги
    потрібні, а ще більше потрібна – їх популяризація. А ще краще – екранізація, бо більшість молоді десятитомну епопею гарантовано не прочитає, а серіал – зайде. Як зайшла екранізація “Кайдашевої сім’ї”.

    • “Сага про Форсайтів” – українська версія” (с)
      *****
      Ага, ага…
      Відмінності в тому, що часове охоплення у нас (101 рік) перевищує часове охоплення саги Голсуорсі. До того ж, “Сага про Форсайтів” складається з доволі-таки різних за обсягом творів, тоді як ми писали від початку, за планом рівномірні повісті за формулою:
      1 рік історії = 1 авторський аркуш (40’000 знаків з пробілами)
      Й лише у другій половині збилися на іншу формулу:
      1 рік історії = 1,5 авторських аркушів (60’000 знаків з пробілами)
      Тому наша епопея виглядає більш цілісною та органічною.

      “…бо більшість молоді десятитомну епопею гарантовано не прочитає” (с)
      *****
      Не знаю, не знаю… Поки що маю приклади зацікавленості епопеєю також з боку доволі молодих людей, а не тільки літніх. 🙂 Це налаштовує на оптимізм. Але екранізація – це загалом хвора тема для нас… 🙁

    • А що з цього може вийти потужна екранізація – це стопудово! Бо лише в спеціальній таблиці, де ми вели облік персонажів, у нас нараховується 642 герої. (При тому, що у Льва Толстого у “Війні і мирі” – 550 персонажів…) Серед них вистачає як збірних художніх образів, так і реальних історичних персон. А є ще не враховані епізодичні… А ще більшість зібрана в покоління окремих родин – бо жанрово це сімейна сага… Отже, на цьому ґрунті можна зробити навіть не один серіал, це правда! От тільки хто за це візьметься?..

  4. Людмила К. | 03.04.2021 at 13:15 |

    Тимур, дякую. 100% “Так буде — бо так вже є!..”

  5. Укроп | 03.04.2021 at 13:22 |

    Дякую Вам, шановний Тимуре, за таку колосальну працю! І дозвольте від усієї душі, як українцеві, поздоровити українського письменника єврейського походження зі святом Песах! Нехай символіка цього свята дасть щастя нашим народам! І звісно що свободу… Єврейський народ її вже виборов, має свою міцну державу, ми – у процесі, але все буде добре, вороги наші здохнуть!

    • .Виктория | 03.04.2021 at 19:36 |

      З великою повагою до Тимура приєднуюсь до поздоровлення! По великому рахунку ми всі зв”язані з древніми іудеями кровними узами, бо від них пішла віра в єдиного Господа.

  6. Оскільки нульового року не було – остаточне звільнення буде ДО наступного Песаху.
    1312 + 2021 = 3332 (мінус нульовий рік).
    Але це буде ПОВНЕ і ОСТАТОЧНЕ звільнення з розпадом КаРФагену.

    • Знаю. Але події мали місце як в 1312 році до Р.Х., так і в 2014 році… Тому до 3332 років треба додати ще +1 рік. 😀 Отже, виходить саме 3333 роки! 😀
      Коротше кажучи, питання дискусійне. В будь-якому разі, епопея “101 рік України” остаточно додрукована в дні Песаха – і це вже сумніву не піддається! 😀
      І я цим несказанно щасливий!!! 😀

  7. Олег | 03.04.2021 at 13:46 |

    Сильно. Дякую.

  8. Книга Виходу, всеж таки за інший народ, Нам би свою Тору мати, Для мене по аналогіі ближче легенда за Яфета який увійшов в шатри Сіма, До чого тут Украіна? Перші землероби-Трепільці, вихідці з Балкан і Близького сходу-семіти, Це ще до евреів, Наша Історія не менш цікава від інших, Прихід сюда Яфетичних народів, і шо с того вишло, відповість на питання хто ми, І якщо хтось думае що вибори Залеського, випадок, так не, то наше! Як малі діти, подурачитись на рівні держави, а потім битись за неі, а потім знову, і так сторіччами, Будувати і полити, все самі,

    • “Нам би свою Тору мати” (с)
      *****
      Є вже Велесова книга: https://uk.wikipedia.org/wiki/Велесова_книга
      Хтось вважає її літературною фальсифікацією, хтось навпаки підносить в якості абсолютно історичного артефакту. Але довкола неї стільки списів зламано, що додавати ще й мою скромну думку… Отож дипломатично промовчу.
      Але те, що Велесова книга може стати “українською Торою” – то це безперечно. Чом би й ні?! Наприклад, “Дажбожі внуки ми — улюбленці Богів…” – дуже потужно!

      • Як на мене Велесова книга, це продукт 19-го віку, Я говорю за речі, хочь якось підтвержені наукою, можливо своіми словами, На вірування можна дивитись виключно як на частину характера народу іого мораль, Перевищення ваги приводить до мракобісся,

  9. Анатолій | 03.04.2021 at 15:48 |

    Замовив у видавництві, але там невистачає двох книжок 32-38 і 91-2004, почекаю

    • “Книга Безнадії. 1991-2004” продається поки що в електронному вигляді, бо паперовий наклад віддрукований буквально щойно і поки що лежить на складі – бо зараз вихідні дні. А от відсутність “Книга Жахіття. 1932-1938” – це вже цікавий показник! Вона була визнана “Кращою книгою України – 2018” в номінації “Моя країна”:
      https://www.youtube.com/watch?v=BbGtiLqu6_s
      Очевидно, чимось вона настільки зачепила читачів, що її почали скуповувати інтенсивніше від інших. Адже в 2018 році й потім більшість читачів побачили 10 окремих книжок, не зрозумівши, що насправді це єдиний твір… Звідси й перекіс у продажах. Є над чим замислитися, дякую!

  10. Gala SS | 03.04.2021 at 16:01 |

    Ну і серіальчик замутити на 7 сезонів по 12 серій кожна. Нетфлікс вже напружився)))))))

  11. vim149 | 03.04.2021 at 16:20 |

    Вітаю з цим досягненням, яке ваше подружжя змогло втілити, незважаючи на всі обставини.
    Щиро радію розвитку можливостей спільноти читачів завдяки вашим старанням.
    PS. Мої колеги вже “випрошують на десерт” книжки подружжя Літовченко, одного разу побачивши у мене на столі і “розпробувавши на смак”. Кажуть, що у бібліотеках також є ваші книжки, проте вони завжди “на руках”.

    • 🙂 🙂 🙂
      Є у мене знайомий з одного райцентру на Сумщині, то він каже те саме: думав почитати наші книжки, завітавши до місцевої бібліотеки – та де там! Все перебуває на руках…

      З бібліотеками загалом проблема: їм не виділяють грошей на оновлення фондів, їх нищать замість того, щоб розвивати. 🙁 Сумно все це. Сумно!..

      • Укроп | 03.04.2021 at 17:27 |

        Книжки обов’язково відійдуть від своєї паперової форми, це лише питання часу. І цей факт не більш сумний, ніж перехід у свій час фотографії з “хімічного стану” з плівками, обробкою, друкуванням відбитків хімічним спосом та т.ін. до стану цифрового, коли зробити знімок телефоном і комусь відіслати – з точки зору кориситувача – елементарно. Інша справа що з електронними книгами “йде в комплекті” їх нелегальне поширення, а авторові бажано щось таки поїсти на обід… Але те, що паперова книга в дуже недалекому майбутньому стане предметом колекціонування, чи ще щось схоже, але точно не джерелом інформації, тому що паперове – це жахливо незручно по абсолютно всіх параметрах. Відповідно – краще б бібліотеки не “застигли у дев’ятнадцятому сторіччі”, а дивилися трохи вперед, то це б, можливо, продовжило ще на деякий час їх існування.

        • “Інша справа що з електронними книгами “йде в комплекті” їх нелегальне поширення, а авторові бажано щось таки поїсти на обід…” (с)
          *****
          Ще й як бажано! 🙁
          Але тут не все аж настільки однозначно. Наприклад, той-таки варіант з гарантованими соціальними виплатами. Якби у нас був “соціал”, що дозволяв би вести нормальне, без особливих розкошів життя – письменник міг би “присісти на соціал”, щоб натомість мати можливість спокійно собі творити літературу в своє задоволення. Чим не вихід?! Тоді написане можна виставляти у вільний доступ – бери та читай! Бо автор гарантовано матиме, що поїсти на обід. 🙂

          “Відповідно – краще б бібліотеки не “застигли у дев’ятнадцятому сторіччі”, а дивилися трохи вперед” (с)
          *****
          Ви просто не в курсі того, на якому рівні перебувають бібліотеки в цивілізованих країнах. Причому бібліотеки, де повно сучасних паперових видань… Інша річ, що в цивілізованих країнах бібліотеки мають масу інших сучасних можливостей, а не просто видача паперових книжок, як у ХІХ столітті… Наш видавець відвідує зарубіжні книгоярмарки – отож маю певну інформацію по тамтешніх бібліотеках від нього.

          • Укроп | 03.04.2021 at 18:53 |

            Ви просто не в курсі того, на якому рівні перебувають бібліотеки в цивілізованих країнах.
            ===
            Можливо, я ж не претендую на істину, просто аналізую тенденцію… Зараз ситуація “ти не зможеш прочитати цю книгу бо вона на руках” виглядить нонсенсом – та закачай собі файл в планшет, чи телефон та і читай… Звісно не бажаю зла бібліотекам, просто їм доведеться змінюватись і перетворюватися з “книгосховища” у якийсь “клуб по інтересах”, куди люди будуть приходити за спілкуванням, можливо обговореннях нових книг, тощо… Важливим був би аспект роботи з дітьми у гуртках при бібліотеках, нам дуже треба розвивати патріотичне виховання, а таке краще реалізувати з реальним спілкуванням. А бібліотеки, як “книгосховища”? Мабуть теж треба, але як зберігання “архівних екземплярів” чи як це назвати…
            Відносно “соціалу для письменника” – у мене душа протестує проти такого, я був би проти. Причому, не те, що, можливо, подумали, мені не жаль ресурсів для людей цієї професії, а навпаки – вважаю що урівнювати того, хто проробив таку титанічну працю і середнього “шаровика на соціалці” було б глибоко несправедливо. Я зараз не тільки про Вас конкретно думав так що “підхалимажу” нема 🙂 Автор відомих книг повинен бути досить забезпеченою людиною! Як це реалізувати ще не знаю точно, але, можливо, через виплату якогось “преміального гранту” державою, якщо суспільна думка “підніме” його твори досить високо. Або піти по чисто “капіталістичному” шляху – платне читання навіть електронних книг автора, хоча пірати теж не дрімають, згоден… Мабуть таки “письменницький грант від суспільства”, тобто держави, був би оптимальною нагородою. Якщо кажу зараз дурню – не ображайтесь, я ж від цієї сторони життя дуже далекий…

          • Andriy Moderator | 03.04.2021 at 19:37 |

            Мы как раз в библиотеке берем именно бумажные книги. И фильмы на DVD.

            А в школе вообще требуют, чтобы дети делали пометки прямо в книге. У нас по этому поводу было несколько стычек с учителями на тему “в книгах писать нельзя”.

          • Укроп | 03.04.2021 at 19:02 |

            Як завжди, щось та забув 🙂 Відносно оплати праці… Традиційно, наше суспільство не готове платити за читання електронних книг, це прикрий факт, на Заході з цим буде краще, а наші ралії поки що такі… То можно було б зробити так, як у свій час зробили з сімейними лікарями “гроші ідуть за пацієнтом”. Зробити “офіційні” та безкоштовні електронні бібліотеки, люди будуть читати тому що за це не треба платити, а от кількість переглядів книг повинно виливатися у виплати державою письменнику тому що це його праця. Питання тільки в фондах на ці потреби…

          • Andriy Moderator | 03.04.2021 at 19:41 |

            Книжки в электронном формате содержат защиту от копирования. И в библиотеке такую книгу скачаешь, но через определенное количество дней ее уже читать нельзя.

          • Andriy Moderator | 03.04.2021 at 19:30 |

            “Ви просто не в курсі того, на якому рівні перебувають бібліотеки в цивілізованих країнах.”

            Подавляющее большинство библиотек в США – городские. Каждый город сам решает, нужны ли ему библиотеки, какие, какие сервисы должны предоставлять и сколько денег им выделять. Плюс туда приносят свои книги в качестве пожертвований. И денежные пожертвования идут. Иными словами, библиотека – это не общегосударственная проблема. Ничто не мешает собраться, скажем, громаде какого-нибудь киевского микрорайона и не организовать свою библиотеку “как в цивилизованных странах”.

          • Укроп | 03.04.2021 at 20:17 |

            У нас по этому поводу было несколько стычек с учителями на тему “в книгах писать нельзя”.
            ===
            Этот “блок” остался у самого со времен школы – “в книгах писать нельзя!” 🙂 А уже дети имели “рабочие тетради”, которые по сути книга, может это и нормально, “священные коровы” уходят… Но то, что у бумажных книг нет будущего, кроме как сувенирной продукции – уверен.

          • Andriy Moderator | 03.04.2021 at 20:32 |

            Книга, которая рабочая тетрадь – нормально.
            А вот когда художественную книгу (ну например какую-нибудь “Войну и мир”) изучают в школе на литературе и тут же в книге пишут “домашнее задание” – неправильно.

            “Но то, что у бумажных книг нет будущего, кроме как сувенирной продукции – уверен.”

            Я бы не был бы так уверен. 🙂

        • Yaroslav Kievsky | 03.04.2021 at 19:22 |

          І навіщо йти в музей дивитися оті картини олійними фарбами, коли можна погортати альбом з репродукціями? Це я про фотографії. Я так розумію, Вам не доводилося тримати в руках авторські чорно-білі фотографії справжніх митців, які зроблені на галогенах срібла ними особисто. Маю декілька екземплярів і коли стає тоскно, дістаю і дивлюся… Різниця між ними та знімком зі смартфону, така як між “Yesterday” Beatles і “Охрана-отмена”, не памятаю кого. Хоча обидві композиції начебто популярні пісні приблизно одного історичного періоду. Але те, що й зараз випускають фотоплівку та фотопапір, хай по ціні на порядок вищій, ніж раніш, підтверджує що попит все-таки є. Така сама різниця між книжкою на папері і в електронному вигляді. Їх читаєш зовсім по-різному. Взагалі, в оригінальних художніх творах містично відчуваєш частинку душі автора. Можливо, для читання на екрані ноутбуку треба писати інакше, ніж звикли. Але поки що, пробачте, це сурогат, хоча, звичайно, й сам зараз читаю більше саме електронні варіанти і давно вже користуюся фотографією зі смартфона.

        • Andriy Moderator | 03.04.2021 at 19:23 |

          Электронные книжки конечно местами удобно… Но…
          Они привязаны к читалке. Которая не вечна. И даже линейка читалок не вечна. И компания-производитель (даже такая как Apple) не вечна. И формат не вечен.
          И даже при очень большом желании поддерживать жизнеспособность читалок, их жизнь весьма ограниченная. У меня вот прямо на столе лежит REB1100. Который одно время был очень популярной и вообще лучшей читалкой. Уже лет 15 как не выпускается и книг в формате .rb уже не найти. Батарейки там уже на последнем издыхании, но их хоть заменить гораздо легче чем в планшете, но паять таки надо.
          И электричество для чтения надо. А оно не всегда и не везде есть. Мне вот интересно, на передовой книги в каком формате предпочитают?

          Вот так вот через миллион лет какие-нибудь инопланетяне будут проводить раскопки и не найдут ни одного доказательства письменности на Земле.

          Кстати, сейчас переживает второе рождение винил. Кто бы мог подумать! CD уже умирают, вся музыка в плейерах в электронном виде, а винил опять популярен.

          • “Мне вот интересно, на передовой книги в каком формате предпочитают?” (с)
            *****
            Судячи з того, що всі ці роки “на передок” збираються й надсилаються (досі!!!) паперові книжки – таки паперові… 🙂

          • Andriy Moderator | 03.04.2021 at 19:52 |

            Вот и я примерно то же предполагал.

          • Укроп | 03.04.2021 at 20:49 |

            Andriy Moderator | 3 Квітня, 2021 at 19:52 |

            Вот и я примерно то же предполагал.

            ===
            Ну знаете ли… Там экстремальные условия и я осмелюсь предположить что и в туалет солдаты ходят не в “обложенный кафельной плиткой”, а самый простой, но это не значит что в природе не существует унитазов. Мы же говорили о глобальных цивилизационных тенденциях, а не об экстремальных условиях типа, как на войне. А здесь – тенденция очевидна и причина – удобство. Да, читалке надо электричество, а где оно не требуется? А без телефона как жить? А там тоже без электричества работать не будет 🙂 Я не знаю как решать проблему типа Вашей читалки с устаревшим типом файлов, пираты конечно переконвертировали бы, но это не совсем хорошо с точки зрения авторского права…
            Относительно “раскопок инопланетянами”, как бы они не сказали что “обилие глиняных табличек с клинописью свидетельствует что цивилизация находилась на низком уровне развития и так и не успела решить проблему копирования уникального контента для беспрепятственного общественного использования” 🙂
            Насчет “второго рождения” чего то, будь то виниловые пластинки, или до сих пор выпускаемые фотопринадлежности для “той” фотографии… Я бы всегда в таких случаях использовал что то типа “теста Тьюринга” 🙂 Испытуемому предъявляют к примеру по очереди (в хаотическом порядке) звукозапись с пластинки, и с файла и он должен распознать где что. Подозреваю, сторонники “теплого лампового звука” получат очень жестокий облом – они не увидят разницы, или она будет на уровне “бросков монеты”… То же и относительно фотографии. Ну скажите на милость – какие могут быть “скрытые свойства” у фотографий? Если это распечатки, то на хорошем цветном принтере на качественной фотобумаге, или это было сделано с помощью фотоувеличителя и химической обработки? Я признаю что “старый способ” может дать результаты не хуже но и всего то… Не хуже! Все остальное – психология восприятия на уровне “теплого лампового звука”.
            Вспомнил прогноз Станислава Лема в его романе “Магелланово облако”, написанном в 1955 году (не по памяти, только что посмотрел в Википедии 🙂 ). Так вот, там был предсказан переход на хранение информации в мире на “трионные кристаллы” и как это кардинально изменило жизнь людей, когда к одному хоть произведению искусства, хоть техническому справочнику, стало возможно одновременно тысячи коннектов. Интернет, предсказанный в 1955 году…
            Так что извините, но любителей винила, или “серебряной” фотографии, кроме как фриками, назвать не могу… Проблемы химической цветной фотографии в свое время прочувствовал полностью, занимался и слайдовой, и негативной цветной фотографией, это действительно технически очень муторно, особенно “бумажные” цветные фото и честное слово – жалеть об уходе той технологии не стоит…

          • Andriy Moderator | 04.04.2021 at 02:43 |

            Самая удобная книга – это та, для чтения которой не нужно никаких дополнительных приспособлений.

            И насколько я правильно помню, разрешающая способность фото/кино-пленки гораздо выше разрешающей способности лучших цифровфых аппаратов/камер.

            А при выпуске качественных CD использовали (не знаю используют ли сейчас) именно аналоговые матрицы, те что используются и для винила. И да, качественную запись от mp3 с низким рейтом отличается даже теми, кому “медведь на ухо наступил”. И дело тут не в “теплом ламповом звуке”. Особенно если учесть, что ламповая аппаратура даже в нашем детстве не была доступна простым смертным.

          • Andriy Moderator | 04.04.2021 at 02:58 |

            Кстати по поводу читалок. Ценнейшая (без преувеличения) информация о полете Бурана никогда не сможет быть прочитана. БЭСМ уже нет.

          • Укроп | 04.04.2021 at 08:48 |

            Относительно книг – вопрос вкуса, плюсы и минусы есть абсолютно во всем, а не только касаемо читалок. Но вот в бумажном варианте для поиска фрагмента текста “Ctrl-F” не нажмешь и в темноте бумажную книгу тоже не почитаешь, надо стороннеее устройство, фонарь называется 🙂 Насчет объемов хранения, то даже говорить не о чем, в читалке помещается столько книг, что наверно грузовика будет мало чобы поместить бумажные аналоги. Фотография… У меня огромнейшие сомнения относительно преимущества у серебряной технологии. Там имел значение размер кристалла и он лимитирует разрешающую способность. Вспоминаю по памяти – плёнка, кажись название “Микрат”, специально с повышенным ращрешением для создания микрофильмов имела разрешение в несколько сотен линий на миллиметр. И что это, как не сущая фигня по сравнению с нынешними мегапикселями матриц? Кроме того, это не совсем корректно сравнивать лучшее аналоговое с худшим цифровым. Битрейт цифрового файла не обязательно должен быть самым низким чтобы преимущество оказалось у аналогового 🙂 Да и вообще, что у аналогового хорошего то? Шумы писать и с каждой перезаписью их все больше? Это хорошее? Кроме того, аналоговая фотография более “непредсказуемая” и качество зависит от многих фактров, как материалов с аппаратурой, так и кривых, или не очень рук фотографа. И качество фото, сделанного неумехой, будет на порядки хуже цифрового, а какое оно там “получилось” неизвестно до обработки. Поэиому наверно не надо отрицать что цифровые технологии таки “на голову выше”, особенно в смысле обработки. Что можно было сделать с аналоговым фото, иголкой поцарапать, ретушируя? И тут рядом – Фотошоп, ну совсем никакого преимущества у цифровой нету 🙂

          • Andriy Moderator | 04.04.2021 at 09:14 |

            Так никто и не отрицает. Бумажные книги будут сосуществовать с электронными, цифровые мыльницы с профессиональными фотоаппаратами (кстати, у меня знакомая серьезно занималась фотографией, так вот там фотоаппарат типа столетней давности с одной единственной пластиной огромного размера, примерно как в рентгеновских аппаратах использовали). И профессиональная звуковая аппаратура вполне сосуществует с плейерами, по сравнению с которыми звук советского магнитофона третьего класса покажется весьма качественным.

            “и в темноте бумажную книгу тоже не почитаешь, надо стороннеее устройство, фонарь называется”

            А без фонаря и электронную книгу не почитаешь. Ну то есть читать конечно можно, но лучше этого не делать если не хочешь без глаз остаться. А еще лучше в это время спать. 🙂

            “а и вообще, что у аналогового хорошего то? Шумы писать и с каждой перезаписью их все больше?”

            Цифровые технологии тем хуже аналоговых, что они дискретные. Шум прекрасно пишется и на цифру. Только цифра срезает еще и половину полезного сигнала. И таки самая качественная цифровая запись получается с аналогового оригинала. Никто ведь не мешает взять качественный оригинал и потом его оцифровать, нет? Ухудшить качество всегда можно, улучшить нет.

          • Укроп | 04.04.2021 at 09:39 |

            Спор о цифре и аналоговом начал приобретать черты религиозных войн, в которых не было однозначно правых и однозначно виноватых поэтому его лучше заканчивать 🙂 Относительно шумов я думал о шумах, появляющихся при перезаписи и поэтому магнитофонные записи было весьма нежелательно размножать, не используя для этого единственный оригинал, а это таки ограничение, цифровой файл можно переписывать без потери качества неограниченное количество раз. Относительно фотоаппарата с фотопластинкой “как у рентгеновского аппарата”, то подозреваю им ну очень неудобно пользоваться, это реально огромная “гробина” и стоит ли то качество таких неудобств – еще как сказать… И опять же, сравнение не совсем корректно. Цифровой аппарат с матрицей такого огромного размера даст фору стопроцентно. А вот сравните качество хотя бы от мобильника с матрицей диагональю в несколько миллиметров и аналогичной по площади фотопленкой. Я занимался не только фото, а и кино в детстве снимал кинокамерой 🙂 И вам скажу – качество изображения на восьмимиллиметровой кинопленке куда хуже видео с мобильника, на порядок хуже 🙂 Потому что размер кристалла… И при хорошем увеличении на киноэкране эта размытость отлично видна… То, что технологии будут сосуществовать, нет ни малейшего сомнения, но питать их будут оригиналы из людей, которым это почему то надо, но поскольку это увлечение не несёт никакого вреда, то на здоровье, хочется с этим возиться – их право.

          • Andriy Moderator | 04.04.2021 at 21:08 |

            “Спор о цифре и аналоговом начал приобретать черты религиозных войн”

            Ну так это же вы отвергаете всякое право на существование нецифровых источников. Как по мне, так они и сейчас вполне нормально сосуществуют и будут сосуществовать в дальнейшем. Если уж о религиозных войнах, то точно не с моей стороны. 🙂

            “то подозреваю им ну очень неудобно”

            А пофессионалу не нужно “удобно”. Они могут сутки потратить на один-единственный снимок, который потом будет висеть на выставке, а не сто кадров в минуту мыльницей, который потом никто и смотреть не будет, даже сам автор.

            “Цифровой аппарат с матрицей такого огромного размера даст фору стопроцентно.”

            Во-первых таких матриц делать не научились, да и 35мм матрицы вроде как тоже не используются, во-вторых, разрешение качественной пленки таки лучше.

            “И вам скажу – качество изображения на восьмимиллиметровой кинопленке куда хуже видео с мобильника, на порядок хуже ? Потому что размер кристалла…”

            Ну качество совковой пленки… оно еще то… А вот профессионально фильмы как минимум до недавнего времени снимали иемнно на пленку, но качественную, и уже потом оцифровывали. И к качественной пленке нужна еще и качественная аппаратура.

            “Относительно шумов я думал о шумах, появляющихся при перезаписи и поэтому магнитофонные записи было весьма нежелательно размножать, не используя для этого единственный оригинал, а это таки ограничение, цифровой файл можно переписывать без потери качества неограниченное количество раз.”

            Ну опять же – не нужно копировать без разрешения. Вы кстати не знали, что в фильмы на видеокассетах (кстати и а аудио- тоже) специально подмешивали шум, который вылазил при копировании, чтобы не копировали. Ну а в остальном, звук советского магнитофона 2 класса с качественным оригиналом и качественными (относительно) наушниками/колонками был гораздо лучше, чем звук mp3-плееров. В принципе, посмотрев паспортные характеристики все становится ясно и без прослушивания. Но плееры удобнее. А для любителей, и тем более профессионалов, есть и гораздо более серьезная техника.

          • Укроп | 04.04.2021 at 09:51 |

            А то мы скоро договоримся что древние пушки, заряжавшиеся со ствола каменными ядрами это “огого, как жахнет, куда там современным системам с лазерным начедением” 🙂

          • Andriy Moderator | 04.04.2021 at 21:12 |

            Тем не менее револьверы никуда исчезать не собираются.

            Кстати, заражаемые по-старинке со ствола да еще черным порохом ружья тоже все еще существуют.

            https://www.sportsmans.com/shooting-gear-gun-supplies/muzzleloader-black-powder-guns-equipment-supplies/muzzleloaders/c/cat100008

          • Юрій | 04.04.2021 at 13:02 |

            Стосовно аналогової та фото/відеотехніки – роздільна здатність – вже давно краща у цифри, це якщо по самій матриці. Співвідношення сигнал/шум, або ж можливість виставити високе ISO при нормальній картинці – цифра знову ж таки далеко попереду. Ну і відповідно оптика, по роздільній здатності, та інших оптичних характеристиках – суттєво краща нова, спеціально розроблена під нові байонети. Проте останній бастіон аналогової техніки – ДД – динамічний діапазон – в якихось випадках цифра вже дотягнулась до нього, чи й перевершила, в якихось ще ні. Проте глобальний тренд – це бажання “теплового лампового звуку”, а саме – імітація кольоропередачі певних плівок, чи плівок + технологічний процес.
            Із приходом цифри – ця сфера стала доступною абсолютно для кожного. Трактувати це можна по різному, але така зараз реальність. І по відношенню до бібліотек – процес рухається у тому ж напрямку. Я особисто прочитав кілька років назад кілка книжок, які в дитинстві було неможливо взяти у бібліотеці, бо вони або на руках, або й взагалі немає. З цифрою це зробити нереально просто. І більше того, слід задуматись про те, що сучасні діти/молодь ЧИТАЮТЬ набагато менше, ніж це було раніше. На те місце прийшли нові види дозвілля, інтернет, ютуб, тік-токи та всілякі інші мережі. Тому спрощення доступу до книжок – це ще й шлях виживання самих книг, аби вони не щезли у історії, як клинописні дощечки. Зараз це ще далеко не факт, але тенденція до цього – явно є. Ну а наявність ПРАВОВОЇ держави та нормальний (хороший) дохід громадян, вдала цінова політика для книг у електронному вигляді + маркетинг (!!!!) – зробили би теж добру службу для самих авторів. Можна продавати паперову книжку за 200 грн, з якої автор отримає певну суму, а можна її продавати і в електронному вигляді за хх грн (20, чи 40 – приміром), і з неї автор буде мати не набагато меншу суму. А якщо легальна книга вартує недорого, і доходи громадян дозволяють витрачати гроші на ще що щось, окрім комунальних послуг/їжі, то чому би й не купувати нову книжку хоч щотижня? Аби було бажання, і час читати.

          • Андрій Дар | 05.04.2021 at 11:15 |

            Укропе,
            …В частности, Лем запретил переводить «Магелланово облако» на японский язык, со следующей формулировкой: «Япония не знала коммунистического режима, и если мой роман обратит в коммунизм хотя бы одного-единственного японца, мне суждено гореть в аду»
            Вікі.

        • Укроп | 3 Квітня, 2021 at 18:53 |
          https://defence-line.org/2021/04/nespodivanij-dokaz/#comment-329048
          Мабуть таки “письменницький грант від суспільства”, тобто держави, був би оптимальною нагородою. Якщо кажу зараз дурню – не ображайтесь, я ж від цієї сторони життя дуже далекий…
          *****
          Ні-ні, я не ображаюсь. Я сам над цим багато думав… 🙁 Бо доба ХІХ-ХХ ст. стала часом створення т.зв. “ринку мистецтва”, що потягнуло за собою певні наслідки і сформувало певні тенденції. Просто “Лінія Оборони” – це не зовсім підходяще місце для обговорення таких проблем. Хоча в деяких своїх матеріалах я все ж помірно торкався, наприклад, проблеми геніїв, які завершували життя у злиднях, тоді як після їхньої смерті створені ними речі продаються за баснословні гроші. Або проблеми плагіату. Або використання “літературних негрів”… І таке інше.
          🙁
          Що ж до піднятої Вами проблеми… Знаєте, зараз суспільство загалом дійшло до стадії зламу. Вже багатьом зрозуміло, що потрібно капітально міняти саму систему СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН. Зокрема, можете почитати поки що (бо 11.04.2021 “Світоч” ліквідують) оцей матеріал:
          =====
          Нові економічні відносини і вершки для першопрохідців
          https://svitoch.in.ua/videos/113-novi-ekonomichni-vidnosyny-i-vershky-dlya-pershoprokhidtsiv.html
          =====
          Це відеолекція Валерія Пекаря. Якщо стисло, то на його думку, ми перебуваємо на стадії переходу від суспільства ренти капіталу до СУСПІЛЬСТВА РЕНТИ ВІДНОСИН. Таким чином, в сучасному суспільстві блага дістаються тим, у кого є грошовий капітал – але невдовзі блага діставатимуться тим, у кого є певна… РЕПУТАЦІЯ, хоч як фантастично це звучить!.. Таке суспільство нового типу лише складається, як працюватимуть його механізми – поки що достеменно невідомо.
          Але в контексті письменництва, невдовзі може скластися ситуація, коли різноманітні “плюшки” від суспільства отримуватимуть письменники з репутацією… наприклад – “позитивної справжності”. А “паскуди” – навпаки не отримуватимуть нічого. І питання капіталу (як прерогатива суспільства старого типу) будуть підпорядковані репутаційній практиці (прерогативі нового суспільства).
          Це дуже коротко, буквально на пальцях. Послухайте лекцію Валерія Пекаря – дізнаєтесь більше. Але як це обговорити на “ЛО”?.. Поки що не знаю. Тому пропоную Вам ознайомитися з матеріалом в коментарі.

          • Andriy Moderator | 03.04.2021 at 19:50 |

            Насколько я понимаю (я далек от этих кругов), то отношения писателя-издателя в США больше выглядят как работодателя-работника, чем “вольного художника”. Человек приходит в издательство с предложением написать “вот это”, как и всякий другой работник рассылает предложения (резюме) по разным издательствам (ищет работу). Если издательство заинтересовалось, то заключается контракт, человек получает аванс и идет писать книгу. Причем аванс может исчисляться и семи-восьми-значными суммами. И вот тут во весь рост работает та самая репутация.

            Кстати вот такая форма именно была бы разумной в вашем случае. Издательство бросило клич – “кто может такое сделать?”. Вы отозвались, принесли проработанные предложения, издательство заинтересовалось. Вот в этом месте был бы уместен аванс.

          • Укроп | 03.04.2021 at 20:57 |

            Дякую, обов’язково ознайомлюсь! Хоча, здається поки що (матеріали ще не читав), що “все вже придумано” і от приклад шановного Андрія з США та його застарілою читалкою, від якої він не може відійти бо втратить і інформацію – промовистий. Електронні носії теж можна “конвертувати у гроші” для письменника, не втрачаючи переваг електронної “невагомої” форми зберігання інформації. Нам треба підключатися до тих цивілізаційних відносин і успішному письменнику не треба буде думати про “життя на соціалку”, це несправедливо.

          • Укроп | 03.04.2021 at 21:05 |

            отношения писателя-издателя в США больше выглядят как работодателя-работника, чем “вольного художника”
            ===
            А разве это однозначно плохо? Никто ведь не мешает писателю “работать в режиме вольного художника” и творить то, что еще не востребовано. Но увы, тогда очень реален вариант нищего существования при жизни и миллионные суммы за его произведения (если это художник) после смерти… Согласен, это несправедливо, но как иначе? А “заказчик-исполнитель” Вас ведь не смущает в вопросе написания программного обеспечения? Даже если вспомнить весьма успешных писателей, к примеру Жюль Верн “не бедствовал”, но и он не был свободен от “хотелок” своего издателя, который хотел в свою очередь получить финансовый “выхлоп” от своей издательской деятельности. Так что все нормально, искусство это тот же товар, который или пользуется общественным спросом, или нет. Крамола, да 🙂 Ну и исключения конечно бывают, но вот хорошо бы чтобы общество создателей этих “исключений” замечало и благодарило еще при жизни…

          • Andriy Moderator | 04.04.2021 at 03:05 |

            А где я скаал что это вообще плохо? Наоборот, позволяет спокойно писать книги и не думать о необходимости заработка.

          • Укроп | 03.04.2021 at 21:45 |

            Або використання “літературних негрів”… І таке інше.
            ===
            Знову ж таки – у чому проблема? Мені здається, можна привести грубувату аналогію – красива жінка може “використати” свою красу або вийшовши заміж і побудувавши гармонійну сім’ю, та насолоджуватись потім все життя створеним, або стати, наприклад, повією та “монетизувати” свою красу таким способом. Зрештою це її тіло і її власна доля, тільки у другому випадку – доля погана без найменшого сумніву… Так і “літературні негри”, якщо їм чесно платять обіціні суми за їх працю, то “хто їм доктор”? Вони вибрали “шлях повії”, хоча ніхто їм не заважав “проявити перебірливість та побудувати сім’ю”. Мені здається чомусь (саме здається, я вже казав, від письменництва дуже далекий), що “літературні негри” чудово розуміють рівень свого таланту і розуміють що це – і є їх рівень та ніша і ображатисьть нема на що. Я це до того що “негри” не є однозначно негативним явищем, якщо там нема “кидалова” у оплаті праці.

  12. Ярослав | 03.04.2021 at 19:10 |

    Дякую, Тимур, Олена!
    Велика користь то є для України!

  13. Це Ви мені??? Навпаки, я вважаю ч/б фотографії дуже стильними. Раніше час від часу робив чорно-білі фото в ательє, у мене ці знімки зберігаються окремо. Можливо, я трошечки ретроград… але вже який є!.. 😀

  14. Andriy Moderator | 3 Квітня, 2021 at 19:50 |
    https://defence-line.org/2021/04/nespodivanij-dokaz/#comment-329067
    Насколько я понимаю (я далек от этих кругов), то отношения писателя-издателя в США больше выглядят как работодателя-работника, чем “вольного художника”. Человек приходит в издательство с предложением написать “вот это”, как и всякий другой работник рассылает предложения (резюме) по разным издательствам (ищет работу). Если издательство заинтересовалось, то заключается контракт, человек получает аванс и идет писать книгу. Причем аванс может исчисляться и семи-восьми-значными суммами. И вот тут во весь рост работает та самая репутация.
    *****
    У нас все приблизно так само і працює. Тільки у нас письменник розсилає по видавництвах не “резюме”, а готовий рукопис. Хто з видавців зацікавиться – з тим письменник далі і працює… А на Заході він розсилає не рукопис, а т.зв. СИНОПСИС (коротке – на 1-1,5 сторінки викладення сюжету) + 2-3 обрані сторінки тексту (для оцінки стилістики).
    Але… є нюанс. Краще, щоб цю роботу виконував не сам письменник, а ЛІТЕРАТУРНИЙ АГЕНТ: це фахівець, який “продає” письменника видавництву (за певний процент з роялті). Річ у тім, що літагент “продасть” письменника ефективніше, ніж сам письменник. Ось відомий факт: коли Джоан Роулінг сама шукала видавця на “Гаррі Поттера” – вона ледь-ледь заштовхнула рукопис у другосортне видавництво, яке видало книжку мізерним накладом. А от коли нею зайнявся професійний літагент – той продав “Гаррі Поттера” в серйозне видавництво, яке зробило з нього світовий бестселер і перетворило Джоан Роулінг на культову письменницю!

    Кстати вот такая форма именно была бы разумной в вашем случае. Издательство бросило клич – “кто может такое сделать?”. Вы отозвались, принесли проработанные предложения, издательство заинтересовалось. Вот в этом месте был бы уместен аванс.
    *****
    Так в моєму випадку це і сталося! Адже видавець виставив загальні параметри твору – своєрідне “технічне завдання”: монолітний твір обсягом 105 авторських аркушів. А вже я під ці параметри висунув концепцію, яка зацікавила видавця…
    Єдина наша особливість – це відсутність авансу: на жаль, наші видавництва перебувають не в тому стані, щоб виплачувати аванси… У нас першосортні видавництва розраховуються з письменниками одразу ж після виходу книги в світ, а другосортні – після реалізації накладу, що може розтягнутися на роки. Та й загалом, прибутки може поглинути інфляція. А про аванс навіть не йдеться. 🙁

  15. Укроп | 03.04.2021 at 21:26 |

    Относительно нашего спора о “магии старых фотографий”, связанной с тем, что они “настоящие”… Вот представьте – завтра ученые придумали такое устройство, которое очень давно уже “мусолят” фантасты – телепортатор. Пользование очень удобно – мгновенное перемещение грузов на расстояния это несомненно плюс. А вот живых объектов, да если они еще и разумны? Вот конкретно вас сейчас эта “телепортационная кабина” переместит куда то “на Марс”, в летящий звездолет для смены в нем экипажа, или куда там вам очень надо… Это однозначно хорошо? В глубине души вы понимаете что лично вас сейчас уничтожат и “где то там” создадут вашу точнейшую копию, но станет ли от этого легче конкретно вам лично? Я задавал этот вопрос знакомым, люди с технократическим мышлением говорили что они воспринимают это нормально “я никуда не делся, существую”, а вот мне как то не очень… Это маленький камушек в огород тем, кто видит плюс в “настоящей фотографии”, вы можете тоже оказаться в чем то правы 🙂

  16. Дмитро (Лиман) | 04.04.2021 at 07:06 |

    Колись обов’язково куплю! Must have для книжкового колекціонера

  17. ОЛЕГ | 05.04.2021 at 22:10 |

    В цифровому не думали видати?

Comments are closed.